1. У грі розвивається
мотиваційна сфера:
• виникає ієрархія мотивів, де соціальні мотиви набувають
важливішого значення для дитини, чим
особисті (супідрядність мотивів).
2. Долається пізнавальний
і емоційний егоцентризм:
• дитина, приймаючи роль
якого-небудь персонажа, героя тощо, враховує
особливості його поведінки, його позицію. Це допомагає в орієнтуванні
у взаєминах між людьми, сприяє розвитку
самосвідомості і самооцінки.
3. Розвивається довільність
поведінки:
• розігруючи роль, дитина
прагне наблизити її до еталону. Відтворюючи
типові ситуації взаємовідношення людей
на соціальному світі, дитина підпорядковує
свої власні бажання, імпульси і діє відповідно
до соціальних зразків. Це допомагає дитині
осягати і враховувати норми і правила
поведінки.
4. Розвиваються розумові
дії:
• формується план вистав,
розвиваються здібності і творчі можливості
дитини.
Гра нас цікавить як принцип
поведінки, а не як спосіб розважитися.
У грі, як і в міжособистому спілкуванні,
інтереси спрямовані не на задану мету,
а на сам процес. Гра – це культурна норма,
яка дозволяє бути вільним, розкутим, мати
владу над реальністю, розпоряджатися
собою, долати ролеву залежність, прагнення
перевершити себе.
Виховуючий потенціал ігор
завжди залежить, по-перше, від вмісту
пізнавальної і етичної інформації, ув'язненого
в тематиці ігор; по-друге, від того, яким
героям наслідують діти; по-третє, він
забезпечується самим процесом гри як
діяльності, що вимагає досягнення мети
самостійного знаходження засобів, узгодження
дій з партнерами, самообмеження в ім'я
досягнення успіху і, звичайно, встановлення
доброзичливих стосунків. Ігри, таким
чином, дають дітям дуже важливий навик
спільної роботи. Відмітні особливості
ігрової діяльності зазвичай убачають
в її добровільності, у високій активності
і контактній залежності учасників. Але
не можна забувати і інше: гра — чи не єдиний
вид діяльності, направленої на розвиток
не окремих здібностей (до мистецтва або
техніки), а здібності до творчості в цілому
[16, с. 72-74 ]
1.2. Теорія та класифікація ігор
Поряд з працею і навчанням, гра
- один з основних видів діяльності людини,
дивовижний феномен людського існування.
Гра - це вид діяльності в умовах ситуацій,
спрямованих на відтворення і засвоєння
суспільного досвіду, в якому складається
й удосконалюється самоврядування поводженням.
Як вже зазначалося вище, у вітчизняній
педагогіці та психології, проблему ігрової
діяльності розробляли К. Д. Ушинський,
П. П. Блонський, С. Л. Рубінштейн, Д. Б. Ельконін,
у закордонній - 3.Фрейд, Ж. Піаже та інші.
У їхніх працях, досліджено та обгрунтовано
роль гри в онтогенезі особистості, у розвитку
основних психічних функцій, у самоврядуванні
і саморегулювання особистості, нарешті,
в процесах соціалізації - у засвоєнні
і використанні людиною суспільного досвіду.
Гра в початковій ланці є
засобом пізнання навколишнього світу
і себе в ньому, усвідомлення дітьми мети своєї
діяльності, опредмечування абстрактних
понять, розвитку творчої уяви та здібностей,
встановлених людяних взаємин. Більшість
вчителів використовує гру, як засіб цілеутворення
педагогічної діяльності та інтерпретації
її в особистості дії учня. Гра допомагає
розвивати творчу уяву та творчі здібності
дитини. [15, с. 5.]
У грі зусилля дитини завжди
обмежуються і регулюється безліччю зусиль інших гравців. У завдання
будь-якої гри входить як неодмінна умова,
вміння якої координувати свою поведінку
з поведінкою інших, ставати в активне
ставлення до інших, розраховувати наперед
результат свого ходу в загальній сукупності
всіх граючих. Така гра є живий, соціальний,
колективний досвід дитини, і в цьому відношенні
вона являє собою абсолютно незамінне
знаряддя виховання соціальних навичок
і вмінь.
Особливістю гри є те, що підпорядковуючись
певним умовним правилами, у дитини з’являеться
свідоме мислення дій. Саме гра - є першою
школою думки для дитини. Гра є розумна
і доцільна, планомірна, соціально-координована,
підпорядкована відомими правилами система
поведінки або витрата енергії. Цим вона
виявляє свою повну аналогію з трудовою
витратою енергії дорослою людиною, ознаки
якої цілковито збігаються з ознаками
гри, за винятком тільки результатів. Таким
чином, при всій об'єктивної різниці, яка
існує між грою і працею, яка дозволяла
навіть вважати їх полярно-протилежними
одне до одного, психологічна природа
їх абсолютно збігається. Це вказує на
те, що гра є природною формою праці дитини,
властивою йому формою діяльності, приготуванням
до майбутнього життя. Дитина завжди грає,
але гра її має великий сенс. Вона точно
відповідає її віку та інтересам і включає
в себе такі елементи, які ведуть до вироблення
потрібних навичок і вмінь» [3, с. 31-40].
У структуру гри як діяльності
особистості входять етапи:
• визначення мети;
• планування;
• реалізації мети;
• аналізу результатів, в
яких особистість повністю реалізує себе
як суб'єкт.
Мотивація ігрової діяльності забезпечується
її добровільністю, можливостями вибору
й елементами змагальності, задоволення
потреб, самоствердження, самореалізації.
Уструктуру гри як процесу
входять:
• ролі, взяті на себе граючими;
• ігрові дії як засобу реалізації
цих ролей;
• ігрове вживання предметів,
тобто заміщення реальних речей ігровими,
умовними;
• реальні відносини між
граючими;
• сюжет (зміст) - область
дійсності, умовно відтворена в грі.
Педагогічні ігри - досить
велика група методів і прийомів організації
педагогічного процесу. Основна відмінність
педагогічної гри від гри взагалі полягає
в тому, що вона володіє суттєвою ознакою
- чітко поставленою метою навчання і відповідним
їй педагогічним результатом, які можуть
бути обгрунтовані, виділені в явному
вигляді й характеризуються навчально-пізнавальної
спрямованістю.
Педагогічні ігри досить
різноманітні за:
• дидактичним цілям;
• організаційну структуру;
• віковим можливостям їх
використання;
• специфіку змісту.
Місце і роль ігрової технології
в навчальному процесі, поєднання елементів
гри та навчання багато в чому залежать
від розуміння учителем функцій і класифікації
педагогічних ігор. Г. К. Селевко пропонує
класифікувати педагогічні ігри за декількома
принципами [20, с.58.]
1. Розподіл ігор по виду діяльності
на фізичні (рухові), інтелектуальні (розумові),
трудові, соціальні та психологічні.
2. За характером педагогічного
процесу:
· Навчальні, тренувальні,
контролюючі, узагальнюючі;
· Пізнавальні, виховні, розвиваючі;
· Репродуктивні, продуктивні,
творчі;
· Комунікативні, діагностичні,
профорієнтаційні, психотехнічні та інші.
3. Згідно Селевко за характером
ігрової методикою педагогічні ігри поділяються
на: предметні, сюжетні, рольові, ділові,
імітаційні, ігри-драматизації.
4. У предметнії області виділяють ігри
з усіх шкільних циклів.
5. У ігровому середовищі, яке
значною мірою визначає специфіку ігрової
технології: розрізняють ігри з предметами
і без них, настільні, кімнатні, вуличні,
на місцевості, комп'ютерні та інші.
1.3 Ігрові педагогічні технології. Ігрові мотиви.
Значення гри неможливо вичерпати й
оцінити розважально-реактивними можливостями.
У тому і є її феномен, що, будучи розвагою,
відпочинком, вона здатна перерости в
навчання, у творчість, у терапію, у модель
типу людських відносин і проявів у праці.
Гру як метод навчання, передачі
досвіду старших поколінь молодшим люди
використовували з давніх-давен. Широке
застосування гра знаходить у народній
педагогіці, у дошкільних і позашкільних
установах. У сучасній школі, що робить
ставку на активізацію та інтенсифікацію
навчального процесу, ігрова діяльність
використовується в таких випадках:
як самостійні елементи в технології
для засвоєння поняття, теми та навіть
розділу навчального предмета;
як елемент більш загальної
технології;
як урок або його частини (введення,
контроль);
як технологія позакласної
роботи.
Поняття «ігрові педагогічні
технології» включає досить велику групу
методів і прийомів організації педагогічного
процесу у формі різних педагогічних ігор.
На відміну від ігор взагалі, педагогічна
гра має істотну ознаку - чітко поставлену
мету навчання й відповідні їй педагогічні
результати, які можуть бути обґрунтовані,
виділені в явному вигляді й характеризуються
навчально-пізнавальною спрямованістю.
Ігрова форма занять створюється на уроках
за допомогою ігрових прийомів і ситуацій,
що виступають як засіб спонукання, стимулювання
до навчальної діяльності.
Реалізація ігрових прийомів
і ситуацій при визначеній формі занять
відбувається за такими основними напрямами:
дидактична мета ставиться
перед учнями у формі ігрового завдання;
навчальна діяльність підкоряється
правилам гри;
навчальний матеріал використовується
в якості її засобу;
у навчальну діяльність уводиться
елемент змагання, що переводить дидактичне
завдання в ігрове;
успішне виконання дидактичного
завдання пов'язується з ігровим результатом.
Потрапляючи до школи після
дитячого садка, дитина зустрічається
з іншим видом діяльності – навчанням.
Але гра залишається важливим засобом
не лише відпочинку, а й творчого пізнання
життя. Ігрова позиція – могутній засіб
виховного впливу на дітей. В.Ф. Шатанов
зазначає « Придивіться: чи не дуже рано
згасає наш педагогічний інтерес до ігор,
які вірою і правдою завжди служили і покликані
служити розвиткові кмітливості та пізнавальної
цікавості дітей на всіх, без винятку,
вікових рівнях. Відомо, що ті діти , з яких
на уроці й слова не витягнеш, в іграх активні.
Вони можуть повернути хід гри так, що
деякі відмінники тільки руками розведуть.
Їхні дії відзначаються глибиною мислення,
мислення сміливого, масштабного, нестандартного»
[ 24, с. 64-65]
А. Макаренко вважав дитячі
рольові ігри є такими ж важливими для
розвитку дитини, як для дорослого
справжня праця. Однак, зазначав він, тільки
та гра є педагогічно цінною, в якій дитина
активно діє, мислить, будує, комбінує,
моделює людські взаємини. За цих умов
вона може грати в грі різні ролі - бути
командиром, виконавцем, творцем, знаходити
умови для виявлення своїх здібностей
та життєвої активності. Відомий педагог
Василь Олександрович Сухомлинський стверджував,
що без гри немає і не може бути повноцінного
розумового розвитку учнів.
Коли вчитель використовує
на уроці елементи гри, то в класі створюється
доброзичлива обстановка, бадьорий настрій,
бажання вчитися. Плануючи урок, учитель
має уважати на всіх учнів, добирати ігри,
які були б цікаві й зрозумілі [17, с.18-19]
А.С. Макаренко писав: «Гра має важливе
значення в житті дитини…Якою буде дитина
в грі, такою вона буде і в праці. Коли виросте.
Тому виховання майбутньога діяча відбувається
перш за все в грі…» Отже, гра, її організація
– ключ в організації виховання [1]
Ігри у школі – перш за все
дидактичні, повинні приковувати нестійку увагу дітей
до матеріалу уроку, давати нові знання,
заставити їх напружено мислити. Важливою
являеться виховна сторона. Гра вимагає
від дітей уяви, вміння швидко знаходити
правильне рішення [14, с.10-12].
Дидактична гра - це практична
групова вправа з вироблення оптимальних
рішень, застосування методів і прийомів
у штучно створених умовах, що відтворюють
реальну обстановку. Під час гри в учня
виникає мотив, суть якого полягає в тому,
щоб успішно виконати взяту на себе роль.
Дидактичні ігри бажано широко використовувати,
як засіб навчання, виховання і розвитку
школярів. У будь-якій грі розвивається
увага, спостережливість, кмітливість.
Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових
форм навчання на уроках, вбачає в них
можливості ефективної взаємодії педагога
і учнів, продуктивної форми їх спілкування
з властивими їм елементами змагання,
непідробної цікавості
З розуміння значення дидактичних
ігор витікають наступні вимоги до них:
кожна дидактична гра повинна давати вправи,
корисні для розумового розвитку дітей і їх виховання;
у дидактичній грі обов'язкова наявність
захоплюючої задачі, рішення якої вимагає
розумового зусилля, подолання деяких
труднощів; дидактизм у грі повинен поєднуватися
з цікавістю, жартом, гумором. Захоплення
грою мобілізує розумову діяльність, полегшує
виконання задачі.
Задача педагога полягає
у тому, щоб знайти максимум педагогічних
ситуацій, в яких може бути реалізовано
прагнення дитини до активної пізнавальної
діяльності. Педагог повинен постійно
удосконалювати процес навчання, що дозволяє дітям
ефективно і якісно засвоювати програмний
матеріал. Тому так важливо використовувати
ігрові елементи і гру на уроках.