Шляхи формування техніки читання у молодших школярів

Читання взагалі буває двох видів: читання вголос і читання мовчки (про себе). Як одне, так і друге читання має велике значення і в навчанні, і в житті людини.[5].

Обидва види читання мають певні особливості, кожен з цих видів має властиву йому перевагу, а тому недооцінювати будь-який з них або надавати перевагу якомусь видові читання в практиці початкової школи буде в однаковій мірі неправильним.

Особливості кожного з видів читання:

1) Голосне читання є основним засобом, щоб взагалі навчитися читати, стати письменною людиною.

2) Воно сприяє розвиткові живої усної мови, виховує вміння говорити правильно, виразно.

3. Читання вголос дає можливість учням із розвиненою більше слуховою пам'яттю краще запам'ятати читаний матеріал.
4. При голосному читанні вчитель має можливість виявити і перевірити уміння учнів правильно читати.

5) Голосне читання запобігає виробленню шкідливої звички читати не весь текст, а тільки дещо з нього, задовольняючись з загальної орієнтації в прочитаному, замість глибокого засвоєння його; отже, привчає до уважнішого і вдумливішого читання.

6) Таке читання необхідно для слухання його іншими (виступи, доповіді, художнє читання і ін.).

7. Є ряд творів (вірші, байки, загадки, казки), що розраховані тільки на голосне читання і дістають своє смислове і зовнішнє оформлення тільки при читанні вголос.
8. Читаючи вголос, учитель дає учням зразки правильного, виразного читання[5].

Читаючи вголос, учень витрачає енергію й увагу на самий процес читання. Він пильнує за тим, щоб не помилитися при читанні, правильно вимовити слова, відтворити інтонацію, і це приковує до себе увагу учня часом в більшій мірі, ніж зміст. Спостереження над практикою читання учнів початкової школи вголос і мовчки доводять, що учні І-ІІ класів читають про себе повільніше, ніш вголос.

Розуміння читаного про себе в молодших класах початкової школи нижче, ніж при читанні вголос. Розуміння читаного при мовчазному читанні в III-IV класах поступово підвищується. Звідси цілком природно, що доросла людина читає здебільшого мовчки, бо таке читання дорослої (грамотної) людини економніше, продуктивніше, ніж читання вголос, і мовчки - повинно бути свідомим.

У І-ІІ класах повинно переважати голосне читання, але поруч з голосним читанням з другого півріччя в І класі поступово слід запроваджувати і читання мовчки. Так само, як при читанні вголос, мовчазне читання вимагає системи певних методичних прийомів та вправ.

В практиці початкової школи мають місце такі найголовніші недоліки при мовчазному читанні:

1. перед читанням не дається певних завдань учням, а тому учні не знають мети мовчазного читання;
2. не дається вказівок учням, як читати (учитель не реагує на рух губами, язиком під час читання мовчки, що затримує розвиток мовчазного читання);

3) після мовчазного читання не проводиться ніякої роботи над прочитаним текстом, а тому знижується ступінь свідомого ставлення до тексту в час мовчазного читання;

4) матеріал до читання не обмежується часом, а тому в учнів немає стимулу виробляти навички швидкого мовчазного читання.

Щоб читання мовчки було свідомим, учитель дає учням перед читання певне завдання[5].

Мовчазне читання треба чергувати з читанням вголос. Так, в І-ІІ класах спочатку читає оповідання вчитель вголос, а потім прочитують учні мовчки. Після цього проводиться розбір прочитаного за завданням учителя перед мовчазним читанням. Далі учні читають вголос і розбирають оповідання докладніше.

Читання мовчки особливо необхідне для підготовки дітей до позакласного читання.

Відомо, що дітей спочатку вчать читати вголос. Це шлях, традиційний для нашої школи - в навчанні як рідної, так і другої мови. Хоча світова педагогічна практика знає й інші підходи до розв'язання цієї проблеми).

Голосне читання має значні переваги. Учитель може контролювати діяльність школяра і вчасно допомагати йому. Це особливо корисно з перших кроків, коли дитина ще вчиться читати склади різних типів, поєднувати їх у слова. Доцільніше це й пізніше, щоб навчитися літературної вимови при читанні, формувати вміння правильно інтонувати речення тощо.

Отже, читання мовчки відрізняється від читання вголос більшим чи меншим обмеженням озвучування. Це зумовлює суттєву різницю між різновидами читання у швидкості [5].

В школі недоцільно заохочувати дітей, щоб вони змагалися щодо швидкості читання вголос, ковтаючи закінчення і зливаючи слова у суцільний потік. Коли здібний учень розганяється, показуючи надто високу швидкість читання вголос, слід не підхвалювати, а стримувати його, нагадувати про ознаки хорошої навички. Школярі мусять знати, що читання вголос здебільшого звернене до слухачів і має бути на них розраховане. Замало того, щоб читач розумів текст, - бажано, щоб і слухач міг його зрозуміти. Відповідно й регулюється швидкість читання.

Отже, обидва види читання мають навчальну цінність. Тому треба розвивати в учнів навички як читання вголос, так і читання мовчки.

 

1.2 Якісні ознаки читання як основні критерії вдосконаленої техніки читання

Найважливіше завдання початкової школи - навчити дітей учитися, а це неможливо без уміння читати і працювати з книжкою. В. Сухомлинський радив учителям початкових класів: "Навчіть усіх дітей читати так, щоб вони вміли читаючи думати й думаючи читати" [29].

Завдання читання формулюються так: завдання предмета читання у початкових класах - формувати, закріплювати, удосконалювати навички свідомого, правильного, швидкого, виразного читання, розвивати потяг до самостійного читання книг. У ньому тричі вжите слово "читання" і кожного разу воно має значеннєві відтінки, зрозумілі читачеві, а саме: предмет читання ставить за мету виробити в учнів не тільки уміння читати (навички читання), а й внутрішнє бажання читати, що є усвідомленням необхідності спілкування з книжкою, бачити в цьому життєву потребу (самостійне читання).

Деякі малодосвідчені вчителі вважають, що спочатку в молодших (I-II) класах мета читання зводиться до того, щоб навчити читати правильно, а в III-IV класах більше уваги буде відведено виразності читання, а тоді вже можна домагатися усвідомлення читаного. Буває й так, що вчитель ділить уроки читання на 2 категорії: уроки "техніки" читання й уроки свідомого, виразного читання.

Такий підхід до організації уроків читання хибним буде тому, що при розмежуванні, відірваності одної якості читання від іншої буде затримуватись вироблення навичок читання.

Вже довгий час в методиці навчання мови існує такий термін, як "якості читання". Їх чотири:

1. свідомість;
2. правильність;
3. виразність;
4. швидкість.

Ці якості читання і треба виробляти в учнів початкових класів. Про це вчитель повинен дбати з першого до останнього року навчання дітей в школі.[6].

Охарактеризуємо і зупинимось на особливостях кожної із навичок читання.

Найголовнішою якістю читання є свідоме читання, яке забезпечує уміння читати з ясним розумінням тексту, описаних подій, зв'язку між ними й уміння оцінити вчинки дійових осіб. Усе це ґрунтується на усвідомленому сприйманні учнями лексичного значення всіх слів, що завдяки граматичній пов'язаності формують думку, виражену реченням. Свідомим визначається читання, якщо учень спроможний не тільки переказати, а й висловити своє ставлення до прочитаного.

Будь-яке читання повинно бути свідомим і учень повинен уміти зіставити прочитане з явищами природи і суспільного життя, зрозуміти ідейну направленість і уміти зробити певні висновки з прочитаного.

Ступінь усвідомлення читаного залежить від сили її пам'яті і уваги від доступності для дитини читаного матеріалу.

Щоб читання було свідомим, учні повинні розуміти:

1. значення всіх слів читаного тексту;
2. зміст речень, що з них складається даний текст;
3. зв'язок одного з одним окремих речень тексту (часовий, просторовий, причинний);
4. головну думку, основний зміст прочитаного тексту і логічний взаємозв'язок між окремими його частинами[8].

Усвідомлення смислового значення слів у читаному тексті є неодмінною умовою свідомого читання. Словникова робота у зв'язку з пояснювальним читанням сприяє глибшому усвідомленню змісту читаного тексту, його ідейної направленості і є важливим видом роботи з розвитку мови учнів. В процесі читання діти відчувають багатство української мови, її силу, красу, точність, виразність, усвідомлюють різні відтінки слова, але це можливо лише тоді, коли діти добре розуміють кожне слово.

Отже, словникова робота має велике значення на уроках читання. Зрозуміло, що докладнішого пояснення потребуватимуть ті слова, які мають важливіше значення для розуміння тексту. Треба враховувати і ступінь нерозуміння дітьми слова. Одні слова можуть бути зовсім невідомими дітям, інші - частково відомі, але викликають неясне, нечітке уявлення про своє значення, а деякі слова діти розуміють в іншому значенні чи під іншою назвою.

Отже, з'ясування значення незнайомих слів є основою розуміння фактичного змісту та основним прийомом роботи, що приводить учнів до свідомого читання[31].

Під правильністю читання ми розуміємо безпомилкове читання складів, речень, тобто без будь-яких перекручень (пропуск букв, складів, слів, вставка зайвих букв, перестановка звуків, неправильні наголоси і ін.). Правильне читання має відповідати таким критеріям, серед яких:

а) безпомилковість відтворення звукового наповнення прочитуваного, тобто читати без пропусків букв, складів, їх перестановок, вставки зайвих літер, складів;

б) ритмічність (або плавність) читання, яка виявляється при злитому промовлянні складів у словах і злитій вимові ненаголошених службових слів з повнозначними частинами мови;

в) дотримання орфоепічних норм, у першу чергу правильного наголошування складів, вимови тих звуків і слів, які у мовленні дітей зазнали впливу діалектного оточення.

Правильність читання характеризується такими ознаками:

• силою вимови;
• гучністю голосу;
• правильною розстановкою змістових, інтонаційних та логічних наголосів;
• чіткістю та якістю промовляння[6].

Основна причина читання з помилками учнів початкових класів (як і у читачів з несформованою навичкою читання) полягає в тому, що в них немає "гнучкого синтезу між сприйманням, вимовою і осмисленням змісту прочитаного". У досвідченого читача (згідно досліджень психологів) синтез цих трьох компонентів характеризується гнучкістю і рухомістю; тому смислові здогадки, що супроводжують читання, рідко зумовлюють помилки. У читця-початківця смислова здогадка набагато частіше може бути причиною неправильного сприймання, а відповідно і вимови слова, через те, що процес сприймання і процес осмислення ще не так легко і швидко взаємодіють між собою.

Отже, між правильністю і свідомістю читання є тісний зв'язок. Правильність читання сприяє досягненню свідомого читання.

Швидкість читання слід розглядати як уміння і навичку, яка сприяє успішному засвоєнню тексту, яка спонукає учнів до пошуку найважливіших проблем у тексті, що опрацьовується і до повного розуміння у ньому ідеї. Методисти стверджують, що високий темп читання при відсутності розуміння прочитаного приводить до непродуктивного читання, тому вони рекомендують користуватися такою тезою: "Учень має читати швидко, але запам'ятовувати повільно"[8].

У виробленні швидкого читання треба прагнути до темпу читання, який наближається до темпу розмовної мови людини і забезпечує свідоме сприймання змісту прочитаного.

Якщо учень буде надто поспішати при читанні, то він може припускати перекручування слів, припускати інші помилки щодо правильності читання, а від цього залежатиме ступінь усвідомленого читаного.

Цілком природно, що швидкість читання в різних класах початкової школи буде неоднакова. Не можна встановити будь-якого критерію швидкості читання. Учень може прочитати багато слів, не розуміючи змісту прочитаного. В той же час, якщо учень читає надто повільно, по складах, повторюючи іноді по кілька разів читане слово, то від цього може також губитися зміст читаного.

Швидкість читання полягає в навичці схоплювати зором буквений склад слова й відтворювати його в звуках. Це досягається поволі, шляхом довгих вправ, тому не можна відривати швидкість читання від усвідомлення читаного.

Щоб урізноманітнити читання, треба застосовувати різні види: можна прочитати хором, поодинці, окремими рядами, мовчки.