Іноваційні технологіїї у викладанні

Створення, утвердження, буття нового як цілісного  феномену є стрижнем, ядром інноваційного  процесу, базовий компонент якого  становить інновація.

Інновація (лат. innovatio — оновлення, зміна) — нововведення, зміна, оновлення; новий підхід, створення якісно нового, використання відомого в інших цілях.

Іноді інновацією вважають використання відомого із незначною  модифікацією. Інновації є предметом  особливої діяльності людини, яка  не задоволена традиційними умовами, методами, способами і прагне не лише новизни змісту реалізації своїх зусиль, а передусім якісно нових результатів.

Надзвичайно важлива інноваційна діяльність в економічній сфері, завдяки  якій національні економіки, суб'єкти господарювання забезпечують собі стабільне  становище, переваги у конкурентній боротьбі.

У постіндустріальному  суспільстві чи не на перше місце  виходить інноваційна діяльність у  соціальній сфері, яка своїм змістом  зорієнтована на людину. Стосується вона освіти, медицини, рекреаційної (лат. гесreatio — відновлення) проблематики.

Поняття «інновація» вперше було вжито понад  століття тому в культурології та лінгвістиці для позначення процесу  трансфера (лат. transfero — переношу, переміщую) — проникнення елементів однієї культури в іншу і набуття при  цьому нових, не властивих раніше якостей. Таке проникнення розглядалось як вирішальний фактор розвитку культур. У сучасному світі ним активно  послуговуються в різних галузях  знань діяльності, особливо у сфері  економіки.

У педагогіці поняття «інновація»  вживають у таких значеннях:

• форма організації інноваційної діяльності;
• сукупність нових професійних дій педагога, спрямованих на вирішення актуальних проблем виховання і навчання з позицій особистісно-орієнтованої освіти;
• зміни в освітній практиці;
• комплексний процес створення, розповсюдження та використання нового практичного засобу в галузі техніки, технології, педагогіки, наукових досліджень;
• результат інноваційного процесу.

З цим  пов'язані і значні розбіжності  у тлумаченні поняття «інновація» (нововведення) у науковій літературі.

Розбіжності у тлумаченнях спричинені неоднаковим  баченням їх авторами сутнісного ядра, а також радикальності нововведень. Одні з них переконані, що інновацією можна вважати лише те нове, яке  має своїм результатом кардинальні  зміни у певній системі, інші зараховують  до цієї категорії будь-які, навіть незначні нововведення.

З огляду на сутнісні ознаки інновації є всі  підстави розглядати її як процес і  як продукт (результат). Інновація як процес означає часткову або масштабну  зміну стану системи і відповідну діяльність людини. Інновація як результат  передбачає процес створення (відтворення) нового, що має конкретну назву  «новація». На цій підставі розрізняють  поняття «новація» («новий засіб») як певний засіб (нові ідеї, методи, методики, технології, програми тощо) та «інновація», яке ширше за змістом, оскільки означає процес, предметом якого є новації.

В. Паламарчук новацію вважає результатом (продуктом) творчого пошуку особи або колективу, що відкриває принципово нове в науці  і практиці, інновацію — результатом  породження, формування і втілення нових ідей. Саме втілення нових  ідей є ознакою, за якою відрізняють  інновації від власне новацій: якщо педагог відкриває принципово нове, то він новатор, якщо трансформує  наукову ідею у практиці — інноватор.

Одним із найголовніших аспектів педагогічної інноватики є новизна педагогічного  засобу.

Новизна — один із основних критеріїв оцінювання педагогічних досліджень; основний результат творчого процесу; властивість і самостійна цінність нововведення.

У педагогічній практиці, як і в інших сферах діяльності, новизна є відносною  як в особистісному, так і в  історичному плані: те, що нове для  одного педагога, може бути не новим  для іншого. Новизна завжди має  конкретно-історичний характер. Народжуючись у певний час, прогресивно розв'язуючи завдання конкретно-історичного етапу, вона з часом стає нормою, загальноприйнятою  масовою практикою, або згодом —  гальмом розвитку.

У педагогіці новизна фігурує як абсолютно  нове, відносна новизна, суб'єктивна  новизна, псевдоновизна. На кожному  з цих рівнів виявляються її суттєві  особливості.

Абсолютна новизна. Вона охоплює принципово не відомі раніше новації, які внаслідок  їх реалізації стають радикальними нововведеннями. Її фіксують за відсутності аналогів, прототипів конкретному нововведенню.

Відносна  новизна. Виявляє себе в кількох  варіантах — як часткова новизна, яка полягає в оновленні одного з елементів системи, коли вона стає новою в якомусь одному відношенні; умовна новизна, що виникає за незвичного поєднання відомих елементів; місцева  новизна, особливістю якої є використання новації, що застосовувалася на інших  об'єктах, у нових умовах.

Суб'єктивна  новизна. Про неї ведуть мову, коли об'єкт є новим для даного суб'єкта. Наприклад, предмет чи явище можуть бути абсолютно новими для однієї людини, нормативно новими для конкретної спільноти (наприклад, в одній країні) і не новими в іншій країні для  іншої спільноти.

Крім  новизни, новація повинна володіти інноваційним потенціалом — здатністю  забезпечувати протягом тривалого  часу корисний результат від свого  використання. Якщо нововведення не забезпечує корисний ефект, то воно є псевдонововведенням. Так часто буває при запровадженні у навчальний процес комп'ютерів. Це аж ніяк не свідчить, що комп'ютер як технічний засіб навчання не має інноваційного потенціалу, — таким потенціалом не володіють способи його включення в навчальний процес, що не дає змоги використати його основні можливості.

У зв'язку з цим важливою проблемою педагогічної інноватики є вимір новизни об'єкта, чим займається педагогічна кваліметрія (лат. qualis — який за якістю і грец. metreo — вимірюю). Сфера її застосування досить широка. Це оцінювання підручників, різноманітних засобів забезпечення навчального процесу, а також  науково-дослідної роботи учнів, студентів.

З різноманітними виявами новизни в педагогічній інноватиці тісно пов'язана проблема педагогічної творчості. Як стверджував  український педагог Василь Сухомлинський(1918—1970), « ...перетворення наукових істин у  живий досвід творчої праці —  це найскладніша сфера дотикання  науки до практики. Зроблене вченим відкриття, коли воно оживає в людських взаємовідносинах у живому пориві думок  і емоцій, постає перед учителем як складне завдання, розв'язати  яке можна багатьма способами... У  виборі способу, втіленні теоретичних  істин у живі людські думки  й емоції саме і полягає творча праця вчителя».

Результатами  педагогічної творчості можуть бути:

1. Педагогічні відкриття — наймасштабніші новаторські педагогічні рішення, пов'язані з формуванням, обґрунтуванням нових педагогічних ідей та їх впровадженням у конкретній педагогічній системі.
2. Педагогічні винаходи — перетворення, конструювання окремих елементів педагогічних систем, засобів, методів, умов навчання та виховання.
3. Педагогічні вдосконалення — модернізація й адаптація до конкретних умов уже відомих методів і засобів.

Отже, важливою умовою інноваційного процесу і  об'єктивною необхідністю в інноваційній діяльності педагога, сутнісною характеристикою  інноваційного процесу є творчість.

Істотне для педагогічної інноватики і співвідношення норми та інновації, які, динамічно  взаємодіючи, співіснують, розвиваються (рис.2). Як відомо, норма зберігає те, що існує, а інноваційна діяльність його змінює. За спостереженнями сучасного  російського дослідника, одного з  авторів системної концепції  нововведень А. Пригожина, варіанти взаємодії інновації та норми  можуть коливатися від сприйняття нового як патології до перетворення норми  у марновірство. Нове може означати як відхилення від норми, порушення її, так і незвичне використання. Підвищення сприйнятливості норми до нового може відбутися внаслідок раціоналізації норми, зіставлення норми з потребою, виведення інновації з норми. Передове завжди зберігає в собі багато елементів традиційного, що яскраво виявляється і в педагогіці. Це свідчить про необхідність бережливого ставлення до традиції, в лоні якої зароджується, формується і функціонує нове.

 

Рис. 2. Діалектика взаємоперетворення інновації і традиції

Пізнанням особливостей зародження, розвитку, функціонування, а також істотних ознак таких  феноменів, як норма, нове, новизна, відкриття, винахід, вдосконалення, займається інноватика, покликана забезпечувати ефективний розвиток суспільства залежно від  потреб практики. Її пошуковий, методологічний потенціал може бути застосований у  будь-якій сфері людської діяльності, зокрема і в педагогічній.

Наукові інтереси педагогічної інноватики пов'язані  з вивченням інноваційних процесів у системі освіти і виховання. Саме такими є процеси створення, освоєння і застосування педагогічних новацій.

Інноваційні освітні процеси — зумовлені суспільною потребою комплексні процеси створення, впровадження, поширення новацій і зміни освітнього середовища, в якому здійснюється їх життєвий цикл.

Як і  в інших сферах суспільного буття, в системі освіти інноваційні  процеси є не просто впровадженням  нового. Вони реалізуються як цілеспрямовані зміни цілей, умов, змісту, засобів, методів, форм діяльності, яким властиві новизна, високий потенціал підвищення ефективності діяльності загалом або  у певних їх сферах, здатність забезпечити  довготривалий корисний ефект, узгодженість з іншими нововведеннями.

Завдяки цим особливостям інноваційні процеси  принципово відрізняються від процесів стабільних.

Основу  і зміст інноваційних освітніх процесів становить інноваційна діяльність, сутність якої полягає в оновленні  педагогічного процесу, внесенні новоутворень у традиційну систему, що передбачає найвищий ступінь педагогічної творчості. Суб'єктом, носієм інноваційного процесу  є насамперед педагог-новатор.

У широкому розумінні до педагогів-новаторів  належать усі педагоги, які працюють творчо, прагнуть до оновлення своїх  дидактичних і виховних засобів. У вузькому розумінні педагогом-новатором  вважають автора нової педагогічної системи, тобто сукупності взаємопов'язаних ідей і технологій навчання й виховання. З таких позицій правомірно вважати  педагогами-новаторами Станіслава Шацького (1878—1934), Антона Макаренка(1888—1939), В. Сухомлинського, Шалву Амонашвілі (нар. 1931), Софію  Лисенкову (нар. 1924), Марію Монтессорі (1870—1952) та ін.

Інноваційною  діяльністю займається багато творчих  педагогів, серед яких умовно можна  виокремити три групи:

1. педагоги-винахідники, які приходять до нового в результаті власних пошуків;
2. педагоги-модернізатори, що вдосконалюють і по-новому використовують елементи створених систем задля позитивного результату;
3. педагоги-майстри, які швидко сприймають і досконало використовують як традиційні, так і нові підходи та методи.

Діяльність  педагогів, що належать до цих категорій, утворює інноваційний педагогічний потік, який збагачує практику новими ідеями, новим змістом і новими технологіями.

Інноваційна діяльність є специфічною і досить складною, потребує особливих знань, навичок, здібностей. Впровадження інновацій  неможливе без педагога-дослідника, який володіє системним мисленням, розвиненою здатністю до творчості, сформованою й усвідомленою готовністю до інновацій. Педагогів-новаторів  такого типу називають педагогами інноваційного  спрямування. Їм властиві чітка мотивація  інноваційної діяльності та викристалізована інноваційна позиція, здатність  не лише включатися в інноваційні  процеси, але й бути їх ініціатором.

 

 

 

4.Структура педагогічної інноватики

Інноваційні процеси в системі освіти засвідчують  якісно новий етап взаємодії й  розвитку науково-педагогічної та педагогічної творчості і процесів застосування її результатів. Для нього характерною  є тенденція до ліквідації розриву  між процесами створення педагогічних новацій і процесами їх сприйняття, адекватного оцінювання, освоєння і  застосування, а також до подолання  суперечності між стихійністю цих  процесів і можливістю та необхідністю свідомого управління ними.

Педагогічна інноватика відповідно до особливостей інноваційних процесів охоплює такі теоретичні блоки понять і принципів: створення нового в системі освіти і педагогічної науки; сприйняття нового соціально-педагогічним співтовариством; застосування педагогічних новацій, а  також систему рекомендацій для  теоретиків і практиків щодо пізнання інноваційних освітніх процесів та управління ними.

1. Блок  створення нового у педагогіці. У його контексті розглядаються  такі проблеми, як нове в педагогіці, класифікація педагогічних новацій,  умови створення нового, критерії  новизни, міра готовності нового  до його освоєння та використання, традиції й новаторство, етапи  створення нового у педагогіці. Всі вони утворюють предмет  педагогічної неології (грец. neos —  нове і 1оgos — слово, вчення) — галузі педагогічних знань,  у якій систематизуються, узагальнюються  та розвиваються наукові, експериментальні  й дослідні дані про процес  науково-педагогічної творчості,  його особливості, основні результати.

Створення нового у педагогіці має свою специфіку, пов'язану з неповторністю особистості  педагога, особливостями класу, групи, кожної дитини, типом, стилем діяльності навчально-виховного закладу.