Розширення Європейського Союзу

Україна поступово створює всі  умови для подальшого співробітництва  і в кінцевому результаті членства в ЄС.

Вже зараз є підстави стверджувати про закріплення України в ролі ринку збуту продукції європейського виробництва та в той же час про посилення труднощів реалізації української продукції на європейських ринках.

Усвідомлення того, що європейський вибір України не вияв амбіцій  тих чи інших вітчизняних політичних сил чи результат зовнішнього  тиску з боку провідних «акторів»  геополітичного «театру», а складова об’єктивного процесу, потребує прагматичних підходів до реалізації проголошених євроінтеграційних орієнтирів. Такі підходи передбачають визначення послідовності «сходинок», які Україні треба здолати, щоб реально претендувати на набуття рівноправного членства у Європейському Союзі.

Перед Україною постають завдання набуття  нової якості економічного зростання  та здійснення структурних економічних  перетворень з метою оволодіння сучасними чинниками конкурентоспроможності на загальноєвропейському ринку.

Вирішуючи ці проблеми, Україна прямує до створення економіки європейського  рівня, створює реальне підґрунтя  власної інтеграції з ЄС.

Такий процес буде досить тривалим, тому членство в ЄС неможливо досягнути  вже завтра.

Але наявність євроінтеграційного орієнтиру надає політиці нашої  держави у сфері економічних  та соціальних перетворень належних цілеспрямованості та послідовності. Отже, євро інтеграційний курс України  – це насамперед комплекс викликів, на які необхідно шукати відповіді.

Виклик перший. Євросоюз є досить складним політико–економічним конгломератом, який прагне відшукати засади власної цілісності. Нещодавні хвилі розширення внесли у цей пошук додатковий дисонанс. Країна, яка заявляє про своє бажання стати складовою європейського простору, має не лише не вносити дисбалансу в його систему, але й підтримувати стабільність у регіоні, бути додатковим аргументом у глобальній конкуренції міжнародних «центрів сили».

Для цього Україні потрібно насамперед довести свою спроможність дотримуватися норм і стандартів, які діють на цьому просторі – в усіх сферах: економічній, соціальній, політичній, етнокультурній тощо.

З цього випливає другий виклик. Упровадження комплексу європейських норм і стандартів, які мають бути дотримані в Україні, нерозривно пов’язане зі здійсненням структурних реформ, спрямованих на лібералізацію економіки, поліпшення підприємницького клімату в країні, створення ефективного конкурентного внутрішнього ринку, удосконалення податкової системи, розбудову фінансових інститутів, радикальне підвищення ефективності соціальних видатків та організаційну перебудову соціальної сфери тощо.

А відтак третій виклик полягає в тому, що Україна має продемонструвати власну спро- можність до цілеспрямованих та послідовних кроків не лише держави, а й усього суспільства у напрямі адаптації до критеріїв європейської інтеграції, концентрації зусиль вітчизняного бізнесу навколо завдань національного соціально-економічного розвитку в річищі євроінтеграційних орієнтирів. Якщо провідні групи економічних інтересів усвідомлять і сприймуть ідею європейської інтеграції як таку, що містить конкретні практичні позитивні наслідки, вона матиме шанс перетворитися на національну та набути належного поширення.

Потрібно ретельно вибудувати систему  цінностей і мотивацій, яка має  дати кожному громадянину та представникові бізнесу відповідь на питання  щодо того, навіщо відбувається ця інтеграція. Поки що така аргументація є вельми фрагментарною, що відтворює строкатість  цінностей та інтересів в українському суспільстві загалом.

Відтак формування загальнонаціонального  консенсусу щодо цілей та завдань  європейської інтеграції, який базуватиметься на органічному поєднанні інтересів  бізнесу, держави та грома дянського  суспільства, є невід’ємною складовою  євроінтеграційної стратегії на найближчу й віддаленішу перспективи.

Четвертий виклик – оволодіння сучасними

чинниками конкурентоспроможності. Зберігаючи свою нинішню зовнішньоекономічну спеціалізацію, Україна, як вже зазначалося, може розраховувати здебільшого на роль периферійного придатку, а не рівноправного члена Євросоюзу.

Про це свідчать особливості нинішньої  торговельної співпраці з ЄС. Між тим, ресурсне забезпечення масштабних соціально–економічних перетворень та консолідація національних економічних інтересів потребують суттєвого поліпшення ефективності використання національних природних. трудових, інтелектуальних ресурсів.

Відтак, щоб відбулося очікуване  впровадження зони вільної торгівлі, яка логічно розглядається як перший крок на шляху до членства України  в ЄС, потрібно зміцнити конкурентоспроможність національної економіки та її структурно перебудувати на засадах інноваційного  розвитку.

П’ятий виклик – готовність ЄС до розвитку партнерських економічних відносин з Україною. Це потребує від Євросоюзу чіткого бачення майбутнього місця України в Об’єднаній Європі, побудови адекватної політики, яка сприятиме практичному просуванню нашої держави шляхом європейської інтеграції. Очевидно, пошук відповіді на цей виклик – спільна справа України та ЄС.

Отже, першочерговим завданням для України у сфері європейської інтеграції є суттєве поглиблення економічного спрямування стосунків між Україною та ЄС. Здійснення у пріоритетному порядку низки кроків, які сприятимуть встановленню взаємовигідної економічної співпраці, стане продуктивним підґрунтям для реалізації «нової хвилі» соціально–економічних перетворень, орієнтованих на впровадження в Україні економіко–правового середовища, сумісного з нормами та стандартами Європейського Союзу. Зазначений орієнтир має бути врахований у процесі остаточного формування нової посиленої угоди між Україною та ЄС щодо практичного формування зони вільної торгівлі нашої держави та Європейського Союзу. Активізація торгівлі з ЄС може стати сприятливим чинником для української економіки у період післякризового відновлення. Проте це можливо лише за умови забезпечення поступовості у зниженні рівня тарифного захисту українського ринку та адекватного перехідного періоду, протягом якого має відбуватися досягнення економікою України системних параметрів конкурентоспроможності.

Однак, перед реалізацією згаданих вище заходів слід задуматися над  тим, що одержить, а що втратить Україна, якщо колись приєднається до Євросоюзу.

Як з’ясувалося, головним наслідком  вступу в ЄС для країн «нової Європи»  стала масова міграція працездатного  населення в «стару Європу» (тепер  вони як громадяни Євросоюзу можуть влаштовуватися на роботу по всій території  ЄС без квот і обмежень). Гроші, переказані на батьківщину мігрантами, стають основою економіки багатьох країн  Східної Європи. Серйозних модернізаційних  проривів по інших напрямках (за винятком декількох найбільш просунутих країн) поки не спостерігається. Економіка  як і раніше дуже слабка. Втім, більшість  населення східноєвропейських держав таке положення цілком влаштовує — знайшовши роботу на Заході, або живучи вдома за рахунок переказів від родичів-мігрантів, вони забезпечують собі значно вищий рівень життя, ніж до вступу в ЄС. Плюс — багатомільярдні вливання від ЄС для модернізації інфраструктури й підвищення соціальних стандартів. Правда, ніхто не може сказати наскільки довго Євросоюз зможе так щедро дотувати своїх нових членів.

Таким чином, перед подальшим провадженням зовнішньої політики Україні слід чітко  визначитись із орієнтирами розвитку, врахувати всі позитивні та негативні  аспекти вступу до ЄС як для держави  вцілому, так і для кожного  громадянина зокрема.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Найближча перспектива розширення ЄС передбачається у поточному році. До ЄС має приєднатися лише одна країна – Хорватія, орієнтовно у липні 2013 року.

 Вступ нових країн став важливим каталізатором ефективних ринкових трансформацій і позитивних структурних зрушень у національних економіках країн-членів. Орієнтація на Єдиний внутрішній ринок ЄС сприяла модернізації технологічних основ їх національних економік, додала їм динамічності, підвищила конкурентоспроможність. Саме таким чином - як органічні складові економічної системи ЄС - нові країни-члени зустрічають виклики глобалізації, ефективно адаптуються до нових, більш жорстких, умов міжнародної конкуренції у XXI столітті. Їх досвід свідчить, що шлях входження малих економік до висококонкурентних міжнародних економічних угруповань повністю себе виправдовує .

Приєднання до лав ЄС нової країни означає розширення простору політичної, демократичної стабільності, спільного  ринку. Суттєві позитивні наслідки від розширення ЄС відчувають, як правило,  переважно нові члени (через стабільні та доволі високі темпи економічного росту, посилення макроекономічної стабілізації, ріст зайнятості і зменшення безробіття, соціальне зближення з найбільш розвиненими країнами ЄС), для країн «Старої Європи»  це обертається певними складнощами, а щодо країн-партнерів, то для них це, як правило, носить як позитивний так, і негативний характер.

Румунія, як новий член ЄС дуже зацікавлена в процесі розбудови об’єднаної та могутньої Європи, у подальшій консолідації єдиного простору процвітання демократії, свободи, безпеки, стабільності та прогресу, а у цьому контексті – і в розвитку добросусідських та конструктивних відносин з державами-сусідами.

Перспективи співробітництва РФ та ЄС безпосередньо залежать від політичної ситуації в Російській Федерації. У відносинах РФ-ЄС подолання довготривалих конфліктів можливе лиш шляхом поетапного зближення Російської Федерації до Європейськоого Союзу.

Щодо України, то за для успішної та ефективної євроінтеграції Україна має бути готова до розв’язання чотирьох базових завдань:

• по-перше, реалізувати у відповідний проміжок часу стратегії випереджального розвитку, яка має забезпечити до 2015 р. зростання ВВП у 2,3—2,4 раза; за цей час розрахований за паритетом купівельної спроможності рівень ВВП на особу має досягти 16—17 тис. дол.;

• по-друге, опанувати інноваційні моделі з метою істотного підвищення конкурентоспроможності економіки, утвердження України як високотехнологічної держави;

• по-третє, забезпечити надійні передумови скорочення розриву в рівні та якості життєвих стандартів із країнами ЄС, утвердження середнього класу — основи політичної стабільності та демократизації суспільства;

• по-четверте, здійснити глибоку демократизацію всіх сфер суспільного життя та розбудувати основні засади громадянського суспільства. Захід має побачити в Україні надійного прихильника утвердження демократичних цінностей на пострадянському просторі.

Разом з тим, нашій державі слід об’єктивно зважити всі позитивні та негативні наслідки від вступу до ЄС, та зробити висновок продовжувати зовнішню політику в євроінтеграційному аспекті, чи варто звернути увагу на країни СНД.

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. В. В. Грозна. Розширення ЄС на Схід. Нові виклики.// Світова економіка. – 2006. -     № 1(55). – с. 122-131
2. Воробйова Г. Є. Процес гармонізації національного права до права Європейського союзу: досвід Республіки Греція/ Г. Є. Воробйова// Вісник Академії адвокатури України. – 2009. -№2. – С.158-163
3. Г. Вобруба. Кордони «проекту Європа» [Електронний ресур]: Режим доступу. - http://www.ji.lviv.ua/n39texts/vobruba.htm
4. Гуцал С. А. Вплив процесу реформування ЄС на перспективи європейської інтеграції України./ С. А. Гуцал// Стратегічні пріоритети. – 2009. -  №2. – С. 239-245
5. Європейська інтеграція на початку нового тисячоліття: довідник/ склад А. М. Круглашов, І. Озимок, Т. С. Астапенко, В. В. Руссу – Ч.1 Чернівці, 2010. – 212 с.
6. ЄС – Україна - Росія: проблеми. здобутки, перспективи. Аналітична доповідь Центру Разумова// Національна безпека і оборона – 2012. - № 4-5 (133-134). – С.2-54
7. Жаліло Я. А. Євроінтеграційні перспективи України: від декларацій до дій// Стратегічні пріоритети. – 2009. - № 3 (12) – С. 129-135
8. Злоказова Н. Расширение ЕС: за и против с позиции его членов/ Злоказова Н.// Мировая економика и международные отношения. – 2004. -   № 1. – С. 62-69
9. Казімір Р. Історія Європейської інтеграції: від декларації Шумана до розширення на Схід. – Перемишль:Львів, 2010. – 245 с.
10. Копійка В. В., Шинкаренко Т. І. Європейський Союз: історія і засади функціонування: навч. посіб./В. В. Копійка, Т. І. Шинкаренко; за ред.. Л. В. Губерського. – К.: Знання, 2012. – 759 с.
11. Львова О. Г. Ідейні засади європейської інтеграції// Наукові записки. Том 82. Політичні науки. – С. 50-53
12. П. В. Трощинський. Економічні наслідки розширення ЄС на Схід/ Трощинський П. В.// Вісник Київського національного університету ім.             Т. Г. Шевченка – 2007. - № 73. – С. 52-53
13. Пітер ван дер Гук. Румунія та розширення Європейського Союзу//Журнал Європейської інтеграції. – 2009. –Том 5. - №3. – С. 286-297
14. Протокол до Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами про Рамкову угоду між Україною та Європейським Співтовариством про загальні принципи участі України в програмах Співтовариства від 22.11.2010р. // Офіційний вісник України — 2011 р.- № 92, № 81. - ст. 2959, ст.3360.
15. С. Глінкіна. Расширение ЄС на Восток: плюси и минуся (Електронний ресурс)// Журнал «Экономика Росси ХХІ век» - № 17. – [Режим доступу]: http://www.ruseconomy.ru/nomer17_200410/ec05.html
16. Світова та європейська інтеграція: навч. посібник/ За заг. ред. М. Д. Багмет – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. – 340 с.
17. Совмесная политическая декларація о партнерстве и сотрудничестве между Росийской Федерацией и Европейским Союзом от 09.12.1993г.  [Електронний ресурс]: Режим доступу - http://www.lawinrussia.ru/kabinet-yurista/zakoni-i-normativnie-akti/2008-12-01/deklaratsiya-o-partnerstve-i-sotrudnichestve-mezhdu-rossiyskoy-federatsiey-
18. Стрільчук Р. С. Польща на шляху до європейської інтеграції: історико-економічний аналіз/Р. С. Стрільчук// Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. – 2007. - №1. – С. 51-54
19. Угода про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами  та їх державами членами від 14. 06.1994р.// Офіційний вісник України — 2006 р. -  № 24. -      ст. 1794.
20. Шлях Румунії до ЄС: досвід, проблеми, перспективи/ Т. Рендюк// Політика і час. – 2007. - № 2.  – С. 32-36

¹ В. В. Грозна. Розширення ЄС на Схід. Нові виклики.// Світова економіка. – 2006. -     № 1(55). – с. 123

² Г. Вобруба. Кордони «проекту Європа» [Електронний ресур]: Режим доступу. - http://www.ji.lviv.ua/n39texts/vobruba.htm

³ Світова та європейська інтеграція: навч. посібник/ За заг. ред. М. Д. Багмет – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. – С. 94

⁴ Львова О. Г. Ідейні засади європейської інтеграції// Наукові записки. Том 82. Політичні науки. – С. 52

⁵ Копійка В. В., Шинкаренко Т. І. Європейський Союз: історія і засади функціонування: навч. посіб./В. В. Копійка, Т. І. Шинкаренко; за ред.. Л. В. Губерського. – К.: Знання, 2009. – С. 190

⁶ Казімір Р. Історія Європейської інтеграції: від декларації Шумана до розширення на Схід. – Перемишль:Львів, 2010. – С. 22

⁷ Воробйова Г. Є. Процес гармонізації національного права до права Європейського союзу: досвід Республіки Греція/ Г. Є. Воробйова// Вісник Академії адвокатури України. – 2009. -№2. – С.159

⁸ Європейська інтеграція на початку нового тисячоліття: довідник/ склад                         А. М. Круглашов, І. Озимок, Т. С. Астапенко, В. В. Руссу – Ч.1 Чернівці, 2010. – С. 30

⁹ Р. С. Стрільчук. Польща на шляху до європейської інтеграції: історико-економічний аналіз/Р. С. Стрільчук// Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. – 2007. - №1. – С. 52

¹⁰ Гуцал С. А. Вплив процесу реформування ЄС на перспективи європейської інтеграції України./ С. А. Гуцал// Стратегічні пріоритети. – 2009. -  №2. – С. 241

¹¹ П. В. Трощинський. Економічні наслідки розширення ЄС на Схід/ Трощинський П. В.// Економіка. – 2007. - № 73. – С. 53

¹² С. Глінкіна. Расширение ЄС на Восток: плюси и минуся (Електронний ресурс)// Журнал «Экономика Росси ХХІ век» - № 17. – [Режим доступу]: http://www.ruseconomy.ru/nomer17_200410/ec05.html

¹³ Шлях Румунії до ЄС: досвід, проблеми, перспективи/ Т. Рендюк// Політика і час. – 2007. - № 2.  – С. 33

¹⁴ Пітер ван дер Гук. Румунія та розширення Європейського Союзу//Журнал Європейської інтеграції. – 2009. –Том 5. - №3. – С. 289

¹⁵ Жаліло Я. А. Євроінтеграційні перспективи України: від декларацій до дій// Стратегічні пріоритети. – 2009. - № 3 (12) – С. 130