Проблеми та перспективи інтеграції України у світове господарство

Дійсно, масштаби діяльності ТНК значні за обсягами, але жодній з них не вдалося монополізувати світовий ринок, така форма організації виробництва дозволяє отримати лише тимчасові конкурентні переваги на ринках. Не можна погодитися також з тезою, що ставлення транснаціональних компаній до інших держав диктується «інтересами країни перебування офісів ТНК» .Навпаки, вихід ТНК за межі національної економіки та розбудова інтернаціональних корпоративних мереж були спрямовані саме на уникнення від сплати податків у материнській юрисдикції (якщо під інтересами країни перебування розуміти її фіскальний інтерес). Крім того, структура капіталу більшості публічних ТНК, що залучається на світових фінансових ринках, є інтернаціональною, значна частка капіталу перебуває у вільному обігу і не може ототожнюватися з економічними інтересами винятково материнської юрисдикції. З цих позицій концепція «вирощування національного капіталу» також є формою ізоляціонізму. Політика антиліберального ізоляціонізму значно загальмувала інтеграцію України у світові ринки і, відповідно, не створила передумов для інституціонального закріплення країни у цивілізованих інтеграційних формуваннях (ЄС, СОТ). Це, на думку автора, є найбільшою стратегічною помилкою української політики останніх 15 років. Натомість активізувалася діяльність з втягнення України у сурогатні політизовані інтеграційні проекти східного напряму [2, ст.148].

Значний вплив на вектори  регіональної інтеграції України справляє позиція Росії як провідного aктора  пострадянського простору, з її відверто критичним ставленням до глобалізаційних процесів. Інтеграція як взаємна відкритість ринків конфліктує з надмірно політизованою позицією Росії, згідно з якою до загроз її національним інтересам відноситься «створення однополярної структури світу при економічному та силовому домінуванні США». Концептуально пострадянський простір розглядається як «природна зона міждержавної інтеграції Росії». Росія усвідомлює ризик того, що глобалізаційні процеси поширяться на пострадянський простір, і пострадянські країни «будуть включені у периферію інших центрів інтеграції, в рамках яких вони розвиватимуться абсолютно за іншим вектором». Як альтернатива висувається так звана «багатополярна модель глобалізації», що відповідає національним інтересам Росії, водночас стверджується про невідповідність економічним інтересам Росії європейської моделі економічної інтеграції [22,ст.317].

Загострюється політична  та економічна конкуренція між ЄС та Росією щодо поширення впливу та зміцнення стратегічних позицій. ЄС не зацікавлений у формуванні в Європі «іншого регіонального об’єднання держав на зразок Європейського Союзу, яке може виникнути на терені колишнього Радянського Союзу», що зумовлено посиленням міжнародної конкуренції по лінії ЄС — НАФТА та ЄС — АСЕАН. На відміну від концепції рівноправного партнерства ЄС («сильний центр — сильна периферія»), Росія націлена на побудову на пострадянському просторі моделі з одним регіональним лідером («сильний центр — слабка периферія»), який визначатиме правила гри для інших учасників [3, 284-288].

Узагальнюючи викладене  вище, можна дійти висновку що Україна  знаходиться на перетині інтересів  Заходу та Росії і не належить до сфери історико-культурного комплексу  цінностей, які визначають так звану  європейську ідентичність. Тому її інтереси значною мірою визначаються результуючою дією гравітаційних сил європейської і позаєвропейської сфер впливу, а її зовнішня політика буде неминуче багатовекторною. Вичерпаність ідеології багатовекторності у формі політичного балансування між двома напрямами є очевидною. Багатовекторність потребує іншого змістовного наповнення, переходу від малорезультативних міждержавних відносин до реалізації конкретних інтеграційних проектів, які б давали Україні максимальний економічний ефект у довгостроковій перспективі.

Економічні передумови для глибшої інтеграції як на Захід, так і на Схід поки що не створено, відповідно не може сформуватися політична підтримка того чи іншого інтеграційного вектора як в Україні, так і за її межами. Лише значні структурні зрушення в зовнішньоторговельному обороті й іноземних інвестиціях в Україну можуть схилити шальки терезів у той чи інший бік. Економічні інтереси посунуть історико-культурні аргументи на другий план. Поки що Росія дещо відстає від ЄС щодо розширення сфер впливу в Україні, принаймні за даними статистики (інвестиції та товарообіг). Але активна стратегія Москви у цьому напрямі може докорінно змінити розстановку сил навіть у короткостроковій перспективі. З цих позицій Україні потрібні альтернативні ініціативи, нові форми і напрями інтеграційних процесів, позбавлені ідеологічних стереотипів. Саме інвестиції та міцні кооперативні зв’язки можуть поглибити і у формально-правовій площині закріпити інтеграцію. Відповідно напрями та глибина інтеграційних процесів у майбутньому залежатимуть від інвестиційних стратегій провідних європейських та російських ПФГ, запровадження прозорих конкурсних засад та конкуренції між ними на українському ринку. Найважливішим завданням України є відхід від політики прихованого ізоляціонізму і перехід до політики «відкритих дверей» як для західного, так і для російського капіталу.

Особливо важливим завданням  є забезпечення інвестиційної відкритості  України для іноземного капіталу, конкуренція між ним та вітчизняним  капіталом зумовить зростання вартості інвестиційних активів в Україні, що у свою чергу сприятиме підтриманню сальдо платіжного балансу, прискорить темпи економічного зростання (інвестиційний попит). Для реалізації політики «відкритих дверей» потрібно відмовитись від прихованого ізоляціонізму з ореолом «вітчизняного товаровиробника», низки антиінтеграційних стратегій ізоляціонізму («вирощування національного капіталу» тощо), які значно загальмували (і гальмують) входження України у сферу цивілізованого ринку і, відповідно, динаміку економічного розвитку. Десятиріччя втрачених можливостей, яке почалось з проголошення радикальних економічних реформ у 1994 р., має відійти в історію.

3.2. Проблеми та перспективи інтеграції України у світове господарство

Інтеграція України  в міжнародний фінансовий простір  безпосередньо пов’язана з реструктуризацію її національної фінансової системи у цілому і державного фінансового господарства зокрема. Адже, з одного боку, інтеграційні процеси можливі за умови, якщо фінансові системи окремих країн побудовані на однакових засадах і функціонують на єдиних принципах. Без проведеної в Україні фінансової реструктуризації процес її інтеграції у світовий фінансовий простір був би неможливий. З іншого боку, одним із найважливіших напрямів фінансової реструктуризації є процес поступового інтегрування у світову фінансову систему. Результати в цьому напрямі є своєрідним критерієм якості трансформаційних процесів.

Проблема інтеграції України у світовий фінансовий простір  є багатоплановою і передбачає вирішення  кількох завдань. По-перше, це трансформація національної фінансової системи (про що вже йшлося), всі складові якої мають реально функціонувати на ринкових засадах. І фінанси підприємств, і податкова та бюджетна системи, і банки та небанківські фінансові інституції мають бути у цілому уніфікованими з міжнародними вимогами. Звісно, певні національні особливості, а вони є в кожній країні, можуть зберігатись. Але ці особливості не повинні суперечити функціонуванню міжнародної фінансової системи і не стримувати інтеграційних процесів. Одним із ключових завдань у цьому напрямі є оптимізація податкової системи як за складом податків та співвідношенням між їх окремими групами і видами, так і за механізмами оподаткування.

По-друге, це гармонізація українського фінансового законодавства  з міжнародними критеріями і вимогами. У цьому плані дуже важливим є підготовка України до вступу в ЄС. Так, у «Концептуальних засадах стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки»*12 в частині практичних дій у сфері європейської інтеграції передбачається протягом 2002—2007 рр. приведення законодавства України у відповідність до вимог законодавства ЄС у пріоритетних сферах. Це ті кроки, які мають надати інтеграційним процесам реального характеру, адже не може Україна реально інтегруватись у світовий фінансовий простір на основі невідповідного фінансового законодавства. Без цього нормальний розвиток міжнародних фінансових відносин буде, як і на даний час, доволі ускладнений.

*12: {Європейський вибір.  Концептуальні засади стратегії  економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2002. — С. 63.}

По-третє, важливим напрямом інтеграційних процесів є вихід  на світові фінансові ринки, який має забезпечити вільний рух капіталів. Тут важливі як інституційне забезпечення (розвинені банківська система, інституції фондового ринку, страхові компанії, з якими могли б і мали б бажання співпрацювати іноземні партнери), так і відповідний інвестиційний клімат у країні. Вагомим кроком у цьому напрямі було спільне підприємництво, яке дало можливість накопичити необхідний досвід. Водночас проблема повинна розглядатись ширше, а тому саме спільне підприємництво повинно трансформуватись у звичайне явище, як це є в усьому світі. Адже перехідний до ринкових умов період, коли така форма була вкрай важлива, у цілому закінчився.

По-четверте, процес інтеграції у світовий фінансовий простір передбачав вирішення хоча і технічного, але  базового завдання — забезпечення міжнародних грошових потоків через систему міжнародних розрахунків. Адже яким би гармонізованим не було законодавство, як би не було розвинене інституційне забезпечення, без відпрацьованого механізму міжнародних розрахунків, його надійності і відповідних гарантій міжнародне економічне та фінансове співробітництво неможливе.

По-п’яте, вкрай необхідним є організаційне забезпечення, яке  полягає у відповідній взаємодії  з міжнародними фінансовими інституціями, що є головними ідеологами функціонування міжнародної фінансової системи. Членство в цих інституціях і співпраця з ними — це важливий чинник визнання тієї чи іншої країни міжнародною фінансовою спільнотою. Тільки за таких умов можлива повноцінна фінансова інтеграція.

Отже, інтеграція України  в міжнародний фінансовий простір передбачає вирішення як внутрішніх завдань трансформації її фінансової системи (вони детально проаналізовані вище), так і завдань налагодження механізмів міжнародного фінансового співробітництва. За роки незалежності у сфері інтеграції України в міжнародну фінансову систему зроблено чимало. З 1992 р. Україна стала членом головних міжнародних фінансових організацій — Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР), а також Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР). На даний час країна цілком інтегрувалася в міжнародну платіжну систему, забезпечуючи надійне і своєчасне проходження платежів. Створено дійову систему валютного регулювання з використанням ринкових механізмів курсоутворення. Установлено внутрішню конвертованість національної грошової одиниці. З багатьма країнами укладені договори про усунення подвійного оподаткування. Це дає можливість стверджувати, що в цілому процес входження України в міжнародну фінансову систему завершений і вона переходить до стадії відпрацьовування механізмів співробітництва.

Щодо стратегічних напрямів інтеграції України в світове  господарство необхідно виділити:

Входження її в перспективі  до структур Європейського Союзу (ЄС).

У напрямі розвитку зовнішньої торгівлі з окремими регіонами світу одне з найбільш приоритетних направлень української інтеграції є поглиблення зв’язків з країнами-членами Європейського Союзу. Необхідність інтеграції Україні до ЕС випливає з ряду об'єктивних обставин:

 • Україна представляє собою одну з найбільших, як за чисельністю населення, так і за територією, європейських країн;

• Інтеграція відкриває  перед Україною значні можливості щодо використання свого вигідного географічного  положення.

• Орієнтація на співробітництво  з Європейським Союзом змусить українських товаровиробників підтягуватися до високих європейських стандартів. Саме через європейський ринок ми зможемо отримувати новітні технології, за допомогою яких виготовлятимемо продукцію, конкурентноспроможну на ринках Європи, Азії, Росії, країн СНД.

• Забезпечення недискримінаційного  доступу основних товарів експорту України на ринки ЄС. Треба врахувати, що європейський ринок - це понад 500 млн. потенційних споживачів, що мають  високу платоспроможність.

• Україна вже зараз  може сподіватись на певну підтримку з боку ЄС та його країн-членів в питанні приєднання України до Генеральної Угоди про тарифи і торгівлю ГАТТ/СОТ, одержання доступу до Загальної системи преференції ЄС.

Втім, процесу інтегрування України до ЄС заважають суттєві  обставини:

- Країни, що претендують  на повноправне членство в  ЄС, повинні мати ринкову економіку,  яка вже функціонує (тобто не  перехідну до ринку, а саме  ринкову). В Україні на цей час  ринкової економіки немає, а процес переходу до неї затягується та ускладнюється багатьма негативними процесами (спад виробництва, падіння життєвого рівня населення, жорстка криза платежів, наростаюча криміналізація економічної діяльності та процвітаюча корупція, практична відсутність інвестицій, тощо); Україна найбільш “безладна” країна серед тих, які ЄС будь-коли розглядав як можливого кандидата на членство.

- Країни ЄС повинні  застосовувати правила та регулюючі  принципи, встановлені в рамках  ЄС, а нормативно-правова база, що сьогодні існує в Україні суттєво відрізняється від єдиних правил ЄС;

Рівень міжнародної  конкурентоспроможності основної маси українських підприємств на сьогодні відстає від рівня ЄС. Багату інформацію щодо конкурентоспроможності Української  економіки дає знайомство з матеріалами світового звіту про конкурентоспроможність окремих національних економік за 1998 рік (див. П. 4). Вкрай невтішне місце України у зведеному рейтингу і в усіх групах показників, звичайно, можна частково списати на роздратування залучених експертів станом справ у європейській країні, який є гіршим, ніж вони могли сподіватись (може через це деякі африканські країни мають вищі рейтинги). Слід також пам'ятати, що біля ста країн світу не потрапили до звіту, і не всі з них випередили б Україну в разі свого включення до нього. Однак наведені об'єктивні кількісні дані також дають невтішну оцінку щодо конкурентоспроможності вітчизняної економіки. Це підтверджує результати тих досліджень , які на додаток до традиційних ситуацій неспроможності державної влади, що притаманні і країнам з розвиненою економікою, додають специфічні проблеми новостворених держав, через це Україна має гірші стартові умови, порівняно з центральноєвропейськими перехідними економіками.