Правовий статус працівників нелегальних мігрантів

Правовий статус працівників нелегальних мігрантів в Україні та державах ЄС.

  Нелегальна імміграція протягом кількох останніх десятиліть стала невід’ємною рисою розвитку європейських держав, незважаючи на прийняття законів, які забороняють незаконне перебування та зайнятість іноземців.

  Впродовж багатьох років Європа була зацікавлена в нелегальній трудовій імміграції, яка є вигідною як для роботодавців, так і для держави в цілому. Саме тому уряди західноєвропейських країн недостатньо активно перешкоджали проникненню нелегальної робочої сили. Наприклад, Німеччина фактично заохочувала напівлегальну імміграцію курдських та турецьких робітників, Франція – алжирських, Великобританія – робітників з Індії та Пакистану. 

 Зараз у світі нараховується близько 150 млн. мігрантів. Перше місце згідно цього показника займає Європа – 56 млн.осіб. Важливо зазначити, що з початку 90-х рр. ХХ ст. рівень офіційної імміграції там знизився, але чисельність іноземного населення практично не зменшилась. Така ситуація пояснюється високим процентом нелегальних іммігрантів, а також біженців та вимушених переселенців в загальному міграційному потоці, на реєстрацію, розміщення та допомогу яким європейські держави витрачають величезні кошти. Якщо у 1975 р. в світі нараховувалось близько 2,5 млн. біженців, то на початку нового тисячоліття їх число збільшилося майже в десять разів.

  Що стосується нелегальних мігрантів, то в країни Європейського Союзу щорічно незаконно прибуває більше 500 тис. чол., не враховуючи сотень тисяч біженців. Загальна чисельність нелегальних іммігрантів в Європі – від 3 до 7 млн. осіб. Найбільше число незаконних іммігрантів зосереджено у Франції, Німеччині, Нідерландах, Великобританії, Італії, Португалії. Усе більше нелегалів проникає в Європу через її південні кордони. Для прикладу, в Італії незаконно перебуває до 1 млн. іноземців і їхня кількість постійно зростає. Зокрема, це відбувається за рахунок вихідців із Північної Африки, які прагнуть потім потрапити до Іспанії, Португалії чи Франції. В Іспанії чисельність нелегальних іммігрантів коливається від 300 до 500 тис. чол., у Франції – від 200 тис. до 1 млн. осіб, у Великобританії ж більше 100 тис. нелегалів, більшість з яких становлять іноземці із простроченими візами.

  Слід також зазначити соціально-економічні наслідки нелегальної імміграції для Європи. Нелегали, які готові працювати на будь-яких умовах, зводять нанівець соціальні гарантії, які існують в європейських країнах, (мінімальний рівень заробітної плати, максимальна тривалість робочого дня), а також потребують величезних фінансових витрат на прикордонний контроль, створення таборів для біженців, на соціальні та медичні послуги, утримання під вартою, депортацію.

 Трудящі-мігранти — це така категорія громадян і осіб без громадянства, що тимчасово мігрує в країну не свого громадянства чи постійного місця проживання з наміром одержати оплачувану роботу, за умови, що вони допускаються відповідно до нормативних актів приймаючої держави як такі. Останнє уточнення щодо відповідності законодавству приймаючої держави цілком закономірно, тому що питання, що стосуються допуску трудящих-мігрантів і членів їхніх родин на територію будь-якої держави, зокрема у Конвенції № 97, належать до внутрішньої компетенції будь-якої держави.

 Аналізуючи дану Конвенцію, варто зупинитися на ст. 1.1 Додатку II, що починається так: “Якщо трудящий-мігрант, що є біженцем чи переміщеною особою...” – що не відповідає чинному міжнародному праву і національним законодавствам, позаяк так змішуються відразу три поняття. Такий підхід є неправильним: будь-яка особа, що перебуває на території іншої держави, не може мати правовий статус і трудящого-мігранта, і, водночас, біженця чи переміщеної особи. Залежно від мети і причин перебування особи на території іноземної держави її правове становище буде визначатися по-різному. Однак необхідно враховувати час прийняття Конвенції і зміни в міжнародному праві, що з'явилися пізніше. У будь-якому випадку, ст. 1.1 має потребу в коректуванні з метою виключення суперечностей.

  У ній не тільки йдеться про права людини загалом і всіх трудящих-мігрантів і членів їхніх родин, зокрема, але й містяться положення, які можуть застосовуватися до різних категорій трудящих-мігрантів та членів їхніх родин, що дозволяє забезпечувати індивідуальний підхід до регулювання правового статусу різних категорій іноземців, а також дається визначення самого поняття «трудящий-мігрант».

У даній Конвенції поняття «трудящий-мігрант» набуло особливого розвитку. Під ним слід розуміти особу, що займається, займалася чи буде займатися оплачуваною діяльністю в державі, громадянином якої дана особа не є і проживає в ній тимчасово чи постійно. Це визначення хоча і нечітке, проте, відповідає ситуації, що склалася у галузі сучасної трудової міграції. Нечітке, тому що під це визначення можуть підпадати і такі категорії працівників, що не є мігрантами, наприклад, професіонали, що працюють у керівній ланці транснаціональних корпорацій, інвестиційних компаній, представники міжнародних організацій і дипломатичних місій.

Однак варіантом уточнення кола осіб, що підпадають під визначення трудящих-мігрантів, може бути перелік винятків. Потрібно зазначити, що в цій Конвенції перелік категорій осіб, до яких вона не застосовується, видозмінений і розширений у порівнянні з раніше прийнятими міжнародними документами. Так, Конвенція не застосовується:

до осіб, направлених міжнародними організаціями чи найнятих будь-якою державою поза її територією для виконання офіційних функцій, статус яких регулюється загальним міжнародним правом чи конкретною міжнародною угодою;

до осіб, направлених чи найнятих державою поза її територією, що беруть участь у здійсненні програм співробітництва і статус яких регулюється угодою з державою про найм і які в зв'язку з цією угодою не вважаються трудящими-мігрантами;

до осіб, що виступають як інвестори;

до біженців і осіб без громадянства, якщо інше не передбачено в національному законодавстві чи міжнародних документах;

до учнів і практикантів;

до моряків і працівників, зайнятих на прибережній установці, яким не був виданий дозвіл на проживання й участь в оплачуваній діяльності в державі найму.

Нелегальний   мігрант - іноземець   або   особа   без  громадянства,   які   перетнули  державний  кордон  поза  пунктами  пропуску або в пунктах пропуску,  але з  уникненням  прикордонного  контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу  біженця чи отримання притулку в Україні,  а  також  іноземець  або  особа без громадянства,  які законно прибули в Україну,  але після  закінчення визначеного їм терміну  перебування  втратили  підстави  для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України;