Поняття і значення криміналістичної ідентифікації

1. Поняття і значення криміналістичної ідентифікації

  Ідентифікація (від лат. identificns - тотожний і faciу - роблю) - означає ототожнення, тобто встановлення об'єкта за якимись його властивостями чи ознаками.

Криміналістична ідентифікація - процес порівняльного дослідження об'єктів, пов'язаних із подією, що розслідується, для вирішення питання щодо їхньої тотожності. (Наприклад, ідентифікувати особу за почерком, слідами рук, ніг; знаряддя зламу - за слідами цього знаряддя на перешкоді; транспортний засіб - за його слідами, залишеними від протектора шин коліс; зброю - за слідами на гільзах, кулях або на перешкоді тощо).

Термін ідентифікація вживався ще А. Бертільйоном і в працях вітчизняних дореволюційних криміналістів, але предметом їхніх досліджень був лише емпіричний (тобто практичний) бік ідентифікації.

Формування спеціальної теорії ідентифікації започаткував Сергій Михайлович Потапов у праці «Вступ у криміналістику», що згодом було продовжено іншими криміналістами, професорами: А. І. Віпбергом, М. В. Терзієвим, Б. І. Шевченком, В. Я. Колдіпим, М. Я. Ссгаєм, В. С. Мітрічевим та ін.

Теорія ідентифікації - це система правил і понять, необхідних для встановлення її чи відсутності.

У Наукову основу сучасної теорії ідентифікації становлять загальновизнані положення (аксіоми) щодо:

• індивідуальності об'єктів матеріального світу;
• відносної незмінності об'єктів матеріального світу;
• загального зв'язку об'єктів матеріального світу;

• можливості вирізнений загальних та окремих ознак, що характеризують об'єкти матеріального світу, сукупність яких і дає змогу проводити ідентифікацію (ототожнення) цих об'єктів.

 

Ще слід звернути увагу на те, що термін «криміналістична ідентифікація» вживається в декількох значеннях:

• ним визначають мету (завдання) та результат дослідження (наприклад, коли кажуть «об'єкт ідентифіковано»);
• ним характеризують процес ідентифікації, тобто систему дій, що викопуються у відповідній послідовності;
• нарешті, цим терміном позначають або називають також окремий метод пізнання, себто теоретичну концепцію, що охоплює вчення про загальні принципи та способи ототожнення матеріальних об'єктів задля встановлення істини у кримінальному, цивільному, адміністративному, господарському процесах.

 

 

 

3. Ідентифікаційні ознаки та їх класифікація

Комплекс ознак, що сприяє отриманню необхідної та достатньої уяви про ідентифікований та ідеитифікувальний об'єкт, називають ідентифікаційними ознаками.

Такими можуть бути ознаки зовнішньої будови предмета, або його внутрішніх властивостей (хімічний склад, щільність, твердість, електропровідність тощо).

Окрім цього, ідентифікаційні ознаки можуть бути перетвореним відображенням властивостей об'єкта ідентифікації. Наприклад, ототожнення людини за почерком - це ідентифікація за ознаками, що містяться в рукописному тексті й відображають систему рухових павичок, які сформувались у конкретної людини для письма.

Для результативного ототожнення ідентифікаційні ознаки повинні відповідати певним вимогам або властивостям:

• бути оригінальними, специфічними або дискретними (тобто, наскільки ознака специфічна, оригінальна, конкретно зовні виражена і наскільки повно й точно відображає властивість (певну) об'єкта, настільки вона неспростовно підтверджує тотожність об'єкта. Наприклад, родима пляма, шрам тощо.
• бути здатною до відтворення, тобто до багаторазового відображення (наприклад, малюнок папілярного візерунка у відбитку пальця);
• наявність чіткої вираженості ознаки, її яскравість, очевидна примітність (косоокість, великий ніс, криві зуби тощо);

- простота виявлення ознаки;

- відносна стійкість, оскільки всі об'єкти матеріального світу з часом або залежно від умов використання, зберігання тощо -видозмінюються.

 

Ідентифікаційне поле - це сукупність усіх ідентифікаційних ознак, використовуваних під час конкретного ототожнення.

 Ідентифікаційні  ознаки можуть бути класифіковані  за різними критеріями:

За відношенням до об'єкта в цілому:

- загальні (групові) ознаки - відображають найбільш  суттєві, постійні властивості об'єктів або груп об'єктів: форму, розмір, колір, функціональну належність. Наприклад, за структурою паперу встановлюють завод-виготовлювач або ж за загальними ознаками машинописного тексту (наповненість і форма шрифту, розмір шрифту, величина кроку головного механізму, величина інтервалів тощо) можна встановити модель друкарської машинки тощо;

- окремі - специфічні для конкретного об'єкта ознаки, за якими можна вирізнити цей об'єкт із групи однорідних об'єктів та ідентифікувати його (наприклад, щодо машинописного тексту - за вертикальним нахилом знаків, рівнем деформації площини знаку, характером зношеності, нерівностями рядкової лінії та ін.- встановлюють конкретну друкарську машинку, якою було виготовлено текст).

За структурною природою:

• внутрішні ознаки;
• зовнішні ознаки.

 

За характером установлення ознак:

• якісні (атрибутивні) - визначаються якісними характеристиками. Наприклад, якісна характеристика типу і виду папілярного візерунка: завитковий круговий; завитковий простий чи складний; петлевий ульнарний чи петлевий радіальний тощо; характеристика форми знаряддя злому: прямокутна форма сліду - відтиску від леза долітця; характеристика способу написання літери (лівоокружне, правоокружне та ін.);
• кількісні ознаки - виражаються числовими величинами, за якими встановлюються розмір сліду, кількість нарізів у каналі дула зброї, нахил цих нарізів, розмір шрифту друкарської машинки тощо.

За причинами виникнення:

• закономірні (необхідні) - ті, в яких проявляється сутність об'єкта; без них об'єкт не був би тим, чим він є. Наприклад, ознаки пістолета, гвинтівки як вогнепальної зброї.
• випадкові - які не характеризують сутність предмета, мають випадковий характер, хоча виникли під дією закономірних факторів (наприклад, нерівності в каналі дула пістолета закономірно залишають на кулі слід у вигляді трас - потертостей тощо).

За походженням:

• власні;
• набуті.

За зв 'язком з іншими ознаками:

• залежні;
• незалежні.

За тривалістю періоду, протягом якого ознака є характерною для об'єкта:

• стійкі;
• відносно стійкі.

За кількістю об'єктів, яким притаманні однакові ознаки:

• родові (групові) ознаки;
• індивідуальні ознаки.

За значенням (роллю) в ідентифікаційному процесі:

• ті, які потрібно ідентифікувати (шукані, пізнавальні);
• ті, яким ідентифікують (ідентифікуючі).

 

 

2. Обєкти, види, форми і субєкти ідентифікації

  В ідентифікації беруть участь дві групи об'єктів:

1. ті, що підлягають ідентифікації (шукані, ототожнювані, себто ідентифіковні). У цих об'єктах вивчаються властивості, притаманні їм самим.
2. ті, за допомогою яких проводиться ідентифікація (ото-тожпювальиі тобто ідентифікувальиі). У цих об'єктах вивчаються властивості інших, відображених у них об'єктів.

Серед ідснтифіковних можуть бути:

• люди (запідозрені, підозрювані, обвинувачені, свідки, потерпілі);
• тварини (звичайно домашні тварини, сільськогосподарська худоба);
• предмети, речі (цілі, їх елементи, частини, взаємопов'язані комплекси предметів);
• населені пункти;
• ділянки місцевості, шляхів, доріг тощо;
• витвори мистецтва;
• соціальні та природні об'єкти (споруди, будови, житлові кімнати, підсобні приміщення, водойми тощо);
• інші дискретні об'єкти (себто ті, що можуть бути вирізнені з маси об'єктів за властивими лише їм кількісно-якісними просторово-структурними характеристиками).

> Ідентифікувальними об'єктами виступають: матеріально фіксовані відображення, а саме:

- сліди рук, ніг, зубів та інших частин тіла людини, предметів, її одягу, взуття; знаряддя злочину; часточки зброї на кулях і гільзах;

- копії цих слідів у вигляді зліпків, відтисків, фотознімків;

• картотеки відбитків пальців, колекції куль та гільз, вилучених із місця події тощо;
• документи, в яких у письмовій формі зафіксовано результати проведеного ототожнення, приміром, печаток і штампів за їх відтиском, осіб - за почерком, друкарських машинок - за друкованим текстом тощо;
• документи, що містять інформацію криміналістичних обліків (дані реєстрації злочинців, невпізнаних трупів, безвісти зниклих);

ідеальні відображення (уявні образи, тобто сліди пам'яті, збережені про подію злочину свідками, потерпілими, підозрюваними, обвинуваченими, підсудними);

описи (словесні портрети - мальовані, композиційні).

 

У процесі ототожнення, крім названих двох груп об'єктів, використовуються у багатьох випадках ще й порівняльні зразки.

Такі зразки потрібні тоді, коли безпосереднє порівняння -розпізнання шуканого і наявного - неможливе або ускладнене.

Так, під час ідентифікації цілого за частинами, коли є можливим спостерігати і зіставляти ці частини за лініями їх роз'єднань, порівняльні зразки не потрібні.

Коли ж, наприклад, ототожнюють (ідентифікують) людину за її почерком, окрім рукопису з її почерком (про що можна тільки припускати), потрібні ще й експериментальні порівняльні зразки почерку цієї особи.

Зразки для порівняльного дослідження мають відповідати певним вимогам:

• бути достовірними (тобто не повинно бути жодних сумнівів щодо походження порівняльних зразків, тобто мусить бути повна впевненість, що ці зразки отримано від об'єктів, які підлягають ідентифікації;
• зразки повинні повно відображати властивості досліджуваного об'єкта;
• бути придатними для зіставлення з ідентифікованими об'єктами.

Порівняльні зразки поділяються на три групи:

1. вільні;
2. умовно-вільні (або відносно-експериментальні);
3. експериментальні.

Вільними зразками називаються об'єкти, не пов'язані з кримінальним процесом (їх походження зазвичай пов'язане з подією, що передувала вчиненню злочину та порушенню кримінальної справи);

Умовію-вільні зразки - такі об'єкти, що виникли не з розслідуваною подією, а вже під час розслідування порушеної кримінальної справи;

Експериментальні порівняльні зразки становлять собою об'єкти, походження яких пов'язане з виконанням ідентифікаційного дослідження. їх спеціально отримують для порівняльного дослідження від підозрюваного чи обвинуваченого, від свідка або потерпілого, проведенням спеціальної процесуальної дії, яка так і називається - отримання зразків для порівняльного дослідження, передбаченого ст. 199 КПК України.

Перед тим як назвати види криміналістичної ідентифікації, тобто навести її класифікацію (а щодо цього питання, як і щодо багатьох інших, серед криміналістів немає загальноприйнятої позиції) потрібно зазначити, що ідентифікацію можна класифікувати з двох позицій:

• як вид діяльності;
• як загальнонауковий метод.

Ідентифікацію як загальнонауковий метод у криміналістиці прийнято поділяти:

За рівнем досягнутої індивідуальності на:

• родову;
• видову;
• групову;

• індивідуальну (або власне криміналістичну). За природою ідентифікувальних об'єктів на:

• загальну;
• знакову.

За способом відображення ідентифікаційної інформації на:

• ідентифікацію цілісних структур;
• ідентифікацію розділеного цілого;
• ідентифікацію джерела пошкодження.

Залежно від форм відображення матеріальних об'єктів під час їхньої взаємодії (а таких форм дві) на:

• матеріально фіксовану, коли ознаки відображеного об'єкта закріплюються в матеріальних об'єктах (слідах, кресленнях, описаннях тощо);
• психофізіологічну, коли уявний образ фіксується в пам'яті конкретної людини. У цьому випадку суб'єктом ідентифікації, тобто особою, яка може здійснити ототожнення, може бути тільки ця конкретна особа - свідок, потерпілий, обвинувачений (наприклад, свідок бачив злочинця, запам'ятав його зовнішність і в змозі впізнати його за уявним образом; на відміну від цього, ідентифікацію за матеріально фіксованим відображенням може виконати інша особа, наприклад, слідчий, суддя, експерт).