Поняття кримінального закону

ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ.

 

1. Поняття та значення кримінального закону (КЗ).
2. Джерела кримінального права.
3. Структура кримінального закону.
4. Тлумачення кримінального закону.

 

 

 

1. КЗ – це сукупність систематизованих (та окремих) законодавчих актів ВР України, які визначають загальні положення, підстави та межі кримінальної відповідальності, види злочинних діянь і передбачених покарань, підстави звільнення від кримінальної відповідальності і покарань, а також сукупність міжнародних договорів і імплементованих в кримінальне законодавство України.

 

Поняття КЗ вживається в 4-рьох значеннях:

1. це кримінальний кодекс, єдиний кодифікований акт
2. це окрема стаття кримінального кодексу
3. це окремий законодавчий акт, який містить окремі законодавчі норми
4. це положення міжнародних договорів

 

Значення КЗ:

1. є важливим засобом охорони людини, її прав і свобод, а також інтересів суспільства і держави (ч.1 ст. 1 КК)
2. тільки КЗ містить норми, які визначають, які саме діяння є злочинами і покарання за них (ч.2 ст.1 КК)
3. КЗ є превентивним засобом впливу на людей.

 

2. ДЖЕРЕЛА КП.

 

В теорії кримінального права щодо визначення джерел права існує 2 підходи:

 

1. втілюється в положенні, яке закріплене у ч. 1 ст. 3 КК – законодавство України про кримінальну відповідальність становить кримінальний кодекс.
2. Розвинена система права в межах сім’ї континентальної правової системи передбачає багатоманітність джерел щодо окремої галузі права, в тому числі і кримінального.

 

Помилковість першого підходу  обумовлена насамперед тим, що джерелом кримінального права повинен визнаватися не лише нормативний акт, який визначає перелік злочинних діянь і покарань за них,а й ті акти, які містять положення-принципи кримінально-правового характеру, положення загальної частини кримінального права. До того ж декримінувати поведінку людини може Конституція України або рішення Конституційного суду України (наприклад, КК 1960 р. передбачав відповідальність за відмову давати показання для всіх осіб за винятком підсудного, а КУ декремінувала відмову давати показання з боку близьких родичів).

 

У зв’язку з цим джерелами КП України крім КК є:

 

1. Конституція України – має вищу юридичну силу (ч. 2 ст. 8 КУ) і є законом прямої дії (ч.3 ст. 8 КУ). Це означає, що якщо кримінально-правова норма суперечить положенням Конституції, то вона автоматично втрачає свою силу і діє Конституція;
2. Міжнародні договори – згоду на обов’язковість яких надала ВРУ. Вони є невід’ємною частиною національного законодавства (ст.. 9 КУ).

Всі міжнародні договори, які передбачають положення кримінально-правового  характеру умовно можна поділити на 2 види:

 

1. це договори, які вичерпно регламентують певні положення в межах загальної частини кримінального права, або закріплені принципи кримінального права. Такі договори імплемінтуються в національне законодавство без змін і їх норми є нормами прямої дії. Це:

 

А) Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 року;

Б) Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками 1963 року;

В) Європейська конвенція про передачу засуджених осіб 1983 року;

Г) Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 1972 року;

Д) Мінська конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року (погіршує положення).

 

2. міжнародні договори, які стосуються боротьби світового співтовариства з злочинами певних видів: тероризмом, захопленням заручників, торгівля жінками, обіг наркотиків, піратства, геноциду. Положення цих договорів – не є нормами прямої дії і імплементовані в національне законодавство опосередковано – шляхом внесення змін та доповнень в КК (наприклад, в 1995 р. Україна підписує  і ратифікує Європейську конвенцію по боротьбі з тероризмом, а в 2001 році з’являється ст. 258 у новому КК – теракт) .

 

4. вид джерел – Рішення Конституційного суду України – про конституційність чи неконституційність окремих положень КК України. Приклади рішень: рішення КСУ про судову справу щодо смертної кари; рішення по справі депутатської недоторканості; рішення про зворотню силу КЗ у часі Рішення і тлумачення КСУ – норми прямої дії!!!

 

Проблеми щодо визначення джерел КП:

 

• чи є джерелом кримінального права постанови Верховного Суду України – зараз вони в принципі допомагають суддям розглядати справи і суд не піде проти постанов ВСУ.
• Чи є джерелами права проміжні закони???
• В КК зустрічаються банкетні норми, то постає питання: бо зміст цих статей розкриває не КК, а інші галузі права – чи можуть бути норми інших галузей права джерелами кримінального права (наприклад, крадіжка в 1993 році вчинена, а спіймали в 1998 р. тому неоподатковані мінімуми різні,  а КСУ прийняв рішення, що неоподатковані мінімуми не входять до зворотності закону в часі і тому банкетна норма не є джерелом кримінального права. Тоді як бути в інших проблемних питаннях? 

 

3. СТРУКТУРА КРИМІНАЛНОГО ЗАКОНУ.

 

Структурно кримінальне законодавство  України складається з двох частин: Загальної та Особливої. Таку саму структуру має і Кримінальний кодекс України 2001 р.

Кожна частина КК поділяється на розділи. Кожний розділ має назву  та об'єднує певну сукупність статей, кожна з яких має свою назву з цифровим позначенням крупним шрифтом. Переважна більшість статей складається з частин, які позначені цифрами дрібного шрифту. Деякі статті чи їх частини мають пункти, які позначаються цифрами, відокремленими дружкою. Наприклад, умисне вбивство з корисливих мотивів має кваліфікуватися за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України. Якщо злочин вчинено при наявності пом'якшуючих чи обтяжуючих обставин, тобто таких, що не входять до конкретного складу злочину, то вони мають бути наведені при призначенні судом покарання за вчинення конкретно визначеного в статті закону злочину у мотивувальній частині вироку з посиланням відповідно на певний пункт ст. 66 чи ст. 67 КК. Наприклад, неповнолітній вчинив крадіжку чужого майна. Суд, призначаючи за ч. 1 ст. 185 КК покарання неповнолітньому (вчинення злочину неповнолітнім законом віднесено до обставин, які пом'якшують покарання), має вказати цю обставину у мотивувальній частині вироку, пославшись на загальну норму, в даному випадку — на п. З ст. 66 КК України.

 

Деякі статті КК мають специфічну структуру, оскільки в них передбачені  примітки, в яких дається роз'яснення  певних термінів закону, і теж можуть мати частини (пункти). Так, ст. 185 КК має примітку, в п. З і п. 4 якої вказуються відповідно критерії визначення поняття «розкрадання у великих розмірах» та «особливо великих розмірах», що вживаються в статтях 185-191 КК. У пунктах 1, 2, 3, 4 примітки до ст. 364 розділу «Злочини у сфери службової діяльності» дається визначення таких понять, як «службові особи», «істотна шкода», «тяжкі наслідки».

 

Якщо після прийняття КК його доповнюють новими кримінально-правовими нормами, то їх включають до Кодексу у вигляді окремих статей, яким дають номер найбільш споріднених із ними статей КК, обов'язково зазначаючи додатковий цифровий індекс, що теж має порядковий номер. Цей порядковий індекс пишеться цифрою меншого розміру праворуч вгорі над номером, що його дано новій статті. Наприклад, після ст. 25, може бути стаття 25', яка має читатися «стаття 25 прим».

Однак є й інший стандарт написання (прочитання) індексу, який пишуть через дефіс на одному рівні з номером статті та цифрою такого самого розміру, наприклад, «25-2», що читається відповідно «25 два».

Кримінально-правова норма, як і  будь-яка правова норма, має триланкову структуру: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотезу, тобто умову, за якої застосовується правова норма, статті Особливої частини КК описують не текстуально, а контекстуально, тобто вона розуміється як необхідна. Текстуально ж ці статті описують диспозицію та санкцію. Норми Загальної частини санкцій не містять.

 

Диспозиції у кримінально-правових нормах Особливої частини описують стандарти забороненої (злочинної) поведінки певного виду, однак текстуально ці диспозиції описують лише специфічні для даного виду злочину ознаки, інші необхідні ознаки, які є спільними для багатьох злочинів, законодавець вказує в нормах Загальної частини. Для з'ясування цих ознак користуються моделлю складу злочину, за якою законодавець описує будь-який злочин. Отже, диспозиції в Особливій частині побудовано за принципом логічної норми.

Для описування ознак складу конкретного  злочину законодавець використовує один із чотирьох видів диспозицій: просту, описову, відсильну та бланкетну.

Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкриває його змісту. Наприклад: вбивство через необережність - ст. 119 КК.

Описова диспозиція називає склад конкретного злочину і розкриває його зміст (дає його визначення). Наприклад, у ст. 111 дано вичерпний перелік дій, які характерні для складу злочину — державна зрада; в диспозиції ч. 1 ст. 185 дається визначення складу злочину — крадіжка чужого майна.

Відсильна диспозиція ознаки певного складу злочину найчастіше називає у першій частині статті або називає лише сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в наступній частині статті. При цьому використовується один із варіантів. Перший — наступна частина-певної статті починається словами «Ті ж дії...», а далі вказуються обставини, що збільшують ступінь небезпечності даного злочину. Наприклад, у ст. 383 передбачена відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, ч. 2 цієї статті починається словами «Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині...» Другий варіант — називається вид злочину, поняття якого визначено у першій частині статті, в наступних частинах статті вказуються обтяжуючі обставини. Наприклад, ч. 2 ст. 185 починається словом «Крадіжка», а далі йде перелік обтяжуючих обставин — вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Іноді відсилання до іншої статті може стосуватися виключення певних, більш небезпечних способів вчинення даного злочину. Наприклад, умисне вбивство, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 115, вважається таким лише тоді, коли воно вчинено за відсутності ознак, зазначених у ч. 2 ст. 115 та статтях 116, 117, 118 КК.

Бланкетна диспозиція називає лише сам склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів. Наприклад, диспозиція ст. 272 (порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпечністю) є бланкетною - щоб з'ясувати зміст злочинного діяння у кожному окремому випадку, треба звертатися до відповідних нормативних актів, які містять правила, скажімо, ведення гірничих робіт або правила виконання робіт з підвищеною небезпекою в будівельному виробництві. Для визначення ознак такого складу злочину, як незаконне проведення аборту (ст. 134), необхідно звернутися до ст. 50 Основ законодавства України про охорону здоров'я, в якій дано визначення поняття аборту та умов його проведення.

 

Санкції, що як структурна частина статті Особливої частини КК використовуються для визначення виду і розмірів покарання, бувають двох видів: відносно визначені та альтернативні.

Відносно визначена санкція передбачає покарання певного виду, наприклад, позбавлення волі у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижчу- межу, але обов'язково вказуючи його вищу межу. Так, ст. 111 передбачає нижчу і вищу межі покарання у вигляді позбавлення волі від 10 до 15 років.

 

Якщо текстуально нижчу межу санкції не вказано, то нижча межа покарання певного виду встановлюється на підставі певної статті Загальної частини КК, яка регламентує даний вид покарання. Наприклад, у ст, 167 нижчу межу покарання у вигляді штрафу і виправних робіт не визначено. Тому для визначення цих меж необхідно звернутися відповідно до ч. 2 ст. 53, ч. 1 ст. 57 КК. Так, ч. 2 ст. 53 КК передбачає мінімальний розмір штрафу від тридцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян; у ч. 1 ст. 57 КК мінімальний розмір виправних робіт визначено на строк від шести місяців. Отже, ці строки відповідно і будуть мінімальними розмірами санкції ст. 167 КК.

Альтернативні санкції передбачають не один, а два чи більше видів покарань, з яких суд може призначити лише одне.

Наприклад, у санкції ст. 133 КК (зараження  венеричною хворобою) передбачені такі альтернативні види покарань — виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до двох років.

В деяких випадках, прямо передбачених нормами Загальної частини КК, може відбутися зміна тих обсягів (меж) санкцій, які зазначені в статтях Особливої частини кримінального закону.

 

 

4. ТЛУМАЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ.

 

За своїм змістом певні кримінально-правові  норми не завжди сприймаються однозначно. Це зумовлює застосування спеціальних прийомів щодо з'ясування їх змісту. Іноді виникає потреба в їх роз'ясненні — тлумаченні.

Тлумачення закону, в тому числі кримінального, — це з'ясування та визначення змісту правової норми, тобто волі законодавця, відображеної у прийнятому ним законі.

Тлумачення кримінального закону поділяється на види залежно від суб'єкта, способів та обсягу тлумачення.

За суб'єктом тлумачення поділяють на:

а) офіційне;

б) судове;

в) доктринальне.

 

До прийняття Конституції України 1996 р. Верховна Рада України мала право тлумачити чинні закони та їх окремі положення. Таке тлумачення називалося автентичним. Тепер Верховна Рада при прийнятті законів за необхідності дає визначення окремим поняттям і термінам у примітці до самого закону (окремих його частий). Через це автентичне тлумачення, під яким прийнято розуміти роз'яснення закону самим законодавцем — Верховною Радою України, не застосовується.