Історія виникнення та становлення фотографії

Практично кожен, хто досліджував фотографію, намагався системати-зувати її за жанрами. Фотографії поділяють на багато видів (художню, документальну, газетну та ін.).

У межах кожного з цих видів її поділяють на певні жанри. 

Олексій Колосов у праці  «Новий погляд на жанри фотожурналістики»  вказує, що систематика жанрів сучасної фотожурналістики, яку пропонують різні автори, дуже розгалужена і різноманітна. Проте, штучне, на думку автора, вичленовування нових жанрів із основних публіцистичних і художніх жанрів не додає чіткості. Автор розрізняє публіцистичні і непубліцистичні жанри. До перших він відносить: фотоінформацію, фотопортрет і фоторепортаж, до наступних фотоетюд (пейзаж, портрет), фоторепродукцію і фоторекламу (монтаж, колаж, натюрморт та ін.), які за певних умов можуть набувати ознак публіцистичності. До непубліцистичних жанрів, які також можуть бути представлені у пресі, належать фоторубрика, фотозаставка і фотоанаонс.

На думку автора, фотографічними жанрами, що використовуються у друкованих ЗМІ сьогодні, є тільки чотири: портрет, пейзаж, натюрморт і контекстна (жанрова) фотографія. За основу класифікації Колосова взято об’єкт зйомки. Автор вважає, що у цьому випадку не можливо переплутати ці жанри, чи витлумачити фотографію двояко. Перші три жанри цілком зрозумілі, вони відомі ще з живопису і зберегли своє значення. Автор не пояснює, що таке контекстна, або жанрова, фотографія, проте, порівнюючи з класифікаціями інших дослідників, можна припустити, що це репортажна фотографія (взята з події).

Грація Нері, президент  світового фотоагентства вважає, що сучасна фотожурналістика має три складові:

1. Новинна фотожурналістика. Це щоденна зйомка поточних  подій (міжнародних, місцевих). Фотографія  тут –новина, яка може бути більше візуальна, вербально-візуальна чи лише уточненням новини. Такі фотографії доводиться робити найчастіше і вони найбільше поширені у газетних виданнях.

2. Репортажна фотожурналістика  – це майже те саме, що й  новинна, тільки розтягнута у часі, в середньому на тиждень. Автор має на увазі продовження однієї теми, яка має розвиток, у кількох номерах і доповнення її новими ілюстраціями. Цей жанр, на думку Грації Нері, зараз знаходиться в кризі.

3. Документальна фотографія. По суті, це та ж репортажна  фотографія, але не затиснена  у жорсткі часові і редакторські  рамки. Фотограф може працювати  над нею тривалий час, у результаті  в одну галерею можна об’єднати  світлини, що були зроблені в різний час і в різних місцях, проте мали спільну тему. Дослідниця взяла за основу класифікації фотожанрів кількість фотографій і час їх виконання.  
З точки зору жанрової класифікації, яку пропонує Грація Нері, можна сказати, що в сучасних українських газетах практично всі фотоілюстрації є новинними. Серії фотографій, що поєднані однією темою, іноді трапляються в українських виданнях, проте вони, зазвичай, зроблені під час однієї події, тобто протягом короткого проміжку часу. Наприклад, фотогалерея у газеті «День» № 6 (2688) від 16 січня 2008 року містить кілька зображень, що поєднані темою пологів, проте у них не має динаміки, розвитку, вони зроблені в один день і просто репрезентують кілька аспектів однієї теми. 
Гуревич С. М. у своєму дослідженні «Газета: вчора, сьогодні, завтра» вказує на те, що сьогодні візуальна інформація у газеті зайняла рівноцінне місце поряд з вербальною. Дослідник пропонує розгалужену класифікацію газетних фотоілюстрацій. Автор поділяє їх на кілька видів: репортажний знімок, фотозвинувачення, фотонатюрморт, фотопортрет, фотопейзаж, фотоетюд, фотонарис, фоторепродукція. Поняття натюрморту, пейзажу і портрету використовуються у класичному розумінні. Щодо фоторепортажу, то це знімки, які фіксують певний момент, в якому опинилася особа чи група осіб, тобто це фото з місця події. Головна особливість цього жанру те, що тут не може бути постановочних кадрів. Фотозвинувачення, за визначенням Гуревича, використовують як засіб боротьби з певними недоліками, фіксуючи на фото результати поганої роботи, безвідповідальності тощо. Фотоетюд слугує засобом естетичного виховання читачів, викликаючи у них емоції, пов’язані зі сприйняттям краси. Фотонарис – це обов’язково кілька фотографій, що об’єднані спільною темою. 

Цю класифікацію важко  назвати досконалою, через те, що у ній застосовано різні критерії до розмежування фотографій. Наприклад, портрет, пейзаж, натюрморт, репортаж різняться за об’єктом зображення. Тоді як фотозвинувачення чи фотоетюд виділені на основі їхніх функцій, боротьба з недоліками та естетичне виховання відповідно. Таким чином, одна й таж фотографія може бути, наприклад, репортажним знімком і фотозвинуваченням. 

Мирослав Максимович вважає, що такі жанри, як фотонарис, фотоетюд, фотозамітка, фоторепортаж практично зникли з газетних шпальт. На думку М. Максимовича, сьогодні варто розглядати лише новинарну, репортажну і частково документальну фотографію.

Новинарна фотографія –  це щоденна зйомка поточних подій, тобто  фіксація подій, що відбуваються кожного  дня. Ці фотографії присутні у всіх газетах. Коли йдеться про світові події, то видання користуються послугами фотоагенцій, коли відбуваються події місцевого масштабу, то тут працюють власні фотокореспонденти, іноді навіть використовуються аматорські фото. Максимович вважає, що цифрова техніка значно полегшила завдання фотографів, які працюють у жанрі новинної фотографії. Вона дала їм можливість отримувати величезну кількість зображень, а також простіше стало готувати ці зображення до друку. Проте, з іншого боку, це призвело до спрощення підходу до виготовлення знімків і до втрати образності і оригінальності фотографій.

Щодо фоторепортажу, то він, на думку дослідника, повинен бути розтягненим у часі. Сьогодні швидкість передачі інформації, в тому числі й візуальної, вийшла на перше місце, а фоторепортаж вимагає багато часу і витримки від фотографа. Таким чином, фоторепортаж практично зник зі шпальт газет.

Класифікація, запропонована  М. Максимовичем, дуже близька до тієї, яку розглядає Грація Нері. В обох варіантах в основу розподілу  зображень покладено час, протягом якого фотограф отримує матеріал.

Коулман А. Д. у статті «Документальна фотографія. Фотожурналістика і прес-фотографія сьогодні. Питання і відповіді» пише, що зараз не існує чітких меж між цими поняттями. За останні тридцять років ці жанри зазнали великих змін. Першопочатково документальна фотографія і фотожурналістика виконували інформативну та репрезентативну функції. Їхнім основним завданням було – інформувати та представляти події, що відбуваються.

Сьогодні такий підхід автор вважає вже не актуальним, хоча зазначає, що багато фотографів і видавців досі користується цими термінами. Щоб розмежувати поняття документальної фотографії і фотожурналістики, на думку Коулмана, не можна орієнтуватися на об’єкт зображення, тому що ним може бути будь-що. Єдине, що можна стверджувати, це те, що фотографії усіх цих жанрів не мають нічого спільного із зображенням приватного життя чи внутрішнього світу фотографа. Ніхто не має сумніву, що документальна фотографія має справу з подіями зовнішніми по відношенню до фотографа – «подіями зовнішнього світу». Фотограф ніяким чином не повинен втручатися в те, що відбувається в кадрі, змінювати об’єкт зйомки чи певною мірою впливати на нього.

Таким чином, Коулман розрізняє  три види фотографії, які зустрічаються  у пресі. Це документальна фотографія, фотожурналістика і прес-фотографія. Документальна фотографія, вважає автор, не може складатися з одного фото. Вона передбачає об'ємність, тобто повинна  містити кілька фотографій на одну тему. Крім того, документальна фотографія передбачає наявність тексту. Це може бути повноцінний текст або принаймні мінімальні дані про час і місце зйомки. Документальні фотографії дуже рідко з'являються на сторінках газет, найчастіше вони використовуються у книгах і на виставках, іноді – у журналах.

Другий жанр – фотожурналістика – теж передбачає розширений формат. Головна форма подачі – нарис. Найчастіше вони друкуються у суспільно-політичних журналах і газетах. Цей вид фотографії також передбачає наявність тексту. 

Третій вид фотографії – прес-фотографія. За визначенням  Коулмана, це – «постачальник зображень  для специфічних редакторських  потреб». Прес-фотограф не займається конкретним проектом, його завданням  є швидке продукування найрізноманітніших зображень. Тому найчастіше у цьому  жанрі зустрічаються поодинокі  фотографії, рідко – три чи чотири зображення, які поєднані одним предметом. Зображення майже завжди супроводжується текстом. На відміну від попередніх двох видів, де фотограф бере участь у створенні тексту до фотографії, тут фотограф ніяк не контролює зміст тексту.

Прес-фотографії завжди виготовляються під тиском часу. Тому стосунки фотографа з об’єктом зйомки складаються поспіхом. У результаті виходять досить стереотипні фотографії-одноденки, яким, як пише Коулман, і місце у щоденних виданнях. Якщо орієнтуватися на таку класифікацію, то в сучасних газетних виданнях справді майже усі фотографії будуть прес-фотографіями – зроблені протягом однієї події. 
Вязовий М. П. у статті «Класифікація фотографії» розглядає три види фотографії: документальну, художню і фотожурналістику (прес-фотографія). На відміну від інших дослідників, Вязовий не зараховує документальну фотографію до тих, які найчастіше зустрічаються у газетах. Для автора це наукова, технічна фотографія, яка використовується там, де потрібна точність і достовірність. Це може бути, наприклад, фотографія на паспорт чи фото розпаду атомного ядра. Художню фотографію дослідник називає мистецтвом, яке близьке до живопису, звідки і бере свої початки. Головна ознака фотожурналістики – це яскраво виражений соціальний характер. Вона завжди супроводжується коментарем. Між об’єктом і його зображенням у фотожурналістиці можна поставити знак приблизної рівності. Класична схема прес-фотографії, на думку автора виглядає так: фотозамітка, фотозамальовка, фоторепортаж, фотокореспонденція, фотонарис і фотомонтаж. Хоча сам автор вказує на те, що останнім часом багато дослідників говорить про неспроможність такої класифікації відобразити реально існуючі жанри фотографії.

Усі розглянуті класифікації дуже різноманітні, і серед них немає єдиної чи загальноприйнятої. Це відбувається, тому, що дослідники в основу класифікації беруть різні критерії. Іноді це може бути об’єкт зйомки, іноді специфіка і метод роботи фотографа (наприклад, студійний і репортажний портрет), дехто пропонує розрізняти фотографії відповідно до завдання, яке ставить перед собою фотограф (тоді з'являються такі поняття, як фотозвинувачення, фотографія моменту тощо). Іноді в межах однієї класифікації використано кілька критеріїв, тоді кожен жанр не можливо чітко виокремити, вони починають перетинатися і кожну конкретну фотографію можна віднести не до одного, а до кількох жанрів.

Як новий вид мистецтва, нова галузь журналістики – фотографія повинна була відкрити свій власний, особливий, органічно властивий нею спосіб створення творів. 

На початку розвитку фотографії, народження цієї особливої методики почалося із запозичення прийомів композиції і образотворчих вирішень класичного живопису. Об'єкт, призначений для зйомки, спочатку компонували в наочному просторі. Людину, що знімається, наприклад, розташовували перед фотоапаратом, придумували їй позу, жест, вказували напрям погляду і навіть вираз обличчя. Жанрова сценка репетирувалась і розігрувалася в просторі. Так склався спосіб створення кадру-картини, який згодом отримав назву постановочного методу, або методу постановки. Це поняття включало режисерську роботу фотографа з людьми, що забезпечувало художній результат зйомки.  
Народження цього способу було історично обумовлене. Багато що тут пояснювалось прикладами і навіть канонами класичних живописних композицій, на яких вчилися перші фотографи. Та деякі з них і за освітою були художниками-живописцями. Але багато що залежало і від недосконалості технічних засобів: малої світлосили об'єктивів, низької світлочутливості фотоматеріалів, необхідності тривалих витримок, повної неможливості знімати людини в русі. 

Технічна революція торкнулася і фотографічної техніки. У художній практиці наполегливо і яскраво  проступила документальна природа  фотографії. Народився якісно інший  підхід до формування матеріалу, який підказувався самою природою фотографії і згодом отримав назву методики зйомки репортажу. 

У сучасній фотографії метод  репортажу сьогодні займає провідне місце. Ця творча методика характеризується:

• зйомкою по ходу події, що розвивається;

• зйомкою без втручання  в дію, що відбувається;

• компонуванням матеріалу  не в наочному просторі, а безпосередньо  в рамці видошукача фотоапарата; 

• зміною точок зйомки, планів, ракурсу, але не розміщенням фігур на знімальному майданчику. 

Все це логічно випливає з документальної природи фотографії, органічно пов'язаної з нею. Отримані при цьому фотозображення набувають такої сили достовірності і переконливості, що буквально захоплюють глядача правдою життя, неповторністю зупинених митей. 

Проте і постановочний  метод міцно вріс у практику фотографії. Сьогодні фотографи користуються мішаною методикою роботи. Вона визначається залежно від того, до якого жанру і виду фотографії відноситься даний знімок, які цілі і завдання переслідує його автор. Наприклад, в павільйонному портреті і натюрморті продовжує удосконалюватися методика конструювання композиційних форм, що розвиває традиційний постановочний спосіб. У подієвій зйомці і жанровій фотографії удосконалюється спосіб репортажного формування кадру. Знаходить своє використання методика роботи прихованою камерою, «звичною камерою» та ін. Все залежить від того, в якому жанрі і вигляді фотографії вирішується обрана тема. 

Жанрові особливості знімка роблять вплив не лише на методику його створення, але і на вибір і використання тих або інших образотворчих засобів і прийомів побудови кадру і вирішення теми. Наприклад, натюрморт, його композиційні і образні форми, картинність колористичного рішення досягаються спеціальним підбором і розташуванням предметів, ретельно продуманим і збудованим освітленням, введенням кольорового фону або установкою предметів на склі або полірованій поверхні з метою включення в композиційний малюнок віддзеркалень. В цьому жанрі панують крупний і надкрупний плани. Одним із завдань стає детальне вироблення фактур предметів та ін. У жанрі фотоетюдів нерідко енергійно виступає образотворчий прийом – ракурс, підвищені контрасти тонів або, навпаки, тонка пастельна гамма. Ця палітра стає стриманішою в мистецтві фотопортрета, де ідея створення образу-характеру підпорядковує собі повністю весь образотворчий ряд. У фоторепортажі на зміну класичним, замкнутим композиціям портретної фотографії приходять композиції вільні, просторові та розімкнені.

В палітрі образотворчих засобів багато що змінюється залежно від того, в якому жанрі і вигляді фотографії вирішується обрана тема. 

Фотограф – це творець. Проте на відміну від художника, який створює художні образи з  власних уявлень про світ, він використовує оточуючий матеріал і представляє його глядачеві опрацьованим, пропущеним крізь призму об’єктивного/суб'єктивного бачення дійсності. Дивлячись на фотографію, можна розповісти про особу, яку на ній зображено, тип її автора і на підставі цього адекватно оцінити роботу. 
Залежно від наявності в людині однієї з чотирьох психологічних функцій (мислення, відчуття, почуття або інтуїції) учені виділяють вісім типів особи. Кожен тип унікальний, як і створені ним знімки.