Історія виникнення та становлення фотографії

3. Які існують методи  роботи з судовою фотографією?

4. У чому полягає специфіка  роботи в сфері фото-репортажу?

5. Поясніть своєрідність образотворчих вирішень знімків фоторепортажу?

6. Яких видатних фоторепортерів  ви знаєте?

7. Хто був основоположником  російського публіцистичного фоторепортажу?

 

 

 

Рекомендована література до теми:

1. Афанасьєв Л. І. Основи  фотожурналістики: Методичні матеріали  для студентів заочного та дистанційного навчання з спеціальності «Журналістика». – Харків, 2001. – 17 с.

2. Галкин С. И. Оформление  газеты и журнала: От элемента  к системе: Общее и особенное  в худож.- техн. конструировании период. изданий. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. – 152 с.

3. Іванов Д. В. Виртуализация  общества. – СПб.: Петербургское  Востоковедение, 2000. - 96 с.

4. Коулман А. Документальная  фотография, фотожурналистика и  пресс-фотография сегодня. – 2003 // www.photographer.ru.

5. Максимович М. Фотоілюстрація  у газеті: критерії, тенденції, перспективи. // Вiсник Львiвського унiверситету. Серiя журналiстика. – Випуск 26 // www.lnu.edu.ua.

6. Нечипоренко Н. Н.  Организация художественно-технического  редактирования фотопубликаций  в газете // Фотография в прессе: проблемы истории и фотожурналистского  мастерства. – К., 1989. –  с. 80-81.

7. Черняков Б. І.Жанри  зображальної журналістики: Навчальна  програма / Київ. нац. ун-т імені  Тараса Шевченка; Укл. Б. І. Черняков. - К., 2000. - 11 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕМА 6. Художньо-публіцистичні жанри фотожурналістики

Ø Фотонарис

Ø Фотомонтаж, фотоплакат і фотоколаж 

Ø Фотосерія

Ø Натюрморт як жанр мистецтва фотографії 

Ø Пейзаж як жанр фотографії 

Ø Фотоетюд

Ø Фотографування архітектури та інтер’єру

Ø Фотозамальовка (жанрова фотографія)

Ø Фотопортрет сьогодні, робота портретиста 

Ø Жанр портрету в сучасному фотомистецтві

 

До художньо-публіцистичних жанрів в теорії і практиці фотожурналістики найчастіше відносять: фотонарис, фотоплакат, фотомонтаж, фотоколаж, фотосерію, фотонатюрморт, фотопейзаж, фотоетюд, фотографування архітектури та інтер’єру, фотозамальовку (жанрова фотографія) та фотопортрет. 

Фотонарис – жанр фотожурналістики, відмінний пильною увагою до людини, окреслюючий основні етапи її долі, кола проблем, що постають перед  нею. Нарис може створюватися про колектив, спільність людей, про проблеми, що постають перед ними, про подорожі та вчинки. Звідси і різновиди фотонарису як жанру: портретний, проблемний і подорожній. 

Історики журналістики відзначають, що у радянські роки активно розвивалась  соціальна фотографія, соціальний нарис і фотонарис. Об’єктами зйомок ставали різні прошарки суспільства. 

Альтернативою цьому є  тема життя вищих шарів сучасного  соціуму, політичної, фінансової, комерційно-художньої еліти. Основна частка портретних, нарисових, жанрових знімків, опублікованих в сучасній пресі падає саме на ці шари суспільства. Відкриті і відкриваються «глянсові» журнали, основна функція яких – розповідь про відомих осіб і персон, так званих VIP («Профіль», «Караван історії» та ін.).  
Виражаючи закінчену авторську думку, сюжет фотонарису завжди завершений на життєстверджуючій або драматичній ноті, чим він зближується з творами літератури і мистецтва. У ньому відбувається співвідношення факту і образу у віддзеркаленні реальності, при чому використовуються відповідні образотворчі засоби.

Для жанрів фоторепортажу  і фотонарису характерна одна і та ж типологічна спільність – багатокадровий образотворчий ряд. Існують різні види фотонарису – від простої тематичної фотодобір¬ки і до складного, наскрізного фотонарису, розкиданого по різних сторінках номера. Ком-понують фотографії у такій черговості, яка відтворює по-слідовність розгортання по¬дій. Майстерність журналіста особливо яскраво виявляється у тих фотонарисах, котрі укладаються з одних ілю¬страцій без пояснювального тексту.

Фотомонтаж, фотоплакат і  фотоколаж – це такі жанри фотожурналістики, які об'єднує поєднання в одному кадрі (у одній картинній площині) декількох сюжетів з метою досягнення певного художнього і пропагандистського ефекту. У фотомонтажі ці сюжети виконані фотоспособом, у фотоколажі – синтетичним образотворчим способом, за допомогою малюнка, комп'ютерної графіки. Всі ці жанри синтетичні, в них активно працюють як візуальне зображення, так і ємкий, експресивний вербальний текст.  
Найчастіше ці жанри фотожурналістики використовуються для доповнення фактів і явищ дійсності, окремих образів чи іміджу політиків, іноді з комічним і сатиричним ефектом. Основоположник і класик жанру фотомонтажу – Джон Хартвільд. Він розробляв переважно антивійськову, антифашистську тематику. Основоположник жанру колажа в образотворчому мистецтві (з використанням фотографії) – художник Макс Ернст. 
Зазвичай фотомонтаж будується на внутрішньо-кадровому зміщенні зображальних компонентів. Він бувє простими і складними. Простий – коли вміщують декілька однакових за розміром фото¬портретів і з’єднують їх, що дозволяє зекономити газетну площу. Складний – коли групу фотографій вміщують на одному більшому тлі (фотопортрети на тлі інтер’єру чи екстер’єру). При ство¬ренні складного фотомонтажу дизайнер повинен забезпечити гармонійне поєд¬нання кольорів і рівня освітлення. Майстерно виконаний фотомонтаж може уподібнитися творам мистецтва: він дає художній образ, має символічне звучання чи стає засобом сатири. Принцип фото¬монтажу широко використовується у створенні реклам.

Фотосерія – послідовність фотоповідомлень, які є самостійним цілісним засобом і досить часто використовується для формування іміджу. Багато науковців не погоджуються з самостійністю цього жанру. 

Німецький дослідник Г. Роте поділив усі зображально-виразні елементи та засоби фотографії на три групи:

• світло;

• площина;

• фотографічні можливості створення образності.

До останньої групи  він відносить і фото серію. Адже визначення послідовності фотозображень, розуміється як ряд однорідних або різнорідних елементів, що пов’язані формальним образом та мають ту або іншу форму повторення. Іноді послідовність ототожнюють з ритмом, але таке визначення є не точним.

Серед форм повторення в фотомистецтві розрізняють:

• рівновагу (баланс);

• схожість (випадки, коли елементи відмінні один від одного, але поєднані чимось загальним, паралельним);

• метаморфність (видозмінення, змістовна послідовність);

• анаморфність (змістовна  і формальна послідовність, тобто поєднання умов схожості та метаморфності);

• аморфність (таке повторення, при якому немає ніяких підстав для появи послідовності, окрім авторського замислу).

Натюрморт є одним із самостійних  жанрів фотомистецтва, має свої завдання, своє коло тем і сюжетів, властиву йому виразність і образність художньої  мови. Натюрморт у фотографії часто розуміється як відтворення у витонченій формі предметів побуту, прикладного мистецтва та ін. Існує немало знімків, де зображений посуд, художні вироби, фрукти, квіти та ін. Такі знімки тішать глядача виразністю, поетичністю зображення, майстерною передачею об'ємної форми, фактури, кольорів предметів, лаконізмом композиційного рішення, чіткістю світлового і тонального малюнка. 

Знімки цього жанру  можуть стати своєрідними картинами людського життя і багато що розповісти про самого автора. Таким чином, значення натюрмортна у фотографії виходить за межі буквального перекладу терміну «натюрморт» - «мертва природа». Знімки, які ми інколи називаємо наочними композиціями, живуть відбитим життям людини. Ми знаємо немало таких картин, наприклад: у кадрі - кут письмового столу, на ньому - годинник, що показує пізній час, книги, розкритий зошит, стакан міцного чаю. І остаточно уточнює тему підпис під знімком: «Завтра - іспит». 

Тема  натюрморту може бути розкрита різними засобами. Наприклад «Ранковий сніданок»: у одному випадку речі, змальовані на знімку, розповідають про людину, яка встала раніше, щоб поснідати неспішно, встигнути прочитати ранкову газету. У іншому випадку знімок говорить про іншу людину, яка проспала, спізнюється на роботу, в поспіху проливає свій чай, поряд із стаканом кинутий галстук та ін. 

Неправильним було б вважати  натюрморт простим жанром фотомистецтва. Тут, як і в будь-якому іншому жанрі, необхідно навчитися виражати в  конкретних формах – поетичних, символічних, асоціативних – свою думку, тему, сюжет. Украй важко добитися закінченого  композиційного і світлового вирішення кадру, переконливої передачі на знімку об'ємів, фактур, кольорів предметів, їх просторового положення. Необхідно знайти потрібний ракурс, що допоможе точно відобразити живописність. 

У жанрі натюрморту особливо точною має бути робота зі світлом, оскільки сюжети знімків часто бувають міцно пов'язані з місцем і часом дії. Досить часто світло є окремим носієм інформації – настільна лампа, свічка, кишеньковий ліхтар та ін. Реальний ефект освітлення, таким чином, стає основою світлового вирішення знімка, і дія всеосвітлювальних приладів координується з видимим в кадрі джерелом світла, приводиться у відповідність із закономірностями реальних умов освітлення. 

Натюрморт будується зазвичай як крупний план: на знімках предмети виглядають наближеними, укрупненими. У цих випадках їх видно особливо виразно, зі всіма властивими ним особливостями – блиском глянсових або жорсткістю матових поверхонь. 

Кожна з фактур, що зустрічаються  при зйомці, вимагає свого підходу до установки освітлювальних приладів. Слід враховувати усі особливості поверхні, чи вона є матовою, чи рельєфною, чи дзеркальною, а може полірованою та ін. Так наприклад до освітлення полірованих поверхонь, які володіють направленим дзеркальним віддзеркаленням краще використовувати не освітлювальні прилади, а розсіювальні, а також щитки, які відбиватимуть світло. У полірованих поверхнях відбивається все, що їх оточує, і часто освітлювальні прилади доводиться направляти не на самі предмети, а на те, що в них відбите, – на стіни і стелі кімнати. Прилад, направлений прямо на полірований предмет, дає лише яскравий відблиск – віддзеркалення джерела світла, але не засвітлює поверхню в цілому. Ось чому потрібне відбите світло, а у поєднанні з ним і не сильне направлене світло, оскільки без відблисків неможливо виявити характерний блиск полірованого предмету. 

Зйомка в цьому жанрі  принесе безперечну користь всім, хто систематично працює над підвищенням майстерності. 

Пейзаж – це не просто зйомка краєвидів, а не протокольне точне відтворення того або іншого куточка природи. Недаремно говорять, що фотограф-пейзажист має бути не стільки ботаніком, скільки поетом. Якщо йдеться про створення художнього знімка, ми маємо право вимагати від його автора точний відбір матеріалу, вірність розуміння цього матеріалу і живописність фотозображення. Художній пейзаж, створений засобами фотографії, повинен викликати у глядача ті ж глибокі переживання, що і пейзаж, виконаний засобами живопису. 

 Сучасна пейзажна фотографія  дуже різноманітна. Зберігся і розвивається пейзаж, в якому його автори слідують прикладам класичних зразків живопису. Фотографія не втрачає своєї самостійності, специфічних меж сучасності. Але аналогії в сюжетах і образотворчих структурах все ж залишаються, вони досить очевидні. Такі пейзажі цікаві, розвивають художній смак, демонструють живописну майстерність, викликають асоціації. 

У жанрі пейзажу збереглися і поетичний настрій, і ліричні  інтонації, не дивлячись на те, що матеріалом і об'єктом зображення стає вже  не природа, а справа рук людських – місто з його вулицями, майданами, потоком автомобілів і пішоходів. Але в мистецтві це – завжди зображення міста людей, так само як картини природи – це завжди зображення землі людей. 

Прекрасно представляє жанр сучасного пейзажу кольоровий знімок Дм. Бальтерманца «Красноярська ГЕС». Свого часу на одній зі всесоюзних виставок художньої фотографії цьому  знімку був присуджений диплом першого  ступеня. Фотокореспондент створив  справжню художню картину, поетично і схвильовано розповів глядачам про одну з великих подій в  трудовому житті народу – підкоренні Єнісею. 

Близько до жанру пейзажу примикає ще одна цікава лінія фотографічної творчості

– жанр фотоетюдів. Етюд існує  в мистецтві, як первинний нарис, як робота, що дає можливість вивчити  який-небудь образотворчий прийом. Найчастіше матеріалом етюду стає пейзажний мотив, чим цей жанр і є пов'язаний з пейзажем. Вони близькі не лише за матеріалом, але і за змістом, оскільки засобами фотоетюду вирішуються не формальні завдання зовнішньої виразності знімка, а завдання достовірно художні, з глибоким проникненням в світ людини. 

Характерним фотоетюдом можна  вважати знімок С.Тараськіна «Етюд  композиції», де відпрацьовується прийом заповнення картинної плоскості  та розподілу матеріалу в межах поля кадру. 

Сьогодні фотоетюд – це вже не просто зручна форма учбової  роботи, накопичення досвіду, ведення  своєрідного записника, куди систематично заносяться спостереження, штрихи, замітки та ін. Фотоетюд став змістовнішим, пошук іде одночасно і в області образотворчого рішення і у сфері змісту. Але, звичайно, зйомка фотоетюдів не обмежується лише рамками пейзажу. Етюдна форма виникає в жанрі портрету і в жанрі натюрморту, етюди знімають в інтер'єрі і пов'язують їх з архітектурними мотивами. 

Фотографування архітектури нерідко використовується в її прикладному значенні. Це означає, що за допомогою фотографічної техніки створюються репродукції будівлі, необхідні як документ, або пам'ятне зображення. Але частіше архітектурні споруди входять компонентом в сучасний пейзаж.