Діалектизми їх особливості та функціонування у медіатекстах

а) назви одягу: гуня (свита з домашнього нефарбованого сукна), кошуля (вишита сорочка) — у північних говорах кобеняк (довга свита з відлогою на негоду), керсет (верхній жіночий одяг без рукавів у талію), дерга (груба без оздоблення запаска), каптур (головний убір), витяжки (чоботи із суцільної шкіри) — у південно-східних говорах; крисаня (вид капелюха), кептар (кожушок без рукавів з оздобленням), гані (вовняні чи полотняні штани), сардак (верхній зимовий одяг), черес (широкий шкіряний пояс) — у південно-західних говорах;

б) назви страв: жур (їжа з вівсяного борошна), ґалаґани (вид печива), чулаки (довгасті пампушки з гречаного або пшеничного борошна), гуґоль (їжа з курятини, приправлена квасолею й цибулею) — у північних говорах; балабухи (спечені або зварені з тіста шишки), бекмес (мед із бурякового соку або кавунів), кваша (солодка страва з житнього борошна) — у південно-східних говорах; бануш (кукурудзяний куліш на овечому лої), гуслянка (ря-жанка з овечого молока), плачинда (вид печива) — у південно-західних говорах;

в) назви предметів побуту: ванькир (спальня), овинь (примішення для просушування снопів), оденок (дерев'яний настил під копицею, стіжком) — у північних говорах; ковганка (дерев'яна посудина для затовкування сала), сапетка (велика корзина), підкат (навіс для зберігання сільськогосподарського реманенту) — у південно-східних говорах; оборіг (споруда з рухомим дахом), кошниця (високий стоячий кіш, виплетений із ліщини з дахом, для зберігання кукурудзи в качанах), колиба (чабанська або лісорубська хатина з конусоподібним верхом) — У південно-західних говорах;

г) назви, пов'язані з місцевими природними та кліматичними умовами: заплеск (смуга піску, змочуваного хвилями), бабана (піщаний острівець на мілині), припай (смуга піщаного берега моря під кручею), верховна (вітер із суші), низовка (вітер із моря), побережник (вітер уздовж берега), камка (морська трава) — на узбережжі Чорного моря; плай (гірська стежка), полонина (пасовище в го¬рах), кичера (лиса гора), ізвор (джерело), бескид (круча, ущелина), грунь (верхів'я гори у Карпатах).

Семантичні діалектизми відрізняються від нормативно вживаних у літературній мові слів лише своїм значенням (чэдно ‘незручно’, тісний ‘сутужний’, ризи ‘дерев’яні лотоки для спускання зрубаних колод з гір’). Фразеологічні діалектизми у своїй структурі відбивають фонетичні, граматичні, лексичні особливості різних діалектів, тому в літературних джерелах виступають як варіантні (’не розумітися з ким’: ні в кут, ні в двері — ні в ліс, ні в поле — ні горі, ні долів — ні берегом — ні водов). Широке вживання окремих лексичних діалектизмів зумовлює перетворення їх у так звані поетизми — характерну стилетворчу ознаку мови поезії (лексема вбтра ‘вогнище, полум’я, багаття’, яка локалізована в говорах карпатської зони, в 50 — 60-і рр. активно вживалася у творах багатьох східноукраїнських поетів). Усталення вживання слів і словоформ як діалектизмів, їх відповідне опрацювання у нормативних словниках і граматиках (з відповідними кваліфікаціями діал., обл.) є передумовою поступового переходу цих діалектів до нормативних, збагачення за їхній рахунок структури і виражальних можливостей літературної мови.

У сучасній українській діалектології розрізняють три наріччя, або діалектні групи: 1) поліську, або північноукраїнську, 2) південно-західну, 3) південно-східну. Ця класифікація підтверджується даними численних монографічних, а також лінгвогеографічних досліджень.

  На нашу думку, українська мова – це мова третього тисячоліття, розмовна мова, і вимагати, щоб вона була високою, літературною – смішно. Розмовна мова має послуговуватися всіма прошарками лексики і задовольняти потреби мовця без будь –яких рамок і обмежень. Тут навіть можуть бути діалектизми, які інколи, наче діаманти, виблискують і оживлюють мову.

Питання щодо використання у мові ЗМІ нестандартної лексики до прикладу діалектизмів, залишається донині одним із центральних серед досліджень.  
Сучасна публіцистика, а особливо інтернет-журналістика, переповнена мовними одиницями обмеженого вживання та нетрадиційними одиницями мови. Літературна мова у ЗМІ за останній час зазнала настільки значних змін, що можна вже говорити про її інший функціональний статус: вона різко демократизувалася, звільнилася від жорстоких рамок, оновила свій лексичний і фразеологічний склад, інтернаціоналізувалася й динамізувалася. 
Першочерговою функцією будь-якого ЗМІ є інформування, яке впливає на формування суспільної думки, свідомості. Сьогодні є чимало журналістів, які не зовсім розуміють чи не хочуть розуміти важливість подачі інформації, силу її впливу на аудиторію. Деякі послуговуються не просто недоречними, а й зовсім недоцільними, непотрібними засобами для увиразнення свого тексту, аргументуючи, що так текст набуває індивідуально-авторського відтінку.

На нашу думку, будь–яке видання всеукраїнського масштабу повинно бути прикладом чистої української мови. І тільки зрідка вміщати в себе діалектну лексику. Часто використання діалектизмів не зумовлене ні стилістичними, ні номінативними настановами; воно є наслідком недостатнього розмежування засобів літературної мови та діалектів або ж свідомим хизуванням, протиставленням своїх, "правильних" засобів української мови чужим, напівросійським, "неправильним". Це не сприяє ні збільшенню кількості нових носіїв української мови, ні загалом соборності України. [14; с.236]

Масова комунікація має чималі можливості впливу. Як зазначено в доробках книг американського журналіста У. Літашана, написаній ще в 1922 році, людина через неможливість охопити всю різноманітність життя змушена використовувати не реальні факти, а їх замінники, „стереотипи”. До особливостей стереотипів ще тоді У. Літашан зачислював спонтанність їх виникнення, вплив стереотипів на формування нового емпіричного досвіду, а також традицій і звичок; спрощення і неадекватність інтерпретації реальності. Нашу епоху недаремно називають ерою інформації: вплив ЗМІ та стереотипів, які вони формують, значно збільшився.

„Вплив на аудиторію пов’язаний перш за все з необхідністю врахування психологічної структури індивіда” [21, 2002:с. 85]. Засоби масової інформації містять складові, які по-різному впливають на аудиторію. Адресат „вступає в комунікацію не як глобальна особистість, а у визначеному своєму аспекті, амплуа чи функції” [3, 1981:с. 357-358]. Ми вважаємо, що важливою ознакою адресата, без врахування якої вплив на нього стає малоефективним, є його національна належність. Національна ідентичність адресата „пов’язана з „підсвідомою стихією психіки” [Аверкина 2002: 96]. Визначене коло концептів формує концептосферу, національний культурний світ. Набір концептів і концептосфер, як засобу спілкування в межах певного національного середовища, визначає ядро національної концептосфери і задає національному культурному світу особистий ритм, схожий до „заданого ритму етнічного поля”, про який писав Л. Гумільов [6, 1990:с. 181].

Окрім національної ознаки, адресати різняться ще й гендерними та освітніми особливостями, віковими, науковими та іншими зацікавленнями. Проте національна ознака об’єднує адресатів, як „соціальну групу, індивіди якої, впливають один на одного” [21, 2002:с. 86]. Мова певного територіального простору служить свого роду „етномовною матрицею семантизації навколишнього світу” [2 :с. 69]. Загальновідоме правило про те, що попит зумовлює пропозицію, можна перенести в мовну площину і застосувати до впливу на адресата. Впливати на адресата можна, якщо він зрозуміє суть тієї інформації, яку йому надсилають.

 Отже, як справедливо зазначає Н.Д. Арутюнова, „обробка мови відбувається під тиском фактора адресата” [3:с.357-358]. 
 

 

2.2 Особливості вживання  діалектизмів та їх функціонування  в друкованих ЗМІ : «Фест», «Експрес» та «Поступ»

 

         Досить популярними у Львові, судячи з тиражу (загальний тираж 140 000 примірників), є газета „Поступ” та «Експрес». Аудиторія цих друкованих видань – галичани як специфічні адресати передусім за географією проживання.

До прикладу, газета „Поступ” зорієнтована на читача цього обширу з його особливостями в мовленні. Звісно, у Львові проживають не лише носії говірок південно-західного діалектного масиву, проте можна твердити, що адресатам, неадаптованим до галицького колориту, тим, які не знають специфіки типово львівського мовного середовища, контекст написаного в газеті не буде достатньо зрозумілим. Власне те, що зрозуміле і притаманне визначеному колу читачів, називаємо кодом. Проте громадяни в межах однієї країни по-різному розшифровують один і той самий код, що залежить від мовного коду в рамках певної традиції. Зрозуміло, що коди говірок чи інших мовних утворень можуть розшифрувати тільки ті читачі, які їх знають, їх використовують. Очевидно, один і той самий концепт може мати різні смисли, коди на певних територіях певної країни. Пояснює це й М.Ф. Алефіренко, який пише, що „мовне кодування культурних смислів починається з усвідомлення тієї денотативно-прагматичної ситуації, в якій міститься предмет духовно-практичного значення” [2, 2002: с.69]. Регіональні коди використовують як замінники „чужого”. Адже, як твердить М.В. Соловйов, „те, що в одному регіоні сприймається як норма, в іншому – як щось штучне та спеціальне” [Соловьев 2002: 80].

Такий етнокультурний код використовують у газеті „Поступ”. Найяскравіше бачимо це в постійній четверговій рубриці „Львівські обсервації”, яку веде письменник Юрій Винничук.

Обґрунтування того, що саме включає в себе код в лінгвосеміотичній культурі, пояснює М.Ф. Алефіренко: „Це система означення, тобто сформована стереотипами етнокультурної свідомості конфігуративна сукупність знаків та механізмів їх застосування з метою здійснення двох взаємних процесів: (а) утворення і структуризації довербальних смислів та (б) їх вербалізації під час обробки, перетворення, збереження та передачі позагенетичної інформації в межах визначеної комунікативно-прагматичної парадигми” [2, 2002:с. 69].

Назва „Львівські обсервації” свідчить про спрямованість тексту в основному на жителів Галичини. Адже слово „обсервація” в словнику української мови зафіксоване як книжне. Це слово походить з польської мови („Obserwacija” – спостереження), яка залишила свій відбиток у мовленні галичан.

Регіональний мовний колорит значною мірою формують, як відомо, діалекти, тобто підрозділ мови, що об’єднує групу говірок, пов’язаних між собою низкою спільних явищ, відсутніх в інших говірках. Ці слова не зафіксовані в українських словниках, проте функціонують у польській мові, звідки і потрапили до львівського мовленнєвого середовища. „Присмачені” тексти Юзя Обсерватора і діалектизмами „батяр” (гультіпака, гульвіса [Гуцульські говірки: 22]), „видите” (бачите [Словник місцевих слів в літ. мові не вживаних: 16]), „файно” (гарно, добре [Гуцульські говірки: 194]). Особливого галицького колориту автор додає за допомогою фонетичних діалектизмів: „філозофи” (філософи [Словник місцевих слів в літ. мові не вживаних: 112]), „ціхо” (тихо [Гуцульські говірки: 208]), „тіко” (тільки [Словник місцевих слів в літ. Мові не вживаних: 103]), „ружні” (різні [Гуцульські говірки: 166]).

    1. ,,Їй ся вдало”, „ вони ся обанкротили ”. Поширений в „Обсерваціях” і архаїчний займенник „си” в значенні „собі” порівн.: „...бо наш Татусько взяв приклад з Дюма і найняв си літературних негрусів” [Поступ 2004: №64].

2. І най би си літали і погоду передавали” [Поступ 2004: №28].

        3. Тоті, жи” (наприклад: „Не так він, як тоті, жи писали за нього” [Поступ 2004: №64]).

        4. „Жи” часто вживається і замість „що” (порівн.: „Шкода жи мене ніхто не спитає” [Поступ 2004: №28).

5. Замість „як тільки” зустрічаємо діалектизм „Іно” [Етимологічний словник Т.3: 306] (порівн.: „іно Татусько дав сигнал” [Поступ 2004:  №34]).

6. Замість сполучника „нібито” Юзьо Обсерватор використовує діалектизм „гейбито” [Гуцульські говірки: 34] („До кожного виступу готується так, гейбито мало звучати в Сорбонні” [Поступ 2004: №34).

7. „Оце” передано як діалектизм „сесе” [Словник місцевих слів в літ. мові не вживаних: 93] ( наприклад: „Коли я сесе зачув” [Поступ 2004:  №34]).

 

 Поширені в текстах й інші граматичні діалектизми. „У літературній мові майбутній недоконаний час твориться з „буду” та дієйменника на „-ти”; в західноукраїнських говорах ця форма звичайно твориться з „буду” плюс минулий час” [Словник місцевих слів в літ. мові не вживаних: 139].

8. Це відбивається і в текстах Юзя (порівн.: „...красота буде відповідно не вартувала хижу”, то„буде протирати штани” [Поступ 2004:  №22). 

9. Трембіта карпатського духу в серцях галичан . Трембіта – назва музичного інструменту, пов’язана з місцевим мистецтвом [Поступ 2004: №28] 
        10.Шукаю кобіту, щоб допомогла мені в екзистенції у Львові. Кобіта -  дівчина [Поступ 2004:№36]

11.У гірських районах Львівщини гриби можна збирати міхами, міх-мішок [Поступ 2004: №28]

12.Ще й сьогодні у Львові часто почуєш баюра ,баюра – вибоїна на дорозі [Поступ 2004: №62]

13.Здавалось ще вчора молодий парубок то був ген той щей  хлоп, бельбас, гнис, кордупель, мікрус, шмаркаль…(підліток), [Поступ 2004 : №45]

14. Коли чиновник робить добро, то робить це з помпою, з помпою – з пихою [Поступ 2004 : №45]

15.Батярів стали ідеалізувати, їх персони були овіяні романтикою, бетяр – волоцюга, розбійник[Поступ 2004 : № 49]

16.Було й слово «віндувати». Говорили «віндувати дзвін на дзвіницю», що означало піднімати. Згодом слово «вінда» стало означати ліфт [Поступ 2004: №23 ]

17.Митрополит пообіцяв подарунок на уродини, уродини – день народження [Поступ : №43]

18. 11 квітня – у Львові загальноміська толока, толока – зібрання [Поступ : № 22]

 

19. Таної клубніки цього сезону не чекайте! Таний – дешевий, [Поступ 2004 : №35]

20. Слово «паплан/подушка» – зовсім не те, на що ми кладемо голову перед сном, а те, - чим накриваємось [Поступ 2004: №34]

21.Суто львівських слів у говірці мало. Наприклад «пан Едзьо» - це туалет [Експрес 2012: листопад]

22. Голова у мовленні галичан – це не просто  калапітра, це фраєрське вухо. [Експрес 2012: листопад]

23.Бамбетель для вельмож, бамбетель – дерев’яний диван, часто розкладний [Експрес 2011:липень]

24.Бальони у Львові втрачають популярність, бальон – трамвай. [Експрес 2012: лютий]

           25. Олекса Горбач вперше почув львівський балак саме у в'язниці, балак – говірка, [Експрес 2012:жовтень]

26.Не раз доводилось чути варга, що означає губа чи запалка – сірник.[Експрес 2011: листопад]