Умови та засади здійснення інвестиційної діяльності ТНК

На початок XXI століття у світовій економіці спостерігається інтенсивна глобалізація виробничої та інвестиційної діяльності, що призводить до поступового об’єднання історично відособлених і різних економік у єдине ринкове господарство. У ході цього процесу відбувається утворення нової економічної системи, у якій бар’єри на шляху міжнародної інвестиційної, виробничої і торговельної діяльності або цілком відсутні, або зведені до мінімуму. Основою глобалізації та її головною рушійною силою є транснаціональні корпорації (ТНК), які завдяки прямим закордонним інвестиціям (ПЗІ) постійно посилюють свій вплив як на розвиток міжнародних економічних відносин, так і на конкурентоздатність національних економік.

Міжнародні корпорації стали формою економічного зв'язку між країнами базування і приймаючими  країнами, які в багатьох випадках не залежать від рішення національних законодавчих і виконавчих органів, а підкоряються своїм внутрішньо-корпораційним інтересам. їх космополітизм, що придушує державність країн, у яких вони оперують, став причиною протиріч між ТНК, з одного боку, і країнами їх базування і приймаючими країнами — з другого.

Поки що не розроблено універсальних  правил міжнародного інвестування ТНК, хоча окремі сторони міжнародного інвестування досить жорстко регулюються на регіональному  рівні, наприклад, у Західній Європі. Країни базування звичайно регулюють  діяльність ТНК за допомогою національного  законодавства про корпорації, не роблячи особливого розходження  між ТНК і національними корпораціями. Приймаючі ж країни установлюють правила функціонування підрозділів  іноземних ТНК на їх території  на основі національних законів про  іноземні інвестиції. Однак переговори, що проводилися протягом ряду років  у рамках Комісії ООН по ТНК  під егідою МВФ і Світового  банку, хоча і не вилилися у прийняття  деяких погоджених правил функціонування ТНК, але привели до визначення деяких загальних правил міжнародного інвестування, яких бажано дотримуватися як ТНК, так і приймаючим країнам.

Головна ідея цих правил — забезпечення максимальної свободи  міжнародного переміщення капіталу, лібералізації національних ринків капіталу. Серед правил міжнародного інвестування такі. 
Право входження. Означає правила, при дотриманні яких ТНК дозволяється створювати філії на території суверенної держави. В ідеалі вони припускають відсутність необхідності отримання будь-якого дозволу від влади приймаючої країни на здійснення інвестицій. Однак у більшості випадків право входження може обмежуватися урядом, якщо іноземні інвестиції або загрожують національній безпеці, або їх мета суперечить чинному законодавству. Деякі країни встановлюють перелік галузей чи підприємств, іноземні інвестиції в які заборонені. Однак у будь-якому випадку найкращим  шляхом регулювання  права  входження вважається встановлення вичерпного списку винятків, при яких іноземні інвестиції забороняються, при розумінні того, що у всіх інших випадках вони дозволяються.

Справедливий і недискримінаційний режим. Передбачає надання іноземним  інвесторам правового режиму, не менш сприятливого, ніж національним інвесторам. Означає свободу репатріації  прибутку, переказу зарплатні та інших  платежів. ТНК має право на компенсацію  втрат внаслідок обставин, перерахованих  у застосовуваному праві, яким звичайно є право приймаючої країни. Будь-які  пільги і винятки, що можуть надаватися урядом приймаючої країни, повинні  бути однаковими для національних і  для закордонних інвесторів.

Припинення контракту. Означає  право приймаючої країни в однобічному  порядку експропріювати (націоналізувати) філію ТНК за умов дотримання діючого  законодавства і виплати нормальної компенсації інвестору. Компенсація  вважається нормальною, якщо вона є  достатньою (виплачується справедлива  ринкова вартість підприємства), ефективною (виплачується в прийнятній для інвестора  валюті за ринковим курсом на день переказу), швидкою (виплати виключають необґрунтовані затримки; у випадку їх виникнення інвестору сплачується ринковий відсоток із затриманих сум). Експропріація іноземних інвестицій без виплати нормальної компенсації вважається припустимою тільки за рішенням суду у випадку грубого порушення ТНК законів приймаючої країни і залучення у злочинну діяльність. У таких випадках за ТНК лишається право звернутися в міжнародний арбітраж.

Врегулювання спорів. Вважається, що кращим способом врегулювання спорів між ТНК і приймаючою країною  є переговори. Якщо вони не дають  результату, то суперечка у більшості  випадків розв'язується судом приймаючої країни на основі застосовного законодавства  або незалежним арбітражем на основі Міжнародної конвенції з врегулювання інвестиційних спорів, підписаної 115 країнами під егідою Світового банку.

Причини, що спонукують корпорацію почати здійснення інвестицій за кордоном 
- великі транспортні витрати; 
- високий митний тариф;  
- обмеження на імпорт (квоти); 
- преференції для місцевих виробників. 
Фактори, що сприяють прийняттю такого рішення: 
-    розмір і привабливість ринку; 
-    сприятливий рівень виробничих витрат;  
-    близькість до покупців; 
-    пільги, надані владою.

Варіанти здійснення інвестицій.

Складальний завод являє  собою компроміс між прямим експортом  і закордонним виробництвом. Цей  шлях дозволяє уникнути великих транспортних витрат і скористатися більш низькими митними тарифами на незавершені  вироби. Фірма використовує місцеву  робочу силу. 
Контракти на виробництво з місцевим виробником дають можливість фірмі обійтися без інвестицій у виробництво і без витрат на транспорт і митницю. Однак виникає проблема контролю якості, ризик передати виробничі ноу-хау іноземній фірмі, що згодом може стати конкурентом. Цей ризик знижується, якщо головними факторами конкурентоспроможності є імідж марки і маркетингове ноу-хау.

Ліцензійні угоди. Цей  спосіб носить більш формальний і  довгостроковий характер. Фірма (ліцензіар) передає місцевій фірмі патент, марку, найменування, «ноу-хау» і надає  технічну допомогу. Фірма-покупець (ліцензіат) виплачує початкову суму і роялті. Достоїнства угоди для обох партнерів  ті ж самі, що і для договору франшизи. Проблема — це труднощі контролю і відсутність прямої участі фірми, що продала ліцензію. Ризик утрати ринку фірмою-ліцензіаром, якщо через кілька років ліцензіат вирішить діяти незалежно.

Спільні підприємства. Транснаціональна фірма вкладає частину капіталу і має право голосу в керуванні  створюваною фірмою. Таке поло-ження забезпечує кращий контроль над операціями. Співробітництво з місцевою організацією — це фактор, що полегшує інтеграцію в незнайоме середовище. 
Пряме інвестування. Фірма самостійно інвестує у виробництво в іншій країні шляхом купівлі існуючого або створення нового підприємства. Це максимальна участь фірми у виробництві за кордоном.

Таким чином, форми входження  на закордонний ринок різноманітні і пов'язані з різними ризиками і масштабами інвестицій (рис. 6). 
 

Міжнародні корпорації своєю  політикою впливають на світову  економіку, тобто як на країни базування, так і на приймаючі країни. 
Як свідчать звіти ЮНКТАД, міжнародні гіганти глибоко укорінялися в господарську структуру держав, що розвиваються. Багато з них, з огляду на загострення сировинної й енергетичної кризи, йдуть на співробітництво з урядами чи підприємцями цих країн у розвитку підприємств у видобувних галузях економіки. Оцінюючи прагнення держав, що розвиваються, покінчити з економічною відсталістю, міжнародні корпорації створюють у цих країнах філії і дочірні компанії в обробній промисловості." При цьому, виходячи зі своїх інтересів, ТНК переносять у країни, що розвиваються, трудомісткі, енергоємні і матеріаломісткі виробництва, а також екологічно небезпечні виробництва. 
Створювані транснаціональними корпораціями у країнах, що розвиваються, філії і дочірні компанії підрозділяються на кілька видів, кожний з яких має свою специфіку.

По-перше, залежні від  ТНК філії і дочірні компанії, що займаються експлуатацією сировинних ресурсів, як правило, здійснюють видобуток  і первинну обробку сировини, а  транспортуванням і глибокою переробкою і реалізацією продукції займаються вищі ланки технологічного ланцюга  міжнародних корпорацій. Хоча країни, що розвиваються, провели націоналізацію активів ТНК у сировинних галузях, проте міжнародні корпорації, як і  раніше, зберігають пануюче положення  у світовому виробництві та збуті  паливно-си-ровинних ресурсів. Так, за даними ООН, всього 15 ТНК контролюють 70% світового експорту каучуку і нафти, більш 80% — міді й олова, понад 90% — деревини, залізної руди і бокситів.

Другий вид складають  філії і дочірні компанії, що орієнтуються на розвиток імпортозаміщаючого виробництва у державах, що розвиваються. Цього можна було досягти, тільки розширивши виробничий потенціал філій і дочірніх компаній, які могли це зробити, імпортуючи машини й устаткування з промислово розвинутих країн базування ТНК.

Третій вид являють  собою філії, націлені на розвиток експорто-орієнтованого виробництва. З огляду на низькі ціни на місцеву сировину і мізерні розміри заробітної плати міжнародні фірми створюють у державах, що розвиваються, підприємства, які виробляють продукцію, призначену на експорт у країни свого базування чи в інші країни.

Укорінившись у економіку  країн, що розвиваються, транснаціона-льні корпорації захоплюють там ведучі позиції в основних галузях національної економіки. Так, ТНК контролюють 40% усього промислового виробництва країн, що розвиваються, половину їх зовнішньої торгівлі. При цьому норма прибутку на прямі капіталовкладення у державах, що розвиваються, у середньому вдвічі перевищує відповідний показник у промислово розвинутих країнах.

У сферу своєї діяльності за кордоном транснаціональні корпорації залучають безліч місцевих компаній, у тому числі малих і середніх. У зв'язку з цим усе більш  зростає залежність підприємств  малого бізнесу від ТНК, що все  частіше формується на базі прямих функціональних зв'язків, тобто на основі розвитку технології виробництва, спеціалізації, кооперуванні, організації збуту  продукції, передачі ноу-хау і т.д.

Хоча транснаціональні корпорації і не займаються в державах, що розвиваються, благодійною діяльністю, проте об'єктивно  вони сприяють розвитку промисловості, змінюють структуру їхнього народного  господарства і тим самим частково модернізують участь цих держав у  міжнародних економічних відносинах.

Транснаціональні корпорації, що функціонують на територіях промислово розвинутих країн, також мають все  зростаючий вплив на економіку і  політику цих держав. По мірі того як різні міжнародні компанії перетворюються у структурний елемент національної економіки промислово розвинутих країн, вони намагаються впливати на процес виробництва, реалізацію і перерозподіл продукції, що неминуче призводить до розвитку протиріч між економічними інтересами цих країн та інтересами ТНК. У моменти загострення політичних відносин, внутрішніх і міжнародних  економічних криз ці протиріччя набувають  особливої гостроти. ТНК у даний  час контролюють більш однієї третини промислового виробництва  у світі. У той же час зростає  роль міжнародних компаній у світовій торгівлі. Значна її частина припадає на зустрічні поставки сировини, готових  виробів і проміжних продуктів  між різними ланками однієї і  тієї ж компанії, а також між  філіями і підлеглими їм фірмами. У цілому під контролем ТНК  опинилось більш половини світової торгівлі товарами і близько 80% патентів на нову техніку і технологію.

Основна причина опозиції ТНК у країнах базування полягає  у тому, що, створюючи виробництва  за кордоном, ТНК переносять туди частину  робочих місць, які втрачають  трудящі у країні базування. Крім того, з погляду держави ТНК, створюючи  закордонні філії, оподаткування частини  прибутку, що у результаті у виді податків не попадає в бюджет і не може бути використана для фінансування соціальних і інших суспільно значимих програм у країні базування. У результаті в багатьох великих країнах базування ТНК представники трудящих і держави нерідко висловлюють вимоги про введення податку на відтік національного капіталу за кордон чи інших обмежень міжнародної діяльності ТНК. Однак, як випливає з макроекономічного аналізу, для країни базування в цілому позитивний результат більш ефективного використання національного капіталу за кордоном з лишком перекривають негативні ефекти, що виникають у результаті скорочення рівня податків, що збираються.

Приймаючі країни у своїх взаєминах із ТНК у більшості випадків побоюються політичного тиску з їх боку і проникнення в галузі, зв'язані з національною безпекою. Це призводить до прийняття законів, що обмежують чи навіть забороняють іноземні інвестиції у визначені сфери. Крім того, ТНК нерідко стикаються з опозицією з боку місцевих виробників аналогічних товарів, які не в змозі витримати іноземну конкуренцію і вимагають від уряду вживання протекціоністських заходів. Проте на практиці, в умовах низького рівня заощаджень і недостатності інвестиційних ресурсів, все більше приймаючих країн прагнуть залучити ТНК шляхом надання податкових й інших пільг, ніж обмежити приплив іноземного капіталу.

За останні десятиліття країни, що розвиваються, придбали значний досвід у взаєминах із ТНК і регулюванні їх операцій. Це розширило можливості цих країн у використанні потенціалу ТНК для реалізації завдань свого розвитку. Ще у 80-ті роки у більшості країн була проведена лібералізація інвестиційного клімату для транснаціональних корпорацій, уведені додаткові пільги для їх операцій. Деякі з країн, що обмежували інвестиції ТНК, стали активно залучати іноземні компанії. У той же час деяким країнам, що розвиваються, за допомогою капіталу ТНК певним чином удалося забезпечити умови для розширеного відтворення, прискорити розвиток продуктивних сил, досягти змін у структурі економіки, збільшити експорт промислових товарів. ТНК активно підключилися до створення у деяких з них обробної промисловості.

При оцінці впливу ТНК варто  враховувати багатоплановий ефект  їх діяльності у національній економіці: зростання виробництва місцевих постачальників, підрядників, підвищення кваліфікації робочої сили, зростання  заробітної плати, зайнятості на іноземних  підприємствах і т.д.