Особливості усного професійного спілкування юриста

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет «Юридична  академія України імені Ярослава Мудрого»

 

 

 

 

 

Кафедра культурології

 

Індивідуальна робота

з навчальної дисципліни «Українська  мова за правознавчим спрямуванням»

 на тему

«Особливості усного професійного спілкування юриста»

 

 

 

 

 

 

 

Студентки 4-го факультету, 3-го курсу, 11-ї групи

Прасол В.В.

Викладач – кандидат філософських наук

Єрахторіна Ольга Михайлівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків

2012

ЗМІСТ

 

 

 Вступ

 

1. Психологічна характеристика  процесу спілкування

 

1.1 Фактори впливу на розвиток  умінь професійного спілкування

 

1.2 Стилі української мови в професійному спілкуванні

 

2. Психологічні особливості професійного  спілкування юристів

 

2.1 Психологічні особливості і  основи ефективності професійного  спілкування юристів

 

2.2 Методика встановлення психологічного  контакту

 

2.3 Конфлікт і його психологічна характеристика

 

 Висновок

 

 Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

 Взаємодія людини з навколишнім  його світом здійснюється в системі об'єктивних відносин, які складаються між людьми в їх суспільному житті.

 

 Об'єктивні відносини і зв'язки (відносини залежності, підпорядкування, співпраці, взаємодопомоги і ін.) неминуче і закономірно виникають в будь-якій реальній групі. Віддзеркаленням цих об'єктивних взаємин між членами групи є суб'єктивні міжособові відносини, які вивчає соціальна психологія.

 

 Основний шлях дослідження міжособової взаємодії і взаємовідношення усередині групи - це поглиблене вивчення різних соціальних фактів, а також взаємодії людей, що входять до складу даної групи.

 

 Всяке виробництво припускає  об'єднання людей. Але ніяка  людська спільність не може  здійснювати повноцінну спільну  діяльність, якщо не буде встановлений  контакт між людьми, в неї включеними, і не буде досягнуто між ними належне взаєморозуміння. Так, наприклад, для того, щоб слідчий міг отримати інформацію від учасників кримінального процесу, він повинен вступити з ними в спілкування.

 

 Психологічні закономірності  процесу спілкування, його особливості  в ході здійснення професійної  діяльності слідчими, а також  методи підвищення ефективності їх комунікацій, способи вирішення конфліктів розглядаються в даних лекціях, об'єднаних загальний назвою «Психологія професійного спілкування».

 

 Метою даної роботи: узагальнення  нових і найбільш перспективних  ідей сучасних дослідників, з погляду їх застосування в практиці оптимізації професійного спілкування.

 

 Завдання:

 

 Розкрити фактори впливу  на розвиток умінь професійного  спілкування.

 

 Показати стилі української мови в професійному спілкуванні.

 

 Виявити психологічні особливості  і основи ефективності професійного  спілкування юристів.

 

 Обгрунтувати методику встановлення  психологічного контакту.

 

 Описати конфлікт і його  психологічну характеристику

 

 Визначити шляхи попередження  і вирішення конфліктів в діяльності юристів.

 

 

1. Психологічна  характеристика процесу спілкування

 

 

 1.1 Фактори впливу на розвиток умінь професійного спілкування

 

 

 При визначенні факторів  впливу на розвиток професійного  спілкування ми спиралися на  теоретичні обгрунтування професіограми  педагога, зроблені Ф.Н. Гоноболіним,  Н.В. Кузьміною, С.О. Сисоєвою. Серед  основних факторів ми визначили  такі: професійне мислення, педагогічне  спостереження, увага, уява.

 

 Розглянемо сутність кожного з названих факторів. Професійне мовлення є важливим фактором, який впливає на розвиток умінь педагогічного спілкування.

 

 Особливого значення тут  набуває професійне мислення (уміння  виявляти причинно-наслідкові та  інструментально-самодостатні відносини  між предметами педагогічного  дослідження, робити порівняння та узагальнення). Професійне мислення впливає на якість психологічного спостереження. Без педагогічного мислення неможливо керувати пізнавальною діяльністю студентів, розкрити мотиви поведінки, знайти вихід із певної педагогічної ситуації. Педагогічне мислення характеризується здатністю застосовувати теоретичні положення педагогіки, психології, методики до конкретних педагогічних ситуацій, розкрити мотиви поведінки студентів, знайти вихід із тієї чи іншої педагогічної ситуації.

 

 Тісно пов’язана з абстрагуючою діяльністю мислення уява як фактор впливу на розвиток умінь педагогічного спілкування в системі освіти, як психічний процес, що полягає у створенні людиною нових образів, думок на основі її попереднього досвіду. Основою уяви слугує аналітико-синтетична діяльність, знання педагогічного процесу, його логіки. У конкретній педагогічній ситуації уява суттєво впливає на композицію заняття, підбір фактів, відбір засобів, визначення стратегії й тактики взаємодії, проектування об’єктів взаємодії в майбутньому і т.д.

 

 Важливу роль у навчально-виховному  процесі відіграє педагогічне  спостереження, яке становить  сукупність особистісних якостей  і здібностей педагога. Однією  з основних особливостей суб’єкта  в педагогічному спостереженні є уява. Вона, як і мислення, виникає у проблемній ситуації, коли потрібно віднайти нове рішення. У кожній конкретній педагогічній ситуації викладач має вміти передбачати, прогнозувати можливі результати впливу на колектив, особистість кожного студента, окреслити перспективу їх розвитку.

 

 Іншими словами, варто створити  модель педагогічного впливу  на основі того “матеріалу”, з яким він має справу, а це значить навчитися педагогічній творчості, умінню відчувати особистість, розуміти її, керувати її формуванням.

 

 Вивчення передбачає уміння  зрозуміти мотиви поведінки, проникнути  в психологію, педагогічно спрямувати.

 

 Під педагогічною спрямованістю уяви варто розуміти винахідливість, фантазію педагога під час сприймання та аналізування отриманих фактів, прийняття рішень у педагогічних ситуаціях. Педагогічне спілкування спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату, а також на оптимізацію навчальної діяльності та стосунки між викладачем і студентом. Педагогічна уява (або прогностичні здібності) – це можливість передбачення наслідків своєї діяльності, проектування особистості учня, яке пов’язане з уявленням про те, що із цього учня “вийде” в майбутньому, уміння прогнозувати розвиток тих чи інших якостей вихованця. Значний вплив на розвиток умінь педагогічного спілкування має увага як форма психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованості й зосереджуваності на певних об’єктах при одночасному абстрагуванні від інших. Здібність педагога розподіляти увагу важлива у проведенні як фронтальної роботи зі студентами, так і індивідуальної[8,с.52]. Оскільки увага є формою сприймання психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованості й зосереджуваності на певних об’єктах при одночасному абстрагуванні від інших, вона характеризує вибіркове ставлення до навколишнього світу, коли з великої кількості подразників свідомість виділяє один або кілька [1]. Спостереження – це вміння “увібрати в себе” все, що бачиш і чуєш, усвідомлення його. Це зацікавлене сприймання, котре супроводжується інтенсивною роботою розуму.

 

 Для проведення кореляційного  аналізу зазначених факторів, які  впливають на розвиток умінь  педагогічного спілкування ми  визначили показники та критерії, які характеризують їх. З метою визначення тих “факторів” (детермінант), які лежать в основі кореляцій між змінними, що зіставляються, був задіяний математико-статистичний метод обробки кореляційних матриць, який і дав можливість виділити попередні закономірності в досліджуваній проблемі і визначити фактори, які впливають на розвиток умінь педагогічного спілкування в системі професійної освіти.

 

 

1.2. Стилі української мови в професійному спілкуванні

 

 

 Кожна високорозвинена сучасна  мова поділяється на стилі.  Слово «стиль» походить від  латинського stilus (“паличка для  письма”) і вживається як термін  у літературі, мистецтві, архітектурі, соціології, менеджменті тощо.

 

 Мовний стиль – це сукупність  мовних засобів, вибір яких зумовлюють зміст, мета і ситуація мовлення.

 

 За образним висловом Дж. Свіфта, “стиль – це потрібні слова на потрібному місці”. Так, наприклад, слово говорити – нейтральне і може використовуватися в будь-якій ситуації, ректи – застаріле й урочисте, балакати – розмовне, мовити – піднесено-урочисте, гомоніти – розмовно-голубливе, просторікувати – зневажливе, патякати – просторічно-зневажливе.

 

 Кожний мовний стиль має:

 

 сферу поширення і вживання (коло мовців, які ним послуговуються);

 

 призначення (виконує функції засобу спілкування, повідомлення,

впливу і под.);

 

 форму і спосіб викладу  (діалог, монолог, полілог);

 

 характерні мовні засоби (слова,  вирази, типи речень, граматичні  форми і т. ін.).

 

 Досконале знання специфіки  кожного стилю запорука успіху в будь-якій сфері спілкування, зокрема й у професійній.

 

 Якими ж стилями слід послуговуватися  під час професійного спілкування?

 

 У сучасній українській літературній  мові виділяють такі стилі:

 

 розмовний, який має два  різновиди:

 

 а) розмовно-побутовий; б)  розмовно-офіційний;

 

2) книжні стилі (науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній).

 

 Деякі науковці виділяють  також епістолярний (стиль приватного  листування) і конфесійний (стиль  релігії і церкви: релігійних відправ, молитов, проповідей, церковних книг тощо).

 

 Очевидно, що стилями професійного  спілкування є розмовно-офіційний  різновид розмовного стилю, офіційно-діловий і науковий.

 

 Розмовно-офіційний підстиль – це засіб усного спілкування на виробництві, у громадсько-політичній сфері. Розмовно-офіційне спілкування (або ділове) визначається соціальними функціями мовців, на відміну від побутового, готується заздалегідь і, як правило, не виходить за межі обумовленої теми. Для цього підстилю характерне вживання простих коротких речень, певна емоційність висловлювань, усні діалоги і полілоги, використання несловесних засобів (жестів, міміки, інтонації, логічних наголосів)[12,с.52].

 

 Офіційно-діловий стиль це  стиль, який задовільняє потреби писемного спілкування в суспільно-політичному, господарському житті, у ділових стосунках, у виробничій та іншій діяльності членів суспільства.

 

 Це один із найдавніших  стилів української мови: його ознаки знаходимо в документах 11-12 століття, в українських грамотах 14-15 століття.

 

 Найважливішими рисами офіційно-ділового  стилю є такі[12,с.22]:

 

1) високий ступінь стандартизації  мовних засобів, широке вживання  типових мовних зворотів, наприклад:  відповідно до ..., у зв’язку з тим, що ..., доводимо до Вашого відома... Сподіваємося на подальшу плідну співпрацю.;

 

2) точність, послідовність і лаконічність викладу;

 

3) відсутність образності, емоційності,  індивідуальних авторських рис;

 

4) наявність реквізитів, які мають певну черговість і постійне місце;

 

5) для чіткої організації текст  ділиться на параграфи, пункти, підпункти;

 

6) лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні; відсутні діалектизми, жаргонізми, вигуки, частки, іменники з суфіксами суб’єктивної оцінки;

 

7) речення переважно прості, поширені, з прямим порядком слів; вставні  слова, як правило, стоять на початку речень.

 

 Офіційно-діловий стиль поділяється  на підстилі:

 

 Законодавчий (використовується  в законодавчій сфері, обслуговує  офіційно-ділові стосунки між державою і її громадянами; реалізується в текстах Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо);

 

 Дипломатичний (використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури; реалізується в текстах конвенцій (міжнародних угод), комюніке (повідомлень), нот (звернень), протоколів, меморандумів (дипломатичних листів), договорів, заяв, ультиматумів (дипломатичних вимог)[10,с.13];

 

 Юридичний (використовується  в юриспруденції (судочинство,  дізнання, розслідування, арбітраж), обслуговує правові та конфліктні  відносини; реалізується в текстах  актів, позовних заяв, запитів,  протоколів тощо);

 

 Адміністративно-канцелярський  (використовується в професійно-виробничій  сфері, у діловодстві; реалізується  в текстах заяв, ділових записок,  службових листів, протоколів, розписок, доручень і т.д.).

 

 Науковий стиль – це стиль,  сферою використання якого є  наукова та науково-технічна діяльність, освіта; він призначений для інформування  про

результати наукових досліджень, обґрунтування гіпотез, класифікації і систематизації знань, впливу на інтелект читача або (рідше) слухача.

 

 Найважливіші особливості наукового  стилю[8,с.53]:

 

 логічність, недвозначність викладу;

 

 насиченість термінами, абстрактною  лексикою;

 

 використання складних речень  із вставленими конструкціями,  відокремленнями тощо;