Завдання прокуратури у цивільному процесі

8. опротестування відповідно  до процесуальних повноважень  будь-якого судового рішення, що набрало сили, якщо воно не відповідає матеріальному чи процесуальному законодавству;

9. ініціювання за наявності  підстав перегляду судових рішень, що набрали сили, у зв’язку з нововиявленими обставинами, якщо цього вимагає захист державних інтересів або законних інтересів громадян, які з поважних причин самі не можуть захистити свої права;

10. інформування вищестоящих  судів про виявлені порушення  закону при розгляді цивільних  справ, які не спричиняють скасування  прийнятих судових рішень, але порушують права громадян, юридичних осіб, державні інтереси, щоб усунути такі порушення; входження з поданнями до кваліфікаційних комісій про притягнення суддів, які допустили такі порушення, до дисциплінарної відповідальності [14].

Деякі науковці також доводять, що процесуальних форм представництва прокурора в цивільному процесі багато, зокрема:

1. порушення справи;

2. вступ у справу в суді першої інстанції;

3. необхідна участь за  ухвалою суду;

4. внесення подання на  рішення й ухвали суду, що не набули законної сили;

5. підтримання подання в суді другої інстанції;

6. надання висновку в  суді другої інстанції по скаргах  сторін;

7. подання протесту на  рішення, ухвали, постанови суду, що набули законної сили;

8. подання вищестоящому  прокурору з приводу принесення  протесту на судові постанови, що набули законної сили;

9. участь у засіданні  судово-наглядних органів;

10. порушення провадження  про перегляд справ за нововиявленими  обставинами [7].

Окремі науковці називають такі форми представництва прокурора в цивільному процесі:

1. пред’явлення і підтримання позову;

2. вступ у розпочатий процес у стадії судового розгляду для подання висновку;

3. перевірка судових рішень і ухвал, що не набули законної сили;

4. перевірка судових рішень і ухвал, що набули законної сили;

5. участь у суді другої інстанції;

6. діяльність у судово-наглядних  інстанціях;

7. участь у провадженні  за нововиявленими обставинами [11].

Згідно з положеннями ч.3 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру", формами здійснення представництва є:

1. звернення до суду  з позовами або заявами про  захист прав і свобод іншої  особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються  інтереси держави, або про визнання  незаконними правових актів, дій  чи рішень органів і посадових осіб;

2. участь у розгляді  судами справ;

3. внесення апеляційного, касаційного подання на судові  рішення або про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

У наказі Генерального прокурора України № 6-гн від 19 вересня 2005 р. "Про організацію роботи по представництву в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень" запропоновано реалізувати представницькі функції шляхом:

1. пред’явлення в суді  та підтримання позовів (заяв);

2. участі у розгляді  судами справ та вступу прокурора  в справу в будь-якій стадії судочинства;

3. ініціювання перегляду  незаконних судових рішень;

4. забезпечення реального  виконання судових рішень.

Як бачимо, зазначений наказ передбачає чотири форми представництва прокурора у суді.

Наведену класифікацію форми представництва прокурора в цивільному процесі не можна визнати досконалою. Якщо проаналізувати визначені форми представництва прокурора в цивільному процесі, то всіх їх у кожній стадії процесу можна звести до двох форм: а) порушення справи і б) вступ у порушену справу. Визначені численні форми є не що інше, як перелік процесуальних дій, що мають характерні ознаки стадій цивільного процесу (або є власне стадіями процесу), які викликають до життя одну з двох процесуальних форм представництва прокурора в процесі.

Автори, по суті, розглядають процесуальні дії або стадії процесу як форму представництва прокурора, тобто проводять аналогію між процесуальними діями, стадіями процесу і процесуальними формами, хоча це цілком самостійні цивільні процесуальні категорії, пов’язані між собою, але аж ніяк не тотожні.

Загальновідомо, що цивільне судочинство складається з окремих частин або стадій, які характеризуються сукупністю процесуальних правовідносин і дій, об’єднаних найближчою метою. У теорії процесу судочинство поділяється на п’ять, сім, вісім і більше стадій. Наприклад, першою є відкриття цивільної справи в суді за заявою заінтересованої особи (ст.3 ЦПК); другою – провадження у справі до судового розгляду (статті127 – 156); третьою – судовий розгляд справи (статті 157 – 207, 208 – 223); четвертою – апеляційне провадження (статті 291 – 322); п’ятою – касаційне провадження (статті 323 –352); шостою – провадження у зв’язку з винятковими обставинами (статті 353 –360); сьомою – провадження у зв’язку з нововиявленими обставинами (статті 361 – 366); восьмою – звернення судового рішення до виконання (статті 367 –382) та ін.

Знаний фахівець із цивільного процесу М.Штефан визначає, що перші три стадії охоплюють провадження в суді першої інстанції, а кожна наступна – єдине провадження у вищестоящому суді або у зверненні до виконання. При такому поділі процесу його стадії відриваються від процесуальних правовідносин, а підстави поділу процесу на стадії позбавлені єдиного змісту. У зв’язку з цим, перші три стадії було об’єднано в одну – провадження в суді першої інстанції. А третя була поділена на дві самостійні стадії – судового розгляду і постановлення рішення судом першої інстанції. Отже, одна й та сама підстава виявилася придатною для визначення стадії як усього провадження в суді першої інстанції, так і частини такого провадження – стадій порушення справи в суді, підготовки справи до розгляду, судового розгляду. Але останні властиві й для наступних стадій апеляційного, касаційного оскарження, перегляду у зв’язку з нововиявленими обставинами та ін. [15].

Форми представництва прокурора в цивільному процесі – це закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток цивільного судочинства – на порушення цивільної справи в суді чи вступ в уже розпочатий іншими особами цивільний процес по справі. Деякі правники розглядають це питання не тільки у плані впливу прокурора на порушення процесу, а й характеру, змісту діяльності стосовно стадій процесу, підкреслюючи, що різні стадії викликають різні форми представництва.

Так, звернення прокурора до суду першої інстанції з позовною заявою і подання апеляційної скарги на рішення цього суду розглядаються як дві самостійні процесуальні форми, але вони характеризують не дві самостійні форми представництва прокурора в цивільному процесі, а одну – порушення цивільної справи в суді, яке можливе у всіх стадіях процесу.

Як бачимо, ані виділення звернення прокурора до суду в окрему форму, ані приєднання його до досудового провадження як окремої форми реалізації представницької функції прокуратури не є обґрунтованими, тому що всі юридично значимі питання, пов’язані з порядком звернення (у тому числі й прокурора) до суду регулюються цивільним процесуальним правом – інститутом відкриття провадження по справі. Тому звернення прокурора до суду найбільш безпосередньо стосується, власне, судових форм реалізації представницької функції прокуратури і розглядатися повинно разом з ними з приділенням особливої уваги процесуальним засобам порушення прокурором провадження по справі в суді.

Вважаємо малообгрунтованим розцінювати досудове провадження при практичній реалізації прокурором представницької функції прокуратури як форму прокурорського представництва. Підставою для такого висновку є п. 2 ст.121 Конституції України та ч.2 ст.45 ЦПК, що покладають на прокуратуру здійснення функції представництва громадян і держави в суді. У зв’язку з цим, як бачимо, необхідно вести мову про досудову стадію при реалізації представницької функції прокуратури і про форми представництва прокуратурою інтересів громадян і держави в суді (судові форми представництва).

Водночас необхідно зазначити, що механізм досудової стадії представництва не регламентується чинним законодавством. Ось чому виникають проблеми реалізації повноважень прокурора на досудовій стадії при проведенні перевірок про порушення інтересів громадян або держави, призначенні ревізій тощо. На наш погляд, за наявності приводів і підстав прокурор для захисту інтересів громадянина або держави на досудовій стадії має право: а) здійснювати перевірку відомостей про порушення інтересів громадян або держави; б) витребувати від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань і посадових осіб необхідні матеріали, документи, рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти, статистичні дані, акти ревізій, перевірок, висновки спеціалістів; г) викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них письмових або усних пояснень про допущені порушення прав і законних інтересів людини, громадянина або держави; д) доручати відповідним органам, установам, організаціям проведення ревізій, відомчих і підвідомчих експертиз, а також залучати для з’ясування необхідних питань відповідних спеціалістів; е) вживати заходів щодо притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які вчинили злочин або інше правопорушення.

Стосовно важливості представницької функції прокуратури Конституційний Суд України у своєму Рішенні по справі № 1-/99 від 8 квітня 1999 р. підкреслив, що під представництвом прокуратурою України інтересів громадянина або держави в суді, виходячи зі змісту п.2 ст.121 Конституції України, необхідно розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи окреслені Конституцією та законами України повноваження, забезпечує в суді процесуальні дії, спрямовані на захист інтересів громадянина й держави. Ці дії включають у себе подання прокурором до суду позовної заяви, його участь у розгляді справи за цією заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи, порушеної за ініціативою прокурора або за ухвалою суду, якщо це необхідно для захисту інтересів громадянина або держави.

Отже, вся діяльність прокурора в цивільному процесі незалежно від стадій судочинства відбувається в процесуальних формах, під якими необхідно розуміти закріплену в законі правомочність його впливу на розвиток цивільного судочинства. Залежно від останнього прокурор бере участь: (а) у формі відкриття цивільної справи і (б) у формі вступу в порушену справу.

В основу визначення процесуальної форми участі прокурора в цивільному процесі нами покладено не зміст представницьких його завдань, пов’язаних з характером і завданнями стадій процесу, а механізм у відкритті цивільного провадження по справі. Отже, форма представництва прокурора в цивільному процесі залежить від порядку вступу його до процесу. По-перше, це відкриття цивільного процесу в справі – звернення до суду першої інстанції з позовною заявою на захист прав і законних інтересів громадян і державних інтересів (ст.118 ЦПК); подання апеляційної чи касаційної скарги на рішення, ухвалу суду (статті 292 і 324 ЦПК); подання скарги (заяви) про перегляд судових рішень у зв’язку з винятковими чи нововиявленими обставинами (статті 353 і 362 ЦПК); по-друге, вступ у цивільний процес по справі в будь-якій стадії для надання висновків з метою виконання покладених обов’язків (ст.35 Закону України "Про прокуратуру", ст.281 ЦПК).

Таке твердження кореспондує з відповідним положенням ст. 45 ЦПК, яка дещо конкретизує форми представництва прокурора в процесі порівнянні зі ст.361 Закону України "Про прокуратуру". Таким чином, за ЦПК процесуальні форми представництва прокурора в цивільному процесі дві.

Перша процесуальна форма представництва прокурора в цивільному процесі

Перша процесуальна форма – це звернення прокурора до відповідного суду з позовами, скаргами й заявами щодо захисту прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та участь у цих справах. Розгляд цих справ передбачено в позовному, наказному й іншому провадженні. (Наказне провадження, до речі, є новим інститутом у цивільному процесуальному законодавстві). Зазначимо, що права звернення до суду на захист невизначеного кола осіб чинний ЦПК не передбачає, на відміну від ст. 5 ЦПК 1963 р. в редакції від 21 червня 2001 р. та ст. 36-1 вказаного вище Закону. Оскільки новий ЦПК не регулює процедури розгляду справ за захистом невизначеного кола осіб, прокурор такі позови повинен пред’являти на захист інтересів суспільства.

Це значить, що прокурор має право подання позову (ст. 118 ЦПК), внесення апеляційної скарги (ст. 292), касаційної скарги (ст. 324), оскарження судових рішень у зв’язку з винятковими обставинами (ст. 353) та подання заяви про перегляд рішення, ухвали чи судового наказу за нововиявленими обставинами (ст. 362). Це робиться також у формі звернення прокурора до суду першої, апеляційної чи касаційної інстанцій.

Відкриття прокурором цивільної справи зумовлюється необхідністю захистити інтереси держави або громадянина, однак ст. 45 ЦПК не визначає, коли настають такі обставини, а надає право прокуророві визначати їх у кожному конкретному випадку самостійно в будь-якій справі, підвідомчій суду. Це свідчить про факультативність цієї форми участі прокурора в цивільному процесі. Однак у ст. 33 Закону України "Про прокуратуру" встановлено імперативне правило про те, що з метою захисту інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права, прокурор або його заступник пред’являє або підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином. Зазначене є винятком із загального положення про право прокурора на звернення до суду за своїм розсудом.

До аналізованої форми представництва прокурора можна віднести й положення ч. 4 ст. 46 ЦПК, яка передбачає право прокурора, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами, ознайомлюватися з матеріалами справи в суді.

Друга процесуальна форма представництва прокурора в цивільному процесі

Друга процесуальна форма – здійснення прокурором представництва інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому ЦПК та іншими законами на будь-якій стадії цивільного процесу, тобто коли його участь визнається обов’язковою як за його зверненням, так і за зверненням до суду інших осіб. Так, у ст. 281 ЦПК передбачено, що справа за заявою про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізацію у примусовому порядку розглядається в присутності особи, щодо якої вирішується зазначене питання, його представника з обов’язковою участю прокурора та інших осіб, які подали заяву. Фактично цим передбачається вступ прокурора в цивільний процес для дачі висновку в справі (ст. 35 Закону України "Про прокуратуру"), хоча безпосередньо статті 45 і 46 чинного ЦПК, на відміну від ст. 121 ЦПК 1963 р., такої форми представництва прокурора в цивільному процесі не передбачають [9].