Самозахист у цивільному праві

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

КУРСОВА РОБОТА

Самозахист у цивільному праві

З дисципліни «Цивільне право»

 

                                                              

                                                           Група:   Г П -111                                                                                                    

Спеціальність: 7.060101 - Правознавство

 

Виконала:                                                                                    Кудлай  А.Ю.

Керівник курсової роботи:                                                         Сергєєва С.М.

 

 

 

Запоріжжя

2013

ЗМІСТ

 ВСТУП……………………………………………………………………………. 5

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ І ЮРИДИЧНА ПРИРОДА САМОЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ………………………………………………………………8

1.1 Виникнення поняття  самозахисту в законодавстві  України……….8

1.2 Суб’єктивне право особи на самозахист ……………………………10

1.3 Сфера реалізації та  ознаки права на самозахист  …………………...12

РОЗДІЛ 2 ЗДІЙСНЕННЯ УЧАСНИКАМИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН ПРАВА НА САМОЗАХИСТ……………………………………………………16

2.1 Заходи та способи самозахисту прав………………………………...16

2.2 Необхідна оборона в  цивільному праві ……………………………..19

2.3 Дії в умовах крайньої  необхідності в цивільному праві  …………...22

РОЗДІЛ 3 ОСОБЛИВОСТІ САМОЗАХИСТУ ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ………………………………………………………….26

3.1 Самозахист як міжгалузевий інститут……………………………...26

3.2 Самозахист у зобов’язальних правовідносинах……………………28

 3.3 Самозахист суб'єктивних цивільних прав та інтересів ……………31

ВИСНОВКИ………………………………………………………………34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………38

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

 

Цк України   –  Цивільний кодекс України

Гк України   –  Господарський кодекс України

Кк України  –   Кримінальний кодекс України

Зк України  –   Земельний кодекс України

Ст. –                 Стаття

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

Курсова робота:

Об'єктом дослідження – відносини, що складаються з приводу самозахисту в цивільному праві України.

  Предмет дослідження – теоретичні і практичні аспекти самозахисту цивільних прав в законодавстві України.

Мета роботи  – проведення комплексного наукового аналізу права учасників цивільних правовідносин на самозахист.

Актуальність теми. Виникнення цивільних прав ґрунтується на визнанні рівності учасників регульованих цивільним правом відносин, недоторканності власності, свободи договору, неприпустимості довільного втручання кого-небудь в приватні справи, необхідності безперешкодного здійснення цивільних прав, забезпечення відновлення порушених прав, їх судового захисту.

Але незалежно від рівня розвитку суспільства, правопорушення, на жаль, залишаються його невід'ємною складовою. Сучасні реалії суспільного життя пов’язують ефективність механізму цивільно-правового захисту, перш за все, з його оперативністю. Тому розвиток ринкових відносин в незалежній Україні зажадав появу додаткових оперативних способів захисту цивільних прав. Одним з елементів механізму правового захисту, який надає можливість оперативного захисту, є право особи відновлювати порушені права й усувати перешкоди у їх здійсненні без звернення до юрисдикційних органів.

В ході дослідження було визначено поняття самозахисту; дано характеристику заходам та способам самозахисту; визначено роль самозахисту у цивільному праві.

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО, САМОЗАХИСТ, НЕОБХІДНА ОБОРОНА, КРАЙНЯ НЕОБХІДНІСТЬ, ЗНАЧЕННЯ САМОЗАХИСТУ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ.

ВСТУП

Виникнення цивільних прав ґрунтується на визнанні рівності учасників регульованих цивільним правом відносин, недоторканності власності, свободи договору, неприпустимості довільного втручання кого-небудь в приватні справи, необхідності безперешкодного здійснення цивільних прав, забезпечення відновлення порушених прав, їх судового захисту.

Але незалежно від рівня розвитку суспільства, правопорушення, на жаль, залишаються його невід'ємною складовою. Сучасні реалії суспільного життя пов’язують ефективність механізму цивільно-правового захисту, перш за все, з його оперативністю. Тому розвиток ринкових відносин в незалежній Україні зажадав появу додаткових оперативних способів захисту цивільних прав. Одним з елементів механізму правового захисту, який надає можливість оперативного захисту, є право особи відновлювати порушені права й усувати перешкоди у їх здійсненні без звернення до юрисдикційних органів.

 Питання про те, яким  чином можна ефективно захистити  свої порушені цивільні права, дуже актуальне на сьогоднішній  день. Від рішення цього питання  багато в чому залежить стабільність  цивільного обороту і упевненість  кожного в гарантованості своїх  прав. Разом з тим, таке явище  як самозахист, яке, за логікою  законодавця, повинне було зайняти  місце одного з самих оперативних  способів захисту, виявляє на  сьогоднішній день масу складнощів, зв'язаних з розумінням його  сутності як нового способу  захисту цивільних прав.

 Інститут самозахисту  є відносно новим для українського  цивільного законодавства, що породило  значну розбіжність в думках  щодо його змісту, а також украй  обмежене застосування норми, присвяченої  самозахисту. Визначення змісту  самозахисту цивільних прав вимагає  відповіді на питання про співвідношення  його з схожими інститутами  цивільного і інших галузей  права, виявлення умов правомірності  спричинення самостійним захистом  шкоди.

  Дослідження інституту самозахисту цивільних прав здійснювалося в різноманітних теоретичних аспектах. Питання самозахисту розглядалося в роботах К.Н. Анненкова, В.П. Грібанова і інших. Окремі теоретичні і практичні аспекти застосування самозахисту цивільних прав вивчалися в роботах таких найвидніших правознавців як Т.Є. Абова, І.О. Дзера, Н.І. Клейн, О.А. Красенів, Н.С. Малєїн, І.Б. Новіцкий, В.А. Рясенцев, С.В. Сарбаш, Г.А. Свердлик, Е.Л. Страунінг, Є.А. Суханов, Ю. К. Толстой.

  Аналіз наукової літератури свідчить про відсутність єдиного підходу до багатьох аспектів самозахисту. Залишаються дискусійними питання, які стосуються правової природи права на самозахист, суб’єктів, об’єктів, заходів самозахисту, підстав виникнення та меж здійснення права на самозахист.

   Ці обставини зумовили мету даного дослідження: проведення комплексного наукового аналізу права учасників цивільних правовідносин на самозахист.

  Відповідно задачами дослідження, вирішення яких дозволило досягнути вказаної мети, виступили:

- обґрунтування поняття  і юридичної природи та сфери  реалізації самозахисту цивільних  прав;

- визначення способів  здійснення учасниками цивільних  правовідносин права на самозахист  та їх реалізації, зокрема, таких  заходів як: необхідна оборона, дії  в умовах крайньої необхідності, тощо;

Об'єктом дослідження виступають відносини, що складаються з приводу самозахисту в цивільному праві України.

  Предмет дослідження складають теоретичні і практичні аспекти самозахисту цивільних прав в законодавстві України.

 В роботі використані  такі загальнонаукові методи, як  діалектичний, метод логічного аналізу, синтезу, індукції, дедукції і формалізації. Разом з вище переліченими  використані такі методи, як історичний, порівняльно-правовий, техніко-юридичний  і системно-структурний методи  дослідження.

  Робота складається із вступу, трьох розділів, об’єднуючих дев’ять підрозділів, та висновків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ І ЮРИДИЧНА ПРИРОДА САМОЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

 

1.1 Виникнення поняття  самозахисту в законодавстві  України

Самозахист прав як елемент механізму правового захисту, який надає можливість оперативного захисту, знаходив законодавче закріплення у найдавніших правових джерелах і у сучасному законодавстві різних держав.

  Самозахист у стародавні часи був традиційною формою захисту, однак з посиленням державної влади можливості самозахисту обмежувалися, поступаючись праву на судовий захист, за деякими винятками (зокрема, необхідної оборони, дій у стані крайньої необхідності, відмови від договору у певних випадках).

  Зарубіжні та вітчизняні нормативно-правові акти більш пізнього періоду теж закріплювали численні можливості самостійного захисту, хоча загальної норми щодо права на самозахист у більшості з них не було. У деяких з них містилася загальна норма про те, що самозахист можливий лише у випадках, передбачених законом. Законодавство окремих держав обмежувало самозахист лише можливістю необхідної оборони [10,с.229].

 Можливості самозахисту  закріплювалися й у вітчизняному  законодавстві як у дорадянський, так і радянський періоди, хоча  термін «самозахист» не вживався. Законодавство радянського періоду  також не містило загальної  норми щодо права на самозахист. Тому більшість учених дотримувалися  думки про можливість самозахисту  лише заходами, закріпленими у  законодавстві, та визначали це  право як виняток, розрахований  на ситуацію, коли юрисдикційний  захист неможливий, хоча окрім  права на дії у стані крайньої  необхідності жодна з можливостей  самозахисту не була пов’язана  у законодавстві з неможливістю  юрисдикційного захисту [8,с.16].

  Інтерес до цього права підвищився у зв’язку з тим, що однією з новел Конституції України стала загальна норма щодо права на самостійний захист, за якою особа має право на захист своїх прав будь-якими засобами, які не заборонені законом. У Конституції право на самозахист не пов’язується з неможливістю отримати державний захист, тому пропозиції внести такі обмеження на галузевому рівні у загальні положення щодо права на самозахист слід вважати такими, що суперечать Конституції.

  Це конституційне положення знайшло подальше впровадження у Цивільному кодексі, де загальним питанням самозахисту присвячена окрема стаття та вперше на законодавчому рівні право на самозахист було закріплено як правову категорію, чим було відкрито шлях для широкого її використання: у нормативних актах, у літературі, в рішеннях суду, у повсякденній правовій лексиці.

  Позитивним є те, що під час закріплення цього права у Цивільному кодексі був використаний вироблений юридичною наукою термін «самозахист», який, на відміну від термінів «необхідна оборона», «крайня необхідність», «самодопомога», «оперативно-господарські санкції», охоплює всі дії щодо самостійного захисту.

  Поняття "самозахист" в цивільному праві близько до понять "необхідна оборона" і "крайня необхідність" в праві кримінальному. Сама поява в ЦК України (і Росії) норми про самозахист, стало результатом серйозних наукових досліджень, проведених вітчизняними цивілистами, які підготували грунт для запровадження в українське і російське цивільне законодавство цього нового для них інституту.

  Проте такі законодавчі новели викликали жваву дискусію стосовно змісту цього правового феномену.

  Можливість самозахисту є одним з елементів права на захист. Право на самозахист природних прав людини є її природним правом.

  Право на самозахист є типовим для цивільного права, адже правова активність суб’єктів має тут юридично значимий характер. Це право забезпечує оперативний, дієвий, економний захист, сприяє зростанню соціальної активності і правосвідомості, укріпленню законності та правопорядку. Визначення ж меж цього права спрямоване на забезпечення соціального миру та стабільності у суспільстві.

   Отже, право на самозахист на рівні Основного закону було визнано самостійною та рівноцінною можливістю правового захисту, скористатися якою особа може на власний розсуд.

1.2 Суб’єктивне право особи на самозахист

Реальна можливість здійснення, а також захисту основних прав людини кожною конкретною особою забезпечується насамперед, юридичними механізмами певної держави. Іншими словами, основними гарантіями прав людини має бути національне законодавство та сама держава, на території якої проживає особа.

Юридичний механізм забезпечення прав людини - це система ефективних юридичних засобів реалізації, охорони і захисту її прав.

Він складається з таких елементів:

1) Національне законодавство. Воно є основою механізму забезпечення. Тому особливого значення набуває  визначення і закріплення у  національному законодавстві основних  прав людини відповідно до міжнародних правових актів.