Фізична особа в цивільному праві

План:

Вступ…………………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Загальні положення  про фізичну особу…………………………………………….5

1.1.Фізична особа як суб’єкт цивільного права………………………………………………5

1.2. Ім’я фізичної особи………………………………………………………………………...6

1.3. Місце проживання фізичної особи………………………………………………………..8

Розділ 2. Цивільна правосуб’єктність фізичної особи……………………………………..10

2.1. Цивільна правоздатність фізичних осіб………………………………………………...10

2.2. Цивільна дієздатність фізичної особи…………………………………………………..14

2.3. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи…………………………………….17

Розділ 3. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою…...19

Висновок……………………………………………………………………………………….27

Список використаної літератури……………………………………………………………..29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність  дослідження. Суб'єктами цивільного права є фізичні та юридичні особи. Фізичною особою є кожна окрема людина. Фізична особа має індивідуальні природні властивості і громадянські характеристики. До громадських характеристик людини слід віднести її ім'я, громадянство, соціальний стан, володіння мовами тощо. Сукупність цих характеристик дає можливість називати людину громадянином. Таким чином, можна сказати, що кожний громадянин наділений природними властивостями і громадськими характеристиками, які обумовлюють можливість його участі в цивільних правовідносинах у ролі суб'єкта цих відносин (фізичної особи). Цивільне право має за мету упорядкувати поведінку людей у різних життєвих ситуаціях та відносинах, забезпечити їм можливість автономно вирішувати приватні суспільне значимі питання. Правовий статус громадянина як суб'єкта цивільного права характеризується не лише свободою і незалежністю, а ще й тим, що його свобода і незалежність є обмеженими. Дана тема є досить актуальною, оскільки кожен з нас є людьми, фізичними особами, і більшість з нас є громадянами тієї чи іншої держави, або кількох. Ми вступаємо в суспільні відносини, виступаємо як суб'єкти цивільного права коли здійснюємо свої права та виконуємо обов'язки, коли реєструємось в органах реєстрації актів громадського стану фізичних осіб.

Проблеми існування фізичної особи як суб’єкта цивільного права розглядалися у роботах Бірюкового І., Д’ячкової Н.А, Данилової Л.Я, Михайлової И.А.; авторами підручників з цивільного права Борисовою В.І., Барановою Л.М., Жилінковою І.В. І.В.Спасибо-Фатєєвою, В.Л.Яроцьким та ін.; Харитоновим Е.О., Саниахматовою Н.А.; Ю.В.Білоусовим, С.В.Лодінською, С.Д.Русу та ін.; Р.О. Стефанчуком, О.В. Дзерою, Д.В.Бобровою, А.С. Догвером, Н.В. Кузнєцовою. Також відповідні внески у розробку цієї теми внесені Коломієць О.О., Савченком О. та іншими.

Об’єкт  дослідження – фізична особа як суб’єкт цивільного права.

Предметом дослідження є  наукові погляди, ідеї, концепції  й теорії, нормативно-правові акти України та практика їх застосування, зарубіжне законодавство щодо поняття  та ознак фізичної особи,її правосуб’єктності .

Метою курсової роботи є дослідження основних ознак фізичної особи як суб'єкта цивільного права.

  Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

 –       визначити  поняття фізичної особи як  суб’єкта цивільного права;

 –       охарактеризувати  цивільну правоздатність та дієздатність  фізичної особи;

 –   дослідити основні підстави визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи померлою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Загальні положення про фізичну особу

1.1.Фізична особа як суб’єкт цивільного права

У ЦК України (ст. 24) визначено  поняття фізичної особи як людини — учасника цивільних відносин. Слід звернути увагу на появу в  Кодексі самого терміна фізична  особа, який, хоча і досить широко застосовується в законодавстві іноземних держав та міжнародних правових актах, в  українському законодавстві є певним чином новим. У ЦК УРСР 1964 р. та в  інших нормативно-правових актах  використовувався термін громадянин, який більшою мірою свідчив про  державно-правовий статус особи, її відносини  з державою, а не характеризував особу як суб'єкта цивільного права, якими могли бути як громадяни  України.

Однак після зменшення  напруги ідеологічної боротьби ставлення  до цивілістичної термінології змінилося, що і зумовило повернення до категорії  «фізична особа», яка вживається в  усіх європейських правових системах.

Не випадково, що при розробці нового ЦК неодноразово підкреслювалося, що ЦК має стати "кодексом приватного життя людини", тобто має на меті передусім ефективне регулювання  цивільних відносин за участю фізичної особи. По-друге, самим існуванням ст. 24 ЦК України підкреслюється природний  характер поняття "людина" та її здатності  приймати участь в цивільних правовідносинах, на відміну від таких суто юридичних  утворень, як юридичні особи та держава.

Перш ніж перейти до характеристики правового статусу  фізичної особи, слід звернути увагу  на розмежування термінів «людина», «особа», «громадянин».

Людина – біологічна істота, тобто одна з форм земного життя, яка наділена здатністю мислити, створювати й використовувати знаряддя праці, володіти членороздільною мовою  й нормально розвиватися лише в широкому й тісному спілкуванні  із собі подібними. Цей термін характеризує представника людського роду (індивіда) як особливу колективістську біологічну істоту.

Особа – людина як суб’єкт, що вже має індивідуальні, саме цій  конкретній людині притаманні інтелект, моральні та інші якості, сформовані у  процесі суспільного життя.

Громадянин – це особа, яка перебуває у сталих юридично визначених зв’язках із конкретною державою, що знаходить своє вираження в  наявності відповідного громадянства.

Отже поняття про особу  в розумінні юридичному не збігається з поняттям про людину, як істоту біологічну; іноді воно вужче, іноді  — ширше поняття людської особистості. З поняттям про людину не збігається іноді поняття про фізичну  особу: у всіх стародавніх цивільних  суспільствах були люди, що не вважалися  суб'єктами права; точно так само й у деяких сучасних некультурних суспільствах не всі люди визнаються правоздатними. Але це розходження  між поняттям про людину і поняттям про фізичну особу не має значення стосовно сучасних європейських держав: у них кожна людина вважається правоздатною, і слова «людина» і  «фізична особа» потрібно визнати синонімами.

 У зв'язку з цим  слід підкреслити, що Цивільному  кодексі України 2003 року йдеться  не просто про зміну терміна,  а про формування нового підходу  до визначення поняття та значення  фізичної особи в цивільно-правових  відносинах. Якщо раніше в центрі  уваги знаходилася характеристика  людини як громадянина, і тим  самим підкреслювалося значення  її взаємин з державою, тепер  увага загострюється на цінності  і правовому статусі людини  у приватноправових (цивільно-правових) відносинах .

1.2. Ім’я фізичної особи

В процесі реалізації своєї  правоздатності ,набутті та захисті  своїх суб’єктивних прав та свобод важливе значення має ім’я фізичної особи, за допомогою якого вона набуває  прав та обов’язків та здійснює їх.

Право на ім'я належить до особистих невідчужуваних прав громадян (ч. 1 ст. 201 ЦК), тобто воно є невіддільним від фізичної особи та гарантується законами України[10]. Значення цього особистого немайнового блага в цивільному обороті полягає в тому, що фізична особа набуває прав та створює для себе цивільні обов'язки, а також здійснює ці права та виконує цивільні обов'язки під своїм іменем (ч. 1 ст. 28 ЦК).

Право на ім'я – абсолютне  особисте немайнове право. Ім'я людини виступає засобом індивідуалізації особистості в суспільстві. Батьки зазвичай дають ім'я своїй дитині згідно із своїми національними традиціями. Таким чином, право на ім'я припускає  дотримання правильності його написання  й, відповідно, вимови, зважаючи на конкретні  національні традиції.  Сукупність звуків, що становлять ім'я людини, є  для неї способом виділення свого  «я» в об'єктивному світі, зокрема, у соціумі.

При цьому відповідно до ч. 3 ст.28 ЦК України ім'я фізичній особі надається відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.7 Конвенції  про права дитини [4], яка набула чинності на території України 27 вересня 1991 року, дитина має бути зареєстрована відразу після народження і з моменту народження має право на ім'я.

Разом з тим, при здійсненні окремих цивільних прав фізична  особа може використовувати псевдонім (вигадане ім'я) або діяти без зазначення імені. Наприклад, автори творів науки, літератури, мистецтва і суміжних прав можуть використовувати для  індивідуалізації псевдонім, що не повторює ім'я іншої особи.

Прізвище, власне ім’я та по-батькові є складовими імені фізичної особи (особи, яка є громадянином України). Якщо говорити про національні меншини, то в цьому випадку можуть бути винятки. Відповідно до їх звичаїв ім`я особи може мати іншу структуру.

Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків, а коли вони носять різні прізвища — за згодою між ними. Суперечки між батьками з приводу імені чи прізвища дитини вирішуються органами опіки і  піклування. Якщо батьківство дитини не встановлене в передбаченому  законом порядку, то ім'я дитині дається  за вказівкою матері, по батькові —  по імені особи, записаної у свідоцтві  про народження дитини в якості її батька, а прізвище — за прізвищем  матері. Ім'я, по батькові і прізвище реєструються в органах РАЦС (ст. 49 ЦК).

Право на ім'я фізичної особи  є особистим немайновим правом, яке  включає в себе таку низку прав:

 а) право володіти, користуватись і розпоряджатись  своїм іменем;

 б) право вимагати  від інших осіб звертатись  до особи відповідно до її  імені;

 в) право на псевдонім;

 г) право вимагати  зупинити незаконне використання  свого імені, а також будь-які  інші його порушення[11].

Законодавство України передбачає певний порядок зміни імені фізичної особи. Особа, що досягла 14 років, може зробити це за згодою батьків або  того з них, з ким вона проживає, або піклувальника, але за умови, що це відповідає її інтересам,а особа, яка досягла 16 років може зробити  це за власним бажанням. Порядок  зміни прізвища, імені і по-батькові громадян України визначається Указом Президента України від 31 грудня 1991 р. «Про порядок зміни громадянами  прізвищ, імен і по батькові» і  положенням «Про порядок розгляду клопотання про зміну громадянами України  прізвищ, імен і по батькові», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України  від 27 березня 1993 р.

 При зміні імені  відповідні зміни вносяться в  актовий запис про народження  та інші документи. Паспорт  підлягає заміні. Усі права й  обов'язки, придбані громадянином  під колишнім ім'ям, зберігають  чинність. Про зміну імені слід  повідомити своїх кредиторів  та боржників, органи міліції  тощо[10].

1.3. Місце проживання фізичної особи

Відповідно до Закону України  «Про свободу пересування та вільний  вибір місця проживання в Україні» місце проживання – це  адміністративно-територіальна  одиниця, на території якої особа  проживає строком понад шість  місяців на рік.

Згідно з постановою Кабінету міністрів України «Про затвердження Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання»[7] місцем проживання фізичної особи є місце, де вона постійно або переважно проживає як власник житлового будинку (приміщення), за договором його наймання, піднаймання,  оренди або на інших підставах, передбачених законодавством України. Як місце проживання визначаються житлові будинки (приміщення), придатні для проживання і включені до  відповідного житлового фонду, у тому числі гуртожитки, заклади для дітей-сиріт дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячі будинки сімейного типу, спеціальні заклади для престарілих, інвалідів, ветеранів.

Місце постійного чи тимчасового  проживання фізичної особи має бути внесено до документів, що посвідчують  особу, із зазначенням міста, вулиці, номеру будинку, квартири чи інших даних, що дають згоду конкретно визначити  місце проживання особи.

Цивільний кодекс України, а  саме ч.1 ст.29, дає наступне визначення місця проживання фізичної особи: «Місцем  проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа  проживає постійно, переважно або  тимчасово».

Ознайомившись зі змістом  даної норми, можна зробити висновок, що місце проживання фізичної особи  має відповідати наступним умовам:

1. це жиле приміщення, яке є призначеним та придатним для проживання в ньому (житловий будинок, квартира, гуртожиток, готель, будинок престарілих, будинок-інтернат, будинок відпочинку тощо). Основними видами жилих приміщень є, безумовно, житловий будинок та квартира. Згідно ст. 380 ЦК житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. За ч. 1 ст. 382 ЦК квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання;
2. зазначене житлове приміщення розташоване у відповідному населеному пункті – селі, селищі або місті, що розташовані в межах певної адміністративно-територіальної одиниці.
3. ЦК закладено широкий підхід до розуміння місця проживання, оскільки в житловому приміщенні фізична особа може проживати як постійно, так і переважно або тимчасово.