Фізична особа в цивільному праві

Стаття 33 Конституції України  гарантує свободу пересування, вільний  вибір місця проживання особам , які на законних правах перебувають  на території України.

В той самий час законодавство  України встановлює певні обмежувачі щодо вільного вибору місця проживання. Ст.13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає,що вільний вибір місця проживання обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться:

• у прикордонній смузі;
• на територіях військових об'єктів;
• у зонах,  які згідно  із законом належать до зон з обмеженим доступом;
• на території, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови  і  режим проживання населення та господарської діяльності;
• на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан.

Вільний вибір місця проживання також обмежується щодо:

• осіб, які не досягли 16-річного віку;
• осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано запобіжні  заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі;
•   осіб, які за  вироком суду  відбувають  покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі;
• осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом;
• осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну  допомогу   підлягають   примусовій госпіталізації та лікуванню;
•    Іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України.

Згідно ч. 6 ст.29  фізична  особа може мати кілька місць проживання. Це означає, що особа є вільною  у виборі місця проживання і фактично може проживати у різних місцевостях, проте офіційно зареєстрованим може бути лише одне місце проживання.

Розділ 2. Цивільна правосуб’єктність фізичної особи

2.1. Цивільна правоздатність фізичних осіб

Необхідною передумовою  виникнення цивільних прав та обов’язків фізичної особи є набуття нею  цивільної правоздатності, яка відповідно до ст. 25 Цивільного кодексу України  означає здатність громадянина  мати цивільні права й обов'язки, що визнається за всіма громадянами  України і виникає в момент народження, а припиняється зі смертю. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини, а здатність мати окремі цивільні права й обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Положення  ст.25 Цивільного кодексу України  стосуються як громадян України так  й іноземців, які проживають на території  України на законних підставах, осіб без громадянства, тобто всіх фізичних осіб.

Інститут цивільної правоздатності ґрунтується на конституційних принципах, передбачених ст.21-24 Конституції України, а саме принципах рівноправності та соціальної справедливості.

Необхідно відрізняти поняття  «цивільної правоздатності» та «суб’єктивних  цивільних прав»:

1. правоздатність — це лише загальна здатність фізичної особи бути носієм цивільних прав та обов'язків. Тобто вона є лише передумовою набуття чи володіння тими чи іншими цивільними правами та обов'язками, і лише реалізувавши свою правоздатність, фізична особа може набути тих чи інших суб'єктивних цивільних чи створити для себе певні цивільні обов'язки.
2. цивільна правоздатність, на відміну від інших суб'єктивних цивільних прав, визнається за всіма фізичними особами, тоді як окремі суб'єктивні права можуть у фізичних осіб і не виникати протягом її життя.
3. відповідно до ч. 1 ст. 26 ЦК правоздатність визнається в рівній мірі за усіма фізичним особами, тоді як суб'єктивні прав фізичних осіб суттєво відрізняються від подібних прав інших фізичних осіб.
4. цивільна правоздатність ніколи не відчужується і не передасться,тоді як окремі, переважно майнові, суб'єктивні права, можуть бути відчужені та передані іншим учасникам цивільних відносин[10].

Цивільним кодексом України (ст.ст. 25-27) не передбачений вичерпний  перелік цивільних прав та обов’язків, що включає в себе поняття «цивільної правоздатності».

Виникнення цивільної  правоздатності пов’язане з юридичним  фактом (подією) – народженням людини. Народження – момент  повного  відділення живонародженого плоду  від організму матері. Цього випливає, що, коли живонароджений плід був повністю відділений від організму матері та хоча б декілька хвилин мав ознаки життя, то він вважається правоздатним та набуває усієї сукупності можливих цивільних прав, зокрема, спадкових  прав.

Вищим рівнем цивільної правоздатності є правоздатність повнолітньої фізичної особи, яка володіє здатністю  мати усі цивільні права та обов’язки. Нижчим рівнем цивільної правоздатності є правоздатність дитини, яка нездатна мати окремі цивільні права та обов’язки. Наприклад, особа яка не досягла  повноліття не може скласти заповіт, бути представником інших осіб, виступати  засновником підприємницької організації  та ін.

Моментом припинення цивільної  правоздатності є момент смерті фізичної особи. Розрізняють смерть юридичну та фактичну. Юридична смерть – оголошення фізичної особи померлою в порядку, визначеному ст. 46 ПК. Однак така смерть є скоріше юридичною презумпцією смерті, аніж її фактичною констатацією. А тому у випадку появи фізичної особи, яка оголошена померлою, застосовуються відповідні наслідки відновлювального характеру, в тому числі ті, що стосуються поновлення її правоздатності у повному обсязі. По-іншому питання вирішується у випадку, коли смерть наступає фактично. Однак і в цьому випадку слід поділяти фактичну смерть на клінічну та біологічну. Під клінічною смертю визнається механічна зупинка діяльності серцевого м'язу. При цьому зберігається можливість відновлення життєдіяльності організму, але в суворо обмежений період, за умови здійснення відповідних медичних методів (реанімацій). У випадку біологічної смерті до уваги береться смерть клітин головного мозку, що вже є явищем незворотнім, тобто ніякі медичні заходи не можуть відновити життєдіяльності людини. І тому для визначення моменту смерті до уваги слід брати саме біологічну смерть. Так, відповідно до ст. 15 Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів», моментом смерті слід вважати момент, коли встановлена смерть мозку,його повну та незворотну втрату всіх його функцій. Даний процес характеризується непоправними руйнівними процесами кори головного мозку, що наступають внаслідок припинення функціонування життєво важливих систем людини: серцево-судинної, дихальної, нервової[11].

Принцип рівноправності, закріплений  в ст.26 ЦК, передбачає, що всі фізичні  особи є рівними у здатності  мати цивільні права та обов'язки, як встановлені Конституцією України  та цим Кодексом, а так само інші цивільні права, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства, незалежно від раси, статі, національності, мови, походження, роду занять, фізичного  чи психічного стану здоров'я, майнового, соціального становища, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до тих чи інших політичних партій та громадських організацій тощо.

Пріоритет закону щодо забезпечення прав та обов'язків фізичної особи  відображають положення ст.27 Цивільного кодексу України. Фізична особа - носій правоздатності - не може відмовитись  від неї або обмежити її навіть за власною волею, на підставі правочину.

Задля забезпечення принципу приватного права «Дозволяється  все, що прямо не заборонене законом» вищезгадана стаття передбачає, що правочини, які обмежують можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемними, а правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого  самоврядування, їхніх посадових  і службових осіб, що обмежує можливість мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є незаконним.

У встановлених законом випадках і тільки за рішенням суду громадянин може бути обмежений у здатності  мати деякі права.

Враховуючи вищесказане, можна зробити висновки, що основними  ознаками цивільної правоздатності є:

• її рівність для всіх фізичних осіб;
• невідчужуваність;
• неможливість її обмеження окрім випадків, прямо встановлених законом;
• існування в якості природної властивості фізичної особи.

Отже, зміст правоздатності складають права та обов’язки, що прямо передбачені законодавством України, а також важливу частину  становлять міжнародні акти та договори в цій сфері цивільного права, які є ратифіковані Україною, зокрема, Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р., Європейська конвенція  «Про захист прав людини і основних свобод» від 4 листопада 1950 р., Міжнародний  пакт про цивільні і політичні  права від 16 грудня 1966 р., Конвенція  про права дитини від 20 листопада 1989 р.

2.2. Цивільна дієздатність фізичної особи

Відповідно до чинного  законодавства цивільну дієздатність має лише фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільна дієздатність фізичної особи - це її здатність своїми діями  набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також  здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Дієздатність тісно пов'язана  з правоздатністю і нею визначається. Це обумовлене тим, що особа своїми діями набуває і здійснює лише ті права та обов'язки, можливість набуття  яких входить до змісту правоздатності.

Дієздатність відрізняється  від правоздатності тим, що передбачає свідому діяльність особи, володіння  нею свідомою і самостійною волею, тобто здатність бажати настання певних наслідків, віддавати собі повний звіт у своїх діях і керувати ними.

Дієздатність виникає  у повному обсязі з моменту  досягнення особою повноліття - 18 років (ст. 34 ЦК). У разі реєстрації шлюбу  фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту його реєстрації. Стаття 22 СК передбачає, що шлюбний вік для  жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка у вісімнадцять років. За заявою особи, яка досягла  чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Таким чином, закон встановлює мінімальний вік особи, з досягненням  якого їй може бути надано право  на шлюб. Хоча нещодавно Верховна Рада Україна (ВР) прийняла за основу в першому  читанні проект закону № 8588 від 31 травня 2011 р. ініційований народними депутатами України Миколою Томенко, Віктором Коржем, Євгеном Сусловим та Оленою Бондаренко про внесення змін до Сімейного  кодексу України (щодо підвищення рівня  мінімального шлюбного віку). За ухвалення  відповідного рішення проголосували 226 народних депутатів.

Законопроектом пропонується встановити однаковий шлюбний вік  для чоловіків і жінок на рівні 18 років. З точки зору готовності до сімейного життя за критеріями фізичної, моральної та соціальної зрілості і жінки.

Передбачено також, що за рішенням суду може бути надане право на шлюб також і особі, яка досягла 16 років, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

У разі розірвання шлюбу  до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнання шлюбу  недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Таким чином, можна дійти висновку, що неповнолітня особа, яка набула дієздатність у  повному обсязі, може бути її позбавлена і повернута до того статусу, в  якому вона перебувала до реєстрації шлюбу, у разі визнання шлюбу недійсним  з підстав, пов'язаних з її протиправною поведінкою.

Разом з цим ЦК передбачає випадки і порядок надання  повної цивільної дієздатності неповнолітній  особі. Зокрема, повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка  досягла шістнадцяти років і  працює за трудовим договором, а також  неповнолітній особі, котра записана матір'ю або батьком дитини; фізичній особі, яка досягла шістнадцяти  років і котра бажає займатися  підприємницькою діяльністю. Причому  у перших двох випадках надання повної цивільної дієздатності проводиться  за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи  і письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності  такої згоди - може бути надана за рішенням суду. В останньому випадку виникнення повної цивільної дієздатності пов'язується з моментом державної реєстрації фізичної особи як підприємця, однак  вказаному обов'язково передує письмова згода на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки  та піклування. У разі припинення трудового  договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається (ст. 35 ЦК).

Закон поділяє фізичних осіб, які не досягли повноліття, на дві  вікові категорії, виходячи, по - перше, з того, що вони не володіють здатністю  до самостійних вольових дій, а, по - друге, враховуючи те, що вони, між тим, поступово набувають зрілості: фізичні  особи, які не досягли чотирнадцяти років (малолітні особи), і фізичні  особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітні особи). Кожна з цих категорій фізичних осіб наділяється певним обсягом  дієздатності.

Часткова цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла чотирнадцяти років. Така особа здатна самостійно вчиняти дрібні побутові правочини  і здійснювати особисті немайнові  права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Малолітня особа не визнається деліктоздатною і не несе цивільно-правову  відповідальність за заподіяну нею  шкоду. За загальним правилом, шкода, завдана малолітньою особою, відшкодовується  її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання  малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від  здійснення виховання та нагляду  за малолітньою особою (ч. 1 ст. 1178 ЦК).

Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Обсяг неповної цивільної дієздатності розкривається  перш за все у переліку дій, які  можуть бути вчинені неповнолітньою фізичною особою самостійно. Окрім  вчинення дрібних побутових правочинів вона може: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або  іншими доходами; самостійно здійснювати  права на результати інтелектуальної  творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником  юридичних осіб), якщо це не заборонено законом або установчими документами  юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею  на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку)[10].

До обсягу неповної цивільної  дієздатності неповнолітніх осіб входять  й інші дії: реалізація авторських (винахідницьких) прав, реалізація прав вкладників у  банківських установах, право бути учасником (засновником) юридичних  осіб. Зокрема, при реалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності  неповнолітні можуть укладати ліцензійні та авторські договори, одержувати винагороду. Інші дії, включаючи й дії з розпорядження коштами, внесеними іншими особами у банківську установу на ім'я неповнолітньої особи (ч. 3 ст. 32 ЦК), здійснюються неповнолітніми за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, Стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права (ч. 5 ст. 32 ЦК).