Фізична особа в цивільному праві

Якщо безвісна відсутність  означає неотримання відомостей про особу протягом року, то оголошення її померлою поглинає безвісну відсутність  і визначає декілька термінів, після  закінчення яких особу можна оголосити  померлою.

За своїми правовими наслідками оголошення фізичної особи померлою майже прирівнюється до смерті, а  визнання її безвісно відсутньою має  лише ті наслідки, які передбачені  в законі.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена померлою у судовому порядку. При цьому не вима­гається, щоб  попередньо її було визнано безвісно відсутньою.

Підставами оголошення фізичної особи померлою є:

1)  відсутність особи  в місці постійного проживання  протягом трьох років з дня  отримання останніх відомостей  про неї;

2)  відсутність протягом  вказаних строків відомостей  про місце перебування відсутньої  особи;

3)  неможливість встановити  місце перебування даної особи,  незважаючи на всі вжиті заходи  щодо розшуку;

4)  визнання юридично  поважними причин, через які заявник  просить визнати громадянина  померлим.

Закон встановлює скорочений шестимісячний строк для оголошення фізичної особи померлою, якщо вона безвісно пропала за обставин, які  загрожували смертю або давали підстави припустити її загибель від певного  нещасного випадку. Наприклад, якщо відомо, що особа була пасажиром  або членом екіпажу літака, що потерпів аварію, то її оголошують померлою через  шість місяців, оскільки ймовірність  смерті за таких умов є досить великою. Суд у такому випадку визнає не факт смерті особи, а оголошує її померлою на підставі презумпції смерті під  час нещасного випадку.

Частина 2 ст. 46 ЦК України  називає ще одну загальну підставу оголошення фізичної особи померлою: фізична особа, яка безвісно пропала  у зв?язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після  спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи, що заслуговують на увагу, суд може оголосити фізичну особу  померлою до спливу цього строку. Такими обставинами слід вважати певні  докази як документальні, так і свідчення  свідків про високу ймовірність  загибелі даної особи. Іншу позицію  щодо зазначеної правової норми мав  ЦК УРСР від 1963 p., згідно з ч. 2 ст. 21 якого  особа, яка пропала безвісно у зв`язку з воєнними діями, могла бути оголошена померлою не раніше спливу двох років з дня закінчення воєнних дій.

На підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою, органи РАЦСу видають заінтересованим  особам свідоцтво про її смерть. Днем смерті особи, яка оголошена  померлою, вважається день набрання чинності судового рішення. Фізична особа, яка  пропала безвісно за обставин, які  загрожували їй смертю або дають  підстави припустити її загибель від  певного нещасного випадку, може бути оголошена померлою від дня  її припустимої смерті (наприклад, день катастрофи пасажирського літака, день повені або іншого стихійного лиха).

Донині серед вчених не існує єдиної думки щодо питання  правових наслідків оголошення фізичної особи померлою. Більшість авторів  вважають, що особа, оголошена померлою, не позбавляється правоздатності, якщо вона насправді жива. Водночас припущення про її смерть, підтверджене судовим  рішенням, реєструється в органах  РАЦСу і тягне втрату особою придбаних раніше цивільних прав та обов`язків. Щодо юридичних наслідків такого судового рішення, то вони співпадають з наслідками, передбаченими у випадку смерті особи:

1)   до спадкоємців  переходять усі права та обов`язки, що належали особі, яка оголошена померлою. Водночас ч. 2 ст. 47 ЦК України зазначає, що спадкоємці не мають права відчужувати протягом п`яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв`язку з відкриттям спадщини. Така норма, на нашу думку, містить гарантію прав особи, оголошеної померлою, у випадку її появи;

2)   припиняється шлюб;

3)   припиняються зобов`язання, пов`язані з особою, яка оголошена померлою;

4)   певні особи набувають  право на отримання пенсій (як  і в разі визнання фізичної  особи безвісно відсутньою).

Так як підставою оголошення фізичної особи померлою є лише припущення про її смерть, тому не виключається можливість появи або виявлення  її місця перебування.

Стаття 48 ЦК України передбачає наслідки, пов`язані з появою фізичної особи, яка була оголошена померлою:

• суд за місцем перебування цієї особи або суд, що ухвалив рішення про оголошення її померлою, за заявою останньої або іншої заінтересованої особи скасовує відповідне рішення;
• поновлюється особисто-правовий статус особи;
• незалежно від часу своєї появи особа може вимагати від будь-кого повернення майна, що збереглося та безоплатно перейшло до нього після оголошення фізичної особи померлою, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також гро­шей та цінних паперів на пред`явника;
• особа, до якої майно перейшло за оплатними правочинами, зобов`язана повернути його, якщо буде встановлено, що на мо­мент набуття майна вона знала, що фізична особа, яка оголошена померлою, жива (у разі неможливості повернути майно в натурі, власнику відшкодовується вартість цього майна);
• якщо майно фізичної особи, яка оголошена померлою, перейшло у власність територіальної громади і було реалізоване нею, особі, яка з?явилася, повертається сума, одержана від реалізації майна;
• припиняється виплата пенсій відповідним категоріям осіб;
• у сфері сімейних відносин поява особи, яка оголошена померлою, є підставою для поновлення шлюбних відносин шляхом но­вої реєстрації шлюбу.

Вирішуючи справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, суди співпрацюють з органами внутрішніх справ у  збиранні доказів про безвісно відсутніх  осіб.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Отже, відповідно до статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник  цивільних відносин вважається фізичною особою. До фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Для визнання осіб суб'єктами цивільного права необхідна наявність цивільної правосуб'єктності, тобто їх правоздатності та дієздатності.

Під цивільною правоздатністю цивільне законодавство розуміє здатність  фізичної особи мати цивільні права  та обов'язки. Така цивільна правоздатність виникає у момент народження особи та припиняється з моменту її смерті (або визнання громадянина померлим). Цивільна правоздатність як суспільно-правова якість визнається за всіма громадянами, які повинні бути рівними перед законом. Жоден громадянин за своє життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений у ній. Цивільна дієздатність - це здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та відповідати у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності залежить від віку та психічного здоров'я фізичної особи. Визнання громадянина недієздатним можливе лише на підставі рішення суду. Визнання громадянина недієздатним передусім пов'язане з його здоров'ям. При цьому закон враховує не всі хвороби, а лише ті, які не дають можливості громадянинові розуміти значення своїх дій або керувати ними. До таких захворювань закон відносить душевну хворобу і недоумство. У разі видужання або значного поліпшення здоров'я громадянина, визнаного недієздатним, суд поновлює його в дієздатності.

Фізична особа - це завжди лише людина. Проте людина може бути, а може і не бути учасником цивільних відносин. Крім того, людина може розглядатися як суб'єкт права, а може бути предметом наукового дослідження або розглядатися як об'єкт впливу в іншій системі суспільних зв'язків. Отже поняття “фізична особа” у цивілістичному трактуванні може не збігатися з поняттям “людина” як істота біологічна. Іноді ці поняття тотожні, а інколи поняття “фізична особа” вужче за поняття “людина”.

 

Список  використаної літератури

1. Конституція України - К. 1996 рік ;
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року ;
3. Цивільно-процесуальний кодекс від 18 березня 2004 року ;
4. Конвенція про права дитини від 20.11.1989 року;
5. Указ Президента України від 31 грудня 1991 р. «Про порядок зміни громадянами прізвищ, імен і по батькові»;
6. Положення Кабінету міністрів України «Про порядок розгляду клопотання про зміну громадянами України прізвищ, імен і по батькові» від 27 березня 1993 р.;
7. Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання»;
8. Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів»;
9. Закон України « Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р.;
10. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар за ред. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н.Ю. Голубєвої, К.: Правова єдність., 2007.;
11. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України Притика 2011р.;
12. С. Слободян // Юридичний журнал. - 2004. - N1(19). - С. 32-33