Характеристика Вінницької області

 

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РЕГІОНУ

1.  Загальна інформація

Вінницька область — область у Центральній Україні. Утворена 27 лютого 1932 року. Обласний центр — місто Вінниця. Має найбільше сусідніх областей серед всіх областей країни. На заході межує з Чернівецькою та Хмельницькою, на півночі з Житомирською, на сході з Київською, Кіровоградською та Черкаською, на півдні з Одеською областями України та з Республікою Молдова, в тому числі частина кордону приходиться на невизнане Придністров'я.

Територія області: 26,5 тис. кв. км., 4,4% території України.

Населення:станом на 01.03.2013р. 1 625 367 осіб.

2. ЕГП та ПГП

Вінницька область займає вигідне економіко - географічне положення, в тому числі і політико – географічне положення. Область розташована в центральній частині правобережної України, на північний захід від Києва. Рельєф області височинний (Подільське плато, Придніпровська височина). Клімат області помірний. Область знаходиться в межах лісостепової зони. Для неї характерні типові для цієї зони грунти, рослинність, тваринний світ, ландшафти. У Вінницькій області – густа мережа річок, головна річка – Південний Буг. Вінницька область багата нерудними корисними копалини.

На ПГП області впливає максимальна та мінімальна міра сусідства адміністративних областей України. Вінницька область за цим показником є лідером. Вона межує з 7-ма областями України (Житомирською, Чернівецькою, Хмельницькою, Київською, Черкаською, Кіровоградською, Одеською областями) Має 202 км. державного кордону з Республікою Молдова. Ця область має середню віддаленість від обласного центра до Києва.

3. Природні ресурси
1. Мінеральні

Вінницька область багата нерудними корисними копалинами. Господарське значення мають родовища каолінів і будівельного каменя. Найбільші з них — Глуховецьке родовище каоліну, Турбівське родовище каоліну, Великогадомінецьке родовище каоліну. На території області виявлено близько 50 родовищ гранітів, гнейсів, піщанників, найбільші з них, — Витавське, Гніванське, Стрижавське, Жежельовське. Є також родовище фосфоритів (Жванське), крейди, гіпсу, глин, піску.

Паливні ресурси області обмежені і представлені торфом і бурим вугіллям. Ці ресурси мають місцеве значення.

На території області відкриті джерела мінеральних вод — в Хмільнику (радонові води), с.Житники, поблизу м.Козятин і в с.Липовці. Таким чином, мінерально-сировинні ресурси Вінницької області створюють хорошу базу для швидкого розвитку її промисловості.

2. Земельні

Земельний фонд області складає 2649,2 тис.га. Майже ¾ частини території зайнято сільськогосподарськими землями, з них сільськогосподарських угідь – 76,2%,з них ріллі – 65,3%, багаторічних насаджень – 1,9%, сіножатей і пасовищ – 9%. Під лісами та іншими лісовкритими площами – 14.2% території, забудовані землі займають 4,0%, болота – 1,1%, інші землі (піски, яри, кам’янисті місця та інші) – 3%.

Територія суші становить 2606,2 тис. га або 98,4% від загальної площі області, решта 1.6% площі зайнята водою. До основних земельних угідь, від стану яких в значній мірі залежить економічна ситуація в області, відносяться землі сільськогосподарського призначення, лісового та природно - заповідного фонду.

Питома вага площ сільськогосподарських угідь відносно площі суші (ступінь сільськогосподарського освоєння) по області становить – 77%, а в адміністративних районах - від 68 до 88%.  За ступенем сільськогосподарського освоєння усі райони можна умовно поділити на три групи: I – до 70%; II – 71 - 80% і III - > 80%. Найвищий ступінь освоєння сільськогосподарських угідь в Бершадському (81%), Козятинському (86%), Липовецькому (88%), Оратівському (84%), Теплицькому (87%), Погребищенському(83%), Тиврівському (80%), Хмільницькому (82%) та Чернівецькому (84%) районах .

Екологічну стійкість земельних ресурсів характеризує ступінь розораності земель. По області він складає 65%(% ріллі від загальної площі ). Найбільш нестійкими в екологічної відношенні є ті райони, в яких розорані землі значно переважають над умовно стабільними угіддями, до яких відносяться сіножаті, пасовища, землі вкриті лісом і чагарниками та болота. Найбільш стійкими в екологічному відношенні є земельні ресурси Літинського і Чечельницького районів, де ступінь розораності – 55%. Найвищий відсоток розораності території в Бершадському (73%), Липовецькому (76%), Теплицькому (80%) та Чернівецькому (74%) районах.

Одним із основних критеріїв оцінки екологічного стану сільськогосподарських угідь є рівень родючості ґрунтів, як основа функціонування цієї категорії земель. Сукупність природних факторів (поверхня області, природна рослинність в минулому, клімат, антропогенний вплив) сприяли утворенню різних за властивостями і родючістю ґрунтів. Використання ґрунтів протягом тривалого часу під сільськогосподарськими культурами при незбалансованому внесенні добрив призводить до гострої нестачі тієї чи іншої поживної речовини, тобто зниження родючості .Важливим показником рівня родючості ґрунтів є вміст гумусу. Вміст гумусу в ґрунтах Вінниччини підпорядкований певній зональності і зумовлений особливостями генезису ґрунтів: тип ґрунтоутворення, гранулометричний склад ґрунтів, вид рослинності, тощо.

Найбільш поширеними ґрунтами в області є опідзолені ґрунти (приблизно 1318,6 тис. га), з яких 351,2 тис. га чорноземи опідзолені. Орні землі становлять 82%. Середній вміст гумусу в ясно - сірих та сірих опідзолених ґрунтах – 1,85%, темно - сірих опідзолених – 2,77% і чорноземах опідзолених – 3,39%. Чорноземи типові займають площу приблизно 494 тис. га, з яких 91% розорані. Середній вміст гумусу - 4,01%. 36,3 тис. га припадає на інші типи чорноземних ґрунтів. На площі 14,8 тис. га поширені дерново - слабопідзолисті ґрунти , середній вміст гумусу яких становить 0,90%. 9,1 тис. га цих земель зайняті малопродуктивними сільськогосподарськими вгіддями, з них 59% розорюється. Решта типів ґрунтів поширені переважно на незначних площах і становлять 115,3 тис. га.

Середній вміст гумусу в ґрунтах області – 2,94%. Найвищий вміст його мають ґрунти Липовецького (3,99%), Хмільницького (3,87%), Калиновського (3,65%), Козятинського (3,87%) районів, найнижчий – у Барському (1,86%), Жмеринському (1,94%), Тиврівському (1,92%) і Муровано-Куриловецькому (1,97%) районах.

У області водною ерозією пошкоджено 851,1 тис. га, з них 743,8 тис. га сільськогосподарських угідь або 41,1% від загальної площі обслідуваних земель, в тому числі ріллі 598,3 тис. га, (80,4% від обслідуваних с. - г. угідь).

Найбільший відсоток еродованих земель в Барському, Крижопільському, Томашпільському, Муровано-Куриловецькому, Чечельницькому і Шаргородському районах (60 – 67%), найменший - у Липовецькому, Калиновському і Вінницькому районах (9 – 14%).

Виникнення і розвиток ерозійних процесів пов’язано з багатьма причинами. Однією із них є нераціональне використання землі, якому сприяє:

-інтенсивне розорювання схилових земель (більше 30) і вирощування на них просапних культур (особливо цукрових буряків);

-відсутність комплексів в проведенні протиерозійних заходів;

-перенасичення просапними культурами структури посівних площ.

Відповідно нормативів для оцінки ерозійної небезпеки: розораність території області – 65%, сільськогосподарських угідь – 86%, в тому розораність схилів > 20 – 80%, співвідношення ріллі до стабільних земельних угідь (сіножаті, пасовища, ліси, болото) – 2,7, - клас ерозійної небезпеки в області – сильний і катастрофічний.

Використання підвищених доз мінеральних добрив, може негативно впливати на навколишнє середовище: викликати підкислення ґрунтового розчину, забруднення ґрунтових вод в результаті фільтрації добрив (особливо азотних), нагромадження надлишкових запасів нітратного азоту в продукції рослинництва, забруднення водосховищ залишками добрив в результаті процесу ерозії.

Основними забруднювачами земельних ресурсів в області є: ВАТ «ВЛЗ» м. Вінниця; ВАТ «Деревообробний завод» м. Вінниця; вагонне депо м. Жмеринка; ТОВ «Люстдорф» м. Іллінці; ТОВ «Агрофірма «Джулинка» Бершадського району. В пробах ґрунтів вищевказаних підприємств вміст забруднюючих речовин перевищував ГДК по міді, свинцю, цинку, кобальту, нікелю, хрому.

3. Водні

У Вінницькій області – густа мережа річок, що належить до басейнів трьох великих рік – Південного Буга (приблизно 62% території), Дністра (28%) та Дніпра (10%). Вони мають переважно снігове й дощове живлення і належать до типу рівнинних. Взагалі у області протікає 241 річка. Найбільшою річкою, що на значному протязі (317 км) протікає по території області і ділить її на дві майже рівні частини, є Південний Буг, який у межах області приймає 14 приток з лівого боку і стільки ж з правого. Найбільші притоки: Згар, Рів, Дохна, Соб, Снивода, Постолова, Десна.

На південному заході, на межі з Чернівецькою областю і Молдовою, протікає друга за розмірами річка України – Дністер. Притоки: Мурафа, Немиця, Лядова.

До басейну Дніпра належать річки крайнього північного сходу області. Вони тільки частково протікають по території області: Рось, Оріхова і Роставиця.   

До внутрішніх вод області належать численні ставки та водосховища. Тут налічується більше 2500 ставків, загальна площа їх перевищує 20 тис. га. У області розташовано 60 водосховищ. Найбільші водосховища – Ладижинське, Сандрацьке, Сутиське і Дмитренківське.

Болота на території Вінниччини розташовані по долинах річок. Найбільше боліт у північній і середній частинах області. Найбільші площі боліт є вздовж Згару, Рову, Рівця, Собі, Соврані, Постолової, Десни.

4. Агрокліматичні

Клімат області – помірно-континентальний. Середня температура січня: -6°С, середня температура липня: +19°С, річна кількість опадів: 520-590 мм, з них 80% випадають в теплий період

5. Флористичні та фауністичні

Вінницька область лежить у межах лісостепової зони. Рослинність області характерна для лісостепу. Лісистість території складає 14,2%. Ліси Вінниччини належать до типу середньоєвропейських лісів. Основу лісової рослинності становить граб, а до звичайних тутешніх дерев належать: дуб, ясен, липа, клен, явір, берест, осика, тополя, дика груша, дика яблуня, черемха, черешня та інші.

В області дуже різноманітна фауна: водиться багато як лісових звірiв (лосі, олені, зубри, дикі свині, бобри, вовки, лиси, кози, їжаки, борсуки, куниці, тхори, зайці), так і степових (гризуни) та водяних (норка, видра). Багато водяного, болотяного, лісового й степового птаства (дикі гуси й качки, чорногуз, чапля, журавель, голуби, перепелиця), бджоли в липових лісах, а в річках і озерах – розмаїття риби (короп, лящ, сом, щупак тощо).

6. Рекреаційні

ТРК Вінницької області є структурним утворенням, функціонально-компонентна структура якого представлена матеріально-речовими компонентами, серед яких значно переважають оздоровчі заклади (бази відпочинку та дитячі оздоровчі табори). Їх розподіл по території області є нерівномірним, що ускладнює їх використання в рекреаційній діяльності. Важливе значення має і розвиток лікувальної та пізнавальної рекреації, чому сприяє наявність лікувальних закладів (77 % з них - санаторії) та великої кількості туристичних маршрутів з використанням історико-культурних та природних памґяток. Таким чином на території Вінницької області формується оздоровчо-пізнавальний територіально-рекреаційний комплекс з великою питомою вагою лікувальних закладів.

 Елементами територіальної  структури виступають 6 рекреаційних  районів: Центральний, Північний, Південний, Західний, Північно-Східний, Південно-Східний; 13 рекреаційних центрів; 36 рекреаційних  пунктів. Особливістю територіальної  структури рекреаційного комплексу  Вінницької області є нерівномірність  розміщення її елементів. Основні  структурні елементи – рекреаційні  пункти і центри сформувались  вздовж річок, зокрема Південного  Бугу та Дністра; на території  області відсутні сформовані  рекреаційні вузли, Вінниця –  найбільший рекреаційний центр  області, одночасно виконує функції  організаційного ядра обласного  територіально-рекреаційного комплексу. Найбільш сформованим є Центральний  багатофункціональний рекреаційний  район, на який припадає значна  частка оздоровлених в області (близько 38,5%), 51,1% санаторно-курортних  закладів та близько 33,4% усіх історико-культурних  памґяток.

 В системі органів управління  ТРК вінницької області спостерігається  “роздрібненість”, що призводить  до втрати взаємозв’язків між  керованими та керуючими ланками. Негативним у розвитку ТРК є відсутність єдиного органу управління рекреаційною діяльністю, взаємопов’язаної сукупності методів та важелів впливу на суб’єкти господарювання. В системі обласного ТРК слід відмовитися від будь-якої відомчої приналежності, тобто створити єдину державну систему відпочинку, яка охоплювала б санаторно-курортне обслуговування населення, оздоровчий відпочинок, туризм, обслуговування самодіяльних туристів. Доцільно переходити до програмно-цільового (проектного) управління та фінансування рекреаційною діяльністю.

 У процесі досліджень встановлено, що у Вінницькій області є  значні потенційні можливості  для розвитку туризму. Але сучасний  рівень розвитку туристичної  індустрії низький і не відповідає  потребам населення та економіки. Для подолання існуючих диспропорцій  у розвитку ТРК Вінницької  області сформульовані основні  напрямки його розвитку на  найближчу перспективу, основними  з яких є використання вітчизняного  та зарубіжного досвіду організації  рекреаційної діяльності та її  правового забезпечення; впровадження  ринкових відносин в сфері  рекреації; збільшення фінансування  рекреаційної галузі; збереження  та відновлення історико-культурних  памґяток та їх залученням в рекреаційний процес; розвиток перспективних напрямків туризму: культурно-екскурсійного, сільського зеленого, спортивно-оздоровчого, сакрального, екстремального тощо; підвищення рівня інфраструктурного забезпечення рекреаційного процесу з метою поліпшення рекреаційного обслуговування; проведення подальших наукових досліджень щодо виявлення та оцінки рекреаційних ресурсів області.