Фінансово-економічний потенціал підприємства

Зараз ключовим поняттям для  вітчизняних підприємств усіх розмірів є проблема ефективного формування власного конкурентного потенціалу та забезпечення інноваційного наповнення кожної з його складових (виробничої, маркетингової, науково-дослідної, кадрової тощо). Державна політика у сфері  впровадження та регулювання інноваційного  процесу суб’єктів підприємницької  діяльності буде найефективнішою, якщо поєднуватиметься з усвідомленням  власником кожного окремого підприємства важливості формування інноваційного  потенціалу .

Як показує досвід, на сьогодні в Україні не сформовано єдиного чіткого механізму управління інноваційним розвитком підприємств, що відповідно призводить до його недовикористання, уповільнених темпів розвитку суб’єктів господарювання і, як наслідок, – гальмування розвитку економіки країни в цілому .

Ще одна проблема полягає  в тому, що вітчизняна економіка, отримана у спадок від СРСР, а також система  підприємництва, що склалася під впливом  нав’язаних України ззовні неоліберальних реформ, залишаються вкрай неприйнятними  до сучасних досягнень науки та технологічних  інновацій. Досягнення України в  міжнародному вимірі конкурентоспроможності економіки, рівня розвитку і, особливо, ефективності функціонування національної інноваційної системи (НІС) є недостатніми для забезпечення сталого розвитку вітчизняної економіки, гарантованої національної безпеки, виходу в найближчій перспективі за рахунок економічного зростання на європейські стандарти життя українських громадян .

В Україні спостерігаються  небезпечні процеси зниження кількісних та якісних характеристик трудового  потенціалу, деформація попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці, знизився рівень якості освіти та охорони здоров’я, відбуваються вкрай небезпечні процеси  депопуляції української нації.

Пропаганда споживацьких настроїв, комфортного життя без  належних для його створення зусиль, прав без обов’язків, вільних статевих стосунків, призвела до деградації сім’ї  та стала психологічною основою  для зниження народжуваності .

Інвестиційний потенціал  України полягає в її географічних і кліматичних особливостях, а  також обсязі внутрішнього споживчого ринку, в рівні кваліфікації вітчизняних  трудових ресурсів та можливостях національних базових галузей (металургійний, машинобудівний, хімічний та агропромисловий комплекси). Розташування між багатою ресурсами  Росією і Об’єднаною Європою, зацікавленою в стабільному доступі до цих  сировинних ресурсів і в той же час місткими ринками збуту, дає  Українській державі унікальні  можливості для створення потужних транспортних коридорів, що зв’язують  Захід і Схід. Рішення подібного  комунікаційного завдання може автоматично  привернути мільярди інвестицій у вітчизняну економіку.

Єдине, що для цього потрібно, — це внутрішня політична стабільність, стійкі, прагматично взаємовигідні  відносини з РФ, ЄС та іншими країнами, а також законодавство, що захищає  інтереси інвестора від свавілля місцевих чиновників і рейдерських атак. Без цих умов ніхто не вкладатиме значні капітали в побудову на території України транс’європейської логістичної системи як і не інвестуватимуть в інші привабливі сектори національної економіки.

Існуючі інвестори в Україні, звичайно, знають, що у країни є серйозні переваги — інакше вони б не працювали  тут. Але проблема у тому, що залучати нові інвестиції до України дуже складно. 80% сукупних прямих іноземних інвестицій до України припадає на країни Європейського  Союзу. Європейська Бізнес Асоціація (ЄБА) вимірювала сприйняття своїми членами  інвестиційного клімату України  і його зміну з часом. Проведені  перші вимірювання у вересні 2008 року оцінили інвестиційний клімат у 3,1 бали за 5-бальною шкалою, де 5 - однозначно сприятливий, а 1 — однозначно несприятливий. У листопаді цей показник опустився до 2,3 балів (швидше несприятливий), а в лютому 2009 року — опустився до 2 балів, до історичного мінімуму. Останні вимірювання в травні 2009 року показали результат в 2,3 бали — дещо кращий, але це все ще «несприятлива» частина оцінної шкали.

Україні потрібний показник мінімум у 4 бали, щоб не поступитися  сусіднім країнам у конкурентній боротьбі за інвестиції. Потрібно, щоб Україна володіла розвиненими фінансовими інструментами, які дозволяли хеджувати валютні ризики за допомогою ф’ючерсів і інших інструментів.

Недостатнє інвестування веде до втрати конкурентоспроможності національної економіки, занепаду основних фондів, спаду виробництва та збільшення собівартості продукції, що, в свою чергу, обумовлює загострення проблеми інвестиційних ресурсів, відтак —  подальше недоінвестування.

Так, за січень-червень 2009 року за рахунок усіх джерел фінансування освоєно 1322,6 млн. грн. інвестицій в основний капітал, що на 35,6 % менше січня-червня 2008 року.

З наведених показників можна  зробити висновок, що інвестиційна сфера України характеризується низькими темпами освоєння капіталовкладень.

Отже, проблема формування власного інвестиційного потенціалу і повноцінного процесу відтворення виробничих фондів є дуже актуальною для України. Йдеться про необхідність розробки структурно-інвестиційної політики, формування інвестиційного потенціалу, створення сприятливого інвестиційного клімату з урахуванням реалій вітчизняної економіки та ринкової системи. Ефективне здійснення структурної трансформації економіки можливе за умови залучення всіх джерел формування інвестиційного потенціалу, основні з яких — прибуток, амортизація, заощадження населення, державні інвестиції, ресурси фінансово-кредитної сфери, іноземні інвестиції.

Варто зазначити, що вимір  сукупного потенціалу підприємства шляхом надання точного математичного  значення досить складний і суперечливий, оскільки, наприклад, такий чинник, як "трудові ресурси" важко  виміряти математично, з урахування різних позицій оцінки трудового  потенціалу. Тому можливим шляхом оцінки сукупного потенціалу підприємства є вербальна оцінка, що базується  на переліку чисельних показників. Для виміру потенціалу розвитку потрібно створити адекватний комплекс математичних та вербальних оцінок, які охоплюватимуть увесь спектр складових ресурсного потенціалу підприємства та чинників безпосереднього впливу на них. При  цьому вербальні оцінки мають  базуватися на чисельних вимірниках .

На думку багатьох підприємців, основною проблемою є недоступність  фінансування для розвитку або установи нового виду бізнесу. У портфелі банківських  послуг до економічної кризи переважало лише короткострокове кредитування, в основному на забезпечення поточної діяльності позичальника. Але на жаль така допомога середньому та малому бізнесу не доступна.

Великою проблемою і перешкодою для заснування і існуючого бізнесу  була складність отримання банківських  кредитів. А на сьогоднішній день багато банків припинили видачу кредитів, що спричинило за собою ланцюгову  реакцію серед підприємців, більшість  яких кредити використовувала в розрахунку з постачальниками і іншими особами, що приймають участь у виробничому процесі .

В умовах ринкових відносин гострою залишається потреба  створення економічного механізму  формування та оцінювання потужності підприємств і галузей промисловості, що передбачає врахування взаємозв'язку величини і рівня використання виробничих потужностей з витратами виробничих ресурсів. Це дозволяє ефективно використовувати  резерви виробництва, управляти  витратами і доходами. Стан проблеми породжує потребу у нових теоретичних  розробках і практичних рекомендаціях  щодо управління виробничими потужностями, обумовлює визначення та оцінку факторів формування і використання виробничих потужностей, які забезпечують економію всіх виробничих ресурсів підприємств. Зокрема, ще й досі йде дискусія стосовно змісту категорії “виробнича потужність”, обґрунтування доцільності розрахунку її параметрів.

Проблеми оцінки виробничої потужності:

1. Невизначеність категорії та показника “виробнича потужність”;
2. Різноманіття, множинність показників потужності;
3. Змішування понять розміру та потужності при оцінюванні виробничого масштабу підприємства;
4. Виробнича потужність не має одновимірного значення;
5. Неточність понять виробничої потужності та недоліки термінології;
6. Проблеми оцінювання виробничих можливостей;
7. Складність організації розрахунку виробничої потужності;
8. Незацікавленість керівництва та інженерно-технічних робітників підприємств в повноцінному розрахунку існуючих виробничих потужностей;
9. Відсутність до теперішнього часу завдань щодо підвищення конкурентоспроможності продукції за рахунок зниження її ціни майже не стояла;
10. Недоліки існуючої офіційної звітності.

Вирішення цих проблем  дозволить підприємствам вдосконалити процес управління собівартістю продукції  та її ціноутворенням, оцінювання вільних  потужностей, резервів та вузьких місць  з метою мобілізації прихованих резервів та ліквідації “вузьких місць” тощо. Тому перед науковцями стоїть завдання вирішення проблеми оцінювання виробничих можливостей та розробки відповідної інформаційної бази, яка б дозволила оперативно та достовірно управляти виробничою потужністю промислових підприємств .

Тобто, по наведеній вище інформації видно, що при формуванні та оцінюванні потенціалу підприємства існує ряд проблем, що потребують вирішення.

3.2 Шляхи вирішення  проблем , що пов’язані з формуванням  та оцінкою  

 потенціалу  підприємства

Багато проблем формування потенціалу на підприємстві потрібно вирішувати на державному рівні.

Інноваційні зміни у розвитку регіонів, формування адекватного інноваційного  середовища повинні базуватися на інноваційній стратегії розвитку регіонів, що враховує специфіку кожного регіону відповідно до його конкурентних переваг, пріоритетних напрямків, найбільш перспективних  галузей, здатних забезпечити економічне зростання власне підприємствам, механізмів реалізації і очікуваних результатів, із науково обґрунтованою системою стратегічного й оперативного управління реалізацією запланованих заходів  .

Також існує проблема формування власного інвестиційного потенціалу і  повноцінного процесу відтворення  виробничих фондів. Йдеться про необхідність розробки структурно-інвестиційної  політики, формування інвестиційного потенціалу, створення сприятливого інвестиційного клімату з урахуванням реалій вітчизняної економіки та ринкової системи. Ефективне здійснення структурної трансформації економіки можливе за умови залучення всіх джерел формування інвестиційного потенціалу, основні з яких — прибуток, амортизація, заощадження населення, державні інвестиції, ресурси фінансово-кредитної сфери, іноземні інвестиції.

Підготовку та реалізацію заходів щодо поліпшення інвестиційного клімату і залучення іноземних  інвестицій потрібно здійснювати у  визначеній послідовності, тобто за такими етапами:

— дослідження інвестиційного потенціалу України;

— вибір пріоритетних галузей  та технологій;

— розробка способів залучення  інвестицій;

— реалізація розробленої  політики та контроль за її виконанням.

Одним із головних передумов  успішної інвестиційної діяльності є низький рівень інфляції та передбачуваність рівня цін в економіці. Для  цього необхідні, по-перше, контроль за доходами та видатками бюджету, а  по-друге, розв’язання проблем боргового  тягаря. Також доцільно було б розробити  механізм переливу фінансових ресурсів з галузей, де вони є у відносному надлишку, у галузі, де є потреба  в капіталі.

Поряд з тим важливого  значення набувають програми реструктуризації банківської системи, оскільки капітал  українських банків становить приблизно 10 % від ВВП. Приплив інвестиційних  капіталів через банківський  сектор може позитивно вплинути на зростання і розвиток української  економіки за рахунок присутності  іноземних банків на вітчизняному ринку. Але НБУ має проводити зважену  політику з метою підвищення рівня  надійності банківської системи  України. НБУ необхідно спростити  правила залучення інвестицій в  Україну, які передбачають відкриття  місцевих рахунків в українських  банках та використання українських  посередників.

Слід також запровадити  просту і зрозумілу систему оподаткування, яка б передбачала формалізований, а не індивідуальний (з урахуванням  бізнес-інтересів) характер стягнення  податків.

Важливе місце відводиться  створенню технологічних парків, що передбачає державну фінансову підтримку, цільові субсидії та податкові пільги для іноземного капіталу.

Для стимулювання внутрішніх інвестицій, які є також невід’ємною  складовою інвестиційної привабливості  України, є виправданим надання  пільг малому та середньому бізнесу, запропонування до реалізації вже розроблених інвестиційних проектів, що потребує створення спеціальних інформаційно-економічних підрозділів на рівні регіонів.

Важливо підвищити ефективність діяльності антимонопольних органів  України, оскільки спостерігається  тенденція до створення «регіональних  монополій». Водночас укрупнення експортноорієнтованих компаній у металургійній та хімічній галузях дозволило б їм знизити витрати і посилити вплив на формування світової ціни на їх продукцію. Особливу увагу слід приділити захисту прав власності, у тому числі інтелектуальної. Україна є активним членом Світової організації інтелектуальної власності, але, незважаючи на це, наша держава залишається транзитним пунктом, місцем зберігання контрафактної продукції, що виробляється в Росії та інших країнах.

Підвищення конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості  економіки повинно стати стратегічним завданням. Стан виробничих фондів незадовільний, і Україна стоїть на порозі техногенної  катастрофи. Її інфраструктурні галузі настільки застаріли, що ігнорувати цей факт більше неможливо. Подібні  активи не можуть бути надійною базою  конкурентної боротьби та інвестиційної  привабливості. Слід ураховувати й  те, що інвестиції в їх оновлення  не вигідні приватному капіталу. З  численних невирішених питань у  першу чергу слід вибрати лише кілька ключових напрямів, які будуть здатні генерувати реальне піднесення всіх інших сфер економіки .