Банківські ризики та засоби захисту від них

В умовах катастрофічного падіння платіжної дисципліни це питання дуже часто є основним на завершальній стадії прийняття рішення про кредитування. Тому дуже вагомим фактором, який привертає увагу при оцінці ступеню кредитного ризику, який пов’язаний з тією чи іншою кредитною пропозицією, і є водночас дуже важливим моментом, який забезпечує безпеку банківських інтересів, є репутація позичальника, його кредитна історія і, взагалі, уявлення про нього як про ділову одиницю.

Внутрішньобанківські джерела інформації складаються з відомостей про попередні контакти з клієнтом, у сфері як кредитних, так і некредитних відносин. Велике значення в цьому разі мають архіви банку, такі як картотека кредитної інформації (ККІ), де зберігаються дані про кредити, які раніше були видані клієнтові, про затримки та порушення при погашенні позики.

Створення та ведення ККІ має стати для банку одним з невідкладних завдань. У деяких розвинених країнах ця проблема вирішується на рівні держави, і банки зобов'язані вести такі картотеки, які стають складовими частинами загальнодержавної системи контролю за кредитами.

В Україні завдання створення картотеки кредитної інформації на загальнодержавному рівні є глобальним і невідкладним, про що й наголошують банківські працівники. Але складність цього завдання як організаційна, так і технічна, не дає можливості розраховувати на швидке її вирішення.

Загалом процес визначення кредитоспроможності позичальника значною мірою є творчим, а не механічним, і потребує від кредитних менеджерів глибокого знання економіки, специфіки галузей і підприємств, вимагає навичок збирання, систематизації та всебічного осмислення фактичного матеріалу. У процесі кредитування постає потреба нагромаджувати різнобічну і різнопрофільну інформацію про позичальника. Це завдання не з простих, адже часто у реальних господарських умовах не так багато часу відведено для прийняття рішень про можливість та умови кредитування. Аналіз процесу прийняття рішень про надання позичок, проведений у кредитних відділах комерційних банків України, показав, що у своїх судженнях про кредитоспроможність банківські працівники покладаються здебільшого на суб'єктивні оцінки, свою інтуїцію та особисті зв'язки з клієнтурою.

Кредитний менеджер повинен завжди пам'ятати, що головною метою процесу аналізу кредитоспроможності позичальника є оцінювання кредитного ризику й виявлення джерел повернення основної суми боргу та відсотків за нею, а не аналіз фінансового стану клієнта, як такий.

Найбільш ефективним методом захисту від кредитного ризику є отримання його достатнього забезпечення по наданим кредитам. В цьому випадку практично повністю забезпечується покриття збитків банку у випадку неплатоспроможності позичальника. при цьому розмір забезпечення позики повинен покривати не тільки суму наданого кредиту, але й суму процентів по ньому.

Для зменшення ризику позик підприємствам, платоспроможність яких нижче першого класу, банки вимагають від клієнтів забезпечення позик як додаткової гарантії погашення. В якості забезпечення кредиту можуть виступати різноманітні види майна клієнта чи зобов’язання третьої сторони. Однак використання забезпечення кредиту не гарантує його повернення, але дозволяє зменшити ризик.

Майно чи зобов’язання, які приймаються в якості забезпечення повернення кредиту, повинні задовольняти наступним вимогам:

-  висока ліквідність активів (ТМЦ, цінних паперів, фінансових вимог до третіх осіб), тобто можливість їх конвертованості в гроші;

-  можливість довготривалого зберігання;

-  стабільність цін на закладене майно;

-  низькі витрати по зберіганню та реалізації майна.

В залежності від того, на скільки закладене майно відповідає цим вимогам, змінюється характер наданої позики. Розмір позики під забезпечення майном встановлюється в процентах до ринкової вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Перевищення ціни застави над сумою кредиту служить для компенсації можливих втрат банку.

До основних видів забезпечення, які практикують в тій чи іншій мірі відносяться наступні:

-  гарантії та порука;

-  різноманітні види застав;

-  переуступка вимог та рахунків третім особам;

-  страхування кредитних ризиків.

Таким чином, в умовах формування ринкових відносин та недостатньо стабільній правовій базі, комерційним банкам України належить акцентувати увагу при наданні позик на забезпеченність та гарантію повернення кредиту. В АКБ “Укрсоцбанк” однією з найбільш поширених форм забезпечення повернення кредиту є застава майна клієнта. Застава майна, як правило, оформляється договором застави, який дає банку формальне право у випадку непогашення позики реалізувати прийняте у заставу майно і направити виручку від реалізації на погашення заборгованості.

Розглянемо методи управління проблемними кредитами.

Незалежно від якості кредитного портфеля та методів, які застосовуються при управлінні кредитним ризиком, усі банки тією чи іншою мірою стикаються з проблемами неповернення кредитів.

Проблемними кредитами називають такі, за якими своєчасно не проведені один чи кілька платежів, значно знизилась ринкова вартість забезпечення, виникли обставини, які дозволяють банку мати сумнів щодо повернення позики.

Кожний банк має у своєму портфелі проблемні кредити і тому головне питання полягає у встановленні допустимого для банку рівня цих кредитів щодо загальної вартості виданих позик.

Завдання менеджменту при управлінні проблемними кредитами полягає в мінімізації збитків за кредитними опереціями банку з допомогою відповідних методів управління.

Оскільки повністю уникнути втрат за кредитами неможливо, інколи їх розглядають як вартість ведення банківського бізнесу. Але це не означає, що банк повинен змиритися з такими збитками, адже в цьому разі заподіяна банку шкода значно більша, ніж сума неповерненого кредиту. Велика кількість просрочених кредитів призводить до падіння довіри до банку з боку вкладників та акціонерів, винекнення проблем з платоспроможностю та ліквідністю, погіршення репутації банку. Крім того, банк повинен нести додаткові витрати, пов’язані з вимогами щодо повернення кредиту, частина активів банку заморожується в формі непродуктивних. Такі втрати своїми розмірами можуть набагато перевищити прямі збитки від непогашеної позики.

Таким чином, вартість проведення ефективної кредитної політики та організації кредитної роботи банку, включаючи досвідчену команду кредитного аналізу та контролю, безперечно, значно нижча за витрати по управлінню проблемними кредитами та збитки, яких можна було уникнути.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Таким чином, підводячи підсумки даної роботи слід відмітити, що банківська діяльність в умовах ринкової економіки неминучо пов’язана з ризиком. Він присутній при будь-якій операції банку, хоча може бути в різних масштабах та по-різному “пом’якшуватись”.

В першому розділі роботи була розглянуто сутність банківських ризиків та їх існуючі класифікації. В процесі роботи було виявлено, що в економічній літературі та в практиці термін “ризик” вживається досить часто і залежно від контексту в поняття вкладається різний зміст, оскільки визначення ризику багатогранне. У нейширшому розумінні ризиком називають невизначеність щодо здійснення тієї чи іншої події в майбутньому. Ризик вимірюється ймовірнісю того, що очікувана подія не відбудеться і не призведе до небажаних наслідків. У банківській справі, як і в інших видах бізнесу, ризик пов’язується, насамперед, з фінансовими втратами, що виникають у разі реалізації певних ризиків.

Проблемі банківських ризиків присвячено багато наукових праць і досліджень, в яких наведено різноманітні класифікації ризиків взагалі та, зокрема, ризиків, що притаманні банківській діяльності.

Необхідно відмітити, що хоча проблема класифікації банківських ризиків і важлива, все ж таки вона є другорядною по відношенню до проблеми управління ними.

При управлінні банківськими ризиками, банки України керуються законодавчими та нормативними документами, які регламентують банківську діяльність в цілому, а також окремі питання.

Управляти ризиком - означає чинити дії, спрямовані на підтримання такого його рівня, що відповідає поставленим на даний момент цілям управління.

Вітчизняні банки проблему створення ефективних систем управління ризиками ще мають вирішити. При цьому важливо використати міжнародний досвід та пам'ятати, що становлення практики управління ризиками ще не завершене. Створити універсальну методику побудови зазначених систем не можна в принципі, оскільки кожний банк по-своєму унікальний, орієнтований на власну ринкову нішу, можливості своїх співробітників, усталені зв'язки. Механічне копіювання вдалої моделі управління ризиком, створеної конкретним банком, призведе швидше до негативних наслідків в іншому банку.

В другому розділі даної роботи розглянуто: методологічні засади організації та порядок обліку і забезпечення кредитних операцій (заставленого майна), особливості обліку надання та погашення кредитів АКБ “Укрсоцбанк”, особливості надання та обліку гарантій, облік формування резервів під сумнівну заборгованість.

Згідно з чинним законодавством та нормативно-правовими актами Національного банку України банки формують резерви на покриття можливих втрат за кредитними операціями.

Створення резерву під кредитні ризики банку – це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризику кредитних операцій.

Розвиток банківської справи на Україні досяг певного рівня, який призводить до необхідності виявлення, аналізу та управління банківських ризиків, що давно використовується у зарубіжній банківській практиці і тільки починає свій розвиток в Україні.

Всі ці проблеми стосуються всіх банків України і мають вплив на всю банківську систему вцілому. При їх вирішенні необхідно сприратись на досвід економічно стійких країн, але враховувати індивідуальність становлення та розвитку банківської системи України. Всі ці проблеми з часом будуть вирішені, а на їх місці з’являться нові. Без проблем та труднощів не буває розвитку.

 

 

Список використаної літератури:

 
1. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 № 2121-III. [Електронний ресурс]. - Доступний з http://www.rada.gov.ua.

2. Бланк И.А. Основы финансового  менеджмента : монография. - К. : Изд-во  «Ника-Центр», 2009. - 203 с.

3. Бобыль В.В. Корпоративное управление  рисками в коммерческом банке: практические рекомендации. - Днепропетровск : Вид-во ДНУ, 2005. - 151 с.

4. Бурденко І. Розкриття інформації  про банківські ризики у фінансовій  звітності / І. Бурденко, О. Пожар // Вісник  НБУ. - 2013. - № 7. - С. 52-55.

5. Вітлінський В.В. Ризикологія  в економіці та підприємстві : монографія. - К. : Вид-во «КНЕУ», 2004. - 480 с.

6. Грюнинг Х. Ван. Анализ банковских  рисков. Система оценки корпоративного  управления и управления финансовым  риском / Х. Ван Грюнинг, С. Брайонович-Братанович. - М. :Изд-во «Весь мир», 2004. - 150 с.

7. Дяконова І.І. Удосконалення банківських  операцій і попередження ризиків  як умова зміцнення банківської  системи України : монографія. - Суми : ВТД «Університетська книга», 2007. - 88 с.

8. Івченко І.Ю. Економічні ризики : навч. посібн. - К. : Центр навч. літ-ри, 2004. - 304 с.

9. Козьменко С.М. Стратегічний менеджмент  банку : навч. посібн. / С.М. Козьменко, Ф.І. Шпиг, І.В. Волошко. - Суми : ВТД «Університетська книга», 2003. - 734 с.

10. Лук’янова В.В. Економічний ризик : навч. посібн. - К. : Академвидав, 2007. - 464 с.

11. Методичні вказівки НБУ щодо  організації та функціонування  систем ризик-менеджменту в банках  України. [Електронний ресурс]. - Доступний  з http://www.bank.gov.ua/Bank_supervision/Risks/361.pdf

12. Меренкова О. Інтервальні оцінки  ризиків в інноваційних банківських  проектах //Вісник НБУ. - 2014. - № 1. - С. 40-42.

13. Основні показники діяльності  банків України на 1 січня 2009 р. // Вісник НБУ. - 2014. - № 2.

14. Патрин Г. Формування стратегії регулювання кредитних ризиків банківських установ / Г. Патрин, Л. Слобода // Галицький економічний вісник. - 2013. - № 1. - С. 89-96.

15. Прасолова С. Проблеми оцінки  та управління процентним ризиком  комерційних банків: актуальні аспекти // Вісник НБУ. - 2012. - № 9. - С. 10

16. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2004. - 468 с.

17. Русанов Ю.Ю. Еволюція термінології банківського ризик-менеджменту / Ю.Ю. Русанов / / Банківська справа. - 2014. - № 2. – С. 26-29.

17. Управление современной компанией : учебник / под ред. Б. Милнера и Ф. Лииса. - М. : ИНФА, 2001. - 349 с.

18. International Convergence of Capital Measuremeny and Capital Standards. A Revised Framework / Basel Committee of Banking Supervision. - Basel. - 2013, November.

19. Пересада А. А., Майорова Т. В. Інвестиційне кредитування: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2002. - 271 с.

20. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А. М. Герасимович, М. Д. Алексеєнко, І. М. Парасій-Вергуненко та ін.; За ред. А. М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2004. - 599 с.