Банківські ризики та засоби захисту від них

- ризик країни, то є ризик, пов'язаний  з економікою і політикою держави. По своїй суті його можна  ототожнити з макроекономічним;

- валютний ризик, пов'язаний зі  змінами курсів іноземних валют  по відношенню до національної  валюти;

- ризик стихійних лих, що залежить  від наявності або відсутності  стихійних явищ природи і пов'язаних  з ними наслідків [18, с. 9-33].

Однак і цю класифікацію можна оптимізувати, якщо врахувати що

1) валютний ризик обумовлений  проведеної політикою Центрального банку, і тому його слід віднести до числа країнових, як пов'язаного з економічною і політикою держави;

2) економікою країни обумовлений  також ризик, який особливо великий  у російських умовах, а тому  його необхідно відзначити в  числі ризиків;

3) класифікація В.Т. Севрук випускає з уваги конкуренцію в банківській системі, на якій наголошує Соколинський Н.Е.

Необхідно відзначити, що перераховані вище ризики властиві будь-якої діяльності. Тому зовнішні ризики не можна відносити до суто банківським, хоча і вони тим не менш вирішальним чином впливають на фінансовий стан банку.

 Банківський (внутрішній) ризик  не може бути нижче країнової  ризику, який оцінюється виходячи  зі стану платіжного балансу  країни, системи господарювання, економічної  політики, політичною стабільністю в країні. Банківський (внутрішній) ризик не може бути нижче країнової ризику, який оцінюється виходячи зі стану платіжного балансу країни, системи господарювання, економічної політики, політичною стабільністю в країні.

Схематично поділ на внутрішні і зовнішні банківські ризики виглядає наступним чином (рис. 1.1, додаток 2).

Залежно від характеру банківських операцій ризики можуть бути пов'язані зі специфікою позабалансових і балансових операцій. Позабалансові ризики виникають при здійсненні операцій, які в обліку відображаються на позабалансових рахунках, і складаються в основному з ризиків з цінних паперів, у тому числі акціями та облігаціями, взятими на зберігання, ризиків за виданими гарантіями та поруками, ризиків з документарних акредитивів і т. ін.

 Ризики за балансовими операціями  можна підрозділити на ризики  активних і ризики пасивних  операцій. До ризиків і активних, і пасивних операцій можна  віднести процентний ризик, пов'язаний  з небезпекою понести втрати  в результаті перевищення процентних ставок, що виплачуються банком за залученими коштами, по відношенню до ставок за наданими кредитами. Деякі фахівці, зокрема П.А. Коротков, процентний ризик відносять до зовнішніх, вважаючи його самостійним, пов'язаних з кон'юнктурою на ринку кредитних ресурсів, а тому - що не залежать від банку [25, с. 29]. Проте такий підхід неправомірний, оскільки процентний ризик визначається не тільки попитом та пропозицією кредитних ресурсів та державною політикою, а й термінами звільнення залучених і розміщених коштів, коливаннями процентних ставок, тобто процентною політикою, що проводиться банками.

За допомогою пасивних операцій банк регулює свої ресурси для здійснення активнихх банківських операцій. Севрук В.Т. виділяє 2 види ризиків за пасивними операціями:

• ризик використання прибутку на формування статутного капіталу і на створення фондів, який пов'язаний з тим, що банк нераціонально розподілить наявні у нього кошти;
• ризик по формуванню депозитів, що пов'язаний з можливістю дострокового запитання вкладів.

Однак перераховані В.Т. Севрук ризики не охоплюють весь спектр пасивних операцій, здійснюваних банками, тому до них слід додати наступні:

• ризик неповернення міжбанківського кредиту, пов'язаний з тим, що ймовірність такого неповернення збільшує плату за кредит, підвищує вимоги до забезпечення кредиту, а сам неповернення може призвести до втрати репутації, а отже і конкурентних позицій;
• ризик дострокового запитання залучених міжбанківських кредитів;
• ризик від випуску банком цінних паперів, який полягає в тому, що не всі їх вдається розмістити і в тому, що за борговими зобов'язаннями в майбутньому доведеться розплачуватися.

Окремі економісти в числі ризиків пасивних операцій виділяють ризик інфляції. Проте такий підхід надзвичайно обмежує дію інфляційного ризику. І, як було зазначено вище, виходячи з того, що цей ризик обумовлений економікою країни, його доцільніше віднести до странових ризиків.

Також як і ризики за пасивами, ризики активних операцій можна розглядати через виділення їх окремих видів. Однією з основних операцій, здійснюваних банком, є кредитування. Тому основним ризиком активних операцій комерційного банку можна назвати кредитний ризик, який являє собою ситуативну характеристику кредитування банком позичальників, що відображає невизначеність результату цього кредитування і що характеризується можливістю повного або часткового неповернення позики.

У зв'язку з тим, що в даний час банки все активніше беруть участь у діяльності фондового ринку, слід особливо виділити ризик, пов'язаний з імовірністю втрат за окремими типами цінних паперів. По суті цей ризик виділяється всіма розробниками класифікацій, але носить у різних авторів різні назви. Наприклад, В.Т. Севрук називає його портфельним. Однак, судячи з назви, не можна сказати про будь портфелі йде мова, адже крім портфеля цінних паперів може бути, скажімо, кредитний портфель банку. Інша група авторів, зокрема Тимохін Г.С. [15, с. 172], Бакірова Н.В. [7, с. 49], називає цей вид ризику інвестиційним. Але і ця назва, на наш погляд, є некоректною, тому що поняття інвестицій поширюється набагато ширше вкладень у цінні папери, А тому, більш раціонально називати цей ризик ризиком від володіння цінними паперами, як це робить Соколинський Н.Е. [19, с. 24].

Крім кредитування та вкладень у цінні папери банки здійснюють і такі операції, як факторинг, лізинг та інші, які в певній мірі нові для банків. У зв'язку з тим, що на сьогоднішній день в структурі активних операцій ці види діяльності мають порівняно невелику питому вагу, часто ризик щодо їх здійснення називають ризиком допоміжної діяльності.

Тому що банки здійснюють багато різних операцій та угод, часто ними розробляються власні класифікації, в яких відображають ризики тільки тих операцій, які ними здійснюються або мають найбільшу питому вагу в структурі діяльності.

У зв'язку із зазначеною вище тенденцією комерційних банків до розширення діяльності, посилюється небезпека втрат по ризикових операцій. До ризикованих належать як балансові, так і позабалансові операції, які можуть призвести до порушення. ліквідності, тобто здатності вчасно погашати боргові зобов'язання по пасивах балансу вимог по активу. Це явище, що приводить іноді до банкрутства банків, одержало назву ризику незбалансованої ліквідності. Деякі фахівці, наприклад Бакірова Н.В. [7, с. 51], і Тимохін Г.С. [15, с. 174], цей ризик пов'язують тільки з цінними паперами. Дещо ширше дивляться на цей ризик Рубін Ю.Б. і Солдаткин В.І., які пов'язують його з усіма активними операціями [10, с. 209]. Однак обидва ці підходи неправомірні, тому що необхідність наявності ліквідних коштів в активах безпосередньо пов'язані із зобов'язаннями банку, що відображаються у пасивах. Звідси виникає необхідність виділення ризику незбалансованої ліквідності як окремого самостійного ризику.

Багатьма розробниками в основу класифікацій банківських ризиків також покладається такий елемент, як склад клієнтів банку. Соколинський Н.Е. залежно від розмірів клієнтів ділить банківські ризики на ризики дрібних, середніх і великих клієнтів. Дрібні та середні підприємства більш гнучкі, швидше можуть реагувати на потреби ринку, але вони зазвичай мають невеликий власний капітал, що призводить до банкрутства в умовах жорсткої конкуренції, якихось непередбачених змін політичного та економічного характеру. Великі підприємства, навпаки, більш інертні. Вони не часто змінюють напрямок своєї ділової активності, але мають вагомий власний капітал і можуть «пережити» деякі несприятливі економічні ситуації.

Однак тільки такої класифікації клієнтів недостатньо, тому що незалежно від розмірів підприємства пов'язані з економічної і фінансової динамікою галузі, якій вони належать. Тому виникає необхідність виділення галузевого ризику, ступінь якого тим вище, чим динамічніше галузь.

Таким чином, всі банківські ризики в залежності від ознаки класифікації можна представити в таблиці 1.2 (додаток 3).

  Отже, розгляд найбільш відомих видів банківських ризиків показав їх різноманітність і складну вкладену структуру, тобто один вид ризику визначається набором інших. Наведений перелік далеко не вичерпний. Його різноманітність у чималому ступені визначається все збільшується спектром банківських послуг.

 

1.3. Заходи щодо зниження банківських  ризиків

 

Діяльність будь-якого банку пов'язана з певними ризиками і може супроводжуватися різними негативними проявами, несвоєчасне усунення яких спричиняється до суттєвих проблем. З огляду на це керівництву банку слід постійно запобігати ймовірним ризикам, а в разі їх виникнення - вживати невідкладних заходів, спрямованих на мінімізацію можливих втрат.

Першопричинами виникнення проблем з банківськими ризиками здебільшого є:

• відсутність або нераціональність функціонально-організаційної структури банку;
• недосконала система внутрішнього контролю, неякісний ризик-менеджмент, неефективний внутрішній та зовнішній аудит (ідеться не лише про слабкий контроль чи недостатню обізнаність менеджменту в справах банку, а й про відсутність необхідних внутрішніх положень та процедур; хибне уявлення працівників служби внутрішнього аудиту про найризиковіші ланки в діяльності установи, скажімо, коли пильно контролюється лише мережа філій, а центральний апарат не перевіряється роками);
• перевантаженість підрозділів банку або неадекватність його штату обсягам і темпам зростання активів;
• недостатня увага до підвищення кваліфікації персоналу, його тренінгу і тестування;
• нехтування маркетинговими дослідженнями під час просування на ринок нових послуг та банківських продуктів, запровадження яких може не відповідати потенційним можливостям банку;
• неефективна структура витрат, занадто висока зарплата, інші необґрунтовані витрати, які не узгоджуються з обсягами надходжень коштів і темпами їх зростання.

Фактори, які можуть спричиняти проблеми, пов'язані з недоотриманням надходжень:

- відволікання значної ресурсної бази в неприбуткові активи, що негативно впливає на рівень надходжень;

- відчутний вплив ринкових ризиків, наприклад, валютного чи процентного (якщо банк сподівається переважну частину доходів одержати завдяки проведенню в разі зміни кон'юнктури ринку або економічної ситуації певних операцій, скажімо, валютообмінних, він ризикує взагалі не дочекатися цієї частини доходів, адже коливання курсу може виявитися незначним);

- неефективна політика банку в галузі ціноутворення (встановлення неадекватних відсоткових ставок за депозитами та кредитами; надання позичок, обслуговування інсайдерів та окремих клієнтів на пільгових умовах);

- залежність обсягу надходжень від разових, нетрадиційних операцій;

- залучення дорогих ресурсів на ринку міжбанківських кредитів з метою підтримання обов'язкових економічних нормативів.

Проблеми, пов'язані з ліквідністю, можуть виникати з таких причини:

- неспроможність банку планувати ліквідність і завчасно прогнозувати можливу незбалансованість між строками й сумами погашення розміщених активів та строками й сумами виконання зобов'язань (ця причина може мати місце через відсутність або неякісний аналіз розривів між активами й пасивами, не належне вивчення грошових потоків клієнтів, особливостей їх ділової активності тощо);

- значна залежність від поточних пасивів при вкладеннях у довгострокові активи;

- суттєва залежність від субординованого боргу за наявності значного ризику його невідновлення після настання строку повернення;

- низька репутація на міжбанківському ринку;

- відсутність плану дій підрозділів банку на випадок кризи ліквідності.

У разі виникнення проблем, пов'язаних із втратою капіталу, передусім слід уникати:

• неадекватного збільшення капіталу зростання активів (під час прискореного нарощування активів банки часом не приділяють належної уваги відповідному збільшенню власного капіталу, що негативно позначається й на нормативних показниках);
• конфлікту інтересів між акціонерами банку;
• зменшення обсягу капіталу внаслідок виплати надто великих дивідендів чи повернення банком коштів, залучених на умовах субординованого боргу;
• значного обсягу вкладень у основні засоби;
• втрат, пов'язаних із потребою створення необхідних резервів під активні операції внаслідок погіршення їх якості.

Серед причин, через які можуть виникати проблеми, пов'язані з ринковими ризиками, зауважимо такі:

- недостатні або невідповідні потребам банку інформаційні системи управління;

- неочікувана загроза валютного, процентного та інших ризиків;

- неглибоке розуміння працівниками банку природи комплексних ризиків.