С. Хантінгтон про перспективи зіткнення цивілізацій

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»

 

 

 

Реферат

Тема: С. Хантінгтон про перспективи зіткнення цивілізацій

 

 

 

 

 

 

Виконав Височин Є. В.

студент групи №3

Фінансово-економічного факультету

Викладач Корсунський С.А.

 

Київ—2012 
Зміст

 

 

Вступ

Робота присвячена аналізу теорії «Зіткнення цивілізацій», висунутої американським політологом С. Хантінгтоном, який з 1996 року є головою Гарвардської Академії міжнародних та регіональних досліджень. Згідно з його припущенням, міжнародні відносини в XXI столітті будуть визначатися взаємодією не національних держав, а цивілізацій.

Дана концепція заслуговує на увагу хоча б тому, що:

1. Написана вона американським дослідником, тобто аналіз даної теорії корисний для розуміння того, як Сполучені Штати — як уже зауважувалося, держава, лідерство якої поки незаперечно — в тому числі і в сфері міжнародних відносин — оцінюють сучасні міжнародні відносини і шляхи їх подальшого розвитку.

2. У своїй роботі Хантінгтон не тільки будує модель майбутньої системи, майбутнього конфлікту, «зіткнення цивілізацій», але і звертає свій погляд на західне суспільство, порівнюючи його з іншим, як він пише, «незахідним» світом.

 

1. Сутність теорії та  постановка проблеми

Семюель П. Хантінгтон (народився 18 квітня 1927 року) — американський політолог, що здобув світову популярність за свою гіпотезу про характер суб'єктів міжнародних відносин в XXI столітті. Згідно висунутому ним припущенням, міжнародні відносини в XXI столітті будуть визначатися взаємодією не національних держав, а цивілізацій. Події кінця XX — початку XXI століття були названі ним «зіткненням цивілізацій», глобальної міжцивілізаційною війною. Ця гіпотеза викликала хвилю обурення і критики по всьому світу, особливо в Росії та країнах Південно-східної Азії. Однак, незважаючи на численні методологічні недосконалості і явну політико-ідеологічну заангажованість цієї гіпотези, вона як і раніше хвилює уми політологів.

Хантінгтон вважає, що в світі, що народжується, основним джерелом конфліктів буде вже не ідеологія і не економіка. Найважливіші кордони, що розділяють людство, і переважні джерела конфліктів визначатимуться культурою. Нація-держава залишиться головною дійовою особою в міжнародних справах, але найбільш значущі конфлікти глобальної політики будуть розгортатися між націями і групами, що належать до різних цивілізацій. Зіткнення цивілізацій стане домінуючим чинником світової політики. Лінії розлому між цивілізаціями — це і є лінії майбутніх фронтів.

У розвитку своєї теорії, Хантінгтон виділяє шість цивілізацій — західну, тайсько-конфуціанську, ісламську, індуїстську, слов'яно-православну, латиноамериканську — і іноді додає сьому, африканську. На його думку, прийдешні зіткнення будуть відбуватися не між державами, Північчю і Півднем, багатими і бідними, капіталізмом і комунізмом, і не в ім'я економічних інтересів, а між трьома першими з названих цивілізацій. Неминучість такого зіткнення пояснюється наступними причинами. По-перше, реальність і непримиренність відмінностей між цивілізаціями. По-друге, взаємозалежність світу, яка перетворює його в «світове село», тягне за собою зростання міжцивілізаційних взаємодій і збільшення міграційних потоків. По-третє, процеси економічної модернізації і соціального розвитку, що відбуваються в світі, відривають людей від їх коренів та ідентичностей, ведуть до послаблення держави і зростанню впливу релігій. По-четверте, сплеск міжцивілізаційних протиріч пояснюється і двоїстою позицією Заходу: домінуючи на міжнародній арені в економічному і науковому відношенні, він у той же час заохочує «повернення до витоків» у незахідних цивілізаціях, наслідком чого є «дезахіднізація» еліт країн, що розвиваються. По-п'яте, культурні особливості є більш стійкими, ніж політичні та економічні. Тому компроміси в цій сфері знайти набагато важче. Нарешті, по-шосте, світова економіка регіоналізіруется: виникають великі економічні об'єднання (ЄС, НАФТА, МЕРКОСУР і т. д.), що також посилює «цивілізаційну свідомість», так як економічні організації базуються на спільних культурних підставах.

 «Цивілізаційний шок»  проявляється на двох рівнях — нижньому, між групами суміжних культур, дотичних один з одним по лініях цивілізаційних розламів, і верхньому, між державами, що належать до різних цивілізацій. Тому в короткостроковій перспективі не може йти ніякої мови про становлення єдиної цивілізації, а в довгостроковій передбачається, що світ XXI століття буде складатися з різних цивілізацій, кожна з яких повинна буде навчитися співіснувати з іншими. Це Хантінгтон вважає досить сумнівним.

Хоча Хантінгтон і виділяє в своїй статті кілька цивілізацій, однак представляється абсолютно ясним, що дійових осіб в концепції Хантінгтона всього дві: «Захід» і «Незахід». Даний аналіз, як я вважаю, є наслідком визнання глибокої кризи того сегмента західної соціології та політології, в якому боротьба між Сходом і Заходом інтерпретувалася як боротьба між «традиціоналізмом» і «сучасністю», як боротьба «тоталітаризму» і «демократії». Стаття Хантінгтона уособлює усвідомлення того, що значна частина світу, яка грала раніше лише незначну роль в рамках балансу сил двох наддержав, нині перетворюються в нові полюси світової політики.

Важливо відзначити, що стаття Хантінгтона хоч і звертається до принципу багатоцивілізаційної системи, однак, ця система побудована на америкоцентризмі:

Автор статті визнає, що: між західними цінностями і цінностями «незахідних» цивілізацій існують відмінності; як показало порівняльне дослідження значущості ста ціннісних установок в різних суспільствах, "цінності, що мають першорядну важливість на Заході, набагато менш важливі в іншому світі"; теза про можливість "універсальної цивілізації" — це західна ідея. Але тут же Хантінгтон вказує на три можливі лінії поведінки «незахідних» цивілізацій:

По-перше, і це найбільш крайній варіант, незахідні країни можуть наслідувати приклад Північної Кореї чи Бірми і взяти курс на ізоляцію — захистити свої країни від західного проникнення і розкладу і, по суті, усунутися від участі у житті світового співтовариства, де домінує Захід. Але за таку політику доводиться платити занадто високу ціну, і лише небагато країн прийняли її в повному обсязі.

Друга можливість — спробувати примкнути до Заходу і прийняти його цінності й інститути. На мові теорії міжнародних відносин це називається "заскочити на підніжку потяга".

Третя можливість — спробувати створити противагу Заходу, розвиваючи економічну і військову міць і співпрацюючи з іншими незахідними країнами проти Заходу. Одночасно можна зберігати споконвічні національні цінності й інститути — іншими словами, модернізуватися, але не вестернізовуватися.

Таким чином, Хантінгтон приходить до висновку, що будь-яка з незахідних цивілізацій, що претендує на активну роль у світовій політиці повинна прилучитися до Заходу, прийняти його цінності (це за умови, що ці цінності ніколи не стануть їй рідними!), Інакше вона автоматично починає представляти для Заходу противагу, загрозу.

Зі сказаного вище випливає, що «маніфест» Хантінгтона є спробою створення з сучасного етапу міжнародних відносин, з притаманним йому становленням нових центрів сили, чергову парадигму, засновану на біполярності: не маючи можливості перешкоджати становленню нових центрів сил, які не прагнучи вестернізовуватися, приймати ціннісні установки Заходу («На вершині своєї могутності Захід стикається з незахідними країнами, у яких досить прагнення, волі і ресурсів, щоб надати світу незахідного вигляду»), Хантінгтон пропонує США очолити цю тенденцію, створивши два нові блоки: Захід і Незахід. Відзначаючи зростаючу роль, яку відіграє поняття етнічності, Хантінгтон, з притаманним йому американізмом, ставить США на чолі нового блоку. Вельми цікаво, що Хантінгтон відносить Росію до розколотих країн. Справа в тому, що поняття «культурної ідентичності» у Хантінгтона носить вельми політизований характер: Автор дотримується думки, що «Сьогоднішній захід є провісником — єдиним провідником ідей свободи особистості, політичної демократії, верховенства закону, прав людини і культурної свободи... Це ідеї європейські, а не азійські, не африканські, не близькосхідні — і всі інші цивілізації можуть тільки запозичувати їх ». Виходячи з цього, Росія може стати Заходом, якщо прийме західні цінності і, якщо росіяни «перестануть вести себе як росіяни»: «зовсім неясно, як же йде справа з Росією, яка бажає приєднатися до Заходу. Конфлікт між ліберальною демократією і марксизмом-ленінізмом був конфліктом ідеологій, які, незважаючи на всі відмінності, хоча б зовні ставили одні і ті ж основні цілі: свободу, рівність і процвітання. Але Росія традиціоналістська, авторитарна, націоналістична буде прагнути до абсолютно інших цілей. Західний демократ цілком міг вести інтелектуальну суперечку з радянським марксистом. Але це буде немислимо з російським традиціоналістом. І якщо росіяни, переставши бути марксистами, не приймуть ліберальну демократію і почнуть вести себе як росіяни, а не як західні люди, відносини між Росією і Заходом знову можуть стати віддаленими і ворожими ».

Подібна біполярна концепція, потрібно визнати, досить актуальна для зовнішньої політики США і створює вигідну платформу для консолідації американського суспільства. На думку Річарда Уітмена, «із ростом нових полюсів сили, таких як Китай або Індія, європейці будуть куди сильніше відчувати свою спільність. Хоча це буде непросто». У світлі роз'єднаності Європи, американська присутність на континенті може здатися безальтернативною: «Звичайно, є різниця між США та ЄС: ми в Європі зіткнулися з внутрішньою проблемою, а не з зовнішньою. Але я не впевнений, що внутрішні і зовнішні проблеми у відносинах з мусульманським світом так легко розділити. Це просто дві сторони однієї медалі. Втім, зрозуміло, що відповідь Європи на загрозу мусульманського тероризму буде іншою. Зокрема, через неможливість вирішити проблему військовими методами. Це потребує набагато більше часу. Позначиться і роз'єднаність Європи — хоча європейцям доведеться координувати свою діяльність, тут немає аналога ФБР або ЦРУ ».

З цього випливає, що концепція, запропонована Хантінгтоном, сприятиме інтеграції європейської спільноти на чолі США проти агресій з боку інших цивілізацій, яскравим прикладом яких на даний момент є міжнародний тероризм, що буде служити легітимності присутності американських сил на європейському континенті.

2. «Зіткнення цивілізацій»  в сучасних міжнародних відносинах

2.1 Модель конфлікту

Одним з перших і найбільш показових етапів розгортаючого конфлікту цивілізацій Хантінгтон вважає Югославію періоду розпаду.

«Вражаючий стрибок цивілізаційного самоототожнення мав місце в Боснії, особливо в мусульманській громаді. Історично, общинна лояльність не була в Боснії сильною: серби, хорвати і мусульмани мирно жили пліч-о-пліч один з одним, міжгромадські шлюби були досить частими, релігійне ототожнення — слабким. Мусульманами, по прислів'ям, були боснійці, які не ходили в мечеть, хорватами – які не ходили в католицьку церкву, а сербами – які не ходили в православну. Але як тільки широке югославське самоототожнення обрушилося, ці несерйозні релігійні ототожнення придбали нову актуальність, а з початком боїв вони посилилися. Багатообщинність зникла, і кожна з груп стала все більше ототожнювати себе зі своїм більш широким культурним співтовариством і визначати в релігійних термінах ».

С. Хантінгтон бачить в Югославії точку дотику трьох різних цивілізацій. Саме в таких точках, відповідно до його теорії, розпалюються міжцивілізаційні конфлікти, які можуть переходити в контактні війни. Найбільшу небезпеку може спричинити втягування в контактну війну двох або більше, так званих, «серцевинних» країн різних цивілізацій — війна в такому випадку набуває світового характеру. Втім, на думку Хантінгтона, у сьогоднішньої мусульманської цивілізації немає серединної країни.

Як вважає Хантінгтон, події в Югославії розвивалися в рамках контактного конфлікту. Коли католицька Хорватія проголосила свою незалежність, її відразу ж підтримала католицька Баварія, а під її тиском — вся Німеччина, Європейський Союз, практично підтвердивши її суверенітет, надавши їй дипломатичне визнання. Росія, у свою чергу, спочатку стала на бік православної Сербії. Єдиною стороною, яка не мала можливості заручитися підтримкою в Європі, були, згідно концепції Хантінгтона, боснійці-мусульмани, але їм стали надавати допомогу мусульманські країни — Туреччина, Іран, Саудівська Аравія. Всі три сторони даного конфлікту, незважаючи на ембарго ООН, отримували допомогу (зброя, стратегічні товари) від «рідних» їм цивілізацій: серби — від Росії і України, хорвати — від Німеччини, а мусульмани — від Туреччини та Ірану.

Правда, Хантінгтон все-таки визнає, що Сполучені Штати Америки, будучи «серцевинною» державою Західної цивілізації, чомусь надали підтримку мусульманам, але він всіляко намагається применшити масштаби цієї допомоги.

За подібною спробою відвести в тінь факт допомоги боснійським мусульманам криється невідповідність реаліям конфлікту концепції «Зіткнення цивілізацій». Співчуття боснійцям-мусульманам в Європі і США було досить широким і поширеним. Не останню роль у «співчутті пригнобленим мусульманам» зіграли ЗМІ. Ні для кого не секрет, що протягом усього Югославської конфлікту в найбільш впливових ЗМІ з'являлися повідомлення про звірства сербів по відношенню до офіційних боснійських осіб, жінок і дітей, які, згодом виявлялися просто вигадкою. Джерела подібних «PR-акцій» цілком зрозумілі, якщо врахувати, що, за деякими даними, до 75% інформації, яка циркулює в європейських ЗМІ, — американського походження. Ясно, що Хантінгтон, на благо «працездатності» своєї теорії, ігнорує цілком реальні факти, і, якщо придивитися — вельми численні: Геноцид в Руанді був здійснений одним африканським плем'ям по відношенню до іншого, їх не розділяє ні релігія, ні мова, і вони століттями жили пліч-о-пліч і упереміш. Росія допомагала мусульманській Абхазії в її війні проти православної Грузії. У Південній Кореї та на Тайвані все ширше поширюється християнство, яке ніяк не вкладається в китайську цивілізацію, а заодно і демократія — чи вважати це порушенням культурної дисципліни? Саме подібну невідповідність концепції Хантінгтона реаліям міжнародним конфліктів, часом, служить вагомим доказом на вустах опонентів теорії «Зіткнення цивілізацій»: Під впливом Хантінгтона і набираючого силу "неоєвразійства" геополітика нині відводить помітне місце в своїх побудовах культурно-цивілізаційним і конфесійним факторам. У той же час хантінгтонівська концепція "зіткнення цивілізацій" неоднозначно оцінюється геополітиками — перш за все тому, що більшість сучасних конфліктів протікають всередині окремих цивілізацій, а всілякі "дуги нестабільності" вистроюються не стільки на спірній, "лімітрофних" по відношенню до декількох цивілізацій території, скільки всередині відповідних соціокультурних ареалів.