Міжнародне Економічне Право питання до іспиту

• використання на благо всього людства;

• використання тільки в мирних цілях;

• недопустимість поширення національної юрисдикції;

• рівність прав всіх народів на використання його ресурсів;

• розумне справедливе врахування інтересів всіх народів (націй) у  використанні ресурсів

24. Концепція стійкого розвитку (економічний аспект)

концепція сталого розвитку головну  увагу концентрує на екологічному аспекті  розвитку людства, вбачаючи в сталості екологічної ситуації головну складову успішного людського розвитку.

Сталий розвиток - це такий розвиток, що задовольняє потреби сьогодення, але не ставить під загрозу  спроможність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Він включає  два ключових поняття:

- поняття потреб, зокрема потреб, необхідних для існування найбідніших  верств населення, що повинні  бути предметом першочергового  пріоритету;

- поняття обмежень, зумовлених  станом технології й організацією  суспільства, поєднаних зі спроможністю  навколишнього середовища задовольняти  нинішні і майбутні потреби.

Отже, задачі економічного і соціального  розвитку повинні бути визначені  з урахуванням його сталості у  всіх країнах - в економічно розвинутих або країнах, що розвиваються, у країнах  із ринковою або плановою економікою. Конкретні підходи до його реалізації будуть, безумовно, різнитися, але вони повинні мати деякі загальні принципові характеристики і виходити з консенсусу щодо основної концепції сталого  розвитку і вписуватися в широку стратегію для його здійснення.

З розвитком пов'язане прогресивне  перетворення економіки і суспільства. Розвиток, стійкий по матеріальних параметрах, теоретично може мати місце  навіть у жорстких соціальних і політичних рамках. Але фактично ця сталість може бути забезпечена лише за умови, що при розробці політики розвитку приділяється увага таким питанням, як зміни  в доступі до ресурсів і в розподілі  витрат і прибутків між різними  верствами населення. Навіть при  вузькому розумінні фізичної сталості розвитку передбачається турбота про  соціальну справедливість по відношенню до різних поколінь, турбота, що логічно  повинна бути поширена на відносини  справедливості до різних верств населення  в межах кожного покоління.

Задоволення людських потреб і прагнень є основною задачею розвитку. Важливі  для життя потреби великої  кількості людей у країнах, що розвиваються - у їжі, одягу, даху, роботі - не задовольняються, але крім основних потреб у цих людей існує законне  прагнення до кращої якості життя  в цілому. Світ, у якому процвітають  бідність і кривда, завжди буде схильний до екологічних та інших криз. Сталий розвиток вимагає задоволення основних потреб усіх і надання всім можливості задовольнити свої прагнення до кращого  життя.

Рівні життя, що виходять за межі основного  мінімуму, можна назвати сталими  лише в тому випадку, якщо норми споживання не порушують довгострокову сталість розвитку. Багато хто з нас нераціонально  використовує ресурси (згадаємо хоча б  споживання енергії). Але ж характер потреб багато в чому залежить від  соціальних та культурних факторів. Враховуючи це , приходимо до висновку, що досягнення сталого розвитку вимагає формування методів та цінностей, які не призведуть до несприятливих екологічних наслідків  і з якими погодяться всі члени  суспільства.

Для задоволення основних потреб необхідно  задіяти весь потенціал розвитку. Сталий розвиток, безумовно, вимагає  більш інтенсивного економічного росту  в тих місцях, де зазначені потреби  не задовольняються. У інших місцях він може відповідати сучасним темпам за умови, що підтримання цього росту  відбиває широкі принципи сталості та відсутність експлуатації. Але одного економічного росту недостатньо. Високі рівні виробничої діяльності можуть співіснувати із бідністю та можуть бути загрозою для навколишнього середовища. Тому сталий розвиток вимагає від  суспільства задоволення людських потреб шляхом збільшення виробничого  потенціалу і забезпечення справедливих можливостей для всіх.

Зростання чисельності населення  збільшує навантаження на ресурси і  може сповільнити підвищення життєвого  рівня в районах, де широко поширені бідність і відсталість. Питання  полягає не тільки в абсолютній чисельності  населення, але й у просторовому розподілі ресурсів, тому для сталого розвитку необхідне поєднання демографічних змін з еволюцією виробничого потенціалу екосистеми.

У суспільства, нажаль, є багато можливостей  підірвати спроможність задоволення  потреб свого народу, наприклад, завдяки  надмірному використанню ресурсів. Недостатньо  спланований та продуманий розвиток може істотно погіршити умови  життя населення.

Економічне зростання не має  визначених меж, що стосуються чисельності  населення або рівня використання ресурсів, і при порушенні яких може відбутися екологічна катастрофа. Граничні ситуації в більшій мірі проявляються у вигляді підвищення витрат і скорочення прибутку, ніж  у вигляді раптової втрати якої-небудь ресурсної бази. Краще знання природних  закономірностей і розвиток технології можуть сприяти збільшенню гранично припустимого навантаження на еколого-ресурсну базу. Але абсолютні межі використання звичайно існують, і принципи сталого  розвитку вимагають, щоб задовго  до їх досягнення людство винайшло технологічні можливості для зменшення  інтенсивності використання

Зрозуміло, що економічне зростання  і розвиток призводять до змін у  природних екосистемах. Змінюється будь-яка екосистема, де б вона не знаходилася. Якщо говорити про відновлювані ресурси, то вони не будуть виснажені, якщо коефіцієнт використання не перевищує  можливості їхнього відновлення  та природного приросту. Але так  як більшість відновлювальних ресурсів - це частина складної і взаємозалежної екосистеми, то максимальний рівень видобутку  ресурсів повинен враховувати наслідки для цієї екосистеми, щоб не підірвати  її спроможність до відтворення.

Що стосується невідновлювальних  ресурсів, то їхнє використання зменшує  запаси, що будуть знаходитися в  розпорядженні майбутніх поколінь. Але це не означає, що не варто користуватися  цими ресурсами. У загальному темпи  виснаження повинні враховувати  дефіцитність ресурсів, наявність технологій, що сприяють їхньому раціональному  використанню, і можливість застосування замінників. Так, наприклад, не можна  знижувати родючість землі за межі, де її відновлення стане абсолютно  нерентабельним. Освоєння мінеральної  сировини і палива повинно бути комплексним  та проходити в рамках ресурсозбереження  з таким розрахунком, щоб не вичерпати  їх цілком до появи замінників. Відповідно до вимог концепції сталого розвитку темпи використання невідновлювальних  ресурсів повинні стати максимально  гнучкими в залежності від конкретних умов.

Ще одним негативним аспектом процесу  розвитку є зникнення за рахунок  нього природного розмаїття. А зникнення  окремих видів рослин та тварин може істотно обмежити вибір для наступних  поколінь. Тому сталий розвиток вимагає  збереження якомога більшої їх кількості.

Підсумовуючи все вищезазначене, можна сказати, що сталий розвиток передбачає досягнення такого стану, коли наявний  рівень використання ресурсів буде повністю задовольняти потреби теперішнього суспільства і, одночасно, не буде позбавляти суспільство майбутнього можливостей  їх використання.

25. Вплив процесів глобалізації на формування сучасного міжнародного економічного порядку

Економічний, соціально-політичний, культурний розвиток останніх двох десятиліть ХХ століття відбувався під дедалі потужнішим впливом глобалізації. Глобалізація – об’єктивний та всеосяжний процес. Змінюються структура й форма  організації світової економіки, міжнародних  економічних відносин. Глобалізація виявляється у зростанні міжнародної  торгівлі й інвестицій, значному підвищенню ролі транснаціональних корпорацій (ТНК) у світогосподарських процесах.

Термін “глобалізація” уперше введено в науковий обіг Т.Левітом  у 1983 році. Він визначив “глобалізацію” як феномен злиття ринків окремих  продуктів, що виробляються ТНК.

Відповідно до комплексного підходу – глобалізація це комплексне геополітичне, геоекономічне, геокультурне явище, що має потужний ефект для  усіх сторін життєдіяльності суспільства.

Глобалізація – це об’єктивний  соціальний процес, змістом якого  є дедалі більший взаємозв’язок  та взаємозалежність національних економік, національних політичних і соціальних систем, національних культур, а також  взаємодія людини й довкілля. В основі глобалізації лежить розвиток світових ринків товарів, послуг, праці й капіталу.

До головних ознак глобалізації можна віднести:

• взаємозалежність національних економік та їх взаємопроникнення;
• інтернаціоналізація світової економіки під впливом поглиблення міжнародного поділу праці;
• послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;
• становлення єдиної системи зв’язків і нової конфігурації світової економіки;

На сцену світового  економічного життя висуваються  нові дійові особи, які нині є головними  суб’єктами світогосподарських процесів.

Такими суб’єктами є: міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, МОП, СОТ); країни “великої сімки”; багатонаціональні  корпорації; великі міста.

Розгортання процесу глобалізації несе в собі суперечливий вплив на національні економіки та на сучасне  світове господарство в цілому.

Однозначно оцінити вплив  глобалізації на світові процеси  не можна. Існують і переваги її і  недоліки. Переваги глобалізації чітко  сформульовані Р.П. Колосовою, яка  визначила, що глобалізація дозволяє:

• поглиблювати міжнародний розподіл праці;
• ефективніше розподіляти кошти і в кінцевому підсумку сприяти підвищенню якості трудового життя, розширенню життєвих перспектив населення (при нижчих для нього затратах);
• здійснювати економію на масштабах виробництва, що потенціально може сприяти зниженню цін, а значить, стійкому економічному зростанню, підвищенню рівнів зайнятості й життя;
• підвищити рівень продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні й поширювати передову технологію, а також посилити конкурентний тиск на користь безперервного введення інновацій у світовому масштабі.

Крім того, глобалізація може сприяти вільному і широкому розповсюдженню капіталів, зростанню  зарубіжних інвестицій, розширенню можливостей  для розвитку інфраструктури, полегшенню контактів між людьми різних країн.

Однак глобалізація несе з  собою не тільки переваги, а й  недоліки, негативні наслідки і потенційні проблеми. Вона супроводжується:

• взаємозалежністю фінансових ринків;
• зростанням спекулятивних валютних потоків між державами і вторинних фінансових ринків;
• станом платіжної і торгівельної розбалансованості, що у сукупності значно обмежують можливість формулювання незалежної макроекономічної політики на національних рівнях.

Таким чином, і досі не зрозуміло, що ж у кінцевому рахунку глобалізація несе країнам – загрозу чи нові можливості? Позитивний чи негативний вплив від глобалізації залежить від рівня розвитку національної економіки країни.

26. Сучасні тенденції розвитку міжнародного економічного порядку

Розвиток міжнародної  економіки в сучасних умовах характеризується певними особливостями, які є  наслідком розвитку процесів науково-технічної  революції, інтенсифікації міжнародних  господарських зв'язків, глобалізації економічних процесів на інтернаціональному рівні. До основних особливостей розвитку міжнародної економіки належать:

1. Цілісність формування  міжнародної економіки в сучасних  умовах. Це означає, що в наш  час міжнародна економіка розвивається  і може функціонувати як цілісний  соціально-економічний організм.

2. Системність міжнародної  економіки. Ця особливість означає,  що міжнародна економіка розвивається  як система, що має ядро та  органічно пов'язані з ним структурні  елементи. В сучасному світі ядром  міжнародної економіки можна  вважати Організацію Об'єднаних  Націй, зокрема її економічні  органи, такі як Міжнародний валютний  фонд, Світовий банк тощо. А як  структурні, можна розглядати проаналізовані  вище елементи.

3. Діалектичність міжнародної  економіки. Ця особливість означає,  що розвиток міжнародної економіки  відбувається за рахунок розв'язання  притаманних йому внутрішніх  діалектичних протиріч. Вони мають  місце як

всередині ядра системи міжнародної  економіки, в його структурних елементах, так і у взаємодії між ними.