Экономический рост в Украине

Особлива роль у відновленні  економічного зростання належить земельній  реформі, яка покликана підтримувати на селі найефективніші форми власності  та господарювання [20].

 

Нині особливо важливою умовою переходу до економічного зростання є створення привабливого інвестиційного середовища для вітчизняних та іноземних інвесторів. Україна має великі можливості для активної діяльності інвесторів — значний споживчий ринок, вигідне геополітичне розташування, багаті природні ресурси, кваліфіковану й водночас дешеву робочу силу, потужну наукову базу. Однак макроекономічне середовище дуже несприятливе для інвестицій — високі реальні процентні ставки, високі податкові ставки, суперечливе і невідповідне сучасним реаліям господарське законодавство, тінізація економіки та ін. Все це породжує песимістичні прогнози в інвесторів. Водночас внутрішні заощадження внаслідок малих доходів родин та небувало низького рівня використання виробничих потужностей більшості підприємств є недостатніми для потрібних обсягів капіталовкладень. До того ж є багато фактів "втечі капіталу" за кордон.

У сфері зовнішньоекономічних зв'язків головним завданням є  поступове входження України  у світовий економічний простір. Для цього слід створити стабільну і сприятливу правову основу для залучення іноземних інвестицій і повернення українського капіталу у твердій валюті в Україну. Водночас необхідний захист молодого національного виробника від конкуренції іноземних фірм.

Суттєвим чинником стабілізації економіки України має стати активізація малого і середнього бізнесу. Світовий досвід показує, що

саме малі підприємства можуть розв'язати такі завдання, як структурна перебудова економіки, насичення  ринку найрізноманітніший ми товарами і послугами, створення додаткових робочих місць. Малий бізнес послаблює монополізм і забезпечує конкуренцію. Однак поки що він іще не став в Україні реальною базою для становлення ринкової економіки [11].

Розвиток малого бізнесу  гальмують: недосконала державна політика щодо його підтримування, високі податки, обмеження на окремі види діяльності, адміністративні бар'єри, бюрократична тяганина в отриманні ліцензій, ще не сформована позитивна громадська думка стосовно підприємницької діяльності тощо.

Соціальна політика має  спрямовуватися на створення необхідних умов підвищення кожним трудівником свого добробуту, передовсім за рахунок особистого трудового внеску, ділової активності. Для цього потрібно скасувати штучні обмеження фонду споживання, проводити політику стимулювання трудової та підприємницької діяльності і на цьому грунті розширяти платоспроможний попит.

Реформа заробітної плати  має забезпечити перехід від  наявної І моделі, що зорієнтована на низьку ціну робочої сили і високу частку безплатних соціальних послуг, до нової, яка передбачає високу ціну робочої сили і платне задоволення відповідних послуг високооплачуваними категоріями населення.

Розвиток економіки - основа реальних позитивних зрушень  в соціальній сфері

Виконано доручення  Президента України щодо підвищення та відновлення, хоча й частково, диференціації в умовах оплати праці працівникам бюджетної сфери.

Протягом року помітно  покращився стан справ з виплатою заробітної плати. В цілому заборгованість скоротилася майже на 2,2 млрд. грн., або на 44%. В цілому по Україні в минулому році заробітної плати виплачено на 11,7 млрд. грн. більше, ніж в 2000 році [26].

Все це дозволило на 27% збільшити надходження до Пенсійного фонду, підвищити протягом року середній розмір пенсій на 43%. При цьому реальний рівень трудових пенсій виріс на 26,4%. Стабілізується ситуація на ринку праці, пожвавлюється економічна активність населення, знижується рівень зареєстрованого безробіття, майже на третину зросло працевлаштування незайнятого населення, збільшилися обсяги та якість громадських робіт, майже наполовину скоротилась кількість працівників, що були в неоплачуваних відпустках з ініціативи адміністрації, на 30% перевиконано завдання Уряду щодо працевлаштування незайнятого населення.

Програма подолання  бідності.

Минулий рік, без перебільшення, можна назвати роком соціального страхування. За відносно короткий, вдалося суттєво покращити ситуацію з соціальним захистом працюючих. Вперше всі потерпілі на виробництві в повному обсязі отримали належні їм поточні виплати за ушкоджене здоров'я. При цьому, на 118 млн. грн. скоротилась заборгованість з цих виплат за минулі роки, вдвічі скоротилася заборгованість з виплати по тимчасовій непрацездатності, зокрема, в сільському господарстві. Зроблено відчутні кроки і в пенсійному реформуванні. Обидва базові закони з пенсійного страхування прийнято в першому читанні. Завершується персоніфікація обліку внесків до Пенсійного фонду, передача йому функцій з призначення і виплати пенсій, формуються механізми функціонування майбутньої пенсійної системи.

Позитивні зрушення щодо підвищення рівня загальних доходів населення, зокрема оплати праці, пенсійного забезпечення, інших соціальних виплат незаперечні. Але вони поки що не дозволили досягти кардинальних змін в рівні життя населення.

Найголовнішою складовою доходів населення України залишається оплата

праці. Важливо, що протягом року питома вага її в загальних  доходах зросла з 47 до 51,6%.

Найнижчою, згідно статистики, залишається оплата праці в сільському, лісовому, рибному господарстві, громадському харчуванні, торгівлі. Такий рівень доходів населення, підкреслив Міністр, перш за все оплати праці є не виправданим ні з соціальної, ні з економічної, ні з політичної точок зору. Протягом поточного року треба змінити цю ситуацію.

Проблеми подолання  бідності. Цей напрямок роботи залишається найпріоритетнішим. Програма роботи на поточний рік сформульована. Підсумком її реалізації має бути ліквідація найгостріших проявів бідності, реальна стабілізація рівня життя найбідніших родин в кожному з регіонів.

Найвищий рівень бідності в Миколаївській, Херсонській, Луганській областях. Водночас, в Криму, і у Вінницькій, Волинській, Хмельницькій та інших областях ситуація навіть різко погіршилася. І якщо відсутність позитивних змін в першому півріччі ще можна якось пояснити, то після затвердження Стратегії подолання бідності такий стан просто недопустимий. Більш того, в кожному регіоні, вже за підсумками року, ситуація має суттєво змінитися на краще. Комплексне вирішення цих проблем в регіонах неможливе без чіткого, системного плану дій, тобто без регіональних програм подолання бідності.

Про нагальну необхідність глибоких структурних реформ в Україні  говорять уже багато років — практично  упродовж всіх років незалежності. Але реальних здобутків надзвичайно  мало. Щоб їх перелічити, достатньо пальців однієї руки:

— радикальний перехід  до грошових розрахунків за енергоносії, електроенергію та газ (2000—2001 роки);

— лібералізація ринків зерна та нафти (2000 рік);

— прозора конкурентна  приватизація кількох стратегічних об’єктів: низка обленерго (2001 рік), «Криворіжсталь» (2005 рік);

— послідовна перебудова (протягом останніх років) Збройних сил  України.

Перешкоди, що не дають  змоги Україні енергійно рухатися шляхом реформ, давно визначені у  багатьох рекомендаціях як українських (державних і недержавних), так і міжнародних інституцій. Основною проблемою залишається недовіра до влади з боку як населення, так і бізнесу. І причини її зводяться до чотирьох позицій:

— низька інституційна спроможність державних установ виробляти  і реалізовувати стратегічний курс в умовах трансформації суспільства та політичної конкуренції;

— несприятливі умови  для ведення бізнесу та інвестиційної  діяльності;

— неефективне використання суспільних ресурсів;

— неналежний соціальний захист і неефективна система соціальних пільг.

Ці позиції як декларації проголошуються у програмних документах партій, урядових програмах. Але фактом залишається незадовільне здійснення всіх цих зобов’язань протягом багатьох років. І саме звідси — недовіра до влади з боку населення і бізнесу.

Головним пріоритетом  сьогодні є реформування державної  машини. Її слабкість є основним гальмом структурних реформ.

Відповідно до «Звіту про глобальну конкурентоспроможність», який був оприлюднений на Всесвітньому економічному форумі у Давосі 26 вересня 2006 року, найгірший рейтинг було надано Україні за фактором «якість державних і суспільних інституцій» (104-те місце). За цим показником нас обійшли не тільки Молдова (101), Вірменія (84), Таджикистан (77) і Азербайджан (72), а й навіть такі країни, як Уганда (100), Шрі-Ланка (82), Ефіопія (83), Нігерія (94) чи Камбоджа (95).

Яким же чином можна  підвищити інституційну спроможність державних установ виробляти  і реалізовувати стратегічний курс в умовах трансформації суспільства  та політичної конкуренції? Передусім слід виконати такі завдання:

— забезпечити доброчесність (прозорість, підзвітність, ефективність і результативність) державного управління;

— впровадити стратегічне  планування у практику роботи органів  державної влади, зокрема середньострокове бюджетне планування;

— сприяти розбудові  та посиленню ролі громадянського суспільства  у житті країни (виробленні та реалізації економічної політики).

На жаль, усі політичні  сили в Україні до сьогодні діють  у напрямку, прямо протилежному розбудові  доброчинного управління (Good Government). Достатньо згадати проекти всіх коаліційних угод, у тому числі і помаранчевих, коли до розподілу урядових посад потрапляли і Рахункова палата, й інституції, які здійснюють регулювання певних секторів. Чого лишень варте бажання однієї з політичних сил отримати кожну восьму посаду у всіх державних інституціях згідно із своєю часткою!

Про нехтування принципами доброчесного управління свідчить і  прийняття Закону «Про Кабінет міністрів», який об’єднав представників правлячої  коаліції та Блоку Юлії Тимошенко.

На жаль, наприкінці дискусії у Верховній Раді щодо цього законопроекту  залишилися лише кілька позицій, які  стосувалися розподілу повноважень  президента та уряду: хто, які кандидатури  і в якій послідовності має  вносити. Хоча (і це було в перших зауваженнях президента, коли він ветував цей закон) головна потреба в його прийнятті полягала в розбудові ефективної системи влади в Україні, чіткому визначенні і відокремленні виконавчої влади від інших органів державної влади, які не входять до складу уряду і повинні бути від нього незалежними (державні регулятори тощо).

Насправді у прийнятому законі порушуються ключові принципи, які повинні забезпечити якісне управління, а саме:

— принцип розподілу  відповідальності між Кабінетом  міністрів та іншими органами державної влади;

— демократичності (колегіальності) роботи уряду;

— розподілу політичних та адміністративних посад;

— попередження корупції, відокремлення влади від бізнесу;

— відкритості та прозорості;

— відповідальності (підзвітності).

Фактично існуючий закон  законодавчо закріплює систему  влади, яка де-факто існувала впродовж усіх попередніх років. Але є багато прихильників такого підходу, такого закону. Найбільш слабкою стороною державних  інституцій є непевність у визначенні позицій різних груп інтересів і їх реакції на пропоновані рішення, а також відсутність якісних комунікацій (внутрішніх і зовнішніх) для забезпечення їх суспільної підтримки. Потрібне значне посилення знань і навичок із цих питань. Йдеться про суспільні дискусії, напрацювання документів для них («білі» та «зелені» книги). Вкрай важливо підготувати такі документи з питань адміністративної, податкової реформ, провести їх широке обговорення з обов’язковим врахуванням його результатів. Без цього неможливо істотно скоротити та привести у відповідність до реальних можливостей економіки бюджетні зобов’язання держави.

На часі — докорінна  реформа бюджетних секторів (охорони  здоров’я, освіти, міліції) як у частині  підвищення якості послуг, що ними надаються, так і скорочення кількості зайнятих у бюджетній сфері, зменшення частки ВВП, що перерозподіляється через бюджет. Має істотно скоротитися кількість одержувачів соціальних пільг з метою значного збільшення їх розміру для тих, хто особливо їх потребує (інваліди, діти, сироти, незаможні пенсіонери).

Водночас необхідно  припинити підвищення соціальних стандартів, не підкріплене зростанням економіки  та продуктивності праці. Значна нерівномірність  розподілу доходів між різними  прошарками населення (кричуща розкіш одних на тлі зубожіння більшості) потребує істотного посилення соціальної відповідальності бізнесу.

Потребує скасування Закон «Про державне прогнозування  та розроблення програми економічного і соціального розвитку України». Разом із прийняттям закону про стратегічне  планування та змін до Бюджетного кодексу ці нововведення забезпечать: розробку стратегічних та оперативних планів міністерств; запровадження середньострокового бюджетного планування; розробку та публічність урядових макроекономічних прогнозів (на щоквартальній основі).