Экономический рост в Украине

 
  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Аналіз економічного зростання в Україні.

2.1. Економічне зростання в Україні.

Аналіз економічного зростання становить основну  проблему оцінки ефективності будь-якої системи господарювання. І це цілком зрозуміло: темпи і рівень економічного зростання свідчать про можливості суспільства з освоєння досягнень науково-технічного прогресу, використання господарського потенціалу. Економічне зростання характеризує великі економічні системи, наприклад господарство країни, групи країн, тобто належить здебільшого до макрорівня. Основними показниками є валовий внутрішній продукт, національний доход, зайнятість, суспільний капітал тощо, які характеризують абсолютні результати господарської діяльності макроекономічних об'єктів. Такі показники також необхідні для порівняльного аналізу макроекономічних об'єктів, що мають різні якісні характеристики, наприклад, національних економік, які перебувають на різних рівнях розвитку.

Економічне зростання  визначається двома взаємозв'язаними  способами: як збільшення обсягу реального ВВП протягом певного часу або як збільшення за той самий період обсягу реального ВВП на душу населення. Важливими є обидва способи. Наприклад, якщо є потреба визначити воєнно-політичний потенціал, тоді прийнятніший перший спосіб. Але при зіставленні життєвого рівня населення в окремих країнах і регіонах перевага надається другому способу.

Будь-яким із цих способів економічне зростання вимірюється  річними темпами зростання у  відсотках [8].

У І кварталі 2002 р. валовий  внутрішній продукт України збільшився порівняно з відповідним періодом минулого року на 3,8 %, що свідчить про існування тенденції до прискорення економічного зростання, яка склалася протягом січня-лютого.

 

 

2.2. Чинники, що визначають  економічне зростання в Україні.

Важливою складовою  наукового аналізу суті політичної економії, дослідження становлення, трансформації та результатів розвитку господарських систем виступає пізнання економічного зростання, зокрема його чинників.

Чинники, що визначають темпи  та якість економічного зростання, доцільно поділити на такі групи, інноваційні, що визначають оновлення технологій і продукції, використання інноваційного потенціалу країни, вибір пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу, інвестиційні, пов'язані з інвестиційною активністю, ефективністю капітальних вкладень, оновленням основних виробничих фондів та їх використанням, ресурсними обмеженнями з боку інвестиційного комплексу, а також із структурною мобільністю економіки, її спроможністю реагувати на зміни в обсягах і структурі суспільних потреб у поточному і майбутніх періодах.[12]

Із становленням машинного типу виробництва провідну роль у забезпеченні економічного зростання почали відігравати  інтенсивні чинники, серед яких основними  є підвищення продуктивності праці  і фондовіддачі, зменшення матеріаломісткості. Екстенсивні чинники — розширення експлуатації найманої праці за відносно незмінної технічної бази виробництва в основному пішли у минуле. Втім, у реальному житті перевага віддається якомусь одному інтенсивному чиннику (наприклад, зростанню продуктивності праці) за одночасного зменшення ролі інших. Тому ефективність виробництва у той або інший період завжди визначається конкретним поєднанням зазначених чинників.

У XVIII — середині XIX ст. переважав капіталомісткий шлях розвитку виробництва. Економічне зростання відбувалося за рахунок збільшення виробництва засобів виробництва, переміщення основних капіталовитрат (надлишків виробництва) від живої до уречевленої праці і відносного зниження частки витрат живої праці, збільшення частки основного капіталу на одного робітника, інакше кажучи, за рахунок підвищення органічної будови капіталу. Характер економічного зростання почав змінюватися у наступний період, коли відбувся перехід до масового виробництва, заснованого на конвеєрних лініях, широкому поширенні стандартизації компонентів і матеріалів. За такого технологічного способу виробництва, заснованого на спеціалізації вже не так працівників, як самих засобів праці, машин, склалась і певна соціально-економічна мотивація праці людей. Основу економічного зростання становили своєрідна технологізація мотивів трудової діяльності, цілковита і всебічна залежність робочої сили, людини від засобів праці.

На сьогодні здатність економіки  повністю реалізувати свій виробничий потенціал обмежується чинниками  попиту і розподілу. Це означає, що приріст виробничого потенціалу реалізується тоді, коли сукупні видатки збільшуються темпами, достатніми для підтримання повної зайнятості, і коли додаткові ресурси ефективно використовуються для того, щоб забезпечити максимально можливе збільшення випуску продукції та послуг.

До чинників, які можуть призвести  до уповільнення економічного зростання, належать окремі законодавчі акти про  соціальні питання, безпеку праці, охорону навколишнього середовища тощо. Серед інших чинників, що негативно впливають на економічне зростання, можна назвати недобросовісне ставлення до праці і господарську злочинність, припинення роботи під час трудових конфліктів, несприятливі погодні умови, що знижують ефективність сільськогосподарського виробництва [7].

Аналіз господарської практики показує, що економічне зростання у  країнах з розвиненою ринковою економікою відбувається не так за рахунок збільшення витрат праці, як внаслідок підвищення її продуктивності. Це підвищення досягається  завдяки чинникам, пов'язаним передусім із науково-технічним прогресом.

У сфері зовнішньоекономічних зв'язків головним завданням є  поступове входження України  у світовий економічний простір. Для цього слід створити стабільну  і сприятливу правову основу для  залучення іноземних інвестицій і повернення українського капіталу у твердій валюті в Україну. Водночас необхідний захист молодого національного виробника від конкуренції іноземних фірм.

Суттєвим чинником стабілізації економіки  України має стати активізація  малого і середнього бізнесу. Світовий досвід показує, що

саме малі підприємства можуть розв'язати такі завдання, як структурна перебудова економіки, насичення ринку найрізноманітніший ми товарами і послугами, створення додаткових робочих місць. Малий бізнес послаблює монополізм і забезпечує конкуренцію. Однак поки що він іще не став в Україні реальною базою для становлення ринкової економіки.

З 2000р. розвиток малого бізнесу гальмують: недосконала державна політика щодо його підтримування, високі податки, обмеження на окремі види діяльності, адміністративні бар'єри, бюрократична тяганина в отриманні ліцензій, ще не сформована позитивна громадська думка стосовно підприємницької діяльності тощо.

Соціальна політика має  спрямовуватися на створення необхідних умов підвищення кожним трудівником  свого добробуту, передовсім за рахунок  особистого трудового внеску, ділової активності. Для цього потрібно скасувати штучні обмеження фонду споживання, проводити політику стимулювання трудової та підприємницької діяльності і на цьому грунті розширяти платоспроможний попит.

Реформа заробітної плати має забезпечити перехід від наявної І моделі, що зорієнтована на низьку ціну робочої сили і високу частку безплатних соціальних послуг, до нової, яка передбачає високу ціну робочої сили і платне задоволення відповідних послуг високооплачуваними категоріями населення.[1]

Розвиток економіки - основа реальних позитивних зрушень  в соціальній сфері

Виконано доручення  Президента України щодо підвищення та відновлення, хоча й частково, диференціації  в умовах оплати праці працівникам  бюджетної сфери.

Протягом року помітно покращився стан справ з виплатою заробітної плати. В цілому заборгованість скоротилася майже на 2,2 млрд. грн., або на 44%. В цілому по Україні в минулому році заробітної плати виплачено на 11,7 млрд. грн. більше, ніж в 2000 році.

Все це дозволило на 27% збільшити надходження до Пенсійного фонду, підвищити протягом року середній розмір пенсій на 43%. При цьому реальний рівень трудових пенсій виріс на 26,4%. Стабілізується ситуація на ринку праці, пожвавлюється економічна активність населення, знижується рівень зареєстрованого безробіття, майже на третину зросло працевлаштування незайнятого населення, збільшилися обсяги та якість громадських робіт, майже наполовину скоротилась кількість працівників, що були в неоплачуваних відпустках з ініціативи адміністрації, на 30% перевиконано завдання Уряду щодо працевлаштування незайнятого населення.

Минулий рік, без перебільшення, можна назвати роком соціального  страхування. За відносно короткий, вдалося  суттєво покращити ситуацію з  соціальним захистом працюючих. Вперше всі потерпілі на виробництві в повному обсязі отримали належні їм поточні виплати за ушкоджене здоров'я. При цьому, на 118 млн. грн. скоротилась заборгованість з цих виплат за минулі роки, вдвічі скоротилася заборгованість з виплати по тимчасовій непрацездатності, зокрема, в сільському господарстві. Зроблено відчутні кроки і в пенсійному реформуванні. Обидва базові закони з пенсійного страхування прийнято в першому читанні [12].  
   За даними Державного комітету статистики України стан економіки України на січень – жовтень 2010 року виражається в наступних показниках (див. додатки) [27].

1) Приріст промислової  продукції на січень – жовтень  2010 року склав 110,7 %. Це на 37,1% більше  ніж у 2009 році. Найбільший приріст  у Закарпатській області –  142,3%, це на 96,4% більше ніж у минулому році. Найменьший приріст у Сумській області – 90,8 %, це лише на 8,5% більше ніж у минулому році [дод. 1].

2) Приріст виробництва валової продукції сільського господарства склав 98,8%. Це на 1,3% менше ніж у минулому році. Найбільший приріст у Одеській та Черкаській областях – 108,4%. В порівнянні з минулим роком приріст збільшився у Одеській області на 15,8%, а у Черкаській зменшився на 0,5%  [дод. 2].

3) Приріст інвестицій  в основний капітал за січень  – жовтень 2010 року склав 97,1%, тобто 1827,9 грн. на одну особу. У порівнянні з минулим роком це більше на 40,8%. Найбільший приріст показала Запорізька область – 205,1%, а найменьший -  Чернівецька, приріст у якій склав лише 60%, це на 21,9% менше ніж у минулому році [дод. 3].

4) Приріст прибутків  за січень – жовтень 2010 року  склав 130,7%, це на 69,7% більше ніж  у минулому році. Найбільший приріст  показала Дніпропетровська область  – 258,2%. Це на 234,1% більше ніж  у минулому році. Найменьший приріст  у Херсонській області – 40,7%, це на 118,2% менше ніж у минулому році [дод. 4].

5) Номінальна заробітна  плата у 2010 році склала 2191 грн.  Це на 321 грн. більше ніж у  минулому році. Найбільший приріст  показала Київська область, там номінальна заробітна плата склала 3341 грн., що на 233 грн. більше ніж у минулому році. Найменьший приріст у Тернопільській області – 1615 грн., що на 230 грн. більше ніж у минулому році[дод. 5] .

3. Проблеми  економічного зростання в Україні  та шляхи їх вирішення. 
   Будь-яка перехідна економіка переживає період спаду виробництва, що підтверджує досвід усіх європейських країн, котрі здійснюють ринкові реформи. Спочатку ці країни зіткнулися практично з тими ж проблемами, що й Україна: успадкована адміністративно-командна система, зношені виробничі фонди, ірраціональна галузева і виробнича структура. Як і Україні, їм довелося переборювати наслідки стрибкоподібного підвищення цін на імпортні енергоносії, розриву економічних відносин із сусідніми державами. 
   Країнам Центральної Європи — західним сусідам України — вдалося подолати спад протягом трьох—п'яти років, у нас же цей процес набрав затяжного характеру. 
   Однією з суттєвих причин падіння обсягів виробництва в Україні є успадкований від імперії чималий військово-промисловий комплекс, який поки що не вдається перепрофілювати на виробництво цивільної продукції. 
    На стані української економіки вкрай негативно позначається катастрофічна екологічна ситуація. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС радіонуклідного забруднення зазнали понад 12 млн. гектарів земель. Це забруднення доповнюється промисловим, зокрема, в Донбасі та Придніпров'ї останнє у 20—30 разів перевищує допустимі норми. 
Падіння обсягів виробництва зумовлене також чинниками, що почали діяти вже в роки незалежності. Йдеться передовсім про суб'єктивні прорахунки. При цьому важливо зазначити, що сам курс на демонтаж командно-адміністративної системи й розбудову сучасної, заснованої на ринкових засадах відкритої національної економіки у стратегічному плані є правильним. Спрямований на утвердження державності України, створення економічних передумов реальної демократизації суспільства, вихід на вищий ступінь техніко-економічного розвитку, забезпечення якісно нових параметрів життя народу, цей курс не має альтернативи. Тому причини неадекватності економічної політики конкретним умовам українського сьогодення лежать передовсім у площині визначення шляхів та конкретних механізмів здійснення зазначеного курсу [22].

У процесі ринкової трансформації  економіки України недостатньо  враховувалася ціла низка властивих їй специфічних передумов, до яких передовсім належать:

відсутність на нас здобуття незалежності цілісної системи державних  інституцій, необхідних для здійснення широкого комплексу заходів ринкової трансформації економіки;

особливості функціональної структури економіки: висока концентрація базових галузей виробництва та галузей ВПК, що протягом тривалого часу були зорієнтовані на обслуговування потреб не лише економіки Радянського Союзу загалом, а й економіки країн РЕВ, і за самою своєю природою не могли швидко ввійти в режим ринкового самоврядування;

підпорядкованість більшості  великих підприємств загальносоюзним  міністерствам і відомствам та фінансування їх з єдиного центру.

В економічній політиці не враховувалася необхідність таких  заходів:

- використання на початковому етапі суто еволюційного шляху ринкової трансформації за одночасного здійснення широкого комплексу організаційних заходів, які б утверджували сильну виконавчу владу, та ефективних важелів державного регулювання економічних процесів;

- створення ефективного механізму входження сільського господарства в систему ринкових відносин і на цій основі — докорінне ре­формування цієї галузі; 
- послідовного здійснення політики економічної лібералізації, приватизації та демонополізації.

Непослідовність у проведенні економічних реформ призвела до того, що перехід від адміністративно-командної системи до ринкової супроводжується зростанням тіньової економіки. Адже тіньова економіка найбільше процвітає там, де реформи проходять мляво, а високі податки практично внеможливлюють розвиток нових приватних структур. Наявність гігантського тіньового сектора спотворює усі національні рахунки, не дає змоги державним органам точно визначити потреби економіки в різних ресурсах, давати обгрунтовані економічні прогнози. Водночас створюються сприятливі умови для корупції, хабарництва, криміналізації економіки.

Згадані чинники викликали  те, що нині обсяг національного  виробництва становить трохи  більше як третину від рівня 1990 р. Щоправда, нарешті вдалося зупинити падіння виробництва.

Перебудова структурної  політики передовсім грунтуватиметься на визнанні пріоритетності наукомістких і високотехнологічних галузей  економіки, які ще до кінця не зруйновано і які в змозі зберегти здатність  України ввійти у світовий економічний простір з високим технологічним потенціалом.