Інноваційний розвиток економіки регіону

Що стосується ролі банківської  системи для активізації інноваційної діяльності, то вже нині сформувалися передумови для залучення в цей  процес фінансового сектора економіки. По-перше, кредитування ефективних інноваційних проектів під заставу акцій позичальників істотно полегшить зрощування банківського і промислового капіталу. Виходячи з кризового становища, підприємства потягнуться в банки за довгостроковими позиками для впровадження інновацій.

По-друге, комерційні банки  будуть зацікавлені в діяльності підприємств, які розпоряджатимуться залишками на рахунках і матимуть доступ до бюджетних коштів, пільг при оподаткуванні. Завдяки цьому банки істотно зміцнять свої ресурси, мобілізуючи додаткові кошти для інновацій у реальний сектор економіки.

Крім того, заохочувальними  заходами щодо впровадження в дію економічного механізму стимулювання інноваційного розвитку, необхідно розробити профілактичні заходи за нецільове використання кредитів для інновацій. Потрібно заборонити учасникам інноваційного процесу використовувати кредитні кошти для будь-яких інших цілей, крім забезпечення інноваційного розвитку. В іншому випадку до них треба застосовувати такі санкції, як: підвищення процентної ставки за кредит, скорочення терміну погашення кредиту, штрафи та пені за нецільове використання коштів. Це дозволить мати реальні кошти для проведення активної інноваційної політики.

На даному етапі Україна  формує власну інноваційну модель економіки, яка є пріоритетом у внутрішній політиці з метою створення ефективного механізму економічного зростання, пожвавлення ділової та інвестиційної активності. Аналізуючи довгострокові перспективи економічного зростання держави, актуалізується питання задіяння науково-технічного потенціалу й інноваційного розвитку економіки. Нова економічна система, що створена в Україні, розвивається і її індустріальний характер системного розвитку має надалі послідовно перерости в інноваційний.

Для досягнення інноваційного  розвитку економіки потрібна взаємозалежна, керована державою система, яка здатна зробити інновації вигідними, зручними і мінімально ризикованими для довгострокового вкладення капіталу. Створення такої системи вимагає впровадження економічного механізму стимулювання інноваційної діяльності з врахуванням взаємних інтересів учасників інноваційного проекту, суміщення кількох сфер економіки (фондового ринку, системи бухгалтерського обліку й оподаткування, ринку, лізингу, регулювання гарантій, компенсацій тощо).

Тільки так можна забезпечити  науково обґрунтовані умови для  досягнення інноваційного розвитку держави.

Стратегія інноваційного  розвитку держави повинна формуватися, виходячи з наступних позицій: забезпечення необхідних умов для швидкого та ефективного впровадження технічних новинок у всіх ланках народногосподарського комплексу держави, удосконалення виробництва і структурно-технологічної перебудови, збереження і розвиток стратегічного науково-технічного потенціалу в пріоритетних напрямах розвитку, створення необхідних соціально-економічних умов для збереження потенціалу наукових і технічних кадрів і таким чином недопущення еміграції висококваліфікованих спеціалістів науки і техніки за межі країни. Для вирішення вищезазначених проблем необхідно вирішити такі питання: провести аналіз структури джерел коштів і механізму фінансування інноваційної діяльності підприємств усіх форм власності з метою встановлення рівня забезпеченості поставлених державою завдань відповідними фінансовими ресурсами, визначити механізм державної підтримки підприємств та забезпечення виконання окремих науково-технічних програм через різні фінансові джерела, визначити ефективність стимулюючої системи, спрямованої на збільшення коштів фінансування інноваційної діяльності з різних позабюджетних джерел.

РОЗДІЛ 3 Перспективи розвитку інновацій в економіці України

 

3.1. Шляхи покращення  інноваційного розвитку в економіці

 

Реалізацію економічних  реформ значною мірою здійснюють регіони, а надмірна концентрація фінансових і матеріальних ресурсів у розпорядженні  центрального уряду призвела до зруйнування  територіальних пропорцій.

Регіональна політика в Україні  має розв’язувати і задачі структурної  перебудови, які на регіональному  рівні можна звести до таких моментів:

– забезпечення збалансованого розвитку регіонів шляхом використання їхнього науково-технічного потенціалу;

– впровадження ефективних енерго- і ресурсоощадних технологій, розвиток нових наукових технологій і виробництв для забезпечення прогресивної структури економіки регіонів;

– проведення ефективної інноваційної політики на підприємствах ВПК та їх реструктуризація;

– посилення інвестиційної  діяльності в регіоні залученням коштів підприємств, фінансових установ, органів самоврядування з метою  створення сучасної промисловості, транспортної, наукової інфраструктури [5].

Досягнення економічного зростання можливе шляхом структурної  перебудови та впровадження інновацій  у галузях, що визначають технічний  прогрес і подальший розвиток економіки.

Для створення збалансованої  структури в економіці України  потрібно подолати енергетичні обмеження  економічного зростання шляхом розвитку ресурсоощадних технологій та інновацій.

Потрібно змінити характер взаємозв’язків капіталоутворювальних  галузей з паливно-енергетичним комплексом. Структурні зрушення можуть забезпечити розподіл інвестицій на користь галузей, що забезпечують економічне зростання на новій технічній  основі та інновацій [3].

Отже, найголовнішими чинниками, що мають бути основою інноваційного  розвитку, повинні стати:

– створення фінансово-промислових  груп, зокрема транснаціональних, а  також холдингових компаній, науково-технічних  центрів, технополісів і технопарків, лізингових фірм (у перспективі вони повинні стати стрижнем інноваційного  процесу);

– проведення ефективної податкової політики, що забезпечить тісний зв'язок доходів підприємств з кінцевими результатами їх діяльності у сфері НТП, що передбачає надання підприємствам пільг під час створення і освоєння на виробництві прогресивних технологій і нових видів продукції;

– розроблення інноваційної політики, яка являє собою сукупність принципів і заходів, що забезпечать  створення сприятливого інноваційного  клімату у державі;

– збільшення витрат на підготовку фахівців високого класу, тренінги, курси;

– мотивація працівників  до інноваційної діяльності, зменшення  міграції науковців, зупинення так  званого процесу “відтік умів”;

– врахування зарубіжного  досвіду, який свідчить, що періоди  уповільнення економічного зростання  у державах не знижують, а навпаки, збільшують витрати на науку і  технологічне переоснащення виробництва. Особлива увага повинна приділятися  підготовці кадрів, орієнтованих на інноваційну  діяльність.

Аналізуючи розвиток економіки, ми дійшли висновку, що наявна макроструктура трансформується доволі повільно, причому  тенденція змін не оптимальна.

Реалізація запропонованих напрямів активізації інноваційної діяльності в Україні та врахування закордонного досвіду дасть змогу  значно підвищити рівень інноваційної активності промислових підприємств, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, залучувати та ефективно використовувати внутрішні  і залучені зовнішні інвестиції на інноваційну діяльність, крім того, це дасть можливість подолати кризу та вивести українську економіку на стабільний шлях розвитку, і тоді Україна зможе стати не технологічним аутсайдером, а новатором.

Підбиваючи проміжний  підсумок, слід зазначити, що більшість вищенаведених викликів притаманні Україні не лише раніше та нині, а і будуть мати місце у майбутньому. Відтак, особливої актуальності набуває визначення перспективних напрямів зниження негативного впливу інноваційного розвитку економіки на суспільні процеси, а саме:

– захист прав власності  на засоби виробництва;

– захист інтелектуальної  власності;

– достатнє фінансування фундаментальних і науково-прикладних досліджень;

– надання пільг економічним  суб'єктам, які розробляють та упроваджують інновації;

– здоровий протекціонізм;

– покращання системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів;

– стимулювання роботодавців до збереження існуючих і створення  нових робочих місць;

– удосконалення галузевих  і міжгалузевих пропорцій;

– покращання інвестиційного клімату в країні;

– віддання переваги проривним  технологіям;

– сприяння взаємовигідній співпраці у ланцюгу «держава – бізнес – наука 

– населення»;

– спрямування ресурсів у «сектори росту»;

– виділення і першочергова реалізація пріоритетних інноваційних проектів;

– активізація участі у  реалізації міжнародних інноваційних проектів.

Інноваційний розвиток потребує належного методологічного, техніко-технологічного та ресурсного забезпечення, інакше неможливо  повною мірою використати потенціал  національної економіки. Держава, бізнес, населення та представники науки  виявились неспроможними результативно  протидіяти більшості викликів у  цій царині. Лише поєднання зусиль та ресурсів усіх гравців можна перетворити  Україну на країну, що розвивається. Продовження наукових розвідок за даною  проблематикою сприятиме подальшому інноваційному розвитку національної економіки, а також поліпшенню соціальної та економічної ситуації в країні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Інновація — процес розробки, впровадження, експлуатації виробничо-економічного та соціально-організаційного потенціалу, що покладений в основу новації. У  вузькому сенсі під інновацією зазвичай розуміють фазу впровадження новації, а період першого виробничого  освоєння новації вважається моментом її початку. Під новацією розуміють  нове, споріднене з поняттям винаходу, оскільки між заявкою новації  і перетворенням її на інновацію  наявний певний часовий інтервал.

Сучасний стан економіки  України характеризується низькою  ефективністю функціонування ринкових механізмів. Чиста ліберальна економіка  впоратися з низькою ефективністю нашого ринку не в змозі. Для підвищення ефективності ринку необхідна наявність  конкурентного середовища. Але для  цього потрібно забезпечити надлишкову пропозицію власної продукції, а  не надмірний попит. Правда, останнім часом на деяких сегментах ринку  пропозиція власної продукції перевищує  попит.

Для помітного руху вперед темп щорічного економічного росту  повинен бути 9-11%, і треба робити ставку на розвиток наукоємких високих  технологій, а не на розвиток сировинних галузей. Для того, щоб розвернутися у напрямку наукоємної високотехнологічної  промисловості і зайнятися реальною модернізацією структурної перебудови економіки на основі нових технологій, необхідно здійснити перетік  грошей з сировинних галузей у  наукомісткі високотехнологічні галузі.

інноваційний розвиток регіонів визначається насамперед відповідною  державною політикою, подальші розвідки у цьому напрямі мають стосуватись  цієї сфери та державних механізмів формування і використання інноваційного  потенціалу регіонів. Актуальними також  є дослідження форм і методів  вдосконалення взаємовідносин у  регіоні щодо підтримки інноваційної діяльності, інноваційного потенціалу регіонів та інновацій у системі регіонального управління як чинника інноваційного розвитку територій.

У контексті інноваційного  розвитку потрібно розглядати інновації  як системний процес, розвивати нові сектори економіки, підсилювати соціальну політику держави, вилучати традиційні економічні структури.

Потрібно забезпечити  пріоритетне фінансування освітніх програм, фундаментальних та прикладних досліджень у нових секторах економіки за рахунок коштів державного бюджету, формувати інноваційні програми відповідно до національних інноваційних пріоритетів програмно-цільового методу планування, забезпечити фінансування науково-технічних цільових програм, які відповідають національним інтересам.

Інноваційний розвиток стане  успішним лише за умови формування та реалізації державної стратегії, менеджменту та політики, а індикатором  інноваційного розвитку вважається рівень фінансування науково-технічної сфери.

На даному етапі Україна  формує власну інноваційну модель економіки, яка є пріоритетом у внутрішній політиці з метою створення ефективного механізму економічного зростання, пожвавлення ділової та інвестиційної активності. Аналізуючи довгострокові перспективи економічного зростання держави, актуалізується питання задіяння науково-технічного потенціалу й інноваційного розвитку економіки. Нова економічна система, що створена в Україні, розвивається і її індустріальний характер системного розвитку має надалі послідовно перерости в інноваційний.

Для досягнення інноваційного  розвитку економіки потрібна взаємозалежна, керована державою система, яка здатна зробити інновації вигідними, зручними і мінімально ризикованими для довгострокового вкладення капіталу. Створення такої системи вимагає впровадження економічного механізму стимулювання інноваційної діяльності з врахуванням взаємних інтересів учасників інноваційного проекту, суміщення кількох сфер економіки (фондового ринку, системи бухгалтерського обліку й оподаткування, ринку, лізингу, регулювання гарантій, компенсацій тощо).