Науково технічний прогрес

Науково-технічна діяльність, яка переживає глибокий занепад, не може, бути основою науково-технічного прогресу і зростання національної економіки. Вона безпосередньо впливає передовсім на формування й підтримування високого рівня техніко-технологічної бази виробництва, забезпечуючи неухильне зростання продуктивності суспільної праці. Спираючись на суть, зміст та закономірності сучасного розвитку науки і техніки, можна виокремити характерні для більшості галузей народного господарства загальні напрямки НТП, а для кожного з них — пріоритети принаймні на найближчу перспективу (табл.4.1.)

Таблиця4.1.

Напрямки  науково-технічного прогресу.

За умов сучасних революційних перетворень у технічному базисі виробництва ступінь його технічної досконалості та рівень економічного потенціалу в цілому визначаються прогресивністю використовуваних технологій -— способів одержання й перетворювання матеріалів, енергії, Інформації, виготовлення продукції. Технологія стає завершальною ланкою і формою матеріалізації фундаментальних  досліджень, засобом безпосереднього  впливу науки на сферу виробництва. Якщо раніше її вважали забезпечуючою  підсистемою виробництва, то зараз  вона набула самостійного значення, перетворившись на авангардний напрям НТП.

Науково-технічний  прогрес в Україні й технологічний  розвиток її господарства дедалі більше починає залежати від інтелектуального і розумового потенціалу та розвитку науки і техніки в інших  країнах світу. Але вони найменше зацікавлені у розвитку нашої  економіки, оскільки хочуть мати великий  ринок збуту для своїх товарів, а тому не дуже зацікавлені у передачі найновіших своїх технологій. І хоч  наша держава дедалі більше закуповує  у них і його обладнання, технологій, матеріалів і "ноу-хау", значна частина  із р уже не відзначається новизною.

Оцінюючи перспективи  реформування зовнішньоекономічної діяльності всіх секторів економіки України (державного, приватного, змішаного) слід визначити, що це реформування в своїй основі повинно базуватись на кількох незаперечних фактах. По-перше, в основі відносних  переваг однієї сучасної постіндустріальної економіки перед іншою лежить перш за все наявність потужного  наукового потенціалу, що за своєю  структурою відповідає структурі національних економічних пріоритетів. По-друге, найбільш динамічно розвивається торгівля між високо розвинутими країнами і ,перш за все, наукомісткою продукцією. По-третє, все більша частка міжнародного поділу праці припадає не на міжгалузеві, а на внутрішньогалузеві зв'язки.

Наука включається  у сферу зовнішньоекономічних зв'язків, міжнародного поділу праці за кількома ключовими напрямами. По-перше, через  той ефект, що матеріалізується в  товарах та послугах і створює  відносні переваги окремим галузям  та виробництвам в конкурентній боротьбі. По-друге, через інтернаціоналізацію  системи підготовки та перепідготовки наукових кадрів. По-третє, через інтернаціональну систему інтелектуальної власності, торгівлю не матеріалізованими результатами наукової праці. По-четверте, через іноземне фінансування НДДКР на території України та участь іноземних інвесторів в присвоєнні отриманих наукових результатів. По-п'яте, через систему кооперованих, спільних досліджень за участю вчених різних країн.

Особливо важливим на даний момент напрямом є заохочення іноземних інвестицій для фінансування наукових досліджень на території України. З одного боку це реальна альтернатива міграції найбільш кваліфікованих вчених за кордон. З іншого — можливість зберегти наукові школи, готувати наукові  кадри. Вирішальним фактором у розвитку економіки та інноваційної діяльності є управління цими процесами. Інновація  — це виробничий фактор який визначає формування продуктивності й вагового національного продукту на тривалу  перспективу. Конструктивна науково-технічна програма просто необхідна для економіки, яка послаблена існуючим погіршенням  зовнішніх умов розвитку й внутрішніми  труднощами зростання, і яка прагне стати на ноги, використовуючи власні сили. Незважаючи на зазначені недоліки необхідно сказати що нині Україна  має певну законодавчу базу у  сфері регулювання економічних відносин відносин підприємництва так звану “кровоносну систему економічного простору. Це закони “Про власність” “Про підприємництво”, “Про господарські товариства”, “Про іноземні інвестиції”, “Про захист прав споживачів” та ін.

До 1991 р. на території  України сформувався досить потужний науково-технічний потенціал. З тримільйонної  армії спеціалістів, зайнятих у народному  господарстві України, близько 1,7 млн. - це фахівці науково-технічних організацій, інженери, спеціалісти сільського господарства, транспорту, зв'язку та інших галузей  економіки. За оцінками, в Україні  в 1990 р. налічувалося понад 700 тис. спеціалістів, безпосередньо зайнятих науково-технічною  діяльністю (у тому числі у військово-промисловому комплексі), з них понад 9,5% - у системі  наукових організацій Академії наук України, 10,6 - Мінвузу України, 48,1 - у  галузевих та міжгалузевих науково-технічних організаціях і центрах, понад 31,8% - у заводському секторі науки. Науковий потенціал України був складовою потенціалу колишнього Радянського Союзу, зорієнтованого насамперед на загальносоюзні потреби. Однак коли почали формуватися внутрішні потреби нашої держави, виявилося, що наявний науково-технічний потенціал України є структурно нераціональним.

На жаль, протягом 1991-2006 рр. на державному і галузевому рівнях питаннями структурної перебудови і раціонального використання науково-технічного потенціалу України ніхто серйозно не займався, відтак почався некерований процес його руйнації. Як відомо, потенціал зберігається тільки тоді, коли він активно функціонує, бо його головна цінність - це творча особистість та творчі колективи, сформовані на основі глибокої спеціалізації і кооперації.

В останні роки Україна зазнала надзвичайно  великих економічних збитків  через те, що не були створені умови  для науково-технічного розвитку країни. Факт фізичного розпаду вже сформованих  продуктивних сил, науково-технічного та інтелектуального потенціалу України  визнається навіть її керівництвом. Майже  повністю знецінилися мотиваційні  стимули до творчої праці, відбувається масова дискваліфікація науковців  та інженерів, суттєве скорочення чисельності  науково-технічних організацій та науковців. Бюджетні асигнування на розвиток науки скоротилися з 3% ВВП у 1990 р. до 0,4% ВВП у 2006 р., деградує інноваційна та інвестиційна діяльність, зменшується кількість науково-технічних розробок. Переважна більшість науково-технічних колективів не має достатніх замовлень, фінансових ресурсів, працює у кращому випадку в чверть сили.

Відродження суверенної України є завданням багатогранним, тому так важливо визначити та раціонально використати всі  можливі резерви, важелі і чинники  економічного зростання. Унікальним і  невичерпним резервом економічного зростання є науково-технічний  прогрес. За даними довгострокових спостережень, він займає 60 - 80% у загальному балансі  резервів. Світовий досвід переконує, що єдиним шляхом економічного і соціального  розвитку сьогодні є саме науково-технічний  прогрес, широкомасштабне використання вітчизняних і світових наукових і технічних досягнень, новітніх технологій. Для цього Україні  потрібен достатній інтелектуальний, науково-технічний, інженерний та виробничий потенціал. Тільки за умов його систематичного нарощування, оптимізації, оновлення  можна розраховувати на взаємовигідне  міжнародне науково-технічне співробітництво, а також технічне та технологічне оновлення виробництва.

Як не прикро, але в останні роки держава  усунулася від вирішення цих  питань. Сьогодні існує нагальна потреба  у реалізації таких напрямів радикальних  змін.

1. Визнати науково-технічний  прогрес, інноваційну та інтелектуальну  діяльність головними джерелами  економічного зростання. З огляду  на це потрібно розробити довгострокову  стратегію економічного, науково-технічного  і соціального відродження України,  окреслити її головні цілі, етапи,  результати. Тільки обґрунтована і чітко визначена перспектива може вивести трудові колективи науково-технічних організацій та промислових підприємств із стану невизначеності, бездіяльності та безнадії. Стратегія має стосуватися усіх рівнів і ланок господарчого комплексу України, окремих галузей виробництва, кожного підприємства і науково-технічної організації.

2. У загальній  ідеології (концепції) і програмах  економічних реформ слід акцентувати  увагу на пріоритетності інтелектуальної  науково-технічної діяльності. Ця  сфера повинна мати свою систему  ціноутворення, методи фінансування, стимулювання творчої діяльності, відмінну від підприємств. При  цьому слід урахувати особливості  фундаментальних і прикладних  досліджень.

3. Дієздатність  і результативність нових моделей  господарювання (ринкового типу) повинна  формуватися та відпрацьовуватися  на рівні основної ланки економіки  (підприємства, фірми, науково-технічної  організації), виходячи з певних  критеріїв та вимог. Перша і  найголовніша вимога - це імператив  економічного зростання. Все,  що не відповідає цій вимозі, має переглядатися. Це є обов'язковою  вимогою, особливо для тих науково-технічних  організацій, які продукують новації.  Кожна ідея, проект, розробка, нова  машина чи технологія повинні  у якнайбільшій мірі сприяти  економічному зростанню. На це  має бути зорієнтована вся  система управління (згори донизу), стимулювання, фінансування, ціноутворення,  аналізу і контролю.

Слід визнати, що реформатори, розробляючи проекти, напрямки і засоби проведення економічних  реформ в Україні, не визначили найголовнішого - економічні і соціальні цілі, критерії та результати реформ, а також шляхи  їх досягнення. Зосереджуючи свої зусилля  на проблемах розподілу і перерозподілу, вони зігнорували об'єктивно зумовлені  закономірності економічного кругообороту (виробництво - обмін - розподіл - споживання), у якому визначальними насправді  є фази "виробництво" і "споживання". "Споживання" є кінцевою метою  кругообороту, а "виробництво" - засобом  його задоволення. "Обмін" і "розподіл" - проміжні фази, що відіграють підпорядковану роль. Методологічні вимоги про первинність "виробництва" і підпорядковану роль "обміну" та "розподілу" є принциповими, оскільки реформи  необхідно повернути до виробництва, задіявши усі чинники економічного зростання.

Утім, доводиться визнати, що економічні реформи зосереджуються передусім у сферах розподілу  та перерозподілу. Деякі сили, сформовані за останні роки в Україні ("п'ята  влада" та її оточення) намагаються  будь-що зберегти вже відпрацьовану "технологію" власного збагачення. Сьогодні використовується незаконний, по суті, грабіжницький, спосіб розподілу  та перерозподілу національного  багатства на користь впливових  фізичних і юридичних осіб, відверто ігноруються загально визначені у цивілізованому світі принципи розподілу за працею і капіталом та принцип еквівалентного обміну продуктами трудової діяльності.

Серед важливих заходів розробки і послідовного втілення дійсно радикальних економічних  реформ належне місце повинні  зайняти цілеспрямовані економіко-правові, адміністративні та кримінальні засоби боротьби з "п'ятою владою" і її оточенням. Найрезультативнішою передумовою та дійовим засобом у цій справі буде розробка розгорнутої системи сучасного цивілізованого господарювання в Україні, її економіко-правового (законодавчого) забезпечення.

4. Потрібно створити  і впровадити, насамперед у первинних  трудових колективах (там, де продукуються  новації, матеріальні блага і  послуги), умови найбільшого сприяння  продуктивній та якісній праці.  Йдеться як про найповніше  врахування інтересів працівників,  так і про розроблення дійових  мотиваційних механізмів. Ринкова  система господарювання є ефективнішою  за адміністративно-командну саме  тому, що дозволяє реалізувати  численні інтереси трудящих за  справедливого (цивілізованого) розподілу  прибутку між виробником і  державою через нормальні податки.  В Україні для налагодження  дієздатної та цивілізованої  системи стимулювання праці на  підприємствах дотепер зроблено  дуже мало. Більше того, працівники  підприємств, науково-дослідних,  проектних і технологічних організацій  не мають жодних стимулів до  будь-якої праці, не говорячи  про якісну. Такі важливі показники,  як продуктивність праці та  її підвищення, зниження собівартості  одиниці продукції та цін не  діють. Тож чи можна в таких  умовах сподіватися на вихід  із кризи, а тим більше - на  економічне зростання?

Проблема стимулювання праці науково-технічних та виробничих колективів, на нашу думку, повинна  стати однією з основних на шляху  проведення радикальних економічних  реформ, альтернативи яким сьогодні немає. Втім, концепцію економічних перетворень  потрібно наповнити чіткішими цілями, послідовними принципами, новими методологічними  підходами, у тому числі і в  науково-технічній діяльності, розвиток якої має стати підґрунтям економічного зростання. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

5.Показники ефективності НТП

Деякі показники  ефективності науково-технічного прогресу:

Сумарний по роках розрахункового періоду економічний  ефект розраховується за формулою:

Ет = Рт- Bт, (5.1)

де, Ет - економічний ефект заходу НТП за розрахунковий період; Рт - вартісна оцінка результатів заходу НТП за розрахунковий період; Bт - вартісна оцінка витрат на заходи НТП за розрахунковий період.