Науково технічний прогрес

Територіальний  розподіл виробничого потенціалу заводів, фабрик, сільськогосподарських підприємств, транспортних засобів — є найважливішою  умовою розвитку і розміщення продуктивних сил. Високий рівень розвитку виробничого  потенціалу може розглядатися як основа подальшого розвитку і розміщення виробництва  електроенергії, металу, машин тощо. Реконструкція і розширення виробничого  потенціалу, а також нове будівництво  означають конкретні зрушення в  розвитку і розміщенні продуктивних сил.

Господарство  України характеризується великим  виробничим потенціалом. У структурі  основних виробничих фондів майже 50 % припадає на промисловість, 23,5 % — на сільське господарство, 16 % — на транспорт  і зв'язок, 3,9 % — на будівництво.

Рівень використання основних виробничих фондів і фондооснащеність зайнятих у матеріальному виробництві  — найважливіші фактори, що впливають  на територіальні показники продуктивності праці. Відносне забезпечення виробничого  персоналу основними виробничими  фондами характеризується істотною територіальною диференціацією.

Регіональні проблеми технічної реконструкції. Нині використання основних виробничих фондів ще недостатнє. Однією з причин є нерівномірність  технічного оснащення окремих галузей, неоднаковий рівень енерго- та фондооснащення праці. Наявні відмінності між рівнями механізації і технічного оснащення основних і допоміжних виробництв у промисловості, між енергонасиченістю тракторів у сільському господарстві і набором причіпних знарядь до них, відставання технічного оснащення окремих структурних елементів виробничої та особливо соціальної інфраструктури. Тому технічне переоснащення не повинно провадитися як проста заміна окремих видів обладнання, а здійснюватися комплексно й істотно впливати на підвищення загального технічного рівня виробництва. Основним джерелом нарощування основних фондів є капітальні вкладення, які забезпечать зміни в розміщенні продуктивних сил. Перехід регіонів і підприємств до ринкових відносин означає, що в майбутньому головним джерелом розширеного відтворення фондів будуть власні кошти (прибуток) і банківські кредити. Централізовані державні капіталовкладення спрямовуватимуться лише на фінансування найважливіших державних програм, оборонні об'єкти.

Технічне переоснащення  і реконструкція підприємств  є основним джерелом нарощування  виробничого потенціалу, його інтенсивного розвитку. Оскільки віддача капіталовкладень у технічне переозброєння і реконструкцію  приблизно вдвоє більша за нове будівництво, сюди спрямовується не менше ніж  половина загальної суми їх.

Значні досягнення нашої країни у розробці та виготовленні газових турбін і агрегатів для  перекачування газу і вироблення електроенергії. Україна в особі  Сумського ВП ім. Фрунзе (нагнітаючі і газоперекачувальні агрегати, блокові  електростанції), запорізьких МКЮ  «Прогрес» і підприємства «Мотор-Січ» (авіаційні двигуни і агрегати на їх базі), харківського «Турбоатома» (газові турбіни великої потужності), миколаївських НВП «Машпроект» і ВО «Зоря» (корабельні і стаціонарні газові турбіни та агрегати на їх базі) має могутній науково-технічний і виробничий потенціал і входить до числа країн-грандів, виробників газових турбін і газотрубної техніки. Українські газові турбіни та їх розробники й виробники відомі в усьому світі. До них виявляють великий інтерес.

Україна має  також потужний науково-технічний  і виробничий потенціал з вироблення військової техніки та військової зброї. Добре відомі ракети дніпропетровського заводу «Південмаш». На міжнародний ринок Україна виходить зі своїми танками та стрілецькою зброєю.

Зараз в Україні  є багато технічних ідей, які потребують практичного застосування і здатні принести не лише значні прибутки, а  й підняти науково-технічний престиж  України в очах світу. Іноземні фірми, що поставляють комп'ютери в Україну, не скупляться на рекламу і похвалу  своїх виробів. Проте всі ці іноземні, щедрі на рекламу, фірми могли  залишитися далеко позаду, якби в Україні  вдалося налагодити виробництво  комп'ютерного модуля «Ю-55». Варто нагадати, що Україна була однією із трьох  країн світу, де виготовлено перший персональний комп'ютер. 
 
 

3.Взаємозв’язок соціально-економічного і науко-технологічного розвитку економіки

      Науково-технічний  і виробничий потенціал економіки  складається історично, залежно  від досягнутого рівня розвитку продуктивних сил. Його найзагальнішою характеристикою  є вид технологічного укладу від першого і другого,які  вважають доіндустріальними, до третього індустріального (60%) і четвертого індустріального (40%), що зараз домінують в український економіці. Цим укладом властиві випереджувальний розвиток електроенергетики і використання нафти як провідного енергоносія. У структурі конституційних матеріалів головну роль відіграють чорна і кольорова металургія, хімія полімерів, вироби з бавовни, вовни, інших природних компонентів. Частка продукції високотехнологічних укладів складає лише  4-5%. Найбільші перспективи має шостий технологічний уклад, що включає біотехнологічні,нанотехнології,глобальні інформаційні мережі, мережі  бізнес-співробітництва тощо.

      Перспективи підвищення науково-технологічного рівня  української економіки визначаються перед усім, інноваційними факторами. 2005 року частка інноваційної продукції  складала близько 6,5% промислового виробництва. Згідно з науковими дослідженнями,за рівня затратної науко місткості  ВВП у 0,4% науковий потенціал здатний  виконувати лише соціокультурну функцію. Збільшення цього показника до 09% ВВП дає змогу виконувати пізнавальну  функцію. І лише  подальше нарощування  обсягу затрат веде до реалізації третьої  – економічної функції науки  – отримання економічної віддачі  та підвищення продуктивності економіки  в цілому. У результаті виникає  «нова економіка», ефективність якої визначають уже не матеріальні товари,а  інтелектуальні чинники – знання,інформація,високі технології (Додаток 1). Виробництво науко місткості продукції оцінюють у світі від 2,3 до 3,0 трлн дол. США. Його забезпечують 50 макротехнологій. Україна входить до п’ятірки країн, які володіють найпередовішими аерокосмічних технологіями.

      2007 року видатки на науку в  Україні становили 04% ВВП, хоча  ще в середини 1990-х років вони  мали дорівнювати щонайменше 1,7%. Інші види економічної діяльності  мають незначні витрати на  інновації та інформатизацію  – від 1 до 2%.

      Досвід  України,яка починаючи з 1998 року намагається впроваджувати засади інноваційного розвитку в законодавство  і практичну діяльність,свідчить,що легкий доступ до дешевої робочої  сили і природних ресурсів за відсутності  конкуренції та стимулів до оновлення  виштовхує інновації, мінімізує  потенційно необмежені можливості їхнього  впливу на розвиток.

      Ренто орієнтованій економіці не потрібні інновації. Підтвердженням тому є багаторічна  боротьба за створення мережі технопарків  та інших інноваційних структур,яка  закінчилася в березні 2005 року їх скасуванням. Рівень інноваційної активності українських підприємств скоротився впродовж 2000-2006 років удвічі: з 20 до 10%.

      Найперспективнішим  напрямком розвитку науково-технічного і виробничого потенціалу є широке впровадження інноваційних підойм модернізації економіки. Це зокрема, означає:

- перехід до нового, інтенсивного типу відтворення економічних і соціальних відносин;

- перетворення людського капіталу на визначальний фактор економічного розвитку;

- формування передових технологій,що утворюють базис інформаційного – індустріального суспільства;

- підвищення ролі управління  в житті суспільства.

Останні десять років ХХ і перші  роки нового століття характерні  величезними  змінами у світовій економіці. Нова фаза науково - технічної революції  та інтернаціоналізація потоків  капіталу трансформували моделі економічного розвитку.

Рівень розвитку і динамізм інноваційної сфери –  науки, нових технологій, наукомістких галузей та компаній – створює  основу для стійкого економічного зростання, визначає розподіл між багатими і  бідними країнами. Останніми роками темпи науково – технічних  змін, швидкий розвиток наукомістких виробництв і послуг у розвинутих країнах дали  новий імпульс  прискоренню економічного зростання. У світовому господарстві формується нова парадигма зростання -  на основі використання знань та інновацій  як найважливіших економічних ресурсів.

Отже, здатність  економіки і суспільства до розвитку людського капіталу ,ефективних технологічних, економічних, соціальних, соціокультурних  та інших перетворень стає головним критерієм розвитку.

Економічне зростання  в Україні,що розпочалося 200 року і  триває зараз,дозволяє підтримувати середньорічні  темпи збільшення ВВП на рівні  понад 7%. Дещо зросла ефективність суспільного  виробництва. Зокрема,  2007 року валовий  внутрішній продукт досяг 709,5 млрд. грн, підвищилася частка кінцевих споживчих витрат у його структурі (Додаток 2).

Позитивні зрушення у зростанні ВВП країни не забезпечили,проте, науково – технічного прогресу, що спричинено недоліками в системі  державного і кооперативного управління,нерозв’язаністю  проблем структурної перебудови,прибуткового  ведення господарства тощо. Економічні та фінансові дисбаланси,невідповідність  функціонування економіки завданням  технологічного розвитку  не дозволяють мобілізувати науково – технологічний  потенціал. Отже потрібне подальше поглиблення  господарської реформи.

Економічне зростання  не виключає застосування окремих елементів  доганяю чого розвитку,що обумовлює  диференційований підхід до стратегічних орієнтирів у практичній політиці,таким, приміром,як:

- стратегія переслідування (копіювання),що полягає в освоєнні випуску конкурентоспроможності продукції,яку вже виробляють у розвинутих країнах. Ця стратегія має застосовуватися за виробництва побутової техніки, у двигуно- й автомобілебудуванні,хімічній промисловості;

- стратегія лідерних технологій, що передбачає використання власних науково – технічних досягнень на основі нагромадження основного капіталу  для створення нових видів продукції і технологій, формування попиту на них і виходу на нові ринки. Застосування цієї стратегії доцільно в оборонній, аерокосмічній, суднобудівній промисловості, хімічному,важкому й енергетичному машинобудуванні,індустрії інформаційних технологій, інших наукомістких виробництвах;

- проривна стратегія,яка полягає у створенні принципово нових видів продукції, що випереджують сучасні зразки на одне - два покоління. Ця стратегія базується на концепції «обганяти не доганяючи», має селективний характер і здійснюватиметься в науково-технічних установах та на інноваційних підприємствах на основі підвищення частки інноваційного нагромадження.

Спільним для  всіх цих стратегій є досягнення нового технологічного рівня. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. Основні проблеми та перспективи розвитку виробничого та науково-технічного потенціалу України

В перспективі  необхідно значно посилити виробничий потенціал при його якісному перетворенні на основі прискорення науково-технічного прогресу, широкої інтенсифікації економіки. З цією метою розроблена нова структурна та інвестиційна політика.

Капітальні вкладення (інвестиції) як фінансове джерело  нарощування основних фондів є найважливішим  економічним інструментом, що забезпечує зрушення в розміщенні продуктивних сил. В умовах формування ринкових механізмів господарювання головним джерелом розширеного  відтворення основних фондів є власні кошти підприємств, а також банківський  кредит. Централізовані державні капіталовкладення  спрямовуються переважно на фінансування великих народногосподарських програм.

Основний шлях розширення виробничого потенціалу — його інтенсивний розвиток через  технічне переозброєння і реконструкцію  діючих підприємств.

У ході нової  реконструкції народного господарства доцільно перепрофілювати окремі великі підприємства відповідно до галузевих  факторів і регіональних умов (знизити  металомісткість виробництв, віддалених від металургійних баз, і т.п.), розчленити технологічні цикли з  передислокацією їх частин, вивести  з великих міст шкідливі в екологічному відношенні підприємства тощо.

Великі масштаби капітального будівництва на найближчі  десятиліття визначаються пріоритетністю розвитку галузей, що забезпечують науково-технічний  прогрес. Серед них виділяють  такі наукомісткі галузі, як електроніка, точне верстатобудування тощо.

Нині першочергові заходи щодо широкого оновлення техніки  і технології, докорінного покращання якості продукції плануються на великих  підприємствах і в об'єднаннях провідних промислових районів. Встановлення таких пріоритетів  щодо інтенсифікації саме за цими районами пояснюється тим, що вони мають потужний виробничий і науково-технічний  потенціал, великі індустріальні (особливо машинобудівні) центри з наукомісткими  виробництвами і великими контингентами  кваліфікованих, досвідчених кадрів. Це дозволяє одержувати більш високу віддачу капіталовкладень за рахунок  реконструкції підприємств, швидке та ефективне нарощування виробництв.