Науково технічний прогрес

Зміст:

Вступ

1. Науково-технічний  потенціал України, його сучасний стан та особливості

2. Стан виробничого потенціалу країни

3. Взаємозв’язок соціально-економічного і науко-технологічного розвитку економіки

4. Основні проблеми та перспективи розвитку виробничого та науково-технічного потенціалу України

5. Показники ефективності НТП

Висновки

Список використаної літератури

Додатки  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

Основою науково-технічного розвитку країни є науково-технічний  потенціал, що являє собою сукупність усіх її наукових засобів і ресурсів. Науково-технічний потенціал включає  в себе:

• матеріально-технічну базу,сукупність засобів науково-дослідницької праці, в тому числі наукові організації, наукове устаткування і пристрої, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчислювальні бази інформаційного забезпечення та ін.;

• кадри наукової системи: вчених, дослідників, конструкторів, винахідники, експериментатори, науково-технічний  персонал, тобто національний науково-технічний  інтелект;

• інформаційну систему, яка забезпечує наявність  і постійне вдосконалення банку  наукових знань: наукові прогнози. Здатні до оперативної видачі інформації банк патентів, авторських свідоцтв, банк даних  про світові досягнення в галузях  конкретних наук та ін.;

• організаційно-управлінську підсистему, у тому числі систему  планування науково-дослідних і  дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), структуру управління НДДКР, організаційно  управлінські структури наукових підрозділів, методи управління НДДКР. Сам процес науково-технічного розвитку має щонайменше три дещо відмінні ознаки:

• науково-технічну революцію;

• науково-технічний  прогрес;

• технічний  і організаційний розвиток. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Науково-технічний  потенціал України, його сучасний  стан та особливості

Науковий потенціал  України базується на розгалуженій мережі наукових інститутів, науково-дослідних закладів, які існують у системі Національної академії наук, міністерств і відомств, їх працівниками є десятки тисяч спеціалістів вищої категорії — докторів і кандидатів наук. У деяких напрямках науки Україна проявила себе як один зі світових лідерів, наприклад, у кібернетиці, електрозварюванні металів, кардіохірургії, космічній техніці. Однак у багатьох галузях наукової діяльності, що стосуються розробки високопродуктивної техніки і новітніх технологій, відставання вітчизняної науки суттєве. В наш час ситуація ускладнюється недостатнім фінансуванням і нестабільною діяльністю наукових організацій, виїздом спеціалістів високої кваліфікації за кордон.

Наука - важливий фактор визнання за Україною гідного  місця серед передових країн  світу на рубежі тисячоліть. Її потенціал  станом на початок 2000 р. становлять 1506 наукових установ та організацій. З  них в академічному секторі науки  їх налічується 289, вузівському - 160, галузевому - 964, заводському - 93. Безпосередньо  дослідницькою діяльністю в галузі науки і техніки зайнято 126 тис. чол., у тому числі: 4132 докторів і  понад 20 тис. кандидатів наук. В авангарді  науки України - 6 державних академій: Національна академія наук України, Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук, Академія правових наук, Академія педагогічних наук, Академія мистецтв. Функції державного управління у галузі науки здійснює Міністерство освіти і науки України.

В Україні створено потужний науково-технічний потенціал, спроможний вирішувати найактуальніші проблеми структурної перебудови економіки, демілітаризації технологій, посилення  їх соціальної спрямованості, прискорення  НТП, посилення інтенсифікації тощо. На сучасному етапі в країні є  об'єктивні умови для втілення в життя активної державної науково-технічної  політики. Функціонує потужний потенціал  академічної, вузівської і галузевої  науки, науково-технічний потенціал  багатьох підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі.

Однак на сучасному  етапі економічного розвитку господарський  механізм не забезпечує необхідного  сприйняття підприємствами науково-технічних  досягнень. Наслідками негативних загальноекономічних  тенденцій є зниження ефективності нагромадженого науково-технічного потенціалу, інноваційний застій.

В Україні нагромаджено значний досвід програмно-цільового  планування НТП на основі розробки системи відповідних програм. До тих, які розробляються на національному  рівні, належать державні науково-технічні програми з ресурсозбереження, приросту виробництва продовольства, збільшення випуску технологічного устаткування на експорт, програма фундаментальних  досліджень з найважливіших напрямів академічної науки тощо. Серед  регіональних науково-технічних програм, які розробляються в областях України (понад 200 найменувань), переважають програми з виробництва товарів народного споживання, охорони навколишнього середовища, використання вторинних ресурсів. У галузях і на підприємствах ведеться розробка програм з питань, технічного переозброєння виробництва, освоєння нових технологій.

Розміщення наукових закладів, безперечно, впливає і  на розміщення галузей господарства (в першу чергу наукомістких та невиробничої сфери). Водночас характер розвитку і розміщення продуктивних сил впливає на спеціалізацію  наукових підрозділів, що сприяє розв'язанню нагальних економічних і соціальних проблем цих регіонів.

Розміщення наукових закладів має такі особливості:інститути теоретичного профілю розташовані у великих науково-культурних центрах; мережа галузевих науково-дослідних інститутів прикладного профілю, що тяжіють до виробничих баз, розміщена більш рівномірно,переважна їх частина знаходяться в центральних районах, а на периферії — їх філії, відділення й лабораторії;посилення інтеграційних процесів сприяло створенню науково-виробничих об'єднань.

Важливу роль у  розміщенні об'єктів народного господарства відіграють провідні проектні інститути, що займаються проектуванням великих  промислових підприємств, транспортних магістралей, гідротехнічних споруд, а  також ті, що складають генеральні плани міст і районні плани.

В академічному секторі науки зосереджено понад 7% наукових працівників. Найбільшим сектором науки в Україні за чисельністю  зайнятих працівників є вузівський сектор, а в ньому — вищі заклади  освіти І—II рівнів акредитації.

Значного розвитку в Україні досягли галузевий  і заводський сектори науки. Останній зосереджений переважно на великих  підприємствах. Цей сектор найбільш повно представлений у великих  містах Донбасу, індустріального Придніпров'я, а також у Києві, Харкові, Одесі, Львові.

З метою удосконалення  управління наукою в Україні створено шість територіальних наукових центрів: у Києві, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Одесі та Львові, які координують  роботу академічного, вузівського, галузевого і заводського секторів, проводять  дослідження з урахуванням місцевої специфіки.

В цілому профіль  закладів науки і наукового обслуговування збігається з спеціалізацією галузей  матеріального виробництва невиробничої сфери по регіонах.

Прискорення НТП  характерне для такої системи  виробництва, яка базується на вивченні і використанні дії об'єктивних, економічних законів. Високоефективний і раціональний НТП розвивається за умов:

1. зацікавленості  використання НТП у нарощуванні  обсягів виробництва, розширенні  власності, впровадженні нових  технологій;

2. пріоритету  НТП в поліпшенні умов праці,  забезпеченні соціальної спрямованості  економіки, виробництва продукції  широкого вжитку;

3. конкуренції  у використанні нових досягнень  НТП, боротьби за лідерство  на ринку;

4. підтримки  розвитку НТП державою і кредитними  установами;

5. тісних науково-технічних,  виробничих і ринкових зв'язків  наукових установ і виробничих  підприємств.

В Україні НТП  розвивався не на основі вищезгаданих умов, а на основі ідеологічного  протиборства з країнами Заходу. Внаслідок  цього НТП і його напрями визначали  такі чинники: суспільна власність  на засоби виробництва;  спрямуванням розвитку науки і техніки на мілітаризацію, на розвиток військово-промислового комплексу;надання  пріоритету розвитку НТП для виробництва  засобів виробництва.

Внаслідок цієї політики у сфері НТП стали  відчутними такі її негативні прояви в економіці України на початку 90-х років:

• технічне і  технологічне відставання від розвинутих країн світу;

• висока матеріало- і енергомісткість виробництва;

• відносна ізольованість  у науково-технічному і технологічному обміні;

• високий рівень затратності виробництва;

• низький рівень інтенсифікації виробництва, продуктивності праці;

• спад виробництва  й економічна криза.

Однак навіть за таких умов розвитку НТП в Україні  створено потужний науково-технічний  потенціал, спроможний вирішувати найактуальніші проблеми структурної перебудови економіки, демілітаризації технологій, посилення соціальної їх спрямованості, прискорення НТП, посилення інтенсифікації виробництва тощо. Таким чином, йдеться не про створення науково-технічного потенціалу, а про реорганізацію діяльності вже створеного на новій економічній основі.

У 1991 р. Верховна Рада України розглянула і прийняла Закон Про основи державної науково-технічної  політики в Україні. Трохи пізніше  при Кабінеті Міністрів України  створено комітет з науково-технічного прогресу, орган, покликаний на основі даного закону здійснювати державне регулювання НТП у незалежній Україні, реалізовувати науково-технічну політику на практиці. Цим законом  Передбачено регулювання всіх фондів, програм, контрактів, проведення експертиз, створення умов для інтеграції науки  і освіти. На сучасному етапі в  Україні є об'єктивні умови  для проведення в життя активної державної

 науково-технічної політики: функціонує потужний потенціал академічної, вузівської і галузевої науки, технічний і виробничий потенціал багатьох передових підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі, який дозволяє внаслідок конверсії виробляти і випускати конкурентоспроможну продукцію.

Однак нинішній господарський механізм не забезпечує необхідної сприйнятливості підприємств  щодо науково-технічних досягнень, особливо стосовно створення і великого поширення принципово нової техніки, технології і матеріалів, конкурентоспроможних на світовому ринку. Наслідками негативних тенденцій у сфері розвитку науки  і техніки є також стагнація  і навіть зниження віддачі нагромадженого науково-технічного потенціалу, інноваційний застій. Відсутні чітка стратегія  управління розвитку науки і техніки, чіткий механізм її реалізації. На даному перехідному етапі найважливішим  завданням є знаходження оптимального співвідношення між централізацією і децентралізацією в управлінні НТП, між державним регулюванням і самоорганізацією ринкової системи.

Україна має  досить великий науковий потенціал. На її території працює 1453 науково-дослідні, проектно-конструкторські й проектно-наукові  установи, з них 660 самостійних науково-дослідних  інститутів, 300 конструкторських і 57 проектних  та проектно-наукових організацій. Крім того, значну науково і дослідну роботу виконують вищі навчальні заклади, яких в Україні налічується 150. Експериментальна перевірка нових зразків техніки і технології здійснюється на 16 заводах, які не випускають продукції на сторону. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Стан виробничого  потенціалу країни

Виробничий потенціал  формується основними виробничими  фондами, до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо. В Україні існує понад 100 тисяч  підприємств, однак більшість із них мають застарілі, дуже зношені, а то й зруйновані основні виробничі  фонди, які потребують оновлення  або ж демонтування.

Основні виробничі  фонди є частиною виробничого  потенціалу господарства. До них належать засоби праці, що функціонують у сфері  матеріального виробництва і  багаторазово використовуються у виробництві  матеріальних благ, але при цьому  зберігають натуральну форму, зношуються поступово і переносять свою вартість на створений продукт частинами  у вигляді амортизаційних відрахувань. Кількісний і якісний рівні основних виробничих фондів, і передусім їх активної частини — машин і  обладнання — характеризують виробничий потенціал народного господарства. Виробничі фонди становлять 2/3 вартості всіх основних фондів і майже половину національного багатства. Одним  з основних показників, що характеризують основні виробничі фонди, є виробнича  потужність — здатність засобів  праці виробляти максимальну  кількість продукції.