Економіко-географічне районування території України

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Харківський національний університет  ім. В.Н. Каразіна

Геолого-географічний факультет

Кафедра соціально-економічної  географії і регіонознавства

 

 

 

 

 

 

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

(РОБОТА)

з дисципліни «Основи суспільної географії»

на тему: «Економіко-географічне районування

території України»

 

 

 

 

 

Студента 1 курсу ГЦ-11 групи

напряму підготовки «географія»

Шари В.В.

Керівник: к.геогр.н., доц. Ключко Л.В.

 

Національна шкала ________________   

Кількість балів: __________Оцінка:  ECTS _____

 

                                                                     Члени комісії          ________________  ___________________________

                                                                                                                                             (підпис)                        (прізвище та ініціали)

                                                                                                      ________________  ___________________________

                                                                                                                                              (підпис)                        (прізвище та ініціали)

                                                                                                                                ________________  ___________________________

                                                                                                                                              (підпис)                         (прізвище та ініціали

 

 

 

 

м. Харків 2013рік 

ЗМІСТ
ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	3
РОЗДІЛ 1. Теоретико-МЕТОДИЧНІ  ОСНОВИ Соціально-еКОНОМІЧНОГО РАЙОНУВАННЯ  УКРАЇНИ  . . . . . . . . . . . . . . . .	6
1.1. Теоретичні основи соціально-економічного                       районування України . . . . . . .  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	6
1.2. Принципи соціально-економічного районування                      України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	17
РОЗДІЛ 2. СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНИЙ  АНАЛІЗ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	21
2.1. Відмінності в економічній  складовій регіонального                       розвитку України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	21
2.2. Відмінності в соціальній складовій  регіонального                       розвитку України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	27
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ ТА ЕФЕКТИВНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ  РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ україни . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	31
Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	38
Список вИКОРИСТаних ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	40
ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	45

 

 

ВСТУП

 

 Усі країни світу  характеризуються суттєвими територіальними  відмінностями, зокрема, великою  своєрідністю спеціалізації та  структури виробництва, які обумовлені  природними, економічними, соціальними,  історичними умовами. На цій  об’єктивній основі розвивається  внутрішньодержавний територіальний  поділ праці та формуються  своєрідні природно-господарські  утворення, які характеризуються  певною спеціалізацією – так  звані економічні райони. Їх виділення,  вивчення, прогнозування розвитку  і лежить в основі соціально-економічного  районування країни.

Проблема соціально-економічного районування на сьогодні займає особливе місце. Це пов'язано з тим, що комплексність розвитку окремих галузей економіки, міжгалузевих утворень і господарських структур, виступає певною умовою підвищення ефективності територіальної організації виробництва.

Розробка основних принципів  і схеми соціально-економічного районування України, яка характеризується значним різноманіттям природних, економічних, соціальних умов і різновидністю напрямків використання економічного і природно-ресурсного потенціалу, є досить складною і актуальною проблемою, яка потребує комплексного підходу.

Основними завданнями соціально-економічного районування  слід вважати: поділ території на райони з цільовими установками для вирішення локальних (місцевих) економічних і соціальних проблем регіону. Напрямки реалізації районування зводяться до вирішення як економічних, соціальних, так і екологічних проблем. Ними повинні бути передусім: підвищення ефективності територіальної організації виробництва, удосконалення управління соціально-економічним розвитком, підвищення рівня життя населення, поліпшення соціально-культурної сфери, раціональне природокористування і охорона навколишнього середовища.

Основна мета соціально-економічного районування — це удосконалення  стратегії соціально-економічного розвитку, поліпшення адміністративно-територіального поділу держави, як основи для розробки ефективної економічної політики, спрямованої на раціональне використання економічного і природно-ресурсного потенціалу, поліпшення розміщення продуктивних сил території її господарської спеціалізації та структури господарства. Істотним чинником регіоналізації останнім часом стає екологічна ситуація, наявність спільних для регіону природоохоронних та соціально-екологічних проблем.

Найбільший внесок з дослідження  теорії регіоналізації зробили:                   М. Драгоманов, С. Рудницький, В. Садовський, М. Колосовський, М. Пістун,  О. Шаблій, Ф. Заставний, В. Поповкін, М. Паламарчук, М. Долішній,                А. Голіков.

Об'єкт дослідження –  соціально-економічне районування  України.  

Предмет – суспільно-географічні  аспекти соціально-економічного районування  України.

Мета роботи – розкрити особливості суспільно-географічних аспектів соціально-економічного районування України, провести аналіз соціально-економічного районування та розглянути проблеми державного регулювання розвитку регіонів України.

Враховуючи мету роботи, були визначені завдання:

• проаналізувати теоретичні основи соціально-економічного районування;
• розглянути методику дослідження та основні принципи соціально-економічного районування;
• виявити відмінності в соціальній, економічній та демографічній складовій регіонального розвитку;
• дослідити проблеми розробки нової стратегії розвитку соціально-економічних районів;
• проаналізувати механізми регулювання розвитку регіонів;
• розглянути стан та проблеми правового забезпечення регулювання регіонального розвитку;
• виявити шляхи ефективної реалізації державної регіональної політики.

 

В роботі були використані  різні методи та підходи: системний, структурний, порівняльно-географічний, історичний, картографічний, статистичний, формалізації. На основі системного та структурного підходів базується теоретико-методологічна  концепція дослідження, вони  є  основними і найбільш ефективними  науковими способами для виконання  поставленої мети. Порівняльно-географічний метод допомагає знайти найбільш істотні риси подібності і відмінності  певних регіонів держави, соціально-економічних  районів. Історичний підхід є важливим  для прогнозування соціально-економічних  змін регіонів України. За допомогою  історичного методу можна дослідити  та виділити певні особливості економічного та соціального розвитку регіонів у  часі. Він дозволяє прослідити динаміку та основні тенденції розвитку окремих  регіонів держави. Картографічний метод дає змогу картографувати процеси та явища, відображати особливості різних підходів районування. Метод формалізації допомагає дослідити об'єкти і процеси шляхом відображення їх змісту, форми, структури у знаковому вигляді. Статистичний метод виступає як ефективний інструмент дослідження соціально-економічного стану конкретної території.

При написанні роботи використовувались  дані Державної служби статистики України, Головного управління статистики у Харківській області, літературні і періодичні джерела Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна та Харківської державної наукової бібліотеки імені В.Г. Короленка.

Робота складається з вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ТеоретиКО-методичні  основи соціально-економічного районування  України

 

1.1. Теоретичні  основи соціально-економічного районування  України

 

У системі видів економічного районування виділяють дві взаємопов'язані і взаємозумовлені групи районів – загальноекономічні (інтегральні) і галузеві (спеціалізовані). Виділення інтегральних і галузевих економічних районів зумовлено розвитком територіального та міжгалузевого поділу праці, закріпленням певних галузей людської діяльності за територіями, що мають широку або більш вузьку спеціалізацію виробництва. Галузеве економічне районування розмежовує території, беручи до уваги якусь одну ознаку, тобто районується одна галузь господарства – промисловість, сільське господарство, транспорт або галузі невиробничої сфери. Загальноекономічне районування – це таке розташування, при якому охоплюється господарство загалом, тобто всі галузі виробничої й невиробничої сфер їх єдності [13, 16].

Загальноекономічне районування  передбачає виділення в господарському комплексі трьох таксономічних  рівнів:

- макрорайонування - поділ території країни на великі (основні) економічні райони.

-  мезорайонування – поділ великих економічних районів на підрайони, які одночасно є адміністративно-територіальними одиницями країни.

- мікрорайонування –  поділ мезорайонів на найдрібніші адміністративні одиниці – локальні територіальні утворення з місцевими економічними зв'язками [29].

Усі три таксономічні рівні  загальноекономічного районування  взаємопов'язані й виконують різні  функції (рис. 1.1).

Поділ території України  на основні економічні райони (макрорайони) допомагає забезпечити найбільш раціональне поєднання різних галузей  господарства в районних господарських  комплексах.

Усі види загальноекономічного районування взаємопов'язані з  національно-політико-адміністративними  і політико-адміністративним поділом  території країни й забезпечують економічне співробітництво між  адміністративними одиницями та центрами, а також усередині деяких областей.

 

Загальноекономічне (інтегральне) районування

Національний політико-

адміністративний устрій

Адміністративно-

територіальний поділ

Економічне макрорайонування (основні райони) групи адміністративних областей

Економічне мезорайонування (основні райони) адміністративні області, АРК

Економічне мікрорайонування групи  низових адміністративних районів, локальні господарські утворення: вузли, центри

Рис. 1.1. Схема загальноекономічного (інтегрального) районування України (побудовано за даними [37])

 

Соціально-економічний  регіон є частиною території країни, яка характеризується певною спеціалізацією і комплексно-пропорційним розвитком людської діяльності. Суспільно-географічний район - це географічно-цілісна, просторово відмежована частина країни, на якій елементи господарського і соціального життя утворюють органічну єдність. Тобто  суспільно-географічним районом України слід вважати – великий регіон України, територія якого тісно пов'язана з найбільшим розташованим на ній населеним пунктом – демографічним, урбаністичним, соціальним, культурним та економічним ядром, що визначає її головні зовнішні функції і геопросторову організацію [36, 60].

Процес соціально-економічної  регіоналізації є дуже складним, оскільки передбачає взаємодію різних за змістом чинників. Головними чинниками регіоналізації є такі:

- рівень розвитку територіального  поділу праці, господарська вигода  від нього, характер внутрішніх і зовнішніх зв'язків та особливості їхньої територіальної локалізації;

- рівень розвитку  матеріально-технічної бази і  науково-технічної оснащеності (основні фонди, транспортна мережа, будівельна база);

- наявність необхідних природних умов і ресурсів для матеріальної діяльності людини (рівень освоєності території);

- наявність трудових  ресурсів з певними трудовими  навиками, кваліфікацією праці, національними та етнічними особливостями;

- функціональні  типи поселень;

- рівень урбанізації  території;

- рівень розвитку соціальної інфраструктури;

     - національні  кордони.

Соціально-економічна регіоналізація є процедурою структуризації суспільної діяльності людини за її найважливішими ознаками і властивостями, які враховуються в принципах, критеріях і показниках.

До принципів регіоналізації належать:

- об'єктивна суспільна  цілісність території, що грунтується на взаємопо-в'язаності всіх її компонентів;