Кінофотофонодокументи

Амбротипія

У 1851 році англієць Фредерік Скотт Арчер придумав новий спосіб отримання негативних фотографічних зображень на фотопластинках із застосуванням колоїдної емульсії. Цей спосіб здійснив величезний вплив на історію виникнення фотографії, і він застосовувався протягом кількох наступних десятиліть для друку знімків. Більше того, цей спосіб застосовувався практично без змін аж до кінця XX століття для виробництва друкарських кліше.

Використовуючи колоїдну емульсію, Арчер в середині 50-х років XIX століття розробив свою технологію фотографії, яку він назвав «амбротипія». В результаті цього процесу виходив скляний негатив, який виглядав як позитив, коли накладався на чорний фон. Новий спосіб виявився більш технологічний, ніж дагеротипія, і тому наприкінці 1850-х амбротипія виявилася популярнішою. До того ж, для цього способу фотографування час експонування виявився набагато меншим, і тому робити фотографії таким чином набагато простіше – цей факт не міг не вплинути на історію виникнення фотографії.

Амбротипія зробила фотографію більш простим процесом, але при цьому вона залишалася дуже недешевим задоволенням. Тому були зроблені спроби винаходу технології, яка могла б реалізувати всі переваги амбротипів, і при цьому виявитися дешевшою. Історія виникнення і розвитку фотографії просунулася вперед ще на один етап, коли в кінці XIX століття був винайдений тінтайп (друга назва – феротипія). У цій технології замість дорогої скляної пластини використовуються листки заліза або олова, які покриваються чорною емаллю. Нові матеріали дозволили помітно знизити вартість виробництва знімка, а також значно збільшили термін зберігання завдяки наявності лаку на металевій поверхні. Ця технологія виявилася настільки успішною, що застосовувалася до середини 1950-х років, коли з'явилися плівкові технології.

Фотоплівка, Кодак та Істмен

Важливою віхою в історії виникнення фотографії стала поява фотоплівки. І тут не обійшлося без людини, яка визначила напрям розвитку фотографії. Мова йде про Джорджа Істмена, засновника компанії Кодак. Все почалося з того, що Істмен, будучи пристрасним фотографом, звернув свою увагу на способи зниження вартості цього захоплення. Після серії експериментів і наукових пошуків Істмен придумав річ, яка здається нам настільки простою і логічною, що не відразу стає зрозуміло, яке велике значення має це відкриття. Фотоплівка, придумана Істменом, дозволила спростити процес. Однак Істмен був не тільки талановитим інженером – крім іншого, він виявився генієм того, що зараз називається «маркетинг».

Істмен розробив спеціальну камеру, яка працювала з його плівкою. Ця камера продавалася з уже зарядженою плівкою. Після того, як плівка була відзнята, камера просто віддавалася в спеціальні майстерні «Кодак» – клієнтам Істмена не потрібно було самим займатися проявленням фотографій. Це зробило величезний вплив на історію розвитку фотографії – адже тепер, для того, щоб отримати знімки, не потрібно було вникати в тонкощі процесу – досить було просто знімати! Саме про це говорив рекламний лозунг Істмена – «Ви тиснете на кнопку, ми робимо все інше».

Однак перша камера, яку він випустив у 1888 р. коштувала 25 доларів – досить багато для того часу. Для багатьох це було не по кишені. Проте винахідливий Істмен придумав, як знизити вартість. У 1900 році в історії виникнення фотографії відбулася подія, завдяки якій вона стала по-справжньому масовим захопленням. Справа в тому, що саме в цей час Джон Істмен випустив камеру «Box Brownie», яка коштувала всього 1 долар. Така низька ціна пояснювалася просто – камера збиралася з картону й дерева, проте для масового користувача це було не принципово.

Кольорова фотографія

Нова історія фотографії почалася разом з появою кольорової плівки. Незважаючи на те, що формально історія кольорової фотографії почалася ще на початку XX століття, активне поширення цієї технології почалося тільки в 30-х роках. Саме в той час з'явилися плівки AGFAcolor і Kodachrome. Активне впровадження кольорової фотографії зробило фотографію ще більш близькою і зрозумілою масовому глядачу. Впровадження кольорової фотографії йшло відносно повільно – справа в тому, що для прояву кольорових плівок необхідна спеціальна техніка і цей складний процес важко виконати вдома. Однак з часом, розвинена інфраструктура фотолабораторій дозволила вирішити цю проблему.

Нова епоха фотографії – цифрова

Ще новіша історія фотографії почалася разом з появою цифрової фотографії. Завдяки тому, що в цифрових фотокамерах замість фотоплівки використовується світлочутлива ПЗС-матриця – аналогова мікросхема, що складається зі світлочутливих фотодіодів, при знімку зображення оцифровується і зберігається в двійковому вигляді. Такий підхід до фотографії дозволяє сильно спростити процес фотографії, оскільки тепер можна автоматизувати всі необхідні для вдалого знімка налаштування. Крім того, цифрова фотографія дозволила зробити камери набагато більш компактними і зручними для фотографа. Незважаючи на те, що ще недавно професійні фотографи ставилися до цифрової фотографії дуже насторожено, на сьогоднішній день можна не сумніватися – ера цифрової фотографії наступила всерйоз і надовго.

Залежно від функціонального (цільового) призначення розрізняють фотографії загального і спеціального призначення. До розряду фотографій загального призначення відносять документальну, художню, любительську. До фотографій спеціального призначення відносять науково-технічну, аеро-, мікрофотографію, рентгенівську, інфрачервону, репродуковану та інші фотографії [10].

Залежно від світлочутливого матеріалу фотографії бувають двох видів: галогенсрібні й безсрібні. У галогенсрібних фотографіях світлочутливим елементом є гелогенид срібла. У безсрібних – несрібні світлочутливі сполуки. Ширшого поширення набули галогенсрібні фотографії.

За кольором зображення фотографії чорно-білі й кольорові.

За виглядом підкладки і матеріальної основи носія розрізняють фотографії на гнучкій полімерній (фото- і кіноплівка), жорсткій (скляні пластинки, кераміка, дерево, метал, пластмаса) і паперовій основі (фотопапір). Фотографії можуть бути аркушеві (карткові) і рулонні (на котушках, бобінах) різної довжини і ширини. Основними матеріальними носіями фотографії є плівка і папір.

За розмірами плівки загального призначення фотографії випускаються плоскими форматами, котушковими неперфорованими й котушковими перфорованими [9, с. 375 – 376].

 

Діапозитив

Діапозитив (грец. dia – через + лат. positivus – позитивний) (слайд) – позитивне фотографічне або мальоване зображення на прозорому матеріалі (плівці або склі), призначене для проекції на екран (Додаток Д) [7, с. 265].

Діапозитив розглядають на просвіт або проектують на екран за допомогою спеціальних оптичних апаратів –  діапроектора або діаскопа.

Діапозитиви відносяться до візуальних документів статичної проекції (зображення нерухоме), бувають чорно-білими і кольоровими.

Діапозитиви мають розміри 50x50, 70x70 або 85x85 мм. Плівкові діапозитиви з розмірами кадру 18x24, 24x24, 28x28, 24x36, 40x40 мм вмонтовуються в спеціальну рамку розміром 50x50 мм [10].

Діапозитиви випускаються в картонних коробках або целофанових упаковках з вкладеним коротким описом (сюжетним аркушем). На коробці вказані найменування серії, її номер, кількість чорно-білих і кольорових слайдів, дата випуску. Зліва на кожному діапозитиві проставляються номер серії і його порядковий номер.

Матеріальною основою слайдів і діафільмів є фотоплівка, стійкість якої до зовнішніх дій визначається складом емульсивного шару. Найбільш надійні фотоплівки з сріблосодовою емульсією: за ідеальних умов вони можуть зберігатися до 1000 років, чорно-білі фотоплівки з іншою емульсією зберігаються від 10 до 140 років, кольорові – від 5 до 30 років [9, с. 378].

 

2.3. Фонодокумент: загальна характеристика грамплатівки та фонограми

Фонодокумент (грец. phone – звук + документ) – музично-звучний, аудіальний документ. Він містить звукову інформацію, зафіксовану будь-якою системою звукозапису, який використовується, у тому випадку, коли отримання інформації можливо тільки з її допомогою (запис голосів тварин, птахів, людей, звучання музичних інструментів, аудіальна діагностика в медицині тощо).

За приналежністю знаків запису до певних знакових систем фонодокумент відноситься до розряду технічно кодованих документів, інформація на які наноситься шляхом зміни поверхні носія або його структури. Фонодокумент одержують шляхом перетворення тимчасового фізичного процесу, що відображає записуваний звуковий сигнал, у відповідні просторові зміни фізичного стану або форми носія запису. Для цього звичайно застосовують нерухомі записуючі елементи й рухомі носії запису. Напрям поширення сліду на носії запису, що виникає в результаті відносного переміщення записуючого елементу й носія, є просторовою розгорткою записуваного сигналу. Цей напрям пов’язаний з формою носія і визначається переміщенням запису щодо записуючого елементу [9, с. 379 – 380].

За матеріальною конструкцією носія фотодокументи поділяють на стрічкові (у вигляді кіноплівки й магнітної стрічки) і дискові (у формі диска).

 

Грамплатівка

Грамплатівка – диск із записом звуку. Це механічний фонодокумент, що має форму диска, одержаний шляхом пресування, штампування або лиття (Додаток Е) [2, с. 11].

За способом запису грамплатівки поділяють на два види: монофонічні (одноканальні) і стереофонічні (двоканальні).

За швидкістю обертання диска монографічні грамплатівки бувають 78, 45, 33 1/3, 16 2/3, 8 1/3 об/хв. Промисловість випускає монофонічні й стереофонічні грамплатівки трьох форматів: гігант (діаметр диска – 300 мм), гранд (діаметр диска – 250 мм), міньєн (діаметр диска – 175 мм).

Для розмежування грамплатівок на етикетках проставляються спеціальні позначення: М – моно, С – стерео, Г – гнучка, А – цифрова [7, с. 266]..

Паспорт платівки – етикетка – маленький паперовий кружок у центрі диска. На етикетці, крім найменування запису й номера ДСТУ, є низка умовних позначень. Монофонічний запис позначається трикутником, стереофонічний – двома колами, що перехрещуються, і словом „стерео”. Номінальна частота обертання платівки позначається цифрою 33 (число обертів за хвилину).

Кожній грамплатівці привласнюється індекс-номер, який закріплюється за нею назавжди, скільки б вона не тиражувалася.

Грамплатівки упаковують у конверт. Розрізняють художній конверт, виготовлений із спеціального паперу, і внутрішній конверт з поліетиленової плівки [10]. За зовнішнім оформленням грамплатівки бувають: вкладені в звичайні конверти, які не мають інформації; вкладені в яскраво оформлені конверти з інформацією про її зміст; вміщені в коробки, у яких зібраний комплект грамплатівок  з супровідною брошурою; платівки-альбоми, що розкриваються як книги, що мають друкарський текст; платівки, вкладені в палітурку книги. На художньому конверті, крім найменування запису, змісту програми, авторів творів і виконавців, указують прізвища звукорежисера й редактора, що записав і підготував дану програму, художника або фотографа, що оформив конверт, автора анотації. На конверті вказують рік запису і випуску платівки, завод-виробник, студію, що підготувала грамзапис, а також наклад випущеної платівки [2, с. 382].

 

Фонограма

Фонограма (грец. phone – звук і gramma – межа, буква, написання) – документ, матеріальний носій, із записаними на ньому звуковими коливаннями (мова, музика або умовний сигнал) [9, с. 384].

Залежно від системи звукозапису розрізняють фотографічні, магнітні й оптичні фонограми. Залежно від форми носія розрізняють магнітні фонограми на стрічці, магнітні відеофонограми у касеті, оптичні фонограми на диску. Фонограми мають великі переваги перед грамплатівками тому, що на них можна самому фіксувати будь-яку необхідну звукову інформацію. Проте якість запису на магнітній стрічці поки що не може бути такою високою, як на грамплатівках; запис може бути випадково стертим. З винаходом касет, які надійніше укрили магнітофонну плівку від випадкових пошкоджень, надійність і довговічність магнітних записів значно зросла. Час звучання касети перевершує грамплатівко вий і коливається від 60 до 120 хвилин. Виробництво касет складає 25 – 30% від загального обсягу виробництва грамзаписів у світі. Виробництво касет складає 25 – 30% від загального обсягу виробництва грамзаписів у світі. За допомогою магнітофона можна записати визначні місцеві події, виступи відомих людей, радіопрограми [7, с. 266 – 267]. 

2.4. Порівняльний аналіз переваг та недоліків окремих видів аудіовізуальних документів

Різноманітність відображеної у кінодокументах інформації, добре налагоджене промислове виробництво роблять кінодокументи одним з найбільш популярних видів КФФД, тому з метою визначення найбільш функціонально оптимального виду кінодокументів ми здійсни порівняльний аналіз переваг та недоліків окремих їх різновидів, а саме: діафільмів, кінофільмів та відеофільмів.

Так, головною перевагою діафільмів є те, що швидкість показу залежить від того, хто демонструє, а кожен кадр може вивчатися так довго, як потрібно, що неможливо при використанні кінодокументів динамічної проекції (кінофільмів). Діафільми прості в обігу і зберіганні, можуть демонструватися на нескладному обладнанні й не вимагають для демонстрації спеціальних умов (сильне затемнення приміщення). Одночасно позитивною й негативною рисою діафільмів є суворо заданий порядок кадрів, який, з однієї сторони, допомагає користувачу уловити логіку розвитку теми, але, з іншого боку, не дає можливості змінити порядок показу окремих кадрів. За необхідності з діафільмів можна зробити слайди [9, с.366].

Інформаційні можливості кінофільмів набагато ширше й багатше, ніж будь-якого іншого образотворчого документа, оскільки сприймане на екрані впливає на глядача не тільки як інформація про явища, процеси або предмети, але і як їх безпосереднє адекватне відображення. Це дозволяє опускати багато пояснень і подробиці й спрямовувати увагу користувача на головну й суттєву, впливаючи на емоційну й пізнавальну сторони сприйняття. Кінофільм може демонструватися у великій (декілька сотень і більш людей) аудиторії [9, с. 367].

Відеофільм перевершує кінофільм за такими параметрами, як простота виготовлення й показу, вартість виготовлення й устаткування для виготовлення й демонстрації, тривалість створення. Відеофільм знімається невеликою і легкою відеокамерою, запис зображення і звуку йде одночасно. Відеофільм може бути показаний у незатемненій кімнаті. Відеоплівка може зупинятися для дискусії, відповіді на питання і коментарів. Велика доступність обладнання для показу відеофільм зумовила практику переписування кінофільму на відеоплівку. Недоліком відеофільмів є обмеженість аудиторії для його показу: при проектуванні на великий кіноекран чіткість знижується. Крім того, частий показ відеофільму призводить до спотворення зображення [9, с. 370].

Таким чином, можемо визначити, що безумовного лідера серед кінодокументів не має, оскільки як діафільми, кінофільми так і відеофільми мають низку позитивних і негативних рис, тому необхідно констатувати, що діафільми, кінофільми й відеофільми рівноправні у функціонуванні в середовищі соціальної документної комунікації.