Розподіл та використання загальнодержавних фінансових ресурсів

До витрат на соціальні гарантії населенню належать асигнування з бюджету на надання допомоги сім'ям із дітьми, цільові грошові виплати на проживання громадянам із мінімальними доходами; додаткові виплати населенню на покриття витрат на оплату житлово-комунальних послуг, грошова допомога переселенцям, компенсація реабілітованим громадянам, пільгові кредити членам житлобудівних кооперативів, індивідуальним забудовникам (на завершення раніше розпочатого будівництва), компенсація додаткових витрат, пов'язаних із лібералізацією цін у будівництві житла, яке здійснюється підрядними організаціями для житлобудівних кооперативів та індивідуальних забудовників, а також вартості будматеріалів для сільських забудовників, виплата державної допомоги одиноким матерям та матерям, які доглядають за дітьми, фінансування програм із соціального захисту інвалідів, надання пільг ветеранам, інвалідам війни й ветеранам праці.

Витрати на соціально-культурні заходи включають бюджетні асигнування на дошкільне виховання, позашкільну роботу з дітьми, на загальноосвітні школи всіх видів, на підготовку кадрів, охорону здоров'я та фізичну культуру, культурно-виховну роботу, утримання будинків-інтернатів, будинків для інвалідів та інших установ соціального забезпечення.

До витрат на розвиток науки належать асигнування на утримання науково-дослідних інститутів та підрозділів, підвідомчих НАН України, галузевих академій міністерств та відомств, територіальних органів управління, що фінансуються з бюджету за програмою Державного комітету України з питань науки, технологій та промислової політики; а також міністерств і відомств, які фінансуються за рахунок їх власних джерел.

Витрати на пенсії та надання допомоги включають витрати на виплату пенсій та надання допомоги за рахунок коштів Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування, а також за рахунок бюджетних асигнувань, а саме: усі види пенсій, що виплачуються громадянам відповідно до чинного пенсійного законодавства, включаючи пенсії військовослужбовцям усіх видів та родів військ та допомогу при тимчасовій втраті працездатності.

Витрати на оборону складаються з витрат на утримання військових підрозділів Міноборони, Національної гвардії, прикордонних військ, штабів і військ цивільної оборони, а також витрати на навчання молоді військових спеціальностей та на утримання військових комісаріатів.

До витрат на управління належать витрати на утримання законодавчої, виконавчої, судової влади, прокуратури, правоохоронних органів, включно зі службою Національної безпеки України, органами внутрішніх справ, податковими службами та митними органами.

До витрат на зовнішньоекономічну і зовнішньополітичну діяльність належать внески до міжнародних організацій, членами яких є Україна, витрати на утримання дипломатичних представництв України за кордоном, витрати на короткотермінові відрядження відповідальних працівників органів державної законодавчої та виконавчої влад, а також інші витрати.

Витрати господарських структур на соціальні заходи включають витрати суб'єктів господарської діяльності на виплату матеріальної допомоги, організацію відпочинку та лікування, поліпшення харчування та задоволення інших соціальних потреб працівників, що здійснюються за рахунок їхніх власних прибутків.

До інших витрат господарських структур належать витрати, які здійснюються суб'єктами господарської діяльності за рахунок їхніх власних прибутків, крім зазначених вище.

Витрати на обслуговування державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього включають витрати: на виплату процентів за вкладами населення в Ощадному банку станом на 01.01.92 p. (тобто, які залишились після ліквідації союзної системи ощадних кас), на виплату процентів за кредитами та на погашення кредитів, одержаних урядом від Національного банку України для покриття витрат бюджету, виплати процентів за державними цінними паперами та витрати з їх викупу, а також на погашення державних внутрішніх та іноземних позик й інші витрати з обслуговування боргу.

До інших видатків бюджету належать видатки: на фінансування житла для військовослужбовців та членів їх сімей; на реставрацію пам'яток архітектури; охорону навколишнього природного середовища; ядерну безпеку; витрати, пов'язані з поверненням кримськотатарського населення та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; на фінансування заходів із ліквідації стратегічних озброєнь та заходів, визначених Національною програмою поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; на відшкодування сільськогосподарським та переробним підприємствам власних коштів, використаних на будівництво об'єктів соціально-культурного призначення; витрати на викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики; витрати на індексацію вкладів населення в установах Ощадбанку; на створення резервного фонду Кабінету Міністрів України та інші.

Після виконання розрахунків показників балансу в розрізі окремих статей доходів та витрат визначається їх взаємозв'язок, тобто збалансованість показників, для чого до схеми балансу долучаються показники перевищення доходів над витратами або витрат над доходами.

3.3. Розподіл  та перерозподіл національного  доходу

Національний дохід — це сукупність коштів, за рахунок яких існує та розвивається суспільство та які підлягають поділу між окремими індивідами та групами. Пропорції останнього справляють безпосередній вплив на особисті та сімейні доходи, зумовлюючи їх диференціацію, а разом з тим матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціальних груп.

Розподіл національного доходу виступає як сукупність відносин, що виникають з приводу новоствореної вартості між безпосередніми учасниками її виробництва — власниками факторів виробництва. На рівні мікроекономіки (господарських ланок, підприємств, об`єднань) у зв`язку з розподілом національного доходу утворюються такі специфічні форми доходів, як заробітна платня, прибуток, процент, дивіденд, орендна плата, рента, у тому числі земельна. Названі доходи називають первинними, або основними, оскільки вони підкреслюють специфіку економічних суб`єктів, що одержують такі доходи, — їх безпосередню участь у створенні національного доходу. Водночас первинні доходи учасників виробництва можна назвати факторними, оскільки кожен з них пов`язаний з фактором виробництва, з його привласненням у певній економічній формі. Первинні доходи виступають і як різні за формою особисті доходи.

Первинні доходи не залишаються повністю у розпорядженні суб`єктів виробництва, а у результаті перерозподілу частково трансформуються у вторинні, або похідні доходи. Основними каналами перерозподілу національного доходу є система ціноутворення, фінансово-кредитна система, насамперед її центральна ланка — державний бюджет, внески до суспільних, доброчинних, релігійних фондів та організацій тощо.

Вторинні, або похідні доходи у сучасних економічних системах реалізуються через виплати із соціального страхування, стипендії, інші надходження з фінансових закладів (проценти по вкладах, виграші по позиках, лотереях тощо).

У західній економічній літературі розрізняють також функціональний та вертикальний розподіл доходів у суспільстві. Перший відбувається на ринках різних факторів виробництва — праці, засобів виробництва, природних ресурсів та інших і пов`язаний з цінами останніх, з механізмом ринкового саморегулювання. Так, якщо існує дефіцит робочої сили, представники найманої праці можуть вимагати більш високої заробітної плати, частка якої у національному доході у результаті її підвищення зростатиме. Якщо існує дефіцит засобів виробництва чи природних ресурсів, зростає ціна факторів виробництва, а разом з тим і частка доходів їх власників у національному доході. Отже, функціональний розподіл доходів характеризує розподіл доходів між власниками різних факторів виробництва.

Вертикальний розподіл доходів показує. як розподіляються доходи між різними індивідами та домашніми господарствами (сім`ями), незалежно від джерел і засобів їх одержання, а також, які доходи перебувають у розпорядженні відповідних домашніх господарств.

Вертикальний розподіл ресурсів також впливає на попит і пропозицію на відповідних ринках. Так, технічний прогрес, викликаючи зміни у структурі попиту на робочу силу (підвищення в одних професійних групах, зниження в інших), впливає на співвідношення заробітної плати різних категорій найманих працівників та доходів їх сімей.

Незважаючи на те, що ці два підходи грунтуються на методологічних засадах суб`єктивістської школи, вони є цінними для розв`язання ряду теоретичних і практичних питань макроекономічного аналізу, зокрема при виборі оптимального варіанта податкової системи країни тощо. Тому з переходом до системи національних рахунків цей підхід набуватиме широкого застосування в Україні.

У результаті розподілу та перерозподілу доходжу нації в усіх власників і трудящих, груп населення, сімей та індивідів, підприємств та установ утворюються кінцеві доходи з використанням яких пов`язана заключна стадія руху національного доходу — його використання. Дохід нації призначений для поточного споживання населення та нагромадження. Останнє виступає необхідною умовою розширеного відтворення, характерного для сучасних економічних систем, у зв`язку з чим частка національного доходу систематично використовується для нарощування ресурсів і вдосконалення науково-технічного й організаційного досвіду суспільства. Тому показник "національний дохід, використаний на споживання та нагромадження” обчислюється за формулою

                                      НД = ФС + ФН,

де ФС — фонд споживання населення, який у формі особистих доходів надходить трудящим та власникам економічних ресурсів, а також непрацездатним; ФН — фонд нагромадження, який у формі капіталовкладень (державних та ін.) використовується для розширення виробництва та соціальної інфраструктури.

Національний дохід, використаний на споживання та нагромадження не збігається з показником виробленого національного доходу. Використаний дохід нації зменшується на суму втрат (незібраний або частково зіпсований врожай, втрати від стихійного лиха). Він може зростати чи зменшуватись й залежно від сальдо зовнішньоекономічної діяльності .

Велика увага у макроекономічному аналізі приділяється співвідношенню споживання та нагромадження. З одного боку, фонд нагромадження, його обсяг і структура визначають темпи розширеного відтворення. З другого боку, надмірне збільшення фонду нагромадження стримує зростання споживання, особистих доходів, у результаті чого підриває стимули до розширення виробництва та підвищення його ефективності. Отже залежність між фондом нагромадження та темпами зростання не прямо пропорційне.

Утвердження адміністративно-командної системи ознаменувалося значним підвищенням норми нагромадження (ця норма характеризується часткою національного доходу, яка використовується для нагромадження). У Росії напередодні першої світової війни вона становила 8,5%. Дещо вищим був цей показник напередодні першої п`ятирічки. Але вже на початку другої п`ятирічки норма нагромадження перевищила 30%. Індустріалізація вимагала певного підвищення норми нагромадження, але вона зросла до надмірно високого рівня, який не відповідав можливостям країни. Тому підвищення темпів економічного зростання обернулося невідшкодованими втратами частини ресурсів, зниженням життєвого рівня великих груп населення, порушенням найважливіших пропорцій відтворення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Фінансові ресурси є матеріальними носіями фінансових відносин, що дає змогу виділити фінанси із сукупності інших економічних категорій, бо жодна з них не характеризується таким матеріальним носієм. Ця особливість притаманна фінансам будь-якої економічної системи, проте в різних економічних системах застосовуються неоднакові форми і методи створення й використання фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси – це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу і використання валового внутрішнього продукту за певний період.

Держава розпоряджається не всіма фінансовими ресурсами, створеними в країні за певний період часу. У розпорядженні держави знаходяться централізовані фінансові ресурси:

• бюджетної системи;
• державних фінансових інститутів (Центрального банку, державних фінансових органів, державних кредитних установ);
• централізованих і децентралізованих фондів цільового призначення.
• Джерелом фінансових ресурсів виступає валовий внутрішній продукт (ВВП).

Взаємозв'язок фінансових ресурсів із вартісною структурою внутрішнього валового продукту.

Частина фінансових ресурсів є вирахуваннями із заробітної плати, податків та платежів населення. Велику частку також становлять непрямі податки, які в структурі валового внутрішнього продукту показані згорнутим сальдо, тобто за мінусом дотацій, що надаються різним галузям економіки з державного бюджету. Тому при зіставленні фінансових ресурсів із валовим внутрішнім продуктом треба враховувати особливість взаємозв'язків показників, оскільки метод обчислення фінансових ресурсів об'єктивно зумовлює підвищення їхньої питомої ваги у валовому внутрішньому продукті. Було б доцільно здійснювати коригування фінансових ресурсів із метою вилучення подвійного рахунку.