Розподіл та використання загальнодержавних фінансових ресурсів

Основними критеріями вибору галузей є: їх; експортний потенціал або можливість його нарощування; прискорений розвиток галузей, який сприяє підвищенню конкурентоздатності більшості з них (їх модернізації, підвищенню ефективності); можливість заміни імпорту. До найперспективніших галузей в Україні належать електроніка, машинобудування, чорна металургія, кораблебудування, трубопровідний транспорт, аерокосмічні ракети й апарати, сільське господарство, харчова і текстильна промисловість, охорона здоров'я, охорона навколишнього середовища, їх у першу чергу повинна фінансове підтримувати держава, постачати ресурсами, вони мають користуватися податковими, кредитними пільгами тощо.

5. Зменшення частки  військових нагромаджень. Відіграє певну роль у поліпшенні структури фонду нагромаджень.

6. Підвищення  якості продукції, скорочення витрат  на її зберігання та споживання, розширення її асортименту тощо. Має важливе значення для вдосконалення фонду споживання.

7.  Скорочення суспільних фондів споживання (за рахунок окремих пільг, надмірно високих пенсій для держслужбовців та ін.). Це важливий напрям вдосконалення фонду споживання в Україні. Так,  в державі налічується до 18 млн. пільговиків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Розподіл та використання загальнодержавних фінансових ресурсів

3.1. Баланс фінансових ресурсів і витрат у державі

В умовах становлення державної незалежності України, реформування її економіки, побудови власної фінансової системи питання створення науково обґрунтованих методичних і методологічних принципів побудови балансу фінансових ресурсів та витрат держави має велике теоретичне й практичне значення.

Баланс фінансових ресурсів і витрат в державі – це комплексний документ-прогноз, в якому відображається обсяг утворюваних фінансових ресурсів та їх використання в усіх секторах економіки.

Баланс є складовою прогнозу економічного та соціального розвитку держави, його фінансовою програмою. У ньому розкриваються можливості фінансового забезпечення темпів і пропорцій розвитку економіки держави у прогнозованому періоді та пропорції розподілу її валового внутрішнього продукту. Він є базою для прийняття управлінських рішень із питань підвищення ефективності використання усіх видів ресурсів, обґрунтування резервів зростання нагромаджень, залучення додаткових інвестиційних джерел, а також слугує інформаційною й аналітичною основою для розробки та обґрунтування фінансової політики держави.

Проблема розробки балансу фінансових ресурсів і витрат держави має свою досить тривалу й складну історію. Ідея його розробки виникла ще в 30-ті роки. Була зроблена спроба охопити всі фінанси суспільного сектора зведеним фінансовим балансом. Українська РСР однією з перших серед республік колишнього СРСР почала розробляти методологію складання фінансового балансу. У 1928 році схема фінансового балансу республіки була розроблена й подана на розгляд до союзних органів [6, 96].

Одночасно велись роботи з-розробки зведеного фінансового балансу країни. Такий баланс був розроблений і затверджений на 1931 рік Постановою ЦВК і РНК СРСР "Про єдиний фінансовий план". Але вже починаючи з 1932 року робота зі складання єдиного фінансового плану була припинена, що було не випадковим. Практика виявила нереальність виконання його положень в умовах, коли механізм управління й планування народним господарством країни перебував на стадії свого становлення. Були відсутні й багато інших передумов для його реалізації. Нереальною була ідея його розробки в територіальному розрізі й на різних рівнях управління та планування (республіка, область, район тощо). Головними перешкодами, зокрема, були: слабкий розвиток балансових методів планування, незадовільний стан обліку й іншої економічної інформації, низька кваліфікація кадрів, відсутність апробованих методик складання фінплану в територіальному розрізі, що зумовлювало складність і водночас низьку якість територіальних фінансових планів, які розроблялись на місцях.

З набуттям Україною державної незалежності виникла необхідність докорінної перебудови роботи зі складання балансу фінансових ресурсів та витрат держави і передусім з розробки методичних положень, що було викликано:

• переходом у підпорядкування України великої кількості суб'єктів господарської діяльності та бюджетних установ із відання колишніх союзних міністерств і відомств;
• появою нових джерел доходів (відрахування до Фонду ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, Фондів зайнятості, конверсії, доходи від приватизації, іноземні кредити, доходи від кредитної емісії НБУ тощо), а також потреб на фінансування заходів, яких раніше не було (витрати на оборону, зовнішньоекономічну діяльність, обслуговування державного боргу, створення страхових та резервних фондів тощо);
• введенням нової системи оподаткування та нових видів податків як для юридичних, так і фізичних осіб, які раніше не справлялись;
• значним падінням питомої ваги доходів суб'єктів державної власності в загальному обсязі доходів і витрат та докорінною зміною системи управління підприємствами й організаціями, а поряд з цим і чинного порядку звітності (ліквідація окремих міністерств і відомств, приватизація державних об'єктів, утворення спільних підприємств);
• переходом більшості підприємств колишнього ВПК на випуск цивільної продукції та відкриту статистичну звітність про показники їх роботи .

Метою розробки балансу фінансових ресурсів держави є визначення розмірів фінансових ресурсів, що створюються в державі й можуть бути використані для здійснення заходів з економічного й соціального розвитку на прогнозований період: становлення збалансованості доходів і витрат в державі, а також обґрунтованості використання фінансових ресурсів на соціальні гарантії населенню, утримання невиробничої сфери, розвиток економіки, оборону та управління, виходячи з програми економічного й соціального розвитку держави; перевірка економічного обґрунтування розрахунків державного бюджету, балансу грошових доходів та витрат населення, платіжного балансу та інших фінансових балансів.

Досягнення цієї мети водночас і є формою використання фінансів для регулювання показників економічного й соціального розвитку, забезпечення їх економічної обґрунтованості й ефективності.

Охоплюючи повний обсяг ресурсів у цілому по державі незалежно від того, в якій конкретній галузі вони утворилися та використовуються, баланс фінансових ресурсів і витрат в державі відображає їх загальну характеристику за джерелами і напрямками, є самостійним документом синтетичного характеру. Це дає змогу використовувати його показники як критерії для оцінки ефективності виробництва. Вони доповнюють загальні показники результативності суспільного виробництва.

Необхідність у додаткових показниках для виміру ефективності суспільного виробництва зумовлена тим, що показник валового внутрішнього продукту не вичерпує всебічної оцінки рівня ефективності. Відомо, що свого часу в економічній літературі широко обговорювалося питання загального критерію ефективності суспільного виробництва. Однак досі економічна наука не має єдиного показника, що всебічно відображає динаміку ефективності виробництва. На практиці нині використовується декілька таких показників (продуктивність праці, фондовіддача, матеріаломісткість, капіталомісткість, прибуток і т. ін.).

На думку Василика О.Д., підсумкові показники балансу фінансових ресурсів і витрат в державі й окремих видів його доходів і витрат можуть стати доповненням до арсеналу показників, що використовуються для оцінки рівня ефективності суспільного виробництва.

3.2. Проблеми розробки балансу фінансових  ресурсів і витрат в державі

Баланс фінансових ресурсів і витрат в державі розробляється Міністерством економіки України разом з Міністерством фінансів на основі показників валового внутрішнього продукту та національного доходу. На підставі цих показників розвитку держави здійснюється прогноз обсягу фінансових ресурсів за окремими джерелами та напрямками їх використання у майбутньому.

У подальшому показники балансу уточнюються з урахуванням змін обсягів валового внутрішнього продукту та національного доходу, а також залучається ширше коло загальних і аналітичних показників. Враховуються також фактори, що можуть вплинути на обсяг і використання фінансових ресурсів. В деяких випадках показники балансу визначаються на основі експертних оцінок.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави складається з двох розділів: перший – доходи, другий – витрати.

Розділ доходів балансу включає фінансові ресурси, створені в економіці й сконцентровані в державному бюджеті, в розпорядженні господарських структур, в централізованих і децентралізованих цільових фондах, страхових і кредитних установах, частку доходів фізичних і юридичних осіб, а також ресурси, що залучаються від міжнародних фінансових інститутів та зарубіжних інвесторів.

Наявність таких коротких динамічних рядів ускладнює оцінку параметрів економетричних моделей і внаслідок цього застосування багатовимірних економетричних методів прогнозування. З іншого боку, неможливо провести тести щодо специфікації моделей. Ці обставини роблять доцільним, по-перше, застосування досить простих моделей для прогнозування, а по-друге, використання методу комбінації прогнозів. Метод комбінації прогнозів має дві основні переваги:

а) не будучи оптимальним при прогнозуванні конкретного показника, цей метод досить надійний при прогнозуванні великої кількості показників;

б) з огляду на розбіжності між прогнозами, одержаними різними методами, можна виявити показники, які погано прогнозуються екстраполяційними методами і до яких доцільно застосувати експертні оцінки.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави

(Див.додаток 3.2)

При формуванні показників доходів враховуються:

• прибуток державних, комунальних, спільних, орендних, акціонерних, кооперативних, приватних та інших підприємств, об'єднань, установ, банків, страхових і громадських організацій, фондів, що працюють на території держави;
• податок на додану вартість, який є однією з форм непрямих податків і уповні зараховується до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг;
• акцизний збір, який також є непрямим податком на високорентабельні та монопольні товари (продукцію), що включається до ціни цих товарів (продукції);
• амортизаційні відрахування на реновацію основних фондів, які здійснюються усіма суб'єктами господарської діяльності, виходячи із середньорічної вартості основних фондів та діючих норм відрахувань;
• відрахування на соціальне забезпечення та соціальне страхування, до яких включаються кошти, що відраховуються до Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування підприємницькими структурами усіх форм власності, й внески громадян за рахунок їх власних доходів, а також кошти від реалізації населенню путівок на лікування та відпочинок у санаторіях і будинках відпочинку, внески громадян із добровільного страхування та інші надходження;
• відрахування до Фонду зайнятості, які визначаються залежно від величини фонду оплати праці до чинних нормативів відрахувань;
• відрахування до Фонду конверсії та створення нових видів цивільної продукції, які проводяться підприємствами Мінмашпрому України за встановленими нормативами від собівартості їх продукції;
• податки та платежі населення, до яких належать обов'язкові й добровільні платежі та внески, а саме: прибутковий податок із громадян, плата за землю, податок на майно, податок із власників транспортних засобів, податок на промисел, державне мито, місцеві податки та збори;
• доходи від зовнішньоекономічної діяльності, які складаються з доходів від експорту продукції за державними контрактами та імпортного мита на товари, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності;
• приріст довгострокових вкладів населення в ощадних банках та придбання цінних паперів держави комерційними банками та населенням;
• доходи від приватизації, які надходять від реалізації об'єктів державної власності приватним фізичним та юридичним недержавним особам;
• інші доходи бюджету та господарських структур, зокрема, відрахування на геологорозвідувальні роботи, лісовий дохід, плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів, надходження відрахувань від перевищення поточних доходів над видатками Національного банку; плата за спеціальне використання надр при видобутку корисних копалин; надходження від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння; рентна плата за нафту і природний газ, що видобуваються в Україні, та різниця в цінах на природний газ; надходження до Державного інноваційного фонду; відрахування на шляхове будівництво, експлуатацію та ремонт автомобільних доріг; кредитна емісія НБУ тощо;
• іноземні кредитні надходження відповідно до урядових угод та угод окремих суб'єктів національної економіки з іноземними фінансовими інститутами, фірмами та компаніями;
• доходи від транзиту територією України газу, нафти та інших продуктів відповідно до обсягів такого транзиту за тарифами, які визначаються міжурядовими угодами.

У другому розділі балансу відображаються витрати, які здійснюються державою, суб'єктами господарської діяльності всіх форм власності та рівнів підпорядкування за рахунок власних коштів і різних фінансових інститутів на розвиток економіки, задоволення соціально-економічних потреб, соціальний захист населення, оборону та управління, зовнішньоекономічну та зовнішньополітичну діяльність держави, обслуговування державного боргу тощо.

Прогнозування витрат балансу загалом здійснюється із застосуванням економіко-математичних методів, аналогічних прогнозуванню доходів балансу. При цьому враховуються їх економічний зміст, призначення та порядок формування.

Розділ витрат включає: витрати на розвиток економіки, що здійснюються державою та суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності та підпорядкування за рахунок усіх джерел фінансування на капітальні вкладення, приріст обігових коштів, капітальний ремонт, проведення геологорозвідувальних робіт, утримання та розвиток житлово-комунального господарства та інші заходи.

До складу витрат на капітальні вкладення включаються: фінансування нового будівництва виробничих, соціально-культурних об'єктів, житла, шляхів тощо. Витрати на капітальний ремонт включають лише видатки бюджету на ці потреби. До витрат на утримання та розвиток житлово-комунального господарства включаються видатки бюджету на вказані цілі, крім дотацій з бюджету, пов'язаних із здійсненням державного регулювання цін і тарифів на паливо та комунальні послуги.

Інші витрати на розвиток економіки включають кошти за рахунок усіх джерел фінансування, що спрямовуються на фінансування заходів із конверсії підприємств оборонного комплексу, фінансування національної космічної програми, створення потужностей з переробки брухту й відходів дорогоцінних металів, протиепізоотичні заходи, фінансування бюджетних установ та інші витрати агропромислового комплексу, проведення заходів із водного господарства, охорони та відтворення рибних запасів, проведення земельної реформи, землевпорядкування, докорінне поліпшення земель, ведення лісового господарства, фінансова допомога й часткова сплата процентів за наданими кредитами підприємцям, селянським (фермерським) та колективним господарствам на заготівлю сільськогосподарської продукції за державним контрактом, створення державних резервів тощо.

Державні дотації та виплати різниці в цінах включають дотації на газ, бюджетні асигнування на відшкодування паливо-постачальним організаціям різниці в цінах на тверде паливо, що реалізується населенню, дотації житлово-комунальному господарству (на воду, водовідведення, теплопостачання, житлове господарство), дотації міському електротранспорту, автомобільному пасажирському транспорту загального користування, метрополітенам, на здешевлення вартості будівництва молодіжними (житловими) комплексами, на відшкодування витрат шкільним їдальням.