Управління фінансовими ризиками

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................5

Розділ I. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РИЗИКУ ТА НЕОБХІДНІСТЬ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ……………………………........8

1.1. Поняття та головні чинники виникнення ризику ………………...………..8

1.2.Інструменти управління ризиками......………………........………………...23

1.3.Організація  та особливості управління ризиками………………..…...........35

Висновки  до розділу I………………………………………………………….....41

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ПРАКТИКИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ НА ПРИКЛАДІ ПАТ «Банк Форум»………………………………………………………………..42

2.1.Організаційно-економічна характеристика  банку та аналіз основних показників......................................................................................................42

2.2.Організація управління ризиками у діяльності ПАТ «Банк Форум»……………………………………………………………………………..50

2.3 Управління фінансовими  ризиками  ПАТ "Банк Форум"..........................63

Висновки  до розділу II……………………………………………………………77

РОЗДІЛ ІІІ. СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА  ОРГАНІЗАЦІЙНІ  РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ  РНИЗИКАМИ В УКРАЇНІ……………………………………………………………………………78

3.1.Удосконалення процесу управління  ризиками……………………………...78

3.2.Світовий досвід управління  фінансовими ризиками……………………….91

Висновки  до розділу III……………………………………………………………99

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………....101

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА……………………………………………………..104

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………111

 

 

 

 

 

ВСТУП

         Об’єктом дипломного дослідження є публічне акціонерне товариство «Банк Форум». Предметом дипломного дослідження є фінансова діяльність ПАТ «Банк Форум», організація управління фінансовими ризиками. Метою дипломного дослідження є виявлення основних факторів оптимальних методів управління ризиками.

Світова фінансова криза, що охопила банківський  сектор більшості країн світу  у 2008 році, виявила принципові недоліки в організації системи управління ризиками банківської діяльності як на макро-, так і на мікрорівні.

Банківський сектор України зазнав суттєвих негативних фінансових наслідків, що виявилися  в істотному зменшенні банківського капіталу, збитковості банківської  діяльності, зниженні ліквідності та фінансової стійкості банківських  установ. Таким чином, розвиток банківського менеджменту у посткризовий період повинен спрямовуватись на подолання  принципових недоліків в організації  системи управління ризиками банківської  діяльності, які були виявлені в  умовах загострення світової фінансової кризи. Недостатня ефективність системи ризик-менджменту у банках України спричинила виникнення цілого ряду негативних наслідків як для фінансового сектора держави, так і для добробуту громадян. Отже, проблема розвитку науково- методичних підходів до управління ризиками банківської діяльності в посткризових умовах розвитку економічних відносин є актуальною та має практичне значення.

        Відповідно до статті 2 Закону  України “Про банки та банківську  діяльність ” зміст банківської  діяльності полягає у залученні  у вклади грошових коштів фізичних  і юридичних осіб та їх розміщенні  від свого імені, на власних  умовах та на власний ризик,  відкриття і ведення банківських  рахунків фізичних та юридичних  осіб. Таким чином, до основних (базових) операцій банку, які визначають специфічний характер його функціонування як фінансового посередника, доцільно відносити: депозитні, кредитні (інвестиційні) та розрахунково-касові. Остання група операцій не спричиняє для банку фінансових ризиків, оскільки виконуючи функцію посередника у безготівкових розрахунках та обслуговуючи готівковий грошовий обіг, банк здійснює лише комісійно-посередницьку діяльність, що безпосередньо не пов’язана із залученням або розміщенням ресурсів клієнтів.

       Інші базові операції є вагомим  джерелом ризиків банківської  діяльності. Зокрема, ризики депозитних  операцій, пов’язані з непередбачуваним  відтоком ресурсів, що може спричинити  різке погіршення ліквідності  банку та знизити його рентабельність  і фінансову стійкість. Потрібно  підкреслити, що у 2008 році істотне  зростання ризиків депозитних  операцій спричинило критичне  погіршення фінансового стану  у багатьох банків та змусило  Національний банк України вдатись  до крайніх заходів – введення  мораторію на дострокове зняття  депозитів населенням.

       Механізм прийняття рішень має  не лише ідентифікувати ризик,  а й дозволяти оцінити, які  ризики і якою мірою може  прийняти на себе банк, а також  визначати, чи виправдає очікувана  дохідність відповідний ризик.

       Виправданий або допустимий ризик — необхідна складова стратегії і тактики ефективного менеджменту.

        З’ясувати існування ризику, проаналізувати його на якісному рівні — це необхідні, але не достатні кроки. Важливо виявити величину того чи іншого ризику, тобто кількісно його оцінити. Ступінь ризику певного економічного рішення оцінюється втратами (збитками), яких можна очікувати в разі його реалізації, а також ймовірністю, з якою ці втрати можуть статися. Коли ймовірність втрат висока, а розмір їх малий або навпаки — збитки малоймовірні, хоча й оцінюються як значні, то ризик вважається невисоким (малим).

         Ймовірність настання певної події визначається за допомогою об’єктивних та суб’єктивних методів.

       Об’єктивні методи визначення ймовірності ґрунтуються на обчисленні частоти, з якою в минулому відбувалася розглядувана подія. Це методи теорії ймовірностей, економічної статистики, теорії ігор та інші математичні методи.

       Суб’єктивні методи спираються  на використання оцінок і критеріїв,  сформованих на підставі припущень,  власних міркувань і досвіду  менеджера, оцінок експертів,  суджень консультантів, порад  консалтингової фірми тощо.

       Суб’єктивні методи застосовуються  тоді, коли ризики не піддаються  кількісному вимірюванню — квантифікації.

       У процесі управління банківськими ризиками виникають багатофакторні залежності з численними зворотними зв’язками, які не піддаються формалізації. Коли цим знехтувати, то сутність процесу може настільки спотворитися, що буде дискредитовано саму ідею застосування формалізованого підходу. Кількісні методи, як показує практика, дають змогу підвищувати ефективність управління ризиками в банківській справі лише до певної межі, а далі виникають невиправдані ілюзії і ризик зростає.

         Для успішної реалізації системи управління банківськими ризиками необхідно дослідити їх сутність та провести їх класифікацію за певними ознаками.

       Це визначає актуальність теми  проведеного дослідження, оскільки, як уже було зазначено, одним  із важливих питань, що постає  в процесі управління ризиками, є можливість прийняття відповідних  управлінських рішень щодо мінімізації  або нейтралізації впливу ризиків  на стабільну діяльність банку.  Отже, ефективне управління банківськими  ризиками безпосередньо залежить  від прийнятих рішень, які, у  свою чергу, багато в чому  залежать не тільки від чіткого  формулювання суті ризиків, але  й від їх класифікації, оскільки  кожному ризику відповідає індивідуальна  система прийомів і методів  його мінімізації та нівелювання,  певний спектр управлінських  рішень. Класифікація ризиків за певними ознаками значно полегшує та прискорює процес управління банківськими ризиками.

 

 

 

 

Розділ  I. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РИЗИКУ ТА НЕОБХІДНІСТЬ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ

 

 

1.1. Поняття та головні чинники виникнення ризику

 

Динамічні процеси розвитку і трансформації  сучасного ринкового середовища призводять до істотного посилення  конкурентної боротьби на внутрішніх та зовнішніх ринках, що, в свою чергу, зумовлює виникнення нових та модифікації  існуючих факторів, які впливають  на організацію та ефективність здійснення банківської діяльності. Це закономірно супроводжується актуалізацією проблеми підвищення ефективності управління ризиками банківської діяльності.

          Ризик є складовою банківської  діяльності, оскільки для неї,  як і для будь-якої фінансово-економічної  діяльності, характерним є високий  рівень залежності прийняття  управлінських рішень від впливу  значної кількості факторів та  дій контрагентів, котрі важко  передбачити з необхідною точністю. Саме з невизначеністю, або з імовірнісними процесами, зумовленими важкістю точного передбачення перебігу подій у майбутньому, як правило, пов’язується виникнення ризику.

         Аналіз концептуальних положень  ризикології дозволяє відмітити,  що в наукових дослідженнях  досі відсутній єдиний підхід  до визначення самої категорії  “ризик”. Разом з тим формування  ефективної системи управління  фінансовими ризиками банку передбачає  наявність чіткого категорійно-понятійного  апарату, тобто встановлення змісто-вного  наповнення визначення дефініції  “фінансовий ризик”, виходячи із  загальнонаукових концепцій, сформованих  вітчизняними та зарубі-жними  вченими. Для досягнення зазначеної мети необхідно врахову-вати етимологію категорії “ризик”.

У закордонних  словниках для позначення категорії  “ризик” вико-ристовуються співзвучні слова: в англійській мові – “ risk”, у францу-зькій – “ risque”, в італійській – “rischio”, в німецькій – “risiko”, в іс-панській “riesgo ” тощо. На думку філологів, дана категорія походить від латинського терміна “resecum”, який в перекладі значить “скеля” або “небезпека” та вживався прадавніми мореплавцями для позначення небезпеки зіткнення з прибережною скелею.

       Отже , етимологічно категорія “  ризик” завжди пов’язується, насамперед, з проявом небезпеки або з  непевністю у різних сферах  господарської діяльності та  суспільно-економічного буття. Упродовж тривалого часу поняття ризику не лише асоціювалося з негативними проявами життєвих ситуацій, а й часто вживалося як їх синонім. Неоднозначність у трактуванні змістовного та сутнісного розуміння категорії “ризик” у сучасній вітчизняній і зарубіжній науковій літературі, на нашу думку, пов’язана з намаганням узагальнити у даній категорії всю сукупність різнорідних факторів небезпеки та всіх їх можливих наслідків для тих або інших різновидів діяльності. Часто автори намагаються поєднати різні, іноді кардинально відмінні, нау-кові підходи до трактування категорії “ризик”. У цілому, узагальнюючи наявні погляди на дану проблему, можна говорити про існування двох основних напрямів трактування даної категорії:

• результативний – при визначенні ризику увага акцентується, в пе-ршу чергу, на результаті події (успіху або невдачі), при цьому ри-зик, як правило, розуміється як можливість настання якоїсь не-сприятливої події;
• процесний – визначення ризику узагальнює проходження цілісного процесу від дії факторів формування ризикової ситуації до отри-мання результату внаслідок її існування.

З іншого боку, в сучасній теорії ризику також  чітко виокремлюються два протилежні погляди на трактування категорії  “ризик” – класичний, представниками якого є Дж. Міль та І. Сеньйор, і  неокласичний, прибічниками якого виступають А. Маршалл, А. Пігу, Дж. Кейнс. Принципові розбіжності між представниками даних підходів визначаються різним сприйняттям характеру співвідношення між непевністю та ризиком (табл. 1.1).

 

Таблиця 1.1 – Порівняльний аналіз класичних  та неокласичних поглядів на сутність категорії “ризик"

Складова теорії ризику	Класична теорія ризику	Неокласична теорія ризику
Етимологічне джерело ризику	Непевність	Небезпека
Онтологічна сутність ризику	Імовірність отримання збитків	Імовірність відхилення
	і затрат від обраного рішення	від намічених цілей
	та стратегії діяльності
Співвідношення понять	Ототожнюються	Розмежовуються
“ризик” та “непевність”

У класичній  теорії першоосновою виникнення ризику вважається непевність – стан, коли неможливо досягти вказаної об’єктивної  кван-тифікації майбутньої ситуації. Ризик сприймається як функція прямої залежності: “чим вища непевність, тим вищий ризик і – навпаки”. При цьому ці два поняття безпосередньо пов’язуються з горизонтом часу: чим триваліший період, тим більшими стають непевність і ризики. Тобто в класичному підході ризик та непевність до певної міри ототожнюються і розглядають як імовірність отримання збитків і додаткових витрат від обраного рішення і стратегії діяльності.

Стан  непевності можливий у будь-якій суспільно-економічній  си-туації, якщо наперед неможливо виявити причинно-наслідковий зв’язок між основними елементами процесу діяльності чи суспільного буття. Непевність породжується непередбачуваністю кінцевого результату, який може або збігатися з очікуваним, або бути кращим чи гіршим за нього. В умовах непевності кінцевий результат можна передбачити лише наближено, узявши одне з потенційно можливих значень. Така непевність зумовлюється, як правило, суб’єктивним сприйняттям реальних явищ.