Доход України та його особливості

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 31 Марта 2014 в 00:21, курсовая работа

Краткое описание

Макроекономіка виявляє закономірності розвитку національної економіки як єдиного цілого. Для цього обчислюються агрегатні, тобто сукупні економічні показники, які нерідко називають національними рахунками.
Щоб оцінити стан національної економіки в цілому, необхідна система національного рахівництва. Інформація, яку дають національні рахунки, є основою для розроблення і реалізації заходів держави, спрямованих на поліпшення функціонування вітчизняної економіки.

Содержание

Вступ

1. Суть та джерела виробництва національного доходу

2. Розподіл, перерозподіл, споживання та нагромадження національного доходу

3. Методи вимірювання національного доходу

4. Тенденція рівня виробництва та споживання національного доходу на сучасному етапі
Висновки

Використана література

Прикрепленные файлы: 1 файл

курсач 2.docx

— 63.70 Кб (Скачать документ)

 

На стадії виробництва розподіл національного доходу проявляється в тому, що створюється необхідний і додатковий продукт. На стадії розподілу необхідний і додатковий продукт розпадається на первинні доходи – це доходи які підкреслюють, що суб’єкти, які їх одержують беруть безпосередню участь у створенні національного доходу. На стадії обліку відбувається утворення вторинних доходів – це пенсії, стипендії, допомоги різного виду. На стадії споживання розподіл національного доходу відбувається між споживачами благ та послуг.

 

Перерозподіл національного доходу відбувається офіційними і не офіційними командами.

 

Національний дохід утворює два фонди:

 

- фонд споживання;

 

- фонд нагромадження.

 

Фонд споживання – це частина національного доходу, яку в вигляді особистих доходів громадян використовують для задоволення їх споживчих потреб.

 

Фонд нагромадження – це частина національного доходу, яка у вигляді капіталовкладень використовується для розширення виробництва.

 

Нагромадження поділяють на виробничу і невиробничу.

 

Виробнича – використовується для будівництва підприємств та купівлю засобів праці.

 

Невиробнича – використовується для будівництва житлових будинків, закладів освіти, охорони здоров’я, культури.

 

Упродовж тривалого періоду у вітчизняній економічній науці панувала марксистська версія функціонального розподілу національного доходу. Усі решта факторів беруть участь у привласненні того, що створила праця. Нам уже відомо, що праця привласнює частину сукупного доходу у формі заробітної плати, капітал – у формі процента, а земля – ренти. Марксистська версія розподілу національного доходу між факторами виробництва веде до такого висновку: якщо такі фактори виробництва, як земля і капітал, перебувають у приватній власності, то в суспільстві неминуче існує експлуатація. Приватні власники землі і капіталу привласнюють те, що створила праця. Тому прихильники марксистської схеми розподілу національного доходу виступають за одержання землі й капіталу. Сьогодні марксистська теорія розподілу має небагато прихильників серед економістів – теоретиків України.

 

Більшість фахівців поділяє неокласичну теорію розподілу, згідно з якою всі фактори виробництва створюють національний дохід і беруть участь у його привласненні. Розподіл національного доходу залежить від цін факторів виробництва.

 

Ціна фактора – це сума, яку платять за фактори виробництва (зарплата найманих працівників, рента земельних власників тощо).

 

Ціну фактора визначають пропозиція і попит на цей фактор. Припустімо, що в національній економіці є певна незмінна кількість факторів. Тому крива пропозиції фактора є вертикальною. В точці перетину спадної кривої попиту на фактор та вертикальної кривої пропозиції досягається рівноважна ціна фактора.

 

Щоб зрозуміти, як установлюється ціна фактора і розподіляється дохід, потрібно проаналізувати попит на фактори виробництва, який визначають фірми, що використовують працю і капітал. Розглянемо попит на фактори виробництва з боку конкурентної фірми, яка не може вплинути ні на ціни на власну продукцію, ні на ціни факторів, а приймає їх як дані ринком.

 

Обсяг продукції, який виготовляє конкурентна фірма, можна записати через виробничу функцію:

 

 

Y = F ( K, L )

 

 

де Y – кількість одиниць продукції, які виготовляє конкурентна фірма;

 

K – обсяг капіталу фірми;

 

L – кількість найманих  працівників.

 

 

Нехай конкурентна фірма платить заробітну працю найманому працівникові W і купує одиницю капіталу за ціною R. Метою діяльності конкурентної фірми є прибуток, який для неї завжди становить різницю між виторгом і витратами.

 

Виторг фірми – це добуток ціни одиниці продукції та кількості вироблених одиниць продукції (PY). Витрати фірми дорівнюють (WL + RK), тоді прибуток можна визначити як PY – (WL + RK).

 

Отже, прибуток конкурентної фірми залежить від цін на фактори виробництва і власну продукцію та кількості залучених факторів. Ця фірма не може вплинути на ціни, але саме від неї залежить кількість факторів, які вона використовує. Постає запитання: як конкурентна фірма ухвалює рішення про кількості праці й капіталу, котрих вона потребує? Для відповіді на це застосуємо поняття граничного продукту двох факторів – праці й капіталу.

 

Граничний продукт праці – це додатковий обсяг продукції, який отримує фірма від застосування додаткової одиниці праці за незмінної кількості інших факторів виробництва. Позначимо граничний продукт праці через MPL (від англ. marginal product of labor). Якщо фірма наймає додаткову одиницю праці, то обсяг продукції змінюється на MPL одиниць. Інакше кажучи, граничний продукт праці – це різниця між обсягом продукції, який виробляє фірма за допомогою L одиниць праці, і ( L + 1 ) одиниці праці за незмінного обсягу капіталу.

 

Більшості виробничих функцій притаманна властивість спадного граничного продукту. Якщо кількість капіталу незмінна, то зі збільшенням кількості одиниць праці граничний продукт праці зменшуватиметься. Інакше кажучи, з досягненням певного рівня зайнятості на підприємстві кожний наступний найнятий працівник забезпечуватиме менший приріст обсягу продукції порівняно з попереднім. Для прикладу візьмемо невелике ательє, в якому роблять чоловічі картузи. В цьому ательє є одна швейна машина, стіл для розкроювання матерії та стіл для виконання допоміжних операцій. Якщо в ательє працює один робітник, який сам виконує усі операції, то впродовж робочого дня він зробить чотири картузи, якщо двоє – то 11, якщо троє – 20, якщо четверо – 24 картузи. Однак із подальшим збільшенням кількості зайнятих приріст обсягу виробництва буде незначним, я то й зменшуватиметься (табл. 1). Для додаткових працівників уже немає потрібних для виробництва знарядь праці ( капіталу ), а невелике виробниче приміщення стає настільки заповненим, що працівники просто заважають один одному.

 

 

Таблиця 1

 

Залежність обсягу продукції від кількості одиниці праці

Кількість одиниць праці (L) 

Обсяг продукції (Y) 

Граничний продукт праці (MPL)

 

4

 

7

 

9

 

4

 

1

 

0

 

-2

 

4

 

11

 

20

 

24

 

25

 

25

 

23

 

 

Перенесемо дані таблиці на площину. Відкладемо по горизонтальній осі кількість найнятих працівників, а по вертикальній – обсяг продукції. З’єднаємо точки і отримаємо криву виробничої функції (рис. 1). Нахилом цієї функції є граничний продукт праці. Зі збільшенням кількості одиниць праці виробнича функція стає положистою, що свідчить про зменшення граничного продукту праці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Праця, L

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис.1

 

Виробнича функція

 

 

Рішення конкурентної фірми з приводу наймання додаткових працівників залежить від того, як це вплине на прибутковість фірми. Для визначення такого впливу менеджер фірми порівнює додатковий виторг від наймання додаткових працівників із додатковими витратами.

 

Додатковий виторг фірми від наймання додаткового працівника становить: P * MPL, а витрати на додаткову одиницю праці – W. Отже, додатковий прибуток становить (P * MPL – W ).

 

Конкурентній фірмі вигідно наймати додаткових працівників доти, доки додатковий виторг (P * MPL) перевищує витрати на наймання (W). Коли ж MPL знижується до рівня, за якого додатковий виторг (P * MPL) дорівнюватиме заробітній платі, наймання є вже невигідним. Отже, попит конкурентної фірми на працю визначається таким рівнянням:

 

 

P * MPL = W.

 

 

Звідси можна записати: MPL = W/ P.

 

W/ P є реальною зарплатою, яка виражається не в грошових  одиницях, а в одиницях продукції. Тепер повернімось до нашого  прикладу. Нехай ціна одного картуза  становить 10 грн., а заробітна плата  кожного працівника – 30 грн. за  день. Отже, реальна зарплата дорівнює  ціні трьох картузів. У цьому  випадку фірмі вигідно найняти  чотирьох працівників. Коли MPL знижується  до трьох картузів і менше, наймання працівників стає для  фірми неприбутковим.

 

Отже, конкурентна фірма, яка максимізує прибуток, наймає працівників доти, доки граничний продукт праці не зрівняється з реальною заробітною платою.

 

Фірма ухвалює рішення про обсяг капіталу, який вона використовуватиме, у той самий спосіб, що й праці.

 

Граничний продукт капіталу – це додатковий обсяг продукції, який отримує фірма від застосування додаткової одиниці капіталу за незмінної кількості інших факторів.

 

Позначимо граничний продукт капіталу через MPK (від англ. marginal product of capital). Зі збільшенням одиниць капіталу за незмінної кількості інших факторів граничний продукт капіталу спадає.

 

Додатковий виторг від використання додаткової одиниці капіталу становить (P * MPK), а додатковий прибуток дорівнює (P * MPK) – R. Реальна ціна капіталу становить (MPK= R/ P). Вона вимірюється не в грошах, а в одиницях продукції. Звідси фірмі вигідно використовувати додаткові одиниці капіталу доти, доки граничний продукт капіталу не зрівняється з його реальною купівельною ціною.

 

Загалом конкурентна фірма потребує нарощування кожного фактора виробництва доти, доки граничний продукт фактора не зрівняється з його реальною ціною.

 

Тепер можна пояснити, як національний дохід розподіляється між різними факторами виробництва. Реальна заробітна плата кожного працівника дорівнює MPL, а реальна ціна капіталу, яку виплачують його власникові, дорівнює MPK. Отже, в конкурентному середовищі національний дохід розподіляється між факторами виробництва відповідно до їхнього граничного продукту.

 

Функціональний розподіл доходів широко використовує статистика.

 

Проте економісти сьогодні акцентують увагу на родинному розподілі національного доходу, тобто між окремими домогосподарствами. Це поняття характеризує розподіл національного доходу між різними домогосподарствами без посилання на джерело доходу та суспільну верству, до якої належить домогосподарство. В Україні сектор домогосподарств складається приблизно з 14 млн. одиниць.

 

Доходи домогосподарств, або особисті доходи, – це сума грошових коштів та продуктів, отриманих або вироблених домогосподарствами за певний період часу, – як правило, за рік.

 

Основними складовими грошових доходів є оплата праці, доходи від підприємницької діяльності та власності (процент, дивіденди, рента та ін.) і соціальні трансфери (пенсії, стипендії, допомога у зв’язку з безробіттям і т.д.)

 

Натуральні доходи – це передовсім продукція, вироблена домогосподарствами для власного споживання.

 

Усі грошові доходи, отримані домогосподарствами, без урахування оподаткування і зміни цін, називають номінальними особистими доходами. Якщо з номінальних особистих доходів вирахувати особисті податки, отримаємо номінальні використовувані доходи.

 

Номінальні використовувані доходи – це та частина грошового доходу, якою домогосподарства остаточно володіють і можуть розпоряджатися на свій розсуд. Домогосподарства спрямовують свій використовуваний на споживання (C) і особисте заощадження(S):

 

 

ВД = C + S.

 

 

Для вимірювання динаміки купівельної спроможності доходів обчислюють реальні доходи. Останні характеризують номінальні доходи з урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів.

 

Найважливішим видом грошового доходу є заробітна плата, що являє собою ціну трудових послуг, які надають наймані працівники різних професій.

 

Номінальна зарплата – це сума грошей, отримана найманим працівником за певний проміжок часу (місяць, тиждень і т.д.)

 

Реальна зарплата – номінальна зарплата, скоригована на інфляцію. Якщо, наприклад, номінальна зарплата зросла за рік на 25%, а рівень роздрібних цін підвищився на 22%, то реальна зарплата зросла на 3%. Коли темп інфляції, виміряний індексом споживчих цін (ІСЦ), перевищує темп приросту номінальної зарплати, то реальна зарплата знижується.

 

В умовах ринкової трансформації економіки України відбуваються глибокі зміни у структурі доходів населення. Частка заробітної плати в доходах населення відіграє важливу роль у трудовій мотивації.

 

Помітне зниження частки зарплати в доходах населення означає, що

 

суспільство менше цінує працю як джерело доходу, а це може спричинити зневажливе ставлення до праці.

 

Важливе значення має також співвідношення у грошових доходах заробітної плати і соціальних трансферів. Збільшення частки соціальних трансферів в особистих доходах може підживлювати психологію утриманства.

 

Споживання та інвестиції відіграють визначальну роль в економіці будь – якої країни. Держави, де інвестують значний відсоток своїх доходів і споживають відповідно менший, досягають високих темпів зростання національної економіки й продуктивності праці. І навпаки, ті країни, що споживають вищий відсоток своїх доходів та інвестують менший, розвиваються повільніше.

 

Споживання є найважливішим компонентом ВВП, який у більшості країн світу впродовж останніх десятиліть у середньому становить дві третини сукупних видатків на купівлю товарів і послуг.

 

Після сплати домогосподарствами податків у їхньому розпорядженні залишається використовуваний дохід, котрий, як відомо, йде на споживання і заощадження.

 

Споживання – це видатки на придбання товарів і послуг для задоволення потреб людей.

 

Заощадження є тією частиною використовуваного доходу, що не витрачається на споживання.

 

Які ж основні складові споживання? Найважливіші з них – продукти харчування, одяг, взуття, книги, предмети особистої гігієни тощо.

 

Розрізняють три групи видатків домогосподарств на споживання:

 

§ на товари тривалого користування

 

§ на предмети поточного вжитку

 

§ на послуги

 

Немає сімей, які б витрачали свій використовуваний дохід однаково.

 

Але статистичні обстеження виявили певні закономірності розподілу доходів сімей між продуктами харчування, одягом та іншими важливими статтями споживання. Незаможні сім’ї витрачають на продукти більшу частину свого використовуваного доходу. Зі зростанням доходу видатки на деякі статті харчування збільшуються. Люди з вищими доходами споживають продукти харчування вищої якості, зокрема дорожчі овочі, фрукти, м’ясо тощо. Проте збільшення видатків на харчування в разі зростання доходів відбувається до певної межі. Загалом зі збільшенням доходів частка видатків на продукти харчування зменшується. Ця закономірність споживання стосується не лише домогосподарств, а й нації в цілому.

Информация о работе Доход України та його особливості