Бюджетна політика у сфері державних видатків

3.     У соціальній сфері  – раціоналізація видатків на  соціальну сферу (перегляд пільг, поширення платних послуг, перегляд рівня мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму); оптимізація видатків бюджету без скорочення пільг за рахунок послідовного впровадження госпрозрахункових форм фінансування установ, зокрема самофінансування; формування системи підтримки культури, передусім недержавних організацій, різних фондів, з метою створення умов для продукування ними національно-культурного продукту, що сприятиме зниженню навантаження на державну скарбницю та реалізації державної політики у сфері культури і духовності. Наприклад, Європа отримує близько 30 % надходжень до бюджету від продажу культурного продукту. Також заходом на шляху до оптимізації соціальних видатків з Державного бюджету України є надання певних переваг при проведені меценатства, спонсорства та благодійності, які будуть полягати в зменшенні податкового навантаження, можливості отримання відстрочки та розстрочки плати податків тощо [3, с. 31-33].

Отже, зменшення рівня видатків на управління надасть змогу спрямувати кошти у сфери, яким необхідні інвестиції для ефективного економічного розвитку з метою підготовки підґрунтя для забезпечення високого рівня соціального захисту та забезпечення населення. Наведені заходи сприятимуть оптимізації складу та структури видатків Державного бюджету України, але не в змозі стовідсотково вплинути на раціональне та економне витрачання коштів. Тому постає необхідність реалізації групи організаційних заходів.

Щодо організаційних заходів, то в останні роки вони набувають важливого значення. Це обумовлено тим, що зниження рівня виконання Державного бюджету України по видатках у переважній більшості пов’язано з процесом розподілу видатків серед розпорядників бюджетних коштів, а також неповним виконанням бюджетних програм. Серед цих заходів важливе значення для оптимізації видатків Державного бюджету України мають такі:

1.     Організація державного  контролю за використанням бюджетних  ресурсів. Слабкість державного  контролю спричиняє розвиток  негативних явищ в економіці  країни. При цьому, перед тим як виділяти фінансову допомогу регіонам, необхідно спочатку перевірити, як вона використовувалася в минулі роки. Якщо було неефективне використання фінансової допомоги, то доцільно таким регіонам допомоги не надавати.

2.     Затвердження обґрунтованого та ефективного бюджету. Державний бюджет України «як головний фінансовий план» став віддзеркаленням відповідних поглядів та інтересів, недосконалого менеджменту та відсутності ефективних технологій у прийнятті рішень. Виходячи з цього затвердження Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний бюджетний рік часто стає предметом пошуку компромісних рішень різних політичних сил, а не пошуком оптимальних рішень з метою надання суспільних благ з максимальним рівнем ефективності за наявних ресурсів [4, c. 85-86].

3.     Оптимізація мережі  виконавців бюджетних програм  для того, щоб на одне завдання  припадала мінімальна їх кількість [5, c. 81].

4.     Найважливіше –  це узгодженість бюджетного і  податкового законодавства стосовно  тих норм, які забезпечують збалансованість дохідної та видаткової частин та мінімізують кількість внесених змін до діючих законів протягом бюджетного періоду. Оскільки державні видатки «носять публічний характер і виникають виключно на підставі нормативно-правових актів», держава повинна мати дієві правові норми та ефективні методи регулювання та управління потоками державних коштів [6, c. 138].

5.     Перехід від бюджетного  планування до бюджетного прогнозування  на основі досвіду багатьох  країн світу (США, Австралії), що надасть можливість поставити стратегічні цілі та визначити шляхи їх досягнення. Тому, з’явиться можливість виявлення недоліків в бюджетній політиці та їх усунення.

Таким чином, проведення всіх перелічених заходів сприятиме оптимізації видатків Державного бюджету України і дозволять розробити та впровадити виважену фіскально-бюджетну політику, в якій буде враховано досвід провідних країн світу, що в кінцевому підсумку надасть можливість сформувати в Державному бюджеті прерогативні статті видатків держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Від якості, чіткості та реальності бюджетної політики залежать кінцеві практичні результати впливу бюджетних відносин на соціально-економічні процеси, що відбуваються у державі. Бюджетна політика, яка враховує конкретні історичні умови, закономірності та специфіку розвитку суспільства, реальні політичні, економічні та фінансові можливості держави, має привести до економічного зростання на засадах соціальної справедливості, підвищення фінансової стійкості й незалежності держави. Цього можна досягти шляхом забезпечення допустимого рівня дефіциту бюджету, стабілізації національної грошової одиниці, подолання інфляційних процесів, зменшення зовнішнього й внутрішнього державних боргів та ефективного управління міжбюджетними відносинами.

Для України характерно: незбалансованість доходів і видатків державного бюджету України, зростання абсолютних і відносних розмірів бюджетного дефіциту та державного боргу, які дестабілізують систему державних фінансів; орієнтація державних видатків переважно на споживання, а не на розвиток, гіпертрофована соціальна спрямованість бюджетів, яка спричиняє інфляційний тиск на економіку і не стимулює підприємницьку діяльність; низький абсолютний і відносний рівень капітальних видатків як державного, так і місцевих бюджетів, що суперечить обраному шляху на формування інвестиційно-інноваційної моделі розвитку країни.

Одним з елементів реалізації політики витрат сучасної України є оцінка доцільності й структури інституціонального бюджетного фінансування. Україна від колишнього СРСР успадкувала невиправдано широку (із сучасних позицій) мережу одержувачів бюджетних коштів, які звикли практично до 100%-го фінансування своїх витрат за рахунок бюджету, причому не всі вони створюють суспільні блага. Тому потрібно суцільна “інвентаризація” всіх одержувачів бюджетних коштів з наступною оцінкою доцільності фінансування їхньої діяльності з бюджету, на основі якої можна вирішити поставлені завдання оптимізації державних витрат на всіх рівнях бюджетної системи.

Необхідним є дотримання відповідності видаткових зобов'язань держави можливостям мобілізації бюджетних ресурсів на їх здійснення: вжити заходів щодо визначення критеріїв ефективності витрачання бюджетних коштів, здійснити інвентаризацію нормативно-правових актів, на підставі яких формуються видатки бюджетної системи країни. Звідси, провести відповідні структурні реформи у соціальній сфері; розробити науково обґрунтовану систему державних мінімальних соціальних стандартів, які слід забезпечувати за рахунок бюджету, з урахуванням можливостей суспільства на нинішньому етапі розвитку; розпочати реальне реформування законодавчо визначених соціальних пільг, привілеїв та виплат, відмовившись від відомчого характеру їх надання, запровадити систему адресної підтримки соціально незахищених верств населення; підвищити відповідальність усіх органів державної та місцевої влади за прийняття та реалізацію рішень, не забезпечених джерелами фінансування, посилити вимоги щодо проведення експертних оцінок стосовно визначення потреб та джерел фінансових ресурсів на здійснення окреслених заходів.

У сучасних умовах актуальною є розробка й здійснення середньо- і довгострокової програми уряду в сфері оптимізації державних витрат. Одним з основних елементів бюджетної реформи є перехід до середньострокового бюджетного планування, в межах якого бюджетний цикл розпочинається зі схвалених у попередньому бюджетному році показників середньострокового бюджетного плану на наступний рік, аналізу змін зовнішніх і внутрішніх чинників та умов. Необхідно доповнити Бюджетний кодекс України положеннями щодо процедур середньострокового бюджетного планування, які включали б мету, види і формат планування, вимоги до вихідних даних, взаємоузгодження з програмами економічного і соціального розвитку, методи використання показників середньострокового бюджетного планування при розробці проекту бюджету на наступний рік, порядок їх коригування.