Бюджетна політика у сфері державних видатків

Для зарубіжних країн характерна, як правило,три-або чотирирівнева система бюджетів. Наприклад, у Швеції функціонує трирівнева система бюджетів. Це бюджет центрального уряду, бюджети губерній (ленів) та бюджети коммун. Трирівневу систему бюджетів сформовано в Норвегії, Фінляндії та в інших країнах. Чотирирівнева система бюджетів, наприклад, функціонує у Франції. Це бюджет центрального уряду, бюджети регіонів, бюджети департаментів та бюджети комун.

Як правило, більш висока централізація бюджетної системи і більший обсяг бюджетних коштів, що перерозподіляються, характерні для країн з високим ступенем нерівності бюджетної забезпеченості. Наприклад, у Німеччині після об’єднання західної і східної частин спостерігається нерівність бюджетної забезпеченості між землями: близько 73,0% податкових доходів стягуються на рівні федерації, а обсяг переданої фінансової допомоги з федерального бюджету перевищує 20% доходів земель.

В усіх розглянутих країнах, крім Австрії, регулюючу функцію виконують бюджетні трансферти та регулюючі доходи до місцевих бюджетів у вигляді відрахувань частини від загальнодержавних податків, які розподіляються на основі формалізованого механізму (що ґрунтується насамперед на подушовому підході). У той же час податки, що вводяться центром і розподіляються на частковій основі, закріплюються за всіма суб’єктами міжбюджетних відносин за єдиними нормативами.

В багатьох країнах місцеві бюджети при формуванні своїх поточних доходів в значній мірі залежать від трансфертів із бюджету центральної адміністації. Це – Нідерланди, Італія, Ірландія, Канада, Португалія. В цих країнах трансферти складають відповідно від 80 до 62% поточних доходів.

Слід відмітити, що вагоміша частка бюджетних трансфертів – у країнах унітарного типу, тоді як у федеративних (США, Німеччина) – вона нижче. Це підтверджує висновок, зроблений ще у 70-ті роки у доповіді щодо країн з розвинутою ринковою економікою Мак-Дугласом Комісії Європейського співтовариства: рівень перерозподілу між регіонами в унітарних державах вищий, ніж у федеративних.

Якщо взяти за вихідний підхід до класифікації бюджетних трансфертів щодо їх джерел, механізмів розподілу та ступеня свободи використання, що критикується фахівцями з місцевих фінансів, то аналіз матеріалів дозволяє з'ясувати найбільш загальні особливості системи бюджетних трансфертів як такої:

1.Формування фонду бюджетних  трансфертів може здійснюватись  як:

а) Часткові відрахування від одного або деяких податків, що надходять до держбюджету;

б) Щорічні асигнування держбюджету;

в) Обсяг видатків місцевих колективів.

Огляд джерел фонду бюджетних трансфертів поданий у додатку Д

2. Світова практика виділяє такі  методи розподілу бюджетних трансфертів:

а) пропорційно фінансовій силі (доходам) місцевого коллективу;

б) багатофакторна формула;

в) компенсація фактичних видатків місцевих колективів;

г) як частина річного бюджету місцевого колективу.

Для розподілу бюджетних дотацій найчастіше застосовуються другий та четвертий методи; для зв'язаних бюджетних трансфертів – перший та третій.

Огляд міжбюджетних відносин у зарубіжних країнах та формування дохідної бази місцевих бюджетів включає в себе характеристику адміністративно-територіального устрою держави, короткий огляд податкової системи і, насамперед, систему взаємодії центральних і місцевих органів влади, порядок надання бюджетних трансфертів місцевим.

Сполучені Штати Америки, наприклад, являють собою федеративну республіку, що складається з 50 штатів. Конституція США, прийнята в 1789р., визначає повноваження федерального уряду та повноваження штатів у цілому. Федеральні органи влади не втручаються у питання податкової політики штатів, за незначним винятком, останні мають повну свободу в цій сфері. Відповідно до бюджету на 2010 р., основними дохідними джерелами федерального бюджету є податок на доходи фізичних осіб (48,2% усіх доходів федерального бюджету), внески на соціальне страхування та в пенсійні фонди (33,8%), податок на доходи корпорацій (9,6%) і акцизи (3,8 %). Ні конституція США, ні будь-який із федеральних законів не встановлюють обмежень на податки, які влади штату в межах своїх повноважень вважають за потрібне вводити на визначені види економічної діяльності, для фірм, приватних осіб. Штатам надано право самим вирішувати, які податки вводити, яку ставку оподаткування встановлювати і до якої бази її застосувати. Штати не мають права здійснювати грошову емісію та оподатковувати міжнародну торгівлю (встановлювати імпортні чи експортні мита), але можуть використовувати будь-які інші джерела доходів за умови, що це не суперечить чинному законодавству.

У 1997 р. федеральний уряд встановив мораторій на податки штатів на торгівлю з використанням електронних коштів, але цей випадок є винятком з правил, згідно з яким федеральний уряд не втручається в податкову політику штатів. Часто штати самі приймають рішення, що обмежують їхні можливості для збільшення доходів, і закріплюють ці рішення у своїх конституціях, але такі обмеження встановлюються лише добровільно і ніколи не диктуються федеральним урядом.

Основними джерелами доходів бюджетів штатів у 2002 р. були платежі до фондів соціального страхування та пенсійних фондів (25% власних доходів бюджетів штатів у тому ж році), податки з продажу (18,7%), податки на доходи фізичних осіб (17,9), акцизи (9,0%), і доходи за рахунок використання власності (9,0%). Основними джерелами доходів місцевих бюджетів були податки на майно (37,4% власних доходів місцевих бюджетів у 1996р.), доходи за рахунок використання власності (21,6%), інші доходи (19,4%) і податки з продажу (5,6%).

Частка фінансової допомоги, наданої нижчим рівням влади у вигляді грошових трансфертів, у витратах федерального бюджету протягом останніх 20 років залишалася досить стабільною та коливається на рівні 13% загального обсягу витрат федерального бюджету. У 1999р. вона досягла 15,2%, а в бюджеті на 2005р. становить 16,5% ( $ 305,6 млрд. при запланованих витратах федерального бюджету $ 1 835 млрд.). частка фінансової допомоги в доходах штатів становить близько 27,9%.

У федеральному бюджеті на 2005 р. передбачено виділення цільових трансфертів на суму $ 305,6 млрд. З них $ 273,0 млрд. передається у вигляді 160 цільових трансфертів, що розподіляються на підставі формули, а решта $ 32,6 млрд. передаються у вигляді трансфертів під проекти, що розподіляються на конкурсній основі. Найбільшу частку у трансфертах становлять кошти, які виділяються на охорону здоров’я (43,8% загального обсягу трансфертів), соціальну підтримку(22,5%), освіту, а також фонд зайнятості та на професійну підготовку (14,8%). При цьому 62% трансфертів спрямовуються на виплати фізичним особам, 17% - на фінансування капітальних витрат і 21% - на інші цілі, в основному на освіту, професійну підготовку та надання соціальних послуг. Найбільша сума ($ 174,4 млрд., або 57% загального обсягу трансфертів) виділяється через Департамент охорони здоров’я – у п'ять разів більше, ніж через будь-який інший департамент.

Сьогодні усі грошові трансферти з федерального бюджету мають цільовий характер більш-менш вузької спрямованості. Трансферти поділяються на цільові й вузькоцільові.

Вузькоцільові – виділяються на чітко визначені цілі: наприклад, на будівництво визначеного об'єкта чи на виплату заробітної плати вчителям певної категорії.

Такі трансферти виділяються або в абсолютній сумі, або в порядку спільного фінансування витрат штатів. В останньому випадку федеральний бюджет відшкодовує частину витрат, зроблених бюджетами штатів за даним його видом. Загальна сума коштів, які виділяються з федерального бюджету в порядку спільного фінансування, може бути як обмеженою, так і необмеженою.

Цільові трансферти мають цільовий характер, однак напрям їхнього використання визначається досить широко, що дозволяє владі штатів самостійно обирати спосіб використання отриманих коштів у досить широких рамках.

Канада, як і США, є федерацією 10 провінцій і двох територій, уряд яких є другим рівнем державної влади, а бюджети – рівноправними з федерацією учасниками міжбюджетних відносин. Це північні території, рівень життя в яких традиційно нижчий, ніж у провінціях.

Податки в Канаді можуть встановлюватися на всіх рівнях бюджетної системи: федеральному, провінційному, територіальному і місцевому. У Канаді немає регулюючих податків. Перелік податків, встановлюваних бюджетами провінцій, територій і місцевих бюджетів, є відкритим.

Основні надходження до консолідованого бюджету Канади забезпечується за рахунок податків, що вводяться федеральним урядом. До них належать, наприклад, прибутковий податок із фізичних осіб, податок на доходи корпорацій, податок на товари і послуги (аналог ПДВ), акцизи, імпортні мита, відрахування на соціальне страхування. Доходи за даними видам податків зараховується як у федеральний бюджет, так і в бюджети провінцій/територій (у законодавчо встановлених частках). Виняток становлять лише імпортні мита, ряд акцизів і податки на нерезидентів, які стягуються тільки федеральним урядом. За прибутковим податком і податком на доходи корпорацій, що вводяться федеральним урядом, бюджети провінцій/територій можуть встановлювати додаткові податкові ставки і податкові пільги. Крім того, провінції мають право встановлювати власні податки, наприклад на використання природних ресурсів, на ігровий бізнес, алкогольну продукцію, податок із продажу, податки на майно і нерухомість, спеціальні ліцензійні збори.

Основні доходи бюджетів провінцій/територій забезпечуються за рахунок надходжень за прибутковим податком із фізичних осіб (30%), податком з продажів (16%), а також неподаткових доходів, зокрема від інвестицій, використання природних ресурсів, реалізації товарів і послуг (20%). Основні доходи місцевих бюджетів забезпечуються за рахунок податку на нерухомість (близько 70%).

У Канаді існує два види трансфертів: податковий і грошовий. Грошовий трансферт здійснюється у вигляді перерахування коштів із федерального бюджету до бюджетів провінцій/територій. Податковий – виникає у випадку, коли федеральний уряд знижує федеральні ставки з податків, одночасно надаючи провінціями/територіями право підвищувати свої ставки з відповідних податків на аналогічну величину.

Доходи бюджетів провінцій/територій у 2008-2009 фінансовому році становили $ 266,6 млрд. (зокрема $ 23,5 млрд. – 8,1% доходів за рахунок податкових трансфертів; $ 34,0 млрд. – 14,4% доходів за рахунок неподаткових трансфертів). Витрати бюджетів провінцій/територій становили $ 267,6 млрд.

Обсяг трансфертів і методика їхнього розподілу, як правило, визначаються на п’ять років, а передача здійснюється на річній основі.

Частка федеральних трансфертів у доходах провінцій коливається від 14% (провінція Альберта) до 42% ( провінція Ньюфауленд). Територія практично всі свої доходи забезпечують за рахунок федерального трансферту. Загальний обсяг трансфертів, переданих із федерального бюджету у 2008-2009 фінансовому році, становив $ 57,5 млрд., тобто 17% витрат федерального уряду (22,5% доходів бюджетів провінцій/територій).

Німеччина також є федерацією 16 земель, уряди яких становлять другий рівень державної влади. Третій рівень бюджетної системи представлений місцевими органами влади, незалежність яких гарантовано Конституцією.

Усі податки Федеративної Республіки Німеччина можна розділити на дві групи:

1. Податки, які закріплені за визначеним рівнем бюджету і надходять до нього в повному обсязі (федеральні податки, податки земель і місцеві податки), тобто власні податки.

2. Податки, що розподіляються на частковій основі між рівнями бюджетної системи (загальні податки).

При цьому загальні податки становлять близько 70% податкових доходів зведеного бюджету країни.

Список податків визначено ст. 106 Конституції Федеративної Республіки Німеччина:

1.Загальні податки: прибутковий податок; податок на доходи корпорацій; податки з обороту ( ПДВ, податок на імпорт).

2.Федеральні податки: мита; акцизи  на нафту, тютюн, каву, алкогольну  продукцію( крам пива); дорожній податок; податок на операції з цінними  паперами, страхові виплати; платежі на вирівнювання добробуту менш забезпечених земель; платежі в ЄС.

3.Податки земель: податок на  майно; податок на спадщину; податок  із власників транспортних засобів; акциз на пиво; податок на ігровий  бізнес.

4.Місцеві податки податок на нерухомість; місцеві акцизи; податок на торгівлю; місцеві збори ( з полювання, риболовлі тощо).

Федеральний уряд має виняткове законодавче право введення і визначення оподатковуваної бази і ставок з митних платежів і податків з монополій. З усіх федеральних і загальних податків федеральний уряд і землі приймають спільне рішення. Землі беруть участь у законодавчому процесі через федеральні збори, до яких адміністація суб'єкта федерації призначає представників, число яких пропорційне чисельності населення.

Уряди земель мають законодавчу владу щодо власних податків і акцизів, які зараховуються до місцевих бюджетів (за умови, що ці акцизи не збігаються з федеральними).

При розподілі податку на прибуток корпорацій і податків з обороту федерації та землі також мають рівні права, оскільки в Конституції встановлено, що в різних землях повинні забезпечуватися рівні умови життя і податковий тягар не може бути надмірним. Частка податків з обороту може змінюватися залежно від зміни співвідношення витрат між федерацією та землями. З 1989р. У такій пропорції розподіляється залишок ПДВ, який залишається після закріплення 3,64 % зведених зборів за бюджетами земель для відрахувань до пенсійної системи і закріплення 2,20 % суми, що залишилася, за місцевими органами влади.