Формування та облік собівартості готової продукції на ТзОВ «ГУРТ ОЙЛ»

• система обліку «стандарт-кост» (відомий як нормативний метод обліку витрат),
• система обліку «директ-кост»,
• системи планування виробничих ресурсів («канбан» і JIT),
• функціонально-вартісний аналіз (ФВА),
• метод аналізу і оптимізації витрат з усіх статей його застосування (кост-менеджмент),
• метод АВС,
• концепція управління витратами життєвого циклу (метод LCC).

Аналізуючи всю сукупність перерахованих методів необхідно  зазначити, що кожний з них покликаний вирішувати різні завдання, але вони не виключають один одного, а можуть бути реалізовані паралельно чи взаємодоповнюватися.  
          Поліпшення методики та організації обліку витрат надає дієвий інструментарій для вдосконалення управління собівартістю продукції. Проте в окремих ситуаціях для прийняття управлінських рішень необхідна різна інформація про собівартість (одним із принципів організації управлінського обліку витрат є твердження «різна собівартість для різних потреб»). З цією метою підприємствам, на основі комплексного системного підходу, необхідно розробляти власну концепцію управління собівартістю, але при її підготовці необхідно враховувати такі основні засади:

1) визнання витрат, які  формують собівартість;

2) визнання її рівня  і структури; 

3) класифікація собівартості  як одного із способів пізнання  об’єктів залежно від інформаційних  потреб керівництва; 

4) розрахунок нормативної  собівартості на основі методу  обліку повних витрат та обчислення  неповної (зрізаної) собівартості з  використанням методу директ-костингу  в системі управлінського обліку;

5) формування інформації  про собівартість продукції для  визначення фінансових результатів  і складання фінансової звітності; 

6) аналіз структури собівартості  продукції за калькуляційними  статтями та елементами витрат  для виявлення впливу специфічних  техніко-економічних особливостей  виробництва конкретних видів  продукції; 

7) визначення собівартості  одиниці продукції; 

8) вибору оптимальної  структури випуску і реалізації  продукції з урахуванням фактору  цін (взаємозв’язок собівартості  з ціноутворенням);

9) планування собівартості  продукції та аналіз ефективності  використання ресурсів підприємства;

10) контроль за формуванням  собівартості на основі децентралізації  управління та виділення центрів  витрат і центрів відповідальності. 

 
          Підбиваючи підсумок, необхідно зробити висновок, що в ринкових умовах господарювання значно підвищується роль витрат і собівартості як економічних категорій. Важливою передумовою вдосконалення методики і організації обліку витрат і калькулювання собівартості продукції є застосування в практичній діяльності економічно обґрунтованої класифікації витрат, яка повинна визначатися керівництвом відповідно до встановлених конкретних виробничих завдань. Ефективне управління собівартістю повинне бути орієнтоване на пошук шляхів її зниження. Щоб визначити ці шляхи необхідно знати вплив структури витрат та технологічних особливостей сільськогосподарського виробництва на рівень собівартості. Це дасть змогу аналізувати тенденції змін статей собівартості з метою прийняття виважених управлінських рішень по підвищенню прибутковості підприємств.  

9. Перевірка формування собівартості продукції

Собівартість – одна з  важливих узагальнених показників ефективності виробництва, який дозволяє здійснювати  контроль над витратами та оцінювати  результат господарської діяльності підприємства. Зниження собівартості продукції актуальне для підприємства, бо це – джерело збільшення накопичень для розширення виробництва. Важливим питанням формування та розрахунку собівартості є нормативне регулювання.  
        Затрати на виробництво продукції охоплюють усі матеріальні, трудові та грошові витрати, пов'язані з виробничо-господарською діяльністю.  
        Розрахунки планової собівартості продукції (робіт, послуг) використовуються  для визначення потреби в обігових коштах, планового прибутку, економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів, а також для формування цін і тарифів.  
        Перевірка законності і достовірності витрат на виробництво і собівартість продукції допомагають виявити невикористані резерви, непродуктивні витрати і втрати.  
        Планування, ведення обліку і калькулювання виробничої собівартості регулюються такими законодавчими та нормативними документами: 
            - Закон "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" – в частині, якщо підприємство самостійно визначає облікову політику й обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації;  

          - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 16 "Витрати" – в частині самостійного встановлення підприємством переліку і складу статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);  
          - П(С)БО 9 "Запаси" – в частині визначення собівартості реалізованих товарів;  
         - Методичні рекомендації з формування собівартості продукції, робіт, послуг у промисловості, затверджені наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2001 № 47, Методичні рекомендації з формування собівартості продукції, робіт, послуг на транспорті, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 № 65, та інші, прийняті на виконання Постанови Кабміну від 28.10.1998 № 1706 "Про затвердження Програми реформи системи бухгалтерського обліку із застосуванням Міжнародних стандартів";  
          - наказ про облікову політику підприємства, який обов'язково повинен містити питання щодо методів обліку витрат на виробництво і калькуляції собівартості, перелік та склад статей калькулювання собівартості, методи нарахування заробітної плати, методи списання малоцінних швидкозношувальних предметів, порядок розподілу загальновиробничих витрат, методи оцінки незавершеного виробництва.  
         Перевірка виробничої діяльності і витрат на виробництво – найважливіший і водночас найскладніший етап ревізії, бо випуск продукції (послуг) та її собівартість становить один із основних показників роботи будь-якого підприємства.  
Напередодні перевірки потрібно спершу ознайомитися з організаційними і технологічними особливостями виробництва, видами продукції (послуг), що випускаються підприємством.  
         Перевірку витрат на виробництво доцільно проводити у такій послідовності: спочатку перевіряють правильність складання калькуляцій собівартості продукції за статтями витрат, потім – питання формування витрат виробництва за їх елементами, далі розглядають правильність та обґрунтованість видатків за їх видами і, нарешті, вивчають собівартість продукції та вишукують резерви для її зниження.  
Найважливіші моменти перевірки:  
               1. Перевірка відповідності положення про калькулювання собівартості (або іншого документа, який визначає собівартість одиниці робіт) вимогам чинного законодавства та нормативних документів. Тобто, наскільки правильно та обґрунтовано складена калькуляція, настільки зменшується ризик допущення порушень при визначенні суми виробничої собівартості.  
               2. Перевірка правильності та обґрунтованості віднесення витрат до собівартості за складом та елементами витрат.  
          Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та понаднормативних виробничих витрат.  
        Перевірка за елементами проводиться відповідно до планової калькуляції. За допомогою калькулювання визначається собівартість одиниці робіт (послуг), всього їх обсягу, собівартість виробництва по окремим структурним підрозділам підприємства, по різних виробничих процесах і в цілому по підприємству.  
При цьому мало які підприємства застосовують 8 клас рахунків бухгалтерського обліку, призначених для узагальнення інформації про витрати підприємства за елементами.  
        До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) за елементами включаються:

• прямі матеріальні витрати;
• прямі витрати на оплату праці;
• інші прямі витрати;
• змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. 

Обґрунтованість складу матеріальних витрат на виробничі потреби і включення їх до собівартості продукції (робіт, послуг) перевіряється шляхом зіставлення даних складів про відпуск матеріалів у виробництво з даними цехів та інших підрозділів про надходження їх у виробництво, а також за допомогою аналізу записів за кредитом рахунку 20 "Виробничі запаси" і дебетом відповідних рахунків, які відображаються в журналі № 5.  
        Для перевірки правильності визначення фактичної собівартості сировини й матеріалів необхідно дослідити первинні документи постачальника (накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні), у яких зареєстровано ціну, зокрема: націнки (надбавки), транспортні та інші видатки, пов'язані з придбанням матеріалів. Товарно-транспортні документи зіставляють з даними бухгалтерського фінансового обліку (книгою обліку надходження вантажів, журналом-ордером, відомістю), де показано кількість отриманих матеріалів та їхню вартість. Затрати на сировину і матеріали перевіряються шляхом визначення правильності застосування технічно обґрунтованих норм їх витрачання.  
        Правильність віднесення до собівартості матеріальних витрат доцільно перевіряти за такими напрямами:  
            - порівняти обсяги фактично списаної сировини та матеріалів із затвердженими нормами їх витрат, а також провести аналіз залишків, зазначених у матеріальних звітах та під час списання за нормами;  
            - звернути увагу на вартість закуплених сировини і матеріалів, правильність застосування націнок, комісійних винагород, достовірність витрат на зберігання, транспортування тощо;  
             - перевірити законність списання на собівартість сум ПДВ;  
             - дослідити правильність оцінки і списання зворотних відходів, супутньої продукції;  
             - перевірити правильність списання втрат від браку, простоїв, нестач, тощо;  
             - вивчити дотримання встановленого порядку обліку понаднормативних втрат.  
       Технологічні особливості виробництва залежать від типу обладнання, яке використовується, наскільки це обладнання завантажено роботою – як повно використовується його потужність.  
           

Розділ 2

Економіко-організаціїна  характеристика ТзОВ «ГУРТ ОЙЛ»

2.1 Характеристика підприємства»ГУРТ ОЙЛ»

Підприємство  «ГУРТ ОЙЛ» є  юридичною  особою.  Права  і  обов’язки  юридичної особи  підприємство  набуває  з  дня  державної  реєстрації. Підприємство  здійснює  свою  діяльність  на  основі  і  відповідно  до чинного  законодавства  України  та свого  Статуту.

Підприємство  веде  самостійн