Формування та облік собівартості готової продукції на ТзОВ «ГУРТ ОЙЛ»

 

Загальновиробничі витрати  поділяються на

• постійні;
• змінні.

Відповідно до П(с)БО №16 перелік  і склад постійних і змінних  загальновиробничих витрат установлюється підприємством.

До змінних належать витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехів, дільниць), які змінюються прямо пропорційно зміні обсягу виробництва. Такі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (заробітної плати, робочих годин, обсягу діяльності, прямих витрат та інші), виходячи з фактичної потужності звітнього періоду. Таким чином, змінні загальновиробничі витрати повністю включаються до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) в періоді їх виникнення, тобто списуються на витрати виробництва (облік яких ведеться на 23 рахунку “Виробництво”) в дебет рахуна 23 щомісяця в повному обсязі.

До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування та управління виробництвом, які залишаються незмінними (чи майже незмінними) із зміною обсягу діяльності.

Постійні виробничі (накладні) витрати розподіляються на кожен  об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат, та інше) за нормальної потужності.

Нормальна потужність - це очікуваний середній обсяг діяльності, який може бути досягнуто за умов звичайної діяльності підприємства протягом декількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обсягу обслуговування виробництва.

Величина нормальної виробничої потужності визначається підприємством  самостійною і зазначеною в наказі про облікову політику підприємства. Якщо випуск продукції у звітньому  періоді нижчий за нормальну потужність підприємства, то загальновиробничі  витрати розподіляються згідно з  нормальною потужністю підприємства (витрати  в межах нормальної потужності списуються на собівартість продукції, а витрати  понаднормові – на фінансові результати).

Якщо випуск продукції  у звітньому періоді вищий  за нормальну потужність підприємства, всі загальновиробничі витрати  списуються на виробничу собівартість. Нерозподілені загальновиробничі  витрати включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їхнього виникнення разом  з виробничими витратами, нормативними та понаднормативними.

Отже, загальновиробничі  постійні витрати формуються протягом звітнього періоду у одинакових розмірах незалежно від обсягу продукції, виконаних робіт, наданих послуг.

Як зазначалося вище, облік  загальновиробничих витрат здійснюється на рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”. Його економічна характеристика наведена за схемою.

 

Економічна характеристика рахунку 91 “Загальновиробничі витрати”

 

Схема 3

 

На рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” виробничі підприємства обліковують  протягом місяця виробничі накладні витрати на організацію виробництва  та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного  і допоміжного виробництва, а  також витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування. Цей рахунок замінює старі рахунки 24 “Витрати на експлуатацію машин і обладнання” та 25 “Загальновиробничі витрати”.

За дебетом рахунку 91 “Загальновиробничі витрати” відображається сума визнаних витрат, за кредитом – щомісячне  за відповідним розподілом списання загальновиробничих витрат на рахунки 23 “Виробництво” та 90 “Собівартість  реалізації”.

Накопичені протягом місяця на рахунку 91 загальновиробничі витрати  списують за розрахунком розподілу  їх на види (групи) готової продукції  на дебет рахунку 23 “Виробництво”  або на дебет рахунку 90 “Собівартість  реалізації”– на собівартість реалізованої продукції, виконаних робіт та наданих  послуг.

Розподіл і списання з  рахунку 91 загальновиробничих витрат здійснюється за спеціальним розрахунком, форма якого є в додатку 1 до ПСБО 16 “Витрати” зі змінами і  доповненнями. Згідно з цим Положенням для розподілу змінних та постійних  загальновиробничих витрат на кожен  об’єкт витрат застосовуються бази розподілу  пропорційно до зміни обсягу діяльності. Виходячи із фактичної потужності (змінні витрати) або нормальної потужності (постійні витрати) базами розподілу  загальновиробничих витрат можуть бути: години праці, заробітна плата, обсяг  діяльності, прямі витрати тощо.

Отже, підприємству надається  право самостійно вирішувати, яку  базу розподілу загальновиробничих витрат застосовувати.

З агальна сума розподілених та нерозподілених загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Перелік і склад змінних  і постійних витрат установлюються підприємством з урахуванням  змісту загальновиробничих витрат, встановленого  пунктом 15 ПСБО 16 “Витрати”.

Важлива особливість  нового порядку розподілу загальновиробничих витрат полягає в тому, що змінні витрати повністю розподіляються і  списуються на витрати виробництва, а постійні витрати розподіляються та списуються на витрати виробництва в розрахунковій (плановій) сумі, але не більше суми фактичних постійних загальновиробничих витрат.

На виробничих підприємствах, потужність яких у звітному періоді  була нижчою за нормальну, частина постійних  загальновиробничих витрат прямо відноситься  на собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).

Фактичні постійні витрати, які перевищують розрахункову суму (нерозподілені постійні витрати), включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення на основі розрахунку.

Для визначення суми прямих і непрямих витрат на виготовлену  та випущену з виробництва продукцію (роботи, послуги) за кожним об’єктом витрат необхідно врахувати величину незавершеного  виробництва на початок і на кінець місяця. До незавершеного виробництва  відносяться не закінчені обробкою і складанням деталі, вузли, вироби та незакінчені технологічні процеси.

Порядок розподілу  та списання загальновиробничих витрат для включення їх до виробничої собівартості готової продукції (робіт, послуг) принципово змінився. На дебет рахунку 23 “Виробництво”  згідно з розрахунком списуються повністю тільки змінні загальновиробничі  витрати, а постійні витрати розподіляються та списуються на витрати виробництва  в розрахунковій (плановій) сумі, але  не більше суми фактичних постійних  загальновиробничих витрат.

Отже, загальна сума змінних загальновиробничих витрат та сума постійних розподілених витрат списуються в кінці місяця на підставі розрахунку для включення до виробничої собівартості готової продукції (робіт, послуг).

 

 

1.5  Фактори, що впливають на організацію обліку витрат

На організацію  обліку витрат впливають різноманітні фактори, основними з яких є: види діяльності, характер виробництва, і  продукції, яка виробляється, структура  управління і розміри підприємства, особливості технології та організації  виробництва.

Можна виділити наступні загальні принципи організації обліку витрат:

• показники обліку витрат і калькулювання собівартості продукції повинні бути погоджені з плановими і нормативними показниками;
• документування витрат в момент їх здійснення, різне відображення витрат за нормами і відхиленнями від норм витрат ресурсів і оплати праці;
• всі витрати, які відносяться до виробництва продукції даного періоду, повинні бути включені до її собівартості;
• всі витрати через систему рахунків бухгалтерського обліку повинні бути згруповані за об’єктами обліку витрат статями витрат;
• собівартість продукції калькулюється на основі даних бухгалтерського обліку витрат, що потребує ідентифікації об’єктів обліку втрат з об’єктами калькулювання.

Розглянемо класифікацію виробництва з точки зору їх впливу на організацію обліку витрат виробництва. Всі виробництва в залежності від технологічного процесу можна поділити на дві групи: видобувні і переробні.

До галузей видобувної промисловості відносять виробництва  з видобутку з надр землі, з  води і лісів мінеральних та органічних ресурсів для наступної їх переробки  і використання. Найбільш характерними представниками цієї групи є підприємства по видобутку вугілля. нафти, газу. руди, лову риби, заготівлі лісу тощо. Вони характеризуються, як правило, масовістю виробництва і відносно простою технологією.

Галузі переробної промисловості являють собою  групу виробництв, яка характеризується великою різноманітністю. За технологічною  ознакою створення продукту вони, в свою чергу, поділяються на дві  підгрупи.

Перша з них охоплює  виробництва, в яких кінцевих продукт  утворюється шляхом послідовної  переробки вихідної сировини. Технологічний процес в цих виробництвах характеризується рядом переділів, процесів (фаз). Продукт кожного переділу, який називається напівфабрикатом, передається на наступний переділ. В ряді випадків він може бути використаний і в інших виробництвах. Прикладом виробництва цієї підгрупи є металургійний завод з повним циклом виготовлення продукції, текстильна фабрика.

Другу підгрупу утворюють  виробництва, в різних цехах яких створюються окремі деталі, які збираються в проміжні вузли. які в кінці  з’єднуються в завершений виріб. Найбільш характерним прикладом такого типу виробництва є машинобудівний завод, швейна фабрика.

На організацію  обліку витрат і калькулювання собівартості продукції істотно впливають  ступінь спеціалізації підприємства і масовість випуску продукції. За цією ознакою виробництва поділяються на одиничні, серійні і масові.

Одиничним називається виробництво окремих видів продукції. Прикладом такого типу виробництва бути кораблебудівні заводи, заводи важкого машинобудування. продукції яких, як правило, не повторюється.

Серійне виробництво характеризується періодичним випуском визначених партій (серій) продукції. Організація виробництва по цьому типу найбільш часто зустрічається у верстато- і приладобудуванні, інструментальному виробництві.

Масове  виробництво являє собою найбільш досконалий тип організації виробництва, при якому в більшій мірі, ніж в інших виробництвах, забезпечується автоматизація і механізація багатьох процесів. В масовому виробництві випускається безперервно однотипна продукція при відносно обмеженій номенклатурі. До нього, як правило, відносяться видобувні виробництва. В оброблюваних галузях масове виробництво характерно для ряду галузей машинобудування (автомобільної, тракторної промисловості), легкої і харчової промисловості.

Великі і середні  виробничі підприємства в свою чергу  поділяються на цехи, ділянки або  інші структурні підрозділи. На підприємстві, як правило створюються дві групи  таких підрозділів (виробництві): основні  і допоміжні (схема 5).

Схема 5

•  
  

 

 

 

 

 

1.6 Собівартість продукції

У системі показників, що характеризують ефективність виробництва, одне із провідних місць належить собівартості продукції. У ній як у синтетичному показнику відбиваються всі сторони виробничої й фінансово-господарської  діяльності підприємства: рівень використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, якість роботи окремих працівників  і керівництва в цілому.  
           Положенням про склад витрат визначено, що собівартість продукції (робіт, послуг) являє собою вартісну оцінку використаних у процесі виробництва природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво.  
          Визначення собівартості необхідно з багатьох причин, у тому числі для визначення рентабельності окремих видів продукції й виробництва в цілому, визначення оптових цін на продукцію, здійснення внутрішньовиробничого планування, визначення національного доходу в масштабах країни. Собівартість продукції - один з основних факторів формування прибутку. Якщо вона підвищилася, то за інших рівних умов розмір прибутку за цей період обов'язково зменшиться за рахунок цього фактора на таку ж величину. Між розмірами величини прибутку й собівартістю існує зворотньо-функціональна залежність. Чим менша собівартість, тим більший прибуток, і навпаки.         Собівартість є однією з основних частин господарської діяльності й відповідно одним з найважливіших елементів цього об'єкта управління.  
        Низка методик використовується в управлінні виробництвом на різних рівнях. Наслідком цього процесу стала поява досить великої кількості робіт, присвячених питанням аналізу, обліку, планування, контролю собівартості. 
         

Собівартість  продукції — це грошовий вираз затрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки у ній відображаються: рівень організації виробничого процесу; технічний рівень; продуктивність праці та інше. 

Аналіз собівартості охоплює  такі питання:

1. Проаналізувати виконання плану собівартості товарної продукції в цілому та за узагальненими показниками.
2. Знайти причини відхилень фактичних витрат від планових у розрізі статей, а також за окремими видами і групами продукції.
3. Знайти резерви зниження собівартості продукції та розробка конкретних захадів щодо їх використання.