Формування та облік собівартості готової продукції на ТзОВ «ГУРТ ОЙЛ»

   Собівартість продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.  
           За складом продукції собівартість буває:

• собівартість товарної продукції;
• валової продукції;
• реалізованої продукції;
• незавершеного виробництва.

 У промисловості розрізняють  собівартість:

• індивідуальну;
• галузеву. 

  До прямих витрат, що включаються до собівартості, належать, зокрема, суми амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно з порядком, нормами та умовами, встановленими відповідно до чинного законодавства та облікової політики підприємства.  
Розрахунок амортизації основних засобів та нематеріальних активів і віднесення їх на собівартість робіт (послуг) здійснюється згідно з П(С)БО 7 "Основні засоби" та П(С)БО 8 "Нематеріальні активи".  
При цьому об'єкт амортизації повинен забезпечувати отримання економічних вигод (п. 8 П(С)БО 16), він повинен "працювати" на виробництво.  
          До інших прямих витрат собівартості включаються витрати з оплати послуг сторонніх організацій, у такому разі необхідно перевірити, чи відносяться надані послуги до витрат на виробництво.  
Аналіз методів розподілення загальновиробничих витрат за об'єктами калькулювання і правомірності віднесення витрат до загальновиробничих та їх розподілу можливий лише тоді, коли підприємство має показник "нормальна потужність". В іншому разі загальновиробничі витрати не поділяються, а в повному обсязі включаються до собівартості продукції. З приводу перевірки правильності ведення обліку операцій із собівартості зазначимо, що вимоги бухгалтерського обліку передбачають таке відображення цих операцій:  
                - бухгалтерські записи за дебетом на рахунках витрат за елементами (80 "Матеріальні витрати", 81 "Витрати на оплату праці", 82 "Відрахування на соціальні заходи", 83 "Амортизація", 84 "Інші операційні витрати") прямих витрат, що включаються до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), списуються за кредитом на рахунок 23 "Виробництво", а потім у кредит рахунку 90 "Собівартість реалізації", результат якого відноситься на дебет рахунку 79 "Фінансові результати";  
                - за дебетом рахунку 23 "Виробництво" відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також розподілені (або в повному обсязі) загальновиробничі витрати і втрати від бракування продукції (робіт, послуг) з технологічних причин, за кредитом – вартість фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом готової продукції (у дебет рахунків 26, 27), вартість виконаних робіт і послуг у дебет рахунку 90 "Собівартість реалізації".  
           Таким чином, витрати собівартості безпосередньо пов'язані із фінансовим результатом підприємства. Скорочення, або хоча б стримування зростання саме собівартості має найбільший вплив на кінцевий фінансовий результат діяльності та фінансовий стан підприємства в цілому. 

Випуск будь–якої  продукції потребує здійснення певних витрат, які впливають на величину собівартості. При калькулюванні  собівартості реалізованої продукції необхідно керуватись вимогами П(с)БО № 3, тобто врахувати , що з доходом від реалізації продукції, робіт, послуг, необхідно співставляти тільки виробничу собівартість реалізованої продукції, до якої не включаються наступні позиції:

• Адміністративні витрати;
• Витрати на збут;
• Інші операційні витрати;
• Фінансові витрати;
• Інші витрати;

Таким чином собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартісті продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітнього  періоду, нерозподілених постійних  загальновиробничих витрат і понаднормових  виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються

такі витрати:

• прямі матеріальні витрати;
• прямі витрати на оплату праці;
• інші прямі витрати;
• загальновиробничі витрати;

Не включаються  до виробничої собівартісті і списуються на витрати періоду (витрати виробництва, обігу), в якому були здійснені  наступні витрати:

• понаднормові відходи;
• витрати на зберігання, крім тих, які необхідні у виробничому процесі, що перебував у наступній стадії виробництва;
• адміністративні накладні витрати;
• витрати на збут.

Крім того не визначаються витратами, а отже не враховуються до калькуляції собівартісті вироблених, готових, реалізованих продуктів, товарів, робіт і послуг:

• Попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;
• Погашення ожержаних позик;
• Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу у відповідності з П(с)БО;
• Інше зменшення активів, або збільшення зобо’язань, якщо порушуються обов’язкові умови датовірності оцінки витрат.

 

 

 

Схема формування та обліку виробничої собівартості реалізованої продукції

 

                                                                                                     Схема 4

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.7  Методи оцінки товарів

Собiвартiсть реалiзованих  товарiв — це первинна вартiсть то-варiв, що вибули. Собiвартiсть реалiзованої продукцiї власного виробництва — це первинна вартiсть продуктiв (сировини), витрачених на її виготовлення.

Згiдно з П(С)БО 9 “Запаси” оцiнку товарiв (продукцiї) при їх продажу та iншому вибуттi здiйснюють  за одним з таких ме-тодiв:

1) цiни продажу;

2) iдентифiкованої собiвартостi  вiдповiдної одиницi товарiв;

3) середньозваженої собiвартостi;

4) собiвартостi перших  за часом надходження товарiв  (ФIФО);

5) собiвартостi останнiх  за часом надходження товарiв  (ЛIФО);

6) нормативних затрат.

Метод оцінки матеріальних цінностей при їх вибутті підприємство вибирає самостійно (з урахуванням  особливостей, викладених у самих  методах).

Підприємство самостійно визначає доцільність використання різних методів для визначення собівартості запасів.

Оцінка за методом ціни продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі та громадського харчування середнього відсотка торговельної націнки на товари (націнки  громадського харчування).

Цей метод застосовують підприємства, що мають значну і змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим  рівнем торговельної націнки.

Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця  між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою  торговельної націнки на ці товари.

Суму торговельної націнки  на реалізовані товари визначають як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотка торговельної націнки. Середній відсоток торговельної націнки визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця і торговельних націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів.

Метод ціни продажу підприємства можуть застосовувати у випадку, якщо інші методи оцінки вибуття запасів  не виправдані (п. 22 П(С)БО 9 "Запаси").

Одиницею бухгалтерського  обліку товарів є їх найменування або однорідна група (вид). В одну групу об'єднують товари з приблизно  однаковим рівнем торговельної націнки.

Метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів  можуть застосовувати при незначній  номенклатурі товарів (продукції), що існують  на підприємстві. Облік надходження товарів, їх вибуття та залишків здійснюють за конкретними партіями. Такий метод звичайно застосовують для визначення собівартості індивідуальних товарів при торгівлі нерухомістю, автомобілями, коштовностями тощо. Але можливість застосування цього методу на практиці обмежена через різноманітність номенклатури і велику кількість однакових товарів (продукції).

Оцінка за методом середньозваженої собівартості проводиться за кожною одиницею запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів  на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів  на сумарну кількість запасів  на початок звітного місяця і одержаних  у звітному місяці запасів.

Оцінка запасів за методом  собівартості перших за часом надходження  запасів (ФІФО) базується на припущенні, що запаси вибувають у тій послідовності, в якій вони надходили на підприємство (відображено в бухгалтерському  обліку), тобто запаси, які першими  вибувають, оцінюють за собівартістю перших за часом надходження запасів.Використання методу ФІФО максимально наближає вартість запасів до поточної ринкової вартості.

Оцінка запасів за методом  собівартості останніх за часом надходження  запасів (ЛІФО) базується на припущенні, що запаси вибувають у послідовності, протилежній їх надходженню на підприємство. Запаси, які першими вибувають, оцінюють за собівартістю останніх за часом надходження запасів.

Оцінка за методом нормативних  затрат полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством  з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Метод нормативних затрат для оцінки запасів у фінансовому обліку та звітності застосовують у разі, коли результати такої оцінки запасів приблизно дорівнюють їх собівартості. Щоб забезпечити максимальне наближення нормативних витрат до фактичних, необхідно норми витрат і ціни в нормативній базі регулярно перевіряти і переглядати.

Метод нормативних затрат застосовують у разі стабільності цін  на запаси, коли відхилення між стандартними та фактичними витратами на матеріали  є несуттєвими і їх списують у  момент придбання матеріалів. Суму перевищення фактичної собівартості запасів над їх нормативною собівартістю включають до собівартості реалізованої продукції звітного року.

До первинної вартості (собівартості) придбаних товарів  включають витрати на вантажно-розвантажувальні роботи, транспортування товарів, страхування  ризиків транспортування та інші витрати, пов'язані з придбанням товарів і доведенням їх до стану, придатному для продажу.

Оскільки деякі витрати, що пов'язані з придбанням товарів, можна визначити тільки після  закінчення звітного періоду, а також  через великий асортимент товарів  іноді досить складно правильно  розподілити транспортно-заготівельні витрати на одиницю товарів. У таких випадках неможливо визначити повну собівартість придбання кожної одиниці (однорідної групи) товарів.

Відповідно до П(С)БО 9 "Запаси" підприємства торгівлі до собівартості одиниці товару включають транспортно-заготівельні витрати:

1) в момент придбання;

2) у кінці звітного  періоду при визначенні собівартості  реалізованих товарів.

Транспортно-заготівельні витрати  обліковуються загальною сумою  з подальшим щомісячним розподілом їх між сумою залишку товарів  на кінець звітного місяця і сумою  вибулих за місяць товарів.

При цьому суму транспортно-заготівельних  витрат, що припадає на залишок нереалізованих товарів, відображають у балансі  у складі запасів, а решту суми відносять на збільшення собівартості реалізованих товарів.

 

1.8  Калькуляція собівартості продукції та її значення

Для ефективного управління собівартістю, виникає необхідність розробки загальних підходів, економічно обґрунтованих принципів її формування. Суттєвим є те, що перелік витрат, які включаються до собівартості продукції (робіт, послуг), повинен визначатись  самим підприємством, відповідно до економічної сутності понесених  витрат і загальних принципів  бухгалтерського обліку.  
         Собівартість, як один із основних економічних показників, використовується всіма підсистемами (планування, облік, аналіз і контроль), що формують загальну інформаційну обліково-аналітичну систему управління підприємством, оскільки калькулювання присутнє в кожній з них і на кожній стадії виробничого циклу, розглядаючи місце калькулювання в кожній із підсистем економічної інформації необхідно відмітити, що планові (нормативні) калькуляції є основою для прийняття управлінських рішень, які стосуються майбутньої діяльності підприємств по окремих господарських процесах. Призначення сформованих планових і нормативних калькуляцій різне: планові необхідні для визначення рівня окремих витрат до початку господарського процесу, а нормативні – не тільки для визначення величини витрат, а й для контролю їх рівня в системі бухгалтерського обліку. Звітні калькуляції в системі обліку відображають виконання запланованого обсягу діяльності і рівня витрат в процесі її здійснення.          
          Аналітичне значення калькулювання проявляється при проведенні аналізу собівартості продукції, затрат підприємства, ефективного використання його ресурсного потенціалу, оцінки і прогнозування результатів діяльності подвійно: з однієї сторони – для формування інформаційної бази(планові, нормативні, звітні калькуляції), а з іншої – як інструмент альтернативного вибору і оперативного корегування (при проведенні прогнозного аналізу беззбитковості виробництва, обґрунтування оптимального варіанту управлінських рішень по зміні виробничих потужностей, асортименту продукції, варіантів придбання матеріальних ресурсів, обладнання, вибору технологій і т. д.). Особливості калькулювання визначають його подвійну роль і в системі внутрішньогосподарського контролю: здійснення контролю даних, які формують вартісну оцінку об’єктів калькулювання з метою визначення законності і економічної доцільності здійснення витрат; використання результатів калькулювання для внутрішньогосподарського контролю (в першому випадку калькулювання виступає об’єктом контролю, а в другому – його засобом).  
           Методи управління собівартістю досліджують за наступними методами обліку та контролю витрат: