Українські народні звичаї і традиції

 Українські  народні звичаї і традиції  
      Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо способу життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них - світовідчуття та світосприймання нашого народу. У них пояснюються та обґрунтовуються взаємини між людьми, цінність духовної культури окремої людини і народу взагалі.  
      Дуже тісно народна творчість пов'язана із звичаями, що являють собою закони, якими українці керувались щоденно.  
      Як і рідна мова, звичаї об'єднують людей в один народ. Того, хто забуває звичаї, карають Бог і люди, а, за українським повір'ям, у батьків, що не дотримуються звичаїв, народжуються діти, які стають вовкулаками.  
      Дохристиянські звичаї гармонійно переплелися з релігійними, утворивши обряди, які ми маємо на сьогодні: колись Різдво припадало на свято зимового повороту сонця, вісника врожаю та щастя, про що й співається у колядках. У них переплелися мотиви хліборобські, військові, казково-фантастичні, весільні та біблійно-релігійні.  
      Обряди охоплюють все життя людини від народження до смерті (пологи, запросини баби-повитухи, відвідини новонародженого та породіллі, хрестини, дівування, заручини, весілля, поховання); всі сфери людської діяльності та сільського господарства (заклик весни, веснянки, перша борозна, зажинки, жнива, обжинки, Спас).  
      Сімейне життя традиційно супроводжувалось різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі визначали певні етапи життя та розвитку, а весілля являло собою справжню народну драму, до якої включались ігрові дії, танці, співи, музика. Народження дитини завжди було визначною подією в житті родини, адже за народним уявленням "хата з дітьми - базар, а без них цвинтар". Вагітну жінку не можна було лаяти та ображати. їй слід було якомога довше приховувати вагітність, щоб ніхто не знав і не врік, щоб не тяжко було родити. Аби дитина була здоровою, до першої купелі лили свячену воду. Дівчаткам додавали меду, молока та квітів, щоб були гарними, а хлопчикам - дев'ясилу, щоб росли здоровими та дужими.  
      Новонароджену, а особливо хвору чи кволу дитину, треба було якнайшвидше охрестити. У церковному обряді хрещення на перший план виступають хрещені батьки, ролі яких надавали особливого значення. Вони шанувалися як близькі родичі і були для хрещеника другими батьками, бо мали за обов'язок опікуватися дитиною, брати участь у її вихованні, допомагати у скрутну хвилину. Хресні мали бути хрещеними та перебувати у церковному шлюбі.  
      Після хрещення до хати сходились родичі та сусіди. Не можна було приходити з порожніми руками.  
      Говорячи про сімейні звичаї українців, слід згадати про приймац-тво, яке було традиційним явищем сімейних відносин та полягало у переході чоловіка до батьків дружини, якщо в цьому була необхідність. За приймаків також вважались посиновлені сироти.  
      Досить довго на Україні побутував звичай побратимства (посе-стринства) - духовного споріднення та взаємодопомоги. Цей звичай сягає корінням чи не скіфських часів. Зазвичай браталися у присутності односельців. Побратимами найчастіше були люди одинокі. Цей обряд забезпечував допомогу в скрутну годину і прирівнював побратимів до кровних родичів.  
      Багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу. 

Моя сім’я – найкращий  скарб  
 
 
     З радістю в душі і усмішкою на своєму дівочому обличчі я пишу цей твір. Чому свою сім’ю, в якій проживаю – я називаю скарбом? А тому, що я найщасливіші дівчина в цілому світі. Я вважаю, що там, де в сім’ї панує мир, злагода, взаєморозуміння, любов до своїх дітей, а дітей до своїх батьків – це є безцінним скарбом в моєму серці.  
     Я пишаюся і горджуся своїми батьками, своєму бабусею, своїм молодшим братом.  
     Від свого батька я успадковую впевненість у своїх вчинках, чесність і справедливість, порядність, любов і ласку до мене, до мого брата, до моєї дорогесенької, щирої і ніжної матусі, від своєї дорогесенької мами –я успадковую всі ті добрі, щирі і ніжні риси характеру, які є зараз у моєї мами. 
     Завдяки тому, що у нашій сім’ї панує завжди мир і спокій, взаєморозуміння, повага і шана до кожного, хто є у нашій сім’ї – я зі своїм братом стоїмо твердо на ногах і впевнені у завтрашньому дні.  
     Треба любити і шанувати, поважати своїх батьків – не завдавати їм болю і сорому своєю поведінкою. І чого гріха таїти, що іноді ми засмучуємо своїх батьків, завдаємо їм болю, своєю поведінкою, своїми вчинками, своїм не хотінням чи не прагненням вчитися, і як боляче дивитися на їхні переживання, на їхню душевну муку за нас, але вони добрі, вони готові за нас своє життя віддати, що лише нам було добре, щоб ми жили радісно і щасливо. Для своїх батьків – ми є скарбом тому, що ми їхні діти, а наші батьки для нас є безцінним скарбом. Чому я написала, що мої батьки, моя сім’я є скарбом, а тому, що я твердо впевнена – де у сім’ї між батьками і дітьми є любов, взаєморозуміння, де я живу щасливою і радісною, то це є безцінним скарбом для мене.  
     Я люблю свою родину, свою сім’ю тому, що це є мій безцінний скарб і я буду берегти, як свою зіницю ока.