Анатомия человека

Кисть складається з кісток зап’ястка, п’ястка та кісток (фаланг) пальців. Зап’ясток має 8 невеликих кісток, які розміщені у два ряди по чотири кістки в кожному. Проксимальний ряд з’єднується з передпліччям, дистальний – з кістками п’ястка. З тильної сторони кістки зап’ястка утворюють випуклість, з долонної – ввігнутість, де проходять сухожилки м’язів-згиначів пальців кисті. П’ясток має 5 трубчастих кісток, які проксимальним кінцем з’єднуються з кістками зап’ястка, а дистальним – з фалангами пальців. Фаланг пальців всього 14 – у першому (великому) пальці 2 фаланги і по 3 у інших чотирьох пальцях.

З’єднання кісток верхньої кінцівки

Грудинно-ключичний  суглоб з’єднує ключицю з грудиною, утворений грудинним кінцем ключиці та ключичною вирізкою грудини. Суглоб простий, сідлоподібний, але функціонує як кулеподібний завдяки наявності суглобового диска усередині суглоба, який поділяє його на дві камери і цим збільшує розмах рухів у суглобі та пом’якшує поштовхи. Рухи в цьому суглобі відбуваються: навколо вертикальної осі – рухи ключиці (разом з нею і лопатки) вперед та назад, навколо сагітальної осі – рухи ключиці (разом з нею і лопатки) вверх і вниз, навколо поперечної осі – обертання ключиці вперед і назад.

Акроміально-ключичний  суглоб з’єднує ключицю з лопаткою.

Плечовий суглоб з’єднує плечову кістку і лопатку, утворений суглобовою западиною лопатки та суглобовою поверхнею головки плечової кістки. Це простий суглоб, кулеподібний, у ньому можливі рухи навколо трьох осей обертання: навколо поперечної осі – згинання (рух плеча вперед) і розгинання (рух плеча назад), навколо сагітальної осі – відведення плеча вбік до горизонтального рівня і приведення до тулуба, навколо вертикальної осі – пронація (поворот до тулуба) та супінація (поворот назовні, від тулуба). У плечовому суглобі можливий також круговий рух.

Ліктьовий суглоб з’єднує плечову кістку з кістками передпліччя. Це складний суглоб, утворений плечовою, ліктьовою та променевою кістками. При з’єднанні цих кісток утворюються три самостійних суглоба, що вміщені в одну суглобову сумку: плече-ліктьовий, плече-променевий та променево-ліктьовий. Ліктьовий суглоб у цілому забезпечує передпліччю рухи: згинання і розгинання навколо поперечної осі та пронація і супінація навколо вертикальної осі.

Плече-ліктьовий суглоб утворений плечовою та ліктьовою кістками, має одну поперечну вісь обертання, навколо якої можливе згинання і розгинання ліктьової кістки.

Плече-променевий суглоб утворений головкою плечової кістки та головкою променевої кістки. Суглоб кулеподібний, але рухи навколо сагітальної осі неможливі, тому що між плечовою та ліктьовою кістками міцні зв’язки та кісткова перетинка. Рухи (оберти) можливі навколо вертикальної осі – пронація і супінація променевої кістки та з’єднаної з нею кисті. Рухи навколо поперечної осі – ті ж самі, що і в ліктьовому суглобі (згинання і розгинання).

Променево-ліктьовий суглоб утворений головкою променевої та променевою вирізкою ліктьової кісток. Суглоб циліндричний, з однією вертикальною віссю обертання (оберти) променевої кістки навколо ліктьової).

Променево-зап’ястний суглоб з’єднує кисть з передпліччям, це складний, еліпсоподібний суглоб, з двома осями обертання: навколо фронтальної осі – згинання (у бік долонної поверхні) і розгинання (рух у бік тильної поверхні) кисті, навколо сагітальної осі – приведення (рух до ліктьової кістки) і відведення (рух до променевої кістки) кисті.

Вікові особливості скелета верхніх кінцівок. У ключиці, лопатці, плечовій, променевій, ліктьовій кістках окостеніння закінчується у віці 20–25 років, у кістках зап’ястка – у 10–13, п’ястка – у 12, фаланг пальців – у 9–11 років. Найбільший ріст у довжину верхніх кінцівок і їхніх частин (крім кисті) відмічається у 12 і 15 років у хлопчиків та в 13 і 15 років у дівчаток.

У скелеті нижньої кінцівки розрізняють кістки та з’єднання кісток пояса нижньої кінцівки та вільної нижньої кінцівки.

Кістки пояса нижньої кінцівки разом з крижем та куприком утворюють замкнене кісткове кільце – таз, через який вага тіла передається на нижні кінцівки. Розрізняють таз великий і малий. Великий таз обмежений з боків крилами клубових кісток, ззаду – нижніми поперековими хребцями та основою крижової кістки. Від малого таза він відмежовується лінією, що проходить назад по верхньому краю лобкового симфізу до основи крижової кістки. Великий таз спереду відкритий, знизу сполучається з порожниною малого таза, зверху продовжується в черевну порожнину. У ньому розміщені органи нижньої частини черевної порожнини. Малий таз є вмістилищем деяких органів сечостатевої системи і травного каналу (у жінок: матки, яєчників, прямої кишки, сечового міхура, піхви; у чоловіків: передміхурової залози, сім’яних міхурців, частини сім’явиносних протоків, прямої кишки, сечового міхура), а також судин і нервів. До кісток таза прикріплюються м’язи живота та стегна. Таз при звичному вертикальному положенні розташований похило, що сприяє збереженню рівноваги у положенні стоячи без додаткових м’язових зусиль. До пояса нижньої кінцівки відноситься тазова кістка, вона складається з 3 окремих кісток: клубової, лобкової та сідничної, які до 14–16 років з’єднані між собою прошарком хряща, потім цей прошарок замінюється кістковою тканиною і утворюється одна тазова кістка. На зовнішній поверхні тазової кістки є заглиблення – вертлюжна западина, в якій є суглобова поверхня для з’єднання зі стегновою кісткою, і ямка вертлюжної западини, де фіксується зв’язка головки стегна.

Клубова кістка спрямована вверх від вертлюжної западини. На клубовій кістці розрізняють потовщену частину – тіло, що утворює вертлюжну западину, і розширену тонку частину – крило. Внутрішня поверхня крила ввігнута, утворює клубову ямку, що підтримує внутрішні органи. Позаду клубової ямки знаходиться вушкоподібна поверхня для з’єднання з крижем. Сіднична (зовнішня) поверхня має сідничні лінії, де фіксуються однойменні м’язи. Верхній вільний край крила клубової кістки потовщений і утворює клубовий гребінь, де прикріплюються м’язи.

Лобкова кістка розташована попереду вертлюжної западини. Вона має тіло, що входить до складу вертлюжної западини, і дві гілки – верхню, розташовану майже горизонтально і спрямовану вперед, і нижню, що йде від верхньої гілки вниз майже під прямим кутом. У місці сходження верхньої і нижньої гілок є шорстка поверхня для з’єднання з лобковою кісткою протилежної сторони.

Сіднична кістка розташована вниз від вертлюжної западини, складається з тіла, що бере участь в утворенні нижньої частини вертлюжної западини і гілки, яка розташована вверх від тіла і зростається з нижньою гілкою лобкової кістки, утворюючи разом з нею замикальний отвір.

На з’єднанні тіла і гілки утворюється сідничний горб, на який тіло людини спирається при сидінні.

Вільна нижня  кінцівка починається від кульшового суглоба і складається з 3 відділів: стегно (проксимальний відділ кінцівки), гомілка і стопа (дистальний відділ).

Стегнова кістка є основою стегна, це найбільша кістка скелета. Ця кістка належить до довгих трубчастих кісток, її проксимальний епіфіз закінчується головкою, яка переходить у шийку. Біля переходу головки в тіло є 2 виступи – великий і малий вертлюги. Дистальний кінець кістки потовщений, там є 2 великі виступи з суглобовими поверхнями – медіальний та латеральний виростки, між якими утворюється глибока міжвиросткова ямка.

Надколінник – плоска сесамовидна кістка, розташована попереду колінного суглоба у сухожилку чотириголового м’яза стегна, широкою частиною обернена вверх, вужчою (верхівка) – вниз. Надколінник захищає колінний суглоб, збільшує силу чотириголового м’яза стегна.

До кісток гомілки належать великогомілкова і малогомілкова кістки.

Великогомілкова кістка товстіша, розташована медіально, з боку великого пальця. Тіло великогомілкової кістки тригранної форми, гострий передній край вкритий тільки шкірою і тому часто травмується. Проксимальний кінець великогомілкової кістки потовщений, має медіальний і латеральний виростки та суглобову поверхню для з’єднання зі стегновою кісткою. Між суглобовими поверхнями виростків великогомілкової та стегнової кісток є два хрящі – меніски, що часто травмуються. Дистальний епіфіз великогомілкової кістки зчленовується з надп’ятковою кісткою заплесна стопи і закінчується спрямованим донизу відростком – присередньою кісточкою, яка добре помітна і прощупується під шкірою.

Малогомілкова кістка розташована з латеральної сторони гомілки (з боку мізинця). Проксимальний кінець її потовщений і називається головкою, на ній є суглобова поверхня для з’єднання з латеральним виростком великогомілкової кістки. Дистальний епіфіз витягнутий і утворює латеральну кісточку, довшу за присередню кісточку великогомілкової кісточки.

Скелет стопи поділяється на три відділи: заплесно, плесно, фаланги пальців і утворений 26 кістками: 7 губчастих кісток заплесна (надп’яткова, п’яткова, човноподібна, кубоподібна і 3 клиноподібних), 5 коротких трубчастих кісток плесна, 14 кісток фаланг пальців. Фаланг пальців на всіх пальцях по три, на великому пальці – дві. Кістки стопи з’єднуються зв’язками і утворюють склепіння стопи, яке допомагає рівномірному розподілу навантаження та забезпечує пружність і еластичність при ходьбі.

З’єднання кісток нижньої кінцівки поділяються на з’єднання кісток пояса нижньої кінцівки і вільної нижньої кінцівки.

Клубово-крижовий суглоб утворений вушкоподібними поверхнями клубової і крижової кісток. Суглоб простий, плоский, малорухомий.

Лобковий симфіз знаходиться між лобковими кістками, це напівперервне з’єднання за допомогою хряща.

Кульшовий суглоб утворений головкою стегнової кістки та вертлюжною западиною клубової кістки. Суглобова капсула охоплює більшу частину стегнової кістки і прикріплюється до клубової і стегнової кісток так, що значна частина шийки стегнової кістки розташована всередині суглобової порожнини. Всередині суглоба міститься також зв’язка головки стегнової кістки, через яку проходять судини і нерви. Суглоб простий, горіхоподібний (чашоподібний), різновид кулеподібного і відноситься до багатоосевих суглобів. Рухи можливі навколо трьох осей: навколо поперечної осі – згинання і розгинання (рух стегна вперед і назад), навколо сагітальної осі – відведення стегна від тулуба і приведення, навколо вертикальної осі – супінація і пронація. У цьому суглобі можливий коловий рух.

Колінний суглоб утворений суглобовими поверхнями виростків стегнової і великогомілкової кісток. До його передньої поверхні прилягає надколінник – найбільша сесамовидна кістка, що розташована у сухожилку чотириголового м’яза. Надколінник сприяє плавному ковзанню сухожилка цього м’яза і збільшенню обсягу рухів у суглобі. Суглоб складний, малоконгруентний, тому його суглобові поверхні доповнені внутрішньосуглобовими хрящами: медіальним і латеральним меніском. Меніски поглиблюють суглобову поверхню великогомілкової кістки, тим самим сприяють рівномірному розподілу тиску на великогомілкову кістку, вони також є амортизаторами і збільшують діапазон рухів у суглобі. Суглоб блоковидно-кулеподібний, рухи можливі навколо двох осей обертання: навколо поперечної осі – згинання і розгинання (рух гомілки вперед і назад), навколо вертикальної осі – супінація і пронація. У проксимальному відділі малогомілкова та великогомілкова кістки з’єднуються суглобом плоскої форми з обмеженою рухливістю. Дистальні кінці кісток гомілки з’єднуються суглобом плоскої форми або сполучною тканиною (синдесмоз). Колінний суглоб зміцнений зв’язками, які розташовані у порожнині суглоба і поза нею; ці зв’язки з’єднані з менісками, суглобовою сумкою, виростками і надвиростками стегнової та великогомілкової кісток. Колінний суглоб має декілька синовіальних сумок, в яких при пошкодженні і захворюваннях колінного суглоба скупчується рідина, розвивається запалювальний процес.

Гомілковостопний  суглоб утворений дистальними епіфізами кісток гомілки і таранною кісткою (кістка заплесна). З’єднані разом малогомілкова та великогомілкова кістки дистальними кінцями (медіальною або присередньою, та латеральною кісточками подібно до виделки щільно охоплюють блок таранної кістки. Це з’єднання закріплене міцними зв’язками. Гомілковостопний суглоб належить до складних блокоподібних суглобів, має тільки поперечну вісь обертання, навколо якої можливе згинання і розгинання.

Вікові особливості скелета нижніх кінцівок. У великогомілковій та малогомілковій кістках повне окостеніння відбувається у 20–24 роки, у кістках плесна – у 17–21 рік у чоловіків та у 14–19 років у жінок, у фалангах пальців – у 15–21 рік у чоловіків та 13–17 років у жінок. Найбільша інтенсивність росту нижньої кінцівки у хлопчиків відмічається у 12 та 15 років, довжини стегна – у цьому ж віці, довжини гомілки і стопи – у 12 та 14 років, у дівчаток найзначніше збільшення довжини ноги відбувається у 13 та 14 років, довжини стегна – у 13 і 16 років, стопи – у 14 років.

ТЕМА 2.3  ВВЕДЕННЯ У МІОЛОГІЮ

Лекція 8. Будова та класифікація м’язів

План лекції:

1. Введення у міологію.

2. Функції м’язів.

3. Загальний план будови м’язу.

4. Класифікація м’язів.

5. Групи м’язів тіла людини: глибокі м’язи, зовнішні, внутрішні. 

Міологія (Myologia) – вчення про м’язи. М’язи скелета – активна частина рухового апарату людини. Завдяки їм можливі різноманітні рухи між частинами скелета, переміщення тіла у просторі, фіксація тіла та його частин у певних положеннях (наприклад, збереження вертикального положення тіла). За допомогою м’язів здійснюються механізми дихання, жування, ковтання, мовлення. М’язи впливають на положення і функцію внутрішніх органів, сприяють рухові крові та лімфи, беруть участь в обміні речовин, у теплообміні. М’язи – один з важливих аналізаторів, які сприймають положення тіла у просторі та взаємне розташування його частин. У тілі людини нараховується близько 400 м’язів. У чоловіків м’язи складають 42 % ваги тіла, у жінок – 35 %, у спортсменів – 45–55 %. Більше 50 % ваги всіх м’язів розташовано на нижніх кінцівках, 25–30 % – на верхніх, 20–25 % – в області тулуба і голови. М’язи в живому організмі весь час перебувають у стані деякого напруження, або тонусу, який підтримується імпульсами, що йдуть із центральної нервової системи (ЦНС). У відповідь на нервові імпульси м’язи скорочуються і здійснюють формоутворюючий вплив на кістки, суглоби, внутрішні органи.

Будова м’язів. М’яз – це орган, який є цілісним утворенням і має тільки йому притаманну будову, функції і місце розташування в організмі. М’яз як орган складається з посмугованої м’язової тканини, що складає його основу, цупкої та щільної сполучної тканини, судин, нервів. У м’язах є нервові закінчення – рецептори, до м’язів підходять нерви. Кожний м’яз має середню частину, що скорочується, вона зветься черевцем, і сухожилкові кінці (сухожилки) для прикріплення м’яза. Черевце м’яза складається з м’язових пучків. М’язовий пучок – це група м’язових волокон, вкритих сполучною тканиною (перімізій). М’язове волокно – це м’язова клітина посмугованої м’язової тканини. Ззовні черевце м’яза вкрито міцною сполучною тканиною – фасцією. Сухожилки формуються під впливом величини та напрямку дії м’язової сили – чим більша ця сила, тим сильніше розростається сухожилок. Таким чином, кожний м’яз має характерні для нього за величиною та формою сухожилки. За кольором сухожилки білі, блискучі, м’яз – червоного кольору. Сухожилки дуже міцні, наприклад, ахіллів (п’ятковий) сухожилок витримує навантаження до 400 кг, а сухожилок чотириголового м’яза – 600 кг. Сухожилки прикріплюються до окістя кісток, до шкіри або до органів. Допоміжний апарат м’язів об’єднує анатомічні утворення, які допомагають м’язам виконувати свої функції. Це фасції, синовіальні сумки, піхви сухожилків, міжм’язові перетинки, сесамовидні кістки. Фасція – сполучнотканинна пластинка, яка побудована з колагенових та еластичних волокон та розміщена на поверхні м’яза або в глибині під м’язами. Синовіальні сумки – тонкостінні сполучнотканинні мішечки, заповнені рідиною і розташовані під м’язами, між м’язом та кісткою або між м’язом та сухожилком, вони зменшують тертя. Сесамовидні кістки розвиваються у товщі сухожилків, вони змінюють кут підходу м’яза до кістки і збільшують плече сили м’яза. Найбільшою сесамовидною кісткою є надколінник. Допоміжний апарат м’язів утворює додаткову опору для них – м’який скелет, обумовлює напрям тяги м’яза, сприяє його ізольованому скороченню, не дає зміщуватися при скороченні, збільшує їх силу та полегшує кровообіг і відтік лімфи.