Аналіз підвищення прибутку ПрАТ "Рівне-борошно"

При розподілі прибутку важливим є оптимальне поєднання таких завдань його ефективного використання: здійснення розподілу прибутку відповідно до стратегії розвитку підприємства; підвищення рівня добробуту власників підприємства, шляхом реалізації дивідендної політики; забезпечення приросту ринкової вартості суб'єкта господарювання у коротко- та довготерміновій перспективі; підвищення інвестиційної привабливості підприємства; забезпечення ефективного впливу на трудову активність працівників, що здійснюється шляхом участі працівників у розподілі прибутку; реалізація соціального розвитку підприємства; поповнення фінансових ресурсів підприємства; розвиток матеріально-технічної бази за рахунок капіталізованої частини прибутку; підвищення рівня платоспроможності підприємства за рахунок скерування капіталізованого прибутку в обіговий капітал; зменшення ризиків діяльності внаслідок формування та поповнення резервного фонду, фонду резерву виплат дивідендів, інших фондів спеціального призначення.

Прибуток, передусім, створюється затратами додаткової праці виробників як матеріальна основа розвитку виробництва (утворення фонду нагромадження, страхових і резервних фондів тощо), а не для збагачення підприємців (бізнесменів), як це часто сприймається. А тому він входить до складу ціни (вартості товару) і становить собою різницю між вартістю (ціною) і собівартістю продукції. І ніякої заслуги підприємця (бізнесмена) в цьому прибутку немає. Він є для нього об'єктивною категорією, що визначається рівнем ціни, яка встановлюється, виходячи із суспільно необхідного рівня господарської діяльності аналогічних підприємств (як середньозважена величина їх індивідуальної вартості).

Збільшення (зменшення) прибутку може відбуватися тільки за рахунок підвищення (зниження) рівня господарської діяльності підприємства порівняно зі суспільно необхідним. Справа в тому, що у витратах виробництва (собівартість продукції) знаходить своє відображення той рівень господарської діяльності підприємства, який фактично існує у даний момент, водночас як у ціні на певний період часу зберігається її суспільно необхідний рівень. Зниження собівартості продукції за стабільної ціни веде до зростання прибутку підприємства. Це зростання прибутку означає й зростання рівня господарської діяльності підприємства, а отже, і його фінансово-економічної стабільності, порівняно зі суспільно необхідним рівнем [19, с.127].

Коли його досягне переважна більшість підприємств, відбувається перегляд цін у бік їх зниження. Це означає, що водночас змінюється й суспільно необхідний рівень господарської діяльності підприємств у бік його підвищення. Організаційно господарський надприбуток, який отримувався до цього часу підприємством, зникає і залишається той прибуток, який зафіксовано в ціні. Щоб одержувати його, підприємство знову повинно вдосконалювати технологію виробництва, підвищувати продуктивність праці й знижувати собівартість продукції. І цей процес утворення надприбутку періодично повторюється.

Таким чином, прагнення підприємств до одержання максимальних прибутків є, по суті, їх прагненням до постійного вдосконалення технології виробництва, зростання продуктивності праці й зниження собівартості продукції, тобто до постійного розвитку виробництва. А одержуваний надприбуток є матеріальним стимулом цього розвитку. Гнучкість і динамічність ринкових цін, що відбуваються під впливом ринкової кон'юнктури, не відміняє цієї залежності, але тільки дещо ускладнює її за рахунок того, що знизилася не тільки собівартість продукції, але і сама ціна.

На жаль, в економічній літературі немає такого розмежування прибутковості підприємств. Прибуток однозначно сприймається тільки як різниця між грошовою виручкою від реалізації продукції й її собівартістю і виглядає не як вартість, створена затратами додаткової праці виробників., а просто як надлишок ціни над витратами виробництва, заслуга в одержанні якого приписується тільки підприємцю (бізнесмену) як така собі винагорода ринку за його підприємницьку діяльність.

Через це основним чинником зростання прибутковості підприємства стає не підвищення продуктивності праці й зниження собівартості продукції, а підвищення цін. Тому можна одержувати прибуток і при незмінному рівні господарської діяльності (собівартості продукції), а то й при його зниженні, якщо добре налагоджена спекулятивна діяльність підприємства.

В умовах ринку прибуток є джерелом усіх фінансових ресурсів підприємства. Величина прибутку характеризує фінансові результати роботи підприємства та визначає його фінансовий стан. Узагальнюючий, кінцевий результат роботи підприємства оцінюється рівнем ефективності його господарської діяльності: загальним обсягом одержаного прибутку та в розрахунку на одиницю ресурсів [1, с.9].

Прибуток та відносний показник прибутку – рентабельність є основними показниками ефективності роботи підприємства, які характеризують інтенсивність господарювання. Життєдіяльність підприємства багато в чому залежить саме від того, якою мірою забезпечена фінансова віддача ресурсів та наскільки досягається рівень прибутковості в процесі формування витрат. Співвідносити витрати і доходи – головне завдання кожного учасника господарської діяльності [6, с.42].

Водночас абсолютна сума прибутку не характеризує рівня ефективності господарської діяльності. Щоб зробити висновок про рівень ефективності господарювання, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами або активами, які забезпечують підприємницьку діяльність.

Таким чином, з метою підвищення результативності діяльності підприємства та його стратегічного розвитку в перспективі, виникає потреба у розробленні стратегії управління підприємством, спрямованої на вдосконалення механізму формування та використання прибутку. Перспектива подальших досліджень вбачається у вивченні таких питань: характеристика моделі стратегічного управління розподілом та використанням прибутковістю підприємств з позиції економічної збалансованості, а також проведення оцінювання впливу системи управління формуванням прибутку на господарську діяльність підприємств на основі аналізу руху грошових коштів та розрахунку показників окупності грошових видатків; побудова багатофакторної моделі ефективності використання прибутку підприємства та її вплив на основні кількісні та якісні показники його діяльності.

 

 

1.2. Методика проведення  діагностики прибутковості підприємства

 

Термін «діагностика» запозичений з медицини. Слово «діагноз» (від грецького «diagnosis») означає розпізнавання, визначення, тобто процес дослідження об'єкта діагнозу з метою одержання результату — діагнозу — висновку про стан об'єкта.

Об'єктом діагностики можуть бути: підприємство в цілому як виробничо-економічна система, її елементи; функціонування окремих підрозділів, виробничі функції, види діяльності, та ін. В нашому випадку, об’єктом діагностики є прибутковість підприємства.

Для ефективного управління прибутком підприємства доцільно виокремлювати такі системи його аналізу:

• горизонтальний – порівняння показників прибутку в динаміці;
• вертикальний (структурний) – визначення структури прибутку за сферами діяльності, видами продукції, а також структурний аналіз податків, активів, капіталу; структурний аналіз розподілу прибутку;
• порівняльний аналіз прибутку;
• аналіз коефіцієнтів рентабельності, ефективності розподілу прибутку, інших фінансових коефіцієнтів;
• інтегральний аналіз прибутку [24, с. 312].

З метою аналізу та забезпечення ефективного управління формуванням прибутку розрізняють такі види прибутку підприємства.

Маргінальний прибуток – це та сума прибутку, яка спрямовується на покриття умовно-постійних затрат, а також на формування прибутку підприємства, тобто це різниця між чистим доходом підприємства та змінним витратами, пов’язаними з виробництвом реалізованої продукції (виконаних робіт, наданих послуг):

Валовий прибуток (ВП) –  це загальна  сума прибутку отримана підприємством від підприємницької діяльності.

 

 

Операційний прибуток, або прибуток від операційної діяльності підприємства - це прибуток від основної діяльності підприємства, тобто від виробництва і реалізації продукції, послуг, робіт. Він являє собою різницю між валовим прибутком та постійними витратами підприємства, пов’язаними з його операційною діяльністю у звітному періоді:

 

                                  (1.1)

 

де, ВП – валовий прибуток, грн.;

ІОД – інші операційні доходи, грн.;

ІОВ – інші операційні витрати, грн.;

ВЗ – витрати на збут, грн.;

АВ – адміністративні витрати, грн.

 

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування (П) визначається як алгебраїчна сума загального прибутку від операційної діяльності (який підприємство отримало від реалізації продукції, робіт, послуг) та доходів і втрат від іншої діяльності:

 

П= ПОД+ ДК+ ІД+ ВК+ ФВ+ ІВ                                                            (1.2)

 

де, ПОД – прибуток від операційної діяльності, грн.;

ІФД – інші фінансові доходи, грн.;

ДК – доходи від участі в капіталі, грн.;

ІД – інші доходи, грн.;

ВК – витрати від участі в капіталі, грн.;

ФВ – фінансові витрати, грн.;

ІВ – інші витрати, грн.

 

Прибуток від звичайної діяльності характеризує фінансовий результат від всіх традиційних для даного підприємства видів діяльності й господарських операцій, формується на регулярній основі. Визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку. Величину податку на прибуток визначають, виходячи з суми прибутку від звичайної діяльності до оподаткування та діючої ставки податку на прибуток.

Чистий прибуток підприємства (ЧП) – це частина балансового прибутку підприємства, що залишається в його розпорядженні після сплати податків, зборів, відрахувань і інших обов'язкових платежів до бюджету. Він визначається як алгебраїчна сума прибутку від звичайної діяльності, доходу, витрат та податку з прибутку від надзвичайної діяльності:

                      (1.3)

де,  - прибуток від звичайної діяльності, грн.;

НД – надзвичайні доходи, грн.;

НВ – надзвичайні витрати, грн.;

 

Управління формуванням прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) передбачає розрахунок його планового обсягу. Планування, прогнозування отримання прибутку суб'єктам господарювання необхідне для складання поточних і перспективних фінансових планів.

Визначення суми прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) має деякі особливості залежно від сфери діяльності суб'єкта господарювання: виробничої сфери, торгівлі, сфери послуг.

Так, у виробничий сфері буде різниця в розрахунках прибутку від реалізації продукції стосовно промислових і сільськогосподарських підприємств, будівельних організацій, підприємств транспорту. У сфері послуг по-різному визначатиметься прибуток від надання послуг комерційними банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами, підприємствами торгівлі. На підприємствах виробничої сфери можуть бути застосовані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції:

1. метод прямого розрахунку;
2. за показниками витрат на одну гривню продукції;
3. економічний (аналітичний) метод [17, с.111].

За методом прямого розрахунку, прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються.

Розрахунок прибутку на основі показника витрат на 1 грн. продукції - це укрупнений метод, він може застосовуватись по підприємству в цілому за розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати, реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді. За цього методу розрахунку також бракує можливості визначити вплив окремих чинників на обсяг прибутку, його зміну.

Економічний (аналітичний) метод може використовуватися для розрахунку прибутку від випуску (реалізації) продукції. Він відрізняється від уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, але також і вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції, асортименту та якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівняною і непорівнянною продукцією в плановому періоді. Порівнянна продукція - це продукція, що вироблялася в попередньому періоді. Непорівнянна продукція - це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді.

Розрахунок прибутку за порівняною продукцією здійснюється в такій послідовності:

а) визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;

б) порівняна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;

в) виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;

г) розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується [17, с.115].

Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток - це прибуток від випуску (реалізації) продукції в періоді, що передував плановому. За його розрахунку здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у періоді, що планується: зміна оптових цін, припинення випуску окремих видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження їх собівартості. Від точного розрахунку базового прибутку залежить точність усіх наступних розрахунків. Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. За браком таких прибуток розраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.