Реалізація управлінського циклу у виховній роботі з підлеглими

Функція координації в практиці військово-соціального управління має особливе значення. Вона забезпечує безперервність і системність впливу на особовий склад, виступає формою управління для не підлеглих один одному частин і підрозділів. Головна задача координації - узгодження по цілям і задачам, формам і методам, місцеві і часу різних заходів; узгодження діяльності структурних і функціональних ланок у системі військово-соціального управління (військово-соціальній системі).

Координація досягається  шляхом встановлення оптимальних чи раціональних зв’язків (комунікацій) ^:і взаємин між всіма елементами військово-соціальної організації. Координація містить у собі такі форми, як узгодження прийнятих рішень, спільна розробка документів і мір, взаємне інформування про стан справ, планах і  намірах один одного; проведення загальних зборів і нарад; спільне планування, організація і проведення заходів; взаємодопомога ресурсами і підтримка людьми; визначення послідовності дій і ін.

Координація може здійснюватися  як на горизонтальному, так і на вертикальному рівні управління, зі створенням тимчасових координуючих структур чи уведенням спеціальних посад. Головний результат координації - погодженість рішень і єдність дій усіх компонентів військово-соціальної системи.

Функція мотивації має на меті активізувати діяльність військовослужбовців, спонукати їх до досягнення соціально значимих результатів військової служби, виявити при цьому свої здібності й уміння.

Основними напрямками й  організаційними формами мотивації  особового складу в практиці військово-соціального управління є:

- моральне і матеріальне  стимулювання, у тому числі дисциплінарна  практика;

- здійснення цілеспрямованої  виховної роботи серед військовослужбовців;

- організація морально-психологічного  забезпечення повсякденної і  бойової діяльності військ;

- створення сприятливої  морально-психологічної атмосфери  у військових колективах і  підтримка високого морально-психологічного  стану особового складу частин  і підрозділів;

- зміцнення правопорядку  і військової дисципліни серед  військовослужбовців;

Крім того, до мотивуючого фактора військової служби відносяться врахування потреб і інтересів військовослужбовців, надання можливості підвищення професійної кваліфікації, задоволення від отриманих результатів роботи, дотримання принципів соціальної справедливості, нагородження урядовими нагородами воїнів, що відрізнилися та ін.

В сучасних умовах зростає  значення стимулювання. Правильне його здійснення дозволяє не тільки безконфліктно дозволяти протиріччя між установками «треба» до «хочу», але й створювати передумови для творчого відношення військовослужбовців до виконання планів, наказів і посадових обов'язків.

Істотним моментом у  стимулюванні є те, що не всякий управлінський  вплив активізує особистість, а  лише те, що формує внутрішні спонукання, тобто мотивує її діяльність. У цьому випадку військовослужбовець сам вибирає способи дій, що відповідають цілям керівника, що створює для даного вибору необхідні й достатні умови. Система стимулювання військової праці як би виростає з адміністративно-організаційних методів управління, але не підмінює їх. Ціль стимулювання - спонукати військовослужбовця працювати не взагалі, а робити краще (більше) те, що обумовлено службовими відносинами.

Методи стимулювання можна розділити на дві групи - моральні й матеріальні. Як критерій тут виступає вид потреб, на ступінь задоволення яких впливає стимулююча функція.

Моральне  стимулювання - це регулювання поводження об'єкта управління на основі використання суспільного визнання або осудження як факторів підвищення або зниження його престижу (подяки, грамоти, звання, медалі, ордена, стягнення та заохочення й так далі). У цьому випадку як предмет потреби виступають всі цінності і явища, що сприяють підвищенню (зниженню) престижу й авторитету об'єкта управління в суспільній думці.

Моральне стимулювання активності людини містить у собі два класи методів - колективні й індивідуальні. За допомогою колективних методів активізується діяльність групи військовослужбовців, стимулюються їхня координація, кооперація й взаємодопомога в ході рішення загальколективних завдань. До них ставляться критика й самокритика, організація суспільної думки, поділ ролей, зближення офіційної й неофіційної структур колективу й ін.

Методи, спрямовані на стимулювання особистості військовослужбовця, у  свою чергу, містять у собі пред'явлення вимог, оцінку й спонукання до самооцінки, обмін думками, поради, пропозиції, рекомендації й ін.

Матеріальне стимулювання регулює поводження військовослужбовців на основі використання грошових виплат і матеріальних санкцій (преміювання, позбавлення премій, матеріальна відповідальність), а також нагородження цінними подарунками. Як безпосередній предмет потреби тут виступають гроші й речі, за допомогою яких задовольняються найрізноманітніші запити людини.

Поряд з моральним  і матеріальним можна виділити стимулювання часом. Воно регулює поводження військовослужбовців на основі зміни часу їхньої зайнятості на службі, отже, збільшення особистого часу. Командир має повноваження заохочувати підлеглих за сумлінне виконання обов'язків шляхом збільшення тривалості основної відпустки військовослужбовцем, що проходить строкову службу, або накладати стягнення позбавленням чергового звільнення з розташування військової частини (з корабля на берег). Військовослужбовцеві, що проходить службу за контрактом, командир може перенести чергову відпустку з літнього періоду на зимовий.

 

На закінчення управлінського циклу розглядається функція обліку контролю, але це зовсім не виходить, що її значення нижче інших. Важливість цієї функції загальновідома. Контроль являє собою конструктивну систематичну діяльність керівника, спрямовану на наближення фактичного виконання до запланованого результату. Він включає: установлення норм функціонування, що погоджені з плановими цілями; створення зворотного зв'язку; виявлення відхилень від норм функціонування; порівняння фактичних показників із заздалегідь установленими значеннями та оцінку поточного або отриманого результату.

Розрізняють об'єкт, предмет  і суб'єкт контролю. В управлінській  діяльності об'єкт контролю практично  збігається з об'єктом управління. Предмет контролю - стан або поводження об'єкта управління. Вони характеризуються якісними й кількісними, структурними, функціональними, просторовими й тимчасовими параметрами. Предметом контролю в управлінській діяльності військового керівника найчастіше стають рівень бойової готовності й підготовки, морально-психологічний стан військовослужбовців, виконання нормативних вимог і планових заходів, стан військової дисципліни. Суб'єктом контролю можуть бути керівник, військовий колектив або сам військовослужбовець.

Основними методами контролю є перевірки, доповіді, особисте спілкування  з підлеглими. Ці методи застосовуються не тільки при веденні бойових  дій, на бойовому чергуванні, навчаннях, заняттях, але й у повсякденній діяльності. Вони дозволяють бачити реальне положення речей, фіксувати недоліки, і оперативно реагувати на зміни в об'єкті управління. Роль і значення контролю наочно проявляються в його функціях.

У практиці військово-соціального  управління застосовуються три основні  різновиди контролю:

• попередній - передує ухваленню остаточного рішення. Його ціль - дати більше глибоке обґрунтування прийнятого рішення;

• поточний - з його допомогою вносяться корективи в процес виконання ухвалених рішень;

• підсумковий - служить для перевірки результатів діяльності й ефективності ухвалених рішень.

Функція контролю є, мабуть, однієї з основних в управлінському циклі, тому що забезпечує “зворотний зв'язок” з об'єктами, на основі якого, власне і здійснюється військово-соціальне управління.

Таким чином, знання змісту і механізмів дії законів військово-соціального  управління дозволяє з наукових позицій  підходити до процесу управління, враховувати їхній вплив на всі  структурні компоненти системи військово-соціального  управління. Принципи військово-соціального управління зв’язують воєдино його закони й управлінську діяльність, визначають на практиці порядок застосування її методів. За своїм змістом управлінська діяльність суб’єктів військово-соціального управління представляє собою реалізацію управлінських функцій. Технології соціального управління, в тому ж числі військово-соціального управління, уявляють собою системи методів і способів діяльності та виступають в якості специфічного елементу складно структурованого механізму управління, засобу досягнення запланованих результатів та поставленої мети.  Реалізація досягнень теорії соціального управління найбільш ефективна через впровадження технологій соціальної діяльності військових керівників на основі застосування наукових методів і засобів.

Таким чином, контроль є об'єктивною необхідністю. Навіть самі оптимальні рішення й плани не можуть бути реалізовані, якщо вони не будуть доведені до виконавців і за їхнім виконанням не буде налагоджений об'єктивний і постійний контроль.

Військові керівники  оперативно-стратегічного рівня управління більшу частину свого службового часу використовують на здійснення функцій прогнозування, планування й контролю, а командири тактичної ланки більше зайняті організацією, стимулюванням і регулюванням. Однак на всіх рівнях управління вони повною мірою реалізують весь цикл військово-соціального управління. Діяльність командирів і начальників, як правило, оцінюють по двох основних критеріях - результативності (ступінь досягнення бажаного результату) і ефективності (одержання необхідного результату з найменшими витратами). Таким чином, кожному офіцерові необхідно опановувати методами управління, що відповідають характеру й особливостям етапів управлінського циклу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Шляхи  впровадження інноваційних підходів  до управлінської діяльності командирів та офіцерів виховної та соціально-психологічної роботи.

 

Основними шляхами діяльності органів виховної та соціально-психологічної роботи щодо оволодіння офіцерами сучасними технологіями та методиками управлінської діяльності слід вважати:

1. Безперервне впровадження в практику діяльності органів виховної роботи системи формування і вдосконалення культури управлінської діяльності.
2. Удосконалення системи професійної та методичної підготовки офіцерів Збройних Сил України.
3. Створення сприятливих умов для розкриття повного потенціалу управлінських рис та якостей офіцерів.

 

Конкретизація діяльності органів виховної роботи  за вказаними напрямками полягає у виконанні певних завдань.

 На одному з перших місць знаходяться завдання щодо вдосконалення культури управлінської діяльності офіцерів:

Якщо з урахуванням  професійної спрямованості проаналізувати логіку і зміст задач, що стоять перед  офіцером, то в них можна вичленувати  вимоги до культури управлінської діяльності. У реальній службовій діяльності нерідкі проблемні ситуації, не передбачені в інструкціях, тобто коли механізм формального управління не працює або працює слабко. До таких управлінських проблем найчастіше відносяться: проблеми планування, методичного забезпечення і проведення інформаційних заходів, що обумовлені часом, невизначеністю або динамічністю військово-політичної обстановки; масове призначення офіцерських кадрів на посаді офіцерів виховних структур без належного рівня підготовки; недолік ефективних методик планування й організації навчально-виховного процесу; дефіцит і несвоєчасність надходження управлінської інформації з офіційних каналів; проблеми організації і проведення навчання керівників нижчестоячої ланки.

Очевидно, що перераховані проблеми так чи інакше зв'язані з низьким рівнем культури управлінської діяльності офіцерів, хоча в ряді випадків вони обумовлені і цілком об'єктивними причинами.

Виходячи з  проведеного аналізу, можна запропонувати  два найбільш актуальні напрямки підвищення рівня культури управлінської діяльності.

По-перше, це використання формальних шляхів з метою підвищення рівня культури управлінської діяльності офіцерів:

 одержання «періодичної» додаткової освіти  (на курсах підвищення кваліфікації, у військових і цивільних вузах і т.д.);

 участь у заходах щодо узагальнення управлінського досвіду;

 проведення  різного роду досліджень;

активна участь у реалізації державних інтересів;

використання  в управлінській діяльності досягнень  науки і техніки.

По-друге, це активна реалізація неформальних шляхів і способів подолання проблем соціально-управлінської діяльності, реальних єфективних методів та способів. Справедливості заради, необхідно відзначити, що в даний час існують фактори, які негативно впливають на реалізацію на практиці досягнутого рівня культури управлінської діяльності офіцерських кадрів. До них можна віднести зниження бажання військовослужбовців якісно виконувати управлінські рішення своїх командирів і звуження діапазону формальних методів управлінської діяльності командирів (начальників). Це обумовлює необхідність посилення уваги до можливостей неформальних форм і методів досягнення задач управлінської діяльності.

Звідси виникають  конкретні завдання вирішення цих проблем:

формування  у офіцерів структур виховної роботи вміння  постійно одержувати достовірну інформацію про реальні події для аналізу реальної ситуації і володіти методами аналізу соціальних процесів.

формування  навичок прогнозування як компонента управлінської культури, які складають  уміння будувати адекватні організаційні і процесуальні моделі реальної, ідеальної і прогнозованої ситуацій у військових колективах.

формування  навичок організації стимулювання підлеглих у виконанні прийнятих  рішень, уміло застосовувати дисциплінарну практику.

 

Завдання  удосконалення системи професійної та методичної підготовки офіцерів:

• методичне забезпечення впровадження в педагогічну практику офіцерів сучасних інноваційних форм і методів проведення занять (рольові ігри, імітаційно-практичні заняття);
• впровадження в педагогічну практику досягнень сучасних психологічних та соціологічних наук (соціоніка, нейро-лігнвістичне програмування, педагогіка військового керівника);
• підвищення педагогічної майстерності офіцерів, які проводять заняття;
• здійснення взаємодії з цивільними спеціалістами практики управлінської діяльності.