Злочини проти громадської безпеки: поняття та види

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра кримінального права та процесу

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни «Кримінальне право України»

на тему:

 «Злочини проти громадської безпеки: поняття та види»

 

 

Виконав

 студент  301 групи ЮІ

Швець Сергій Олександрович

Науковий керівник:

старший викладач Коновал Н.Ю.

 

 

 

Київ – 2013

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ………………………………………………………………………3

Розділ 1. Загальна характеристика злочинів проти громадської безпеки………………………………………………………………………….5

Розділ 2. Види злочинів проти громадської безпеки

2.1. Злочини, повязані з  діяльністю злочинних організацій....................8

2.2. Злочини, повязані з  тероризмом.........................................................14

2.3. Злочини, які порушують правила  поводження з предметами, які  становлять підвищену суспільну  небезпеку……………………………….…17

2.4. Злочини, пов'язані з порушенням спеціальних правил……………27

Розділ 3. Сучасні проблеми вдосконалення кримінально – правових норм про відповідальність за злочини проти громадської безпеки……29

Висновок………………………………………………………………….37

Список використаної літератури……………………………………...39

 

Вступ

Побудова демократичного суспільства в Україні нерозривно пов’язана з подальшим удосконаленням правової основи і забезпеченням відповідного правопорядку. Підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів значною мірою залежить від рівня теоретичної і професійної підготовки правоохоронців, їхнього вміння правильно застосовувати чинне законодавство та проявляти активність і цілеспрямованість у боротьбі зі злочинністю, дотримуючись конституційних принципів України.

При вирішенні цих складних завдань особливо важливого значення набувають проблеми боротьби з незаконним володінням, поводженням та іншими діями з загально-небезпечними предметами. Підвищена суспільна небезпека таких злочинів пояснюється тим, що незаконне заволодіння і використання загально – небезпечних предметів, введення їх у обіг, вивезення або протиправне ввезення на територію України, приховування інформації про їх загальну небезпеку тощо призводять до збільшення кількості тяжких посягань на життя і здоров’я громадян, насильницьких та корисливо - насильницьких діянь.

Зростає кількість проявів терористичного характеру, направлених на демонстративне знищення матеріальних цінностей конкурентів, тероризацію населення окремих регіонів України. При цьому фактично жоден із тяжких злочинів не вчинюється без використання вогнестрільної зброї або вибухових речовин (пристроїв). Все разом взяте викликає у громадян України відчуття незахищеності, страху, саме тому небезпека злочинів, які передбачені статтями 255-270 КК. є, по суті, глобальною і свідчить про те, що досліджувана проблема — це одна із складових компонентів у боротьбі з організованою злочинністю.     А забезпечення загальної безпеки громадян, зокрема і засобами кримінального права, посідає одне з пріоритетних напрямків не лише для окремо взятої держави, а й на міжнародному рівні в цілому. Особливо це стосується питань боротьби з нелегальною торгівлею предметами озброєння. Тому невипадково, що цій проблемі все більше уваги приділяє ООН, а також численні регіональні міжнародні організації.

Проблеми кримінальної відповідальності за злочини проти громадської безпеки досліджували такі науковці: В. Антипенко, П. Агапов, В. Ємельянов, В. Коваленко, В. Комісаров, В. Корж, М. Коржанський, І. Куц, О. Литвин, В. Ліпкан, С. Мохончук, В. Навроцький, В. Окнян, М. Панов, В. Рибачук, Б. Романюк, А. Савченко, В. Тихий, М. Хавронюк та ін.

Мета курсової роботи полягає у комплексному аналізі кримінально-правових засобів боротьби зі злочинним поводженням з загально-небезпечними предметами, формування на цій основі науково – обґрунтованих теоретичних рекомендацій у сфері боротьби з означеними злочинами, згідно з чинним Кримінальним кодексом України.

Відповідно до поставленої мети сформульовані такі основні завдання дослідження: дати поняття злочинів, які порушують правила громадської безпеки; проаналізувати чинне кримінальне законодавство, що передбачає відповідальність за посягання на громадську безпеку, здійснити класифікацію складів злочинів за ознаками об’єктів, які охороняються; з’ясувати загальні і видові ознаки предметів злочинів проти громадської безпеки.

Об'єктом дослідження є Загальна характеристика злочинів проти громадської безпеки.

Методологічну основу роботи складають загальнонаукові методи пізнання. З метою одержання найбільш повних результатів при здійсненні дослідження застосовувались конкретнонаукові, спеціальні методи: формально-логічний, структурно-функціональний, історико-правовий і порівняльно-правовий (компаративний).

Структура роботи складається із вступу, трьох розділів (чотирьох підрозділів), висновків та списку використаних джерел.

 

 

Розділ 1. Загальна характеристика злочинів проти громадської безпеки.

Однією з найважливіших умов забезпечення прав і свобод людини, недоторканості її життя та здоров’я, власності, інших суспільних інтересів є охорона громадської безпеки в країні. Громадська безпека створює атмосферу спокою серед населення, обстановку впевненості в ефективності захисту від ймовірних злочинів, у наявності для цього відповідних гарантій, відчуття безпеки, на яку можна покластися та яка заспокоює[1].

У сучасному КК громадська безпека вперше стала самостійним об’єктом кримінально-правової охорони. Кримінальна відповідальність за злочини проти громадської безпеки передбачена розділом ІХ Особливої частини КК (статті 255–270 КК). Суспільна небезпечність злочинів проти громадської безпеки полягає в тому, що вони порушують безпечні умови життєдіяльності – загальну безпеку, безпеку життя, здоров’я, власності широкого та невизначеного кола осіб та безпеку інших цінностей суспільства, створюють небезпеку настання тяжких наслідків або заподіюють такі наслідки[2].

Окремі питання забезпечення громадської безпеки врегульовані міжнародним законодавством, зокрема, у Міжнародній конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму від 14 вересня 2005 р., ратифікованою Україною 15 березня 2006 р.

Під злочинами проти громадської безпеки у кримінально-правовій літературі розуміють суспільно-небезпечні, передбачені КК винні діяння (дія або бездіяльність), вчинені суб’єктами злочину, що порушують громадську (загальну) безпеку і створюють загальну небезпеку (умови) загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіюють такі наслідки. Родовим об’єктом цих злочинів є громадська безпека – це безпека від джерел підвищеної небезпеки, а саме: злочинних організацій, терористичних груп та інших злочинних об’єднань, зброї, предметів, що становлять підвищену небезпеку для оточення, вогню тощо

У випадках, коли для вирішення питання про те, чи є відповідні предмети зброєю, радіоактивними, хімічними, біологічними, вибухонебезпечними матеріалами, речовинами, предметами, бойовими припасами, вибуховими пристроями, вибуховими, легкозаймистими або їдкими речовинами, а також для з’ясування їх придатності до використання за цільовим призначенням, потрібні спеціальні знання, слід призначати експертизу. Для з’ясування лише придатності предмета до використання за цільовим призначенням достатньо участі експерта.

Щоб запобігти небезпеці спричинення шкоди життю і здоров’ю людей та іншим суспільним цінностям, запобігти нещасним випадкам та вчиненню злочинів із застосуванням зброї та інших небезпечних для оточення предметів існує система правил поводження з ними. Вона передбачає порядок виготовлення, ремонту, придбання, зберігання, носіння, користування, обліку, перевезення, пересилання таких предметів.

На відміну від злочинів проти життя та здоров’я особи та власності (передбачені, відповідно, розділами II та VI Особливої частини КК), злочини проти громадської безпеки посягають не на життя, здоров’я, власність окремих осіб, не на особисту фізичну та майнову безпеку, а на загальну безпеку невизначеного кола осіб. Тому реальне заподіяння шкоди, як правило, не є обов’язковою ознакою більшості злочинів проти громадської безпеки, саме тому законодавець формулює переважно формальні склади злочинів у цьому розділі.

Безпосередніми об'єктами злочинів проти громадської безпеки є суспільні відносини, які складаються з приводу відвернення загрози від окремих джерел небезпеки – діяльності конкретних видів злочинних організацій, певних загальнонебезпечних предметів тощо. Додатковими безпосередніми об'єктами більшості злочинів проти громадської безпеки є життя або здоров'я людей, власність.

Обов'язковою ознакою тих злочинів проти громадської безпеки, які полягають у незаконних діях щодо певних речей матеріального світу, є предмет злочину. Це – вогнепальна і холодна зброя, боєприпаси, вибухові речовини і вибухові пристрої, радіоактивні матеріали, відходи і вторинна сировина, легкозаймисті речовини тощо.

Об'єктивна сторона тих злочинів проти громадської безпеки, які мають формальні склади, виконується шляхом дії. Злочини ж із матеріальними складами (вони передбачені статтями 264, 267, 270) можуть бути вчинені шляхом як дії, так і бездіяльності.

Суб'єкт переважної більшості злочинів проти громадської безпеки – загальний. Причому, за такі злочини, як бандитизм (ст. 255), терористичний акт (ст. 258), крадіжку, грабіж, розбій та вимагання предметів злочину, передбаченого ст. 262, відповідальність настає з 14-річного віку. Вчинення службовою особою сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності передбачено як кваліфікуюча ознака цього посягання (ч. 2 ст. 256); суб'єктом привласнення предметів злочину, передбаченого ст. 262, або заволодіння ними шляхом зловживання службовим становищем може бути особа, якій вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини та радіоактивні речовини були ввірені чи передані у відання, або ж службова особа; відповідальність за порушення ряду спеціальних правил несуть лише особи, на яких покладено спеціальний обов'язок дотримуватися цих правил.

Суб'єктивна сторона майже всіх злочинів проти громадської безпеки характеризується умислом. Виняток становлять посягання, які полягають у порушенні спеціальних правил – вони вчиняються з необережності. Переважно необережністю характеризується також ставлення до кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак аналізованих злочинів[3, c. 124].

Щодо підслідності злочинів проти громадської безпеки, відповідно до ч. 2 ст. 112 КПК, у злочинах, передбачених ст. 259–265, 266–270 КК досудове слідство провадиться органами внутрішніх справ України. Відповідно ж до ч. 5 ст. 112 КПК, у злочинах, передбачених ст. 255–257 КК, досудове слідство, підслідність).

 

Розділ 2. Види злочинів проти громадської безпеки.

2.1. Злочини, повязані  з діяльністю злочинних організацій.

Для розуміння питань відповідальності за участь у діяльності злочинних організацій принциповим є усвідомлення такого положення: відповідальність встановлена не за дії осіб, які організувалися (як це має місце, наприклад, при вчиненні крадіжки організованою групою), а за саму організацію для наступної — відповідної дії (бездіяльності). Тому як закінчений злочин розглядається вже діяльність, спрямована на створення злочинної організації, вступ до неї — незалежно від того, чи вчинено якісь конкретні злочини цією організацією. Така організація виступає як своєрідний колективний виконавець злочинів, і роль окремої особи у вчиненні злочину певною мірою нівелюється — кожний несе відповідальність за спільно (разом) скоєне. При цьому враховуються положення, закріплені в ст. 30 Кримінального кодексу (далі — КК) України.

У теорії та на практиці неоднозначно вирішується ряд питань, які стосуються відповідальності за участь у діяльності злочинних організацій.

По-перше, у зв'язку з невідповідністю між положеннями Загальної частини (ч. 4 ст. 28 КК) та формулюваннями диспозицій ч. 1 ст. 255, ст. 257 КК виникає питання про кількість злочинів, які має на меті вчинити злочинна організація. Видається, що існуюча колізія повинна бути вирішена на користь зазначеної статті Загальної частини КК. Отже, статті Особливої частини КК про злочинну організацію можуть застосовуватися, якщо встановлена мета вчинення принаймні двох тяжких чи особливо тяжких злочинів.

По-друге, недостатньо чіткі формулювання диспозицій статей 255, 257 не дають змоги чітко визначити, чи охоплюється ними вчинення учасниками злочинних організацій окремих злочинів, відповідальність за які встановлена в самостійних статтях КК. Враховуючи момент закінчення аналізованих злочинів, необхідність диференціації кримінальної відповідальності окремих учасників злочинних організацій, а також ряд інших обставин, правильною видається позиція, згідно з якою такі злочини слід кваліфікувати за сукупністю зі статтями 255, 257.

Створення злочинної організації (ст. 255 КК). Ця стаття містить загальну норму, яка передбачає відповідальність за участь в організованій злочинній діяльності. Це означає, що, за нею, настає відповідальність за дії, пов'язані з функціонуванням злочинної організації, тоді, коли вони не охоплюються жодною з інших норм про окремі види злочинних організацій (ст. 257, ч. 4 ст. 258, ст. 260, ч. 1 ст. 109)[5. c. 66].