Інститут громадянства України

3) Спеціально  уповноважений центральний орган  виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи. Вони здійснюють повноваження, закріплені Законом України «Про громадянство України», стосовно осіб, які проживають на території України. Відповідно до Указу Президента України «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України» від 27.03.2001 р. виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства покладено на Міністерство внутрішніх справ України, у складі якого діє Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб. Порядок діяльності Департаменту визначається Положенням, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2002 р. № 844. Департамент має систему управлінь, відділів, відділень, що діють у складі територіальних органів та підрозділів МВС на рівні міст, районів, областей, м. Києва та м. Севастополя, Автономної Республіки Крим. МВС України як спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи згідно із Законом України «Про громадянство України» здійснюють такі повноваження: 1) встановлюють належність до громадянства України відповідно до статті 3 цього Закону; 2) приймають заяви разом з необхідними документами щодо прийняття до громадянства України, щодо виходу з громадянства України дітей у випадках, передбачених частинами восьмою - одинадцятою статті 18 цього Закону, перевіряють правильність їх оформлення, наявність умов для прийняття до громадянства України і відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства України, наявність підстав для виходу з громадянства України і відсутність підстав, за наявності яких не допускається вихід з громадянства України, та разом зі своїм висновком надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства; 3) готують подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства; 4) приймають рішення про оформлення набуття громадянства України особами за підставами, передбаченими пунктами 1, 2, 4-10 статті 6 цього Закону; 5) скасовують прийняті ними рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 цього Закону; 6) виконують рішення Президента України з питань громадянства; 7) видають особам, які набули громадянство України, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України (для осіб віком до 16 років), тимчасові посвідчення громадянина України, проїзні документи дитини, довідки про реєстрацію особи громадянином України; 8) вилучають в осіб, громадянство яких припинено або стосовно яких скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України, тимчасові посвідчення громадянина України, паспорти громадянина України для виїзду за кордон, проїзні документи дитини та видають довідки про припинення громадянства України; 9) ведуть облік осіб, які набули громадянство України та припинили громадянство України. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства раз у півріччя інформує Комісію при Президентові України з питань громадянства про виконання рішень Президента України з питань громадянства. [19, ст. 24]

4) Міністерство  закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські установи України здійснюють повноваження стосовно осіб, які відповідно до чинного законодавства України є такими, що постійно проживають за кордоном, а також приймають рішення про оформлення набуття громадянства України за народженням стосовно осіб, які народилися за межами України.

3.2. Процедури провадження у справах з питань громадянства

Процедури провадження у справах з питань громадянства детально регламентуються Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень (у редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 р.). Цей Порядок відповідно до Закону «Про громадянство України» визначає перелік документів, які подаються для встановлення належності до громадянства, прийняття до громадянства, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень із питань громадянства України.

Заяви з питань громадянства оформлюються:

про прийняття до громадянства України та про вихід з громадянства України — на ім'я Президента України;

про встановлення та оформлення належності до громадянства України особою, яка проживає на території України, — на ім'я начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, управління Міністерства внутрішніх справ України в області, місті Севастополі за місцем проживання особи;

про оформлення набуття громадянства України особою, яка проживає на території України, - на ім'я начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві, Київській області, управління Міністерства внутрішніх справ України в області, місті Севастополі за місцем проживання особи;

про встановлення та оформлення належності до громадянства України особою, яка постійно проживає за кордоном, — на ім'я керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи;

про перевірку належності до громадянства України особою, яка перебуває за кордоном, - на ім'я керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем перебування особи;

про оформлення набуття громадянства України особою, яка постійно проживає за кордоном, — на ім'я керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи.

Заява з питань громадянства подається в письмовій формі із зазначенням дати її складання та підписується заявником. Заяву з питань громадянства дитини підписує один із її батьків або інший законний представник дитини. Особа, яка зареєструвала шлюб до досягнення повноліття або якій надано повну цивільну дієздатність до досягнення повноліття відповідно до Цивільного кодексу України, заяву з питань громадянства підписує самостійно. Заяву з питань громадянства недієздатної особи підписує її опікун. Якщо заявник не може підписати заяву через неписьменність або фізичні вади, заяву на його прохання підписує інша особа.

Заяви та інші документи з питань громадянства подаються:

особою, яка проживає в Україні, — до районного, районного в місті, міського управління або відділу Міністерства внутрішніх справ України за місцем проживання особи;

особою, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, - до районного, районного в місті, міського управління або відділу Міністерства внутрішніх справ України за місцем реєстрації особи;

особою, яка постійно проживає за кордоном, - до дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи.

Заяву та інші документи з питань громадянства заявник подає особисто. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява та інші документи з питань громадянства на прохання заявника можуть подаватися іншою особою або надсилатися поштою.

Заява та інші документи з питань громадянства недієздатної особи і подаються її опікуном. Заява та інші документи з питань громадянства дитини подаються одним із її батьків або іншим законним представником дитини за місцем проживання дитини або одного з її батьків чи іншого законного представника. Особа, яка зареєструвала шлюб до досягнення повноліття або якій надано повну цивільну дієздатність до досягнення повноліття відповідно до Цивільного кодексу України, заяву та інші документи з питань громадянства подає самостійно.

Згода на набуття громадянства України або на вихід з громадянства України дитини віком від 14 до 18 років надається нею у формі письмової заяви, подається в присутності дитини. За наявності поважних причин (хвороба дитини, стихійне лихо тощо) така заява може подаватися за відсутності дитини.

Загальний строк розгляду органами внутрішніх справ заяв і подань із питань громадянства, рішення за якими приймає Президент України, не повинен перевищувати восьми місяців із дня їх надходження. Загальний строк розгляду органами внутрішніх справ заяв про прийняття до громадянства України дітей, осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства не повинен перевищувати шести місяців із дня їх надходження.

Загальний строк розгляду заяв і подань про прийняття до громадянства України або припинення громадянства України не повинен перевищувати одного року з дня їх надходження. Загальний строк розгляду заяв про прийняття до громадянства України дітей, осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства не повинен перевищувати дев'яти місяців із дня їх надходження. [10, с. 51]

ВИСНОВКИ

Дослідивши інститут громадянства в Україні можна зробити наступні висновки:

Історично, Україна, як молода, демократична та незалежна держава на підставі позитивного міжнародного досвіду утворила свої конституційно-правові засади, принципи та інститути, серед яких інститут громадянства посідає одне із ключових місць.

Конституційні норми, які проголошують та гарантують громадянство в Україні, закріплено у ст. ст. 4, 25 Конституції України та у багатьох інших статтях Основного Закону, де мова йдеться про громадян, тобто прямо вказується наявність ознаки громадянства України. Закон України «Про громадянство України» за період існування нашої держави витримав три редакції: в редакції 1991 р., а потім – у редакції 1997 р., а тепер він діє в редакції від 18.01.2001 р., зі змінами і доповненнями. Це свідчить з одного боку про наявність проблем у цій сфері правового регулювання, а з іншого про її розвиток та удосконалення, що ретельно було проаналізовано у цьому дослідженні.

Нормами вищезгаданих законів встановлено, що в Україні діє єдине громадянство. Ця вимога (а інше не скажеш) дійсно відповідає міжнародним стандартам. У 60-х роках західноєвропейські держави – члени Ради Європи прийшли до висновку, що подвійне громадянство є небажаним і його необхідно всіма способами уникати. Однак у цей час ряд держав Європи вважають подвійне громадянство цілком прийнятним у зв'язку з ростом мобільності населення та розвитком міграційних процесів.

Норми, що регламентують громадянство, залежать від історичних, культурних і правових традицій конкретної держави, її особистого досвіду, а точніше від розвитку нації та етносу.

Критерії, встановлені для визначення реальних або потенційних громадян, досить чітко показують, які ідеї лежать в основі консолідації держави, яка імміграційна політика, якого поводження чекають від іноземців або осіб без громадянства, що постійно проживають у країні.

На мою думку історичне минуле України (без якого, як відомо немає майбутнього) суперечить встановленню принципу єдиного громадянства в Україні за наступних причин:

По-перше, як відомо, Україна є однією з поліетнічних держав (Індія, Китай, Росія, США та інші), в якої основну чисельність громадян складають українці та росіяни, а також багато інших національностей.

За панування радянської влади суперетносом держави вважався російський етнос, існувало його домінуюче положення в структурі влади, а політичні, соціально-економічні та культурні потреби українського етносу вважалися незначущими, та необов’язковими взагалі. Після проголошення незалежності України та права українського народу на самовизначення це спричинило категоричне заперечення всього російського, у тому числі у культурній сфері.

На сьогодні продовжують існувати міжетнічні протиріччя, поділ України на українську та російську, на Схід на Захід. Однак не треба відкидати усі позитивні російські досягнення в сфері науки та культури, політики та економіки, також як не треба постійно доказувати, що українська нація володіє великим культурним та науковим спадком. Яскравими представниками гармонійного поєднання україно-російських етносів є Т.Г. Шевченко, М.В. Гоголь та багато інших видатних постатей, які є символами обох націй.

По-друге, до об'єктивної причини можна також віднести територіальну – характер історичного розселення народів, а також неспівпадання етнічних кордонів з кордонами держав колишнього СРСР, що були заново створені; державно-правові – фактично нерівний політичний статус народів або їх частин через те, що вони існували у складі СРСР. Крім того, необхідно згадати принцип жорсткого прив'язування етносів до територій.

Розпад СРСР, здавалося б, повинен був розв'язати глибокі протиріччя між етносами і відкрити можливість для гармонійного вирішення культурних, мовних та інших проблем на території держав, що з'явилися на посткомуністичному просторі. Однак цього не сталося, перш за все тому, що відокремлення колишніх республік відбулося не цивілізованим шляхом, на підставі вільного, демократичного самовизначення, а в результаті рішення групи політичних лідерів, які, здається, створювали нові держави не для народів, а для себе. Це призвело до збільшення осіб без громадянства, випадків, колі громадяни вимушені у судовому порядку доказувати свою приналежність до громадянства тієї чи іншої держави на території колишнього СРСР, ускладнень, пов’язаних з відвідуваннями своїх родичів в інших колишніх республіках, перетворення багатьох міжетнічних протиріч у збройні конфлікти (Таджикистан, Карабах, Осетія, Абхазія тощо).