Складові частини професійної діяльності екскурсовода

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 10 Января 2014 в 16:20, реферат

Краткое описание

Актуальність теми дослідження. Світове співтовариство визнало туризм ефективним способом індивідуального й колективному поліпшенню, важливою частиною якого є послуга сугубо інтелектуального характеру – екскурсія з її просвітительською, духовною й освітньою функціями.
Невичерпні екскурсійні ресурси багатьох регіонів нашої країни разом із глибинним національним і духовним джерелами й традиціями українського народу дають підстави затверджувати, що саме екскурсії можуть стати активним і змістовним засобом гармонізації особистості, її духовного росту в новій демократичній Україні. Вони є джерелом нової інформації, нових відчуттів і почуттів.

Содержание

1. Екскурсознавство як наука
1.1 Поняття й сутність екскурсії
1.2 Методика організації екскурсії
2. Професійна майстерність екскурсовода
2.1 Екскурсовод – професія
2.2 Особистість екскурсовода.
2.3 Екскурсійна майстерність
2.4 Уміння й навички екскурсовода
2.5 Мова екскурсовода
2.6 Внемовні засоби спілкування
2.7 Основні вимоги до професії екскурсовода

Висновки

Використана література

Прикрепленные файлы: 1 файл

Реферат« Організація екскурсійних послугі.docx

— 77.01 Кб (Скачать документ)

 – експозиції державних і  народних музеїв, картинних галерей,  постійних і тимчасових виставок;

 – пам'ятники археології  – городища, стародавні стоянки,  поселення, кургани з похованнями,  земляні вали, дороги, гірські виготовлення, загону, святилища, канали й ін.;

 – пам'ятники мистецтва –  добутку образотворчого, декоративно-прикладного  мистецтва, скульптура, садово-паркове  й ін. мистецтво. 

 Екскурсійні об'єкти класифікуються:

 – за змістом – однопланові  (добуток живопису, ріка, рослина,  тварини, будинок) і багатопланові  (архітектурний ансамбль, ліс, поле, вулиця, площа міста);

 – по функціональному призначенню  – основні, які є основою  для розкриття підтем, і додатку,  такі, що показуються під час  переїздів (переходів) між основними  об'єктами в ході логічних переходів  у розповіді; 

 – по ступені збереження  – що повністю збереглися, увійшли  в наші дні зі значними змінами,  які частково збереглися, втрачені.

 Перед екскурсійними працівниками  при створенні екскурсії коштує  завдання – відібрати з багатьох  об'єктів найцікавіші й на вид,  і по тій інформації, що вони  із собою несуть.

 Правильний відбір об'єктів  забезпечить зорову основу сприйняття  екскурсійного матеріалу й глибоке  розкриття тим. Потрібно так  організувати цю справу, щоб ті  самі об'єкти не кочували з  екскурсії в екскурсію. 

 По можливості в кожної  теми повинні бути «свої» об'єкти. Розмаїтість об'єктів дає можливість  забезпечити правильне чергування  вражень в екскурсантів, дозволяє  зберегти елемент новизни при  вивченні різних тим. 

        Якщо неможливо виключити той або інший об'єкт із передбаченого маршруту з огляду на його унікальність, які показуються в ряді екскурсій (оглядової, історичної, літературної, мистецтвознавчої), то такий об'єкт повинен бути розкритий особливо.

 При його показі повинні  бути виявлені ті характерні  риси, які не знайшли відображення  в екскурсіях на інші теми. При показі таких об’єктів  і розповіді залежно від теми  кожного разу повинен бути  використаний інший матеріал. Тому  інтерес екскурсантів при їхньому  повторному огляді, як правило,  не знижується

           У практиці підготовки екскурсій зроблена певна методика оцінки екскурсійних об'єктів. Застосування цієї методики особливо важливе в тих випадках, коли творці нової екскурсії, зустрічаючись на маршруті з декількома об'єктами, схожими за змістом, можуть вибрати ті з них, які найцікавіші для даної теми.

          Для оцінки об'єктів, які включаються в екскурсію, рекомендується використовувати наступні критерії:

           Пізнавальна цінність – зв'язок об'єкту з конкретною історичною подією, з певною епохою, життям і творчістю відомого діяча науки й культури, художні вартості пам'ятника, можливість їхнього використання в естетичному вихованні учасників екскурсії.

 Популярність об'єкта, його популярність  серед населення. 

 Незвичність (екзотичність) об'єкту. Мається на увазі особливість,  неповторність пам'ятника історії  й культури, будинки, спорудження  (наприклад, суцільнозварний міст  ім'я Э.О. Патона через Дніпро  в Києві). Незвичність об'єкт може  бути також пов'язана з якоюсь  історичною подією, що відбулося  в даному будинку, на місці  установки даного пам'ятника, з  легендою або історичною подією. Екзотичність може бути природного  характеру (наприклад, сталактито-сталагміту  карстові печери в Новому Афона,  в Абхазії).

 Виразність об'єкту, тобто зовнішня  виразність об'єкту, його взаємодія  із тлом, навколишнім середовищем  – будинками, спорудженнями, природою. Перевага віддається тому об'єкту, що щонайкраще вписується в  місцевість, гармоніює з іншими  об'єктами, з ландшафтом.

          Збереження об'єкта. Проводиться оцінка стану об'єкта в цей момент, його підготовленості до показу екскурсантам. Місцезнаходження об'єкту. При відборі об'єктів повинні враховуватися відстань до пам'ятника, зручність під'їзду до нього, придатність дороги для автотранспорту, можливість підвозу до об'єкта екскурсантів, природна обстановка, що оточує даний об'єкт, наявність місця, придатного для розташування групи з метою спостереження.

 Тимчасове обмеження показу  об'єкту (за часом пор, по днях, місяцям і сезонам) – це  коли відвідування й огляд  об'єкту неможливі через погану  видимість або сезонність.

           Екскурсія не повинна бути перевантажена більшою кількістю відвідуваних об'єктів, оскільки це збільшує її тривалість і викликає стомлюваність екскурсантів, а увага й інтерес при цьому слабшають. Оптимальна тривалість міської екскурсії становить 2–4 академ. години, при цьому екскурсанти із цікавістю сприймають не більше 15–20 екскурсійних об'єктів.

 В екскурсію можуть входити  об'єкти як однієї групи (наприклад,  пам'ятники архітектури), так і  декількох груп (пам'ятні місця,  історичні пам'ятники, житлові будинки,  природні об'єкти). Набір об'єктів  залежить від теми екскурсії,  її змісту, складу екскурсійної  групи. Неправильно, наприклад,  коли вся оглядова екскурсія  побудована винятково на показі  скульптурних пам'ятників і монументів.

           Потрібно уникати одноманітності побудови зорового ряду. Зорові враження екскурсантів будуть неповними, якщо в маршрут разом з пам'ятниками й монументами не буде уведений показ окремих будинків і вулиць, площ, пам'ятних місць, об'єктів природи.

 У ході підготовки нової  екскурсії більше уваги потрібно  приділити вивченню об'єктів на  місці, у їхній природній обстановці. Необхідні початку дані дає  вивчення об'єктів за джерелами  – книгам, альбомам, фотографіям.  Зустріч із екскурсійним об'єктом  безпосередньо на місці його  розташування, вивчення різних його  сторін дозволяють екскурсоводові  в майбутньому, при роботі із  групою, вільно орієнтуватися в  пам'ятника, кваліфіковано вести  його показ.

 

 Відбір об'єктів закінчується  складанням картки (паспорта) на  кожний з них. Дані картки  використовуються як для теми, що конкретно розробляється, так  і для майбутніх екскурсій. 

 У картку об'єктів вносяться наступні дані:

1) найменування об'єкта (первинна  й сучасне), а також назва, під  яким пам'ятник відомий у населення; 

2) історична подія, з яким  зв'язаний пам'ятник, дата події; 

3) місцезнаходження об'єкта, його  поштова адреса, на чиїй території  пам'ятник розташований (місто, селище, промисловий підприємство й т.д.);

4) опис пам'ятника (під'їзд до  нього, його автор, дата спорудження,  з яких матеріалів виготовлений, текст меморіального напису)

5) джерело відомостей про пам'ятник  (література, де описаний пам'ятник  і події, пов'язані з ним,  архівні дані, усні перекази, основні  друковані праці й місця зберігання  неопублікованих робіт);

6) збереження пам'ятника (стан пам'ятника  й території, на якій він  перебуває, дата останнього ремонту,  реставрації);

7) охорона пам'ятника (на кого  покладена);

8) у яких екскурсіях пам'ятник  використовується;

9) дата складання картки, прізвище  й посада укладача.

 

        До картки прикріплюється фотографія об'єкту, що відтворює його нинішній і колишній види.

 У картці на архітектурні, природні, археологічні об'єкти можуть  бути включені й інші відомості.  Наприклад, у картку на пам'ятник  архітектури (будинок) включаються  відомості про наявність скульптури, кахлів, стінопису в декоративному  вбранні пам'ятника (ззовні, усередині), про тип і конструкцію й  будинку, технічному стані його (ступеня збереження).

 Наявність карток на всі  екскурсійні об'єкти, розташовані  на території даного краю, прискорює  розробку нових екскурсійних  тим, дозволяє різноманітити використання  пам'ятників в екскурсіях на  різні теми, робить їхній показ  більш активним. У багатьох регіонах  країни проведена паспортизація  й складені відомості пам'ятників.  В 70-і року ХХ ст.

       Науково-дослідним інститутом культури Міністерства культури й управліннями культури були підготовлені відомості пам'ятників історії й культури України по територіях. Матеріали відомості включають лише одну групу нерухомих пам'ятників – меморіальні будинки, садиби, могили, пам'ятні місця, пов'язані з іменами видатних діячів культури й значних подій у житті території (краю, області, автономної республіки).

     Таким чином, що вирішує значення в успіху розробки нової екскурсійної теми мають об'єкти. Саме вони становлять той пізнавальний матеріал, що є зоровою основою в розкритті теми, головний аргумент у доказах екскурсовода.

 Необхідно відзначити залежність  екскурсійного процесу в цілому, його зміст, методики підношення  матеріалу (показу й розповіді)  від об'єктів, їхнього стану,  під'їзних колій, крапок для  спостереження. Саме тому таку  важливу роль у цей момент  грають зв'язку екскурсійних установ  с тими організаціями, які ведуть  роботу з виявлення, реставрації  й охороні пам'ятників історії  й культури. Активна участь екскурсійних працівників у діяльності цих організацій створює умови для подальшого розвитку екскурсійної справи в Україні

 

1.2           Методика організації екскурсії

 

        Методичні прийоми підрозділяються на кілька груп залежно від їхнього призначення: методичні прийоми, завдання яких – допомогти екскурсоводові встановити міцні контакти між екскурсоводом і екскурсантами; прийоми, завдання яких домогтися стійкої уваги аудиторії до спостережуваного об'єкта; прийоми, які закріплюють увагу до розповіді, збудливі в екскурсантів інтерес до певних питань; прийоми, які забезпечують зорове сприйняття екскурсійного матеріалу.

 У класифікації прийомів  проведення екскурсії виділяються  дві групи:

 

        Прийоми показу, куди входять: прийоми, що організують спостереження (вивчення, дослідження) об'єктів і що дозволяють виділити об'єкт із навколишнього середовища, із цілого; прийоми, завдання яких, опираючись на уяву екскурсантів, зробити зримими зміни в зовнішньому вигляді об'єкту; прийоми, які дають можливість побачити об'єкти в потрібному виді, побудовані на русі – наближенні екскурсійної групи до об'єкта, віддаленні від нього, русі уздовж його.

 Прийоми розповіді – це  прийоми, побудовані на поясненні  об'єкту, описі його внутрішнього  виду й що викликають в екскурсантів  зорові асоціації, а також прийоми  репортажу, які дають можливість  зрозуміти зміни, які відбуваються  в спостережуваному об'єкті, і  т.д. 

       Практично всі методичні прийоми можна розділити на дві категорії: більше прості, створюючи умови для проведення екскурсії й більше складні – прийоми безпосереднього проведення екскурсії.

       Методичні прийоми, як було сказано раніше, діляться на: загальні, уживані на всіх екскурсіях незалежно від того, що показується й прочим іде розповідь; частки, властивого одного виду екскурсій (виробничих, музейних, природознавчих); одиничні прийоми, використовувані при спостереженні якого-небудь одному унікального об'єкту. Такі прийоми, як правило, є «знахідкою» одного екскурсовода й не застосовуються всіма, хто проводить подібні екскурсії; прийоми, використовувані в певну пору роки, дня.

      При використанні методичних прийомів екскурсовод повинен ураховувати рівень підготовки групи (наприклад, знайомство зі стилями в архітектурі, різновидами монументальної скульптури). Одні екскурсоводи використовують на практиці всі прийоми, інші обмежуються двома-трьома, треті – не використовують методичні прийоми. Якість проведення екскурсії залежить не тільки від знань екскурсовода, не меншу роль грає його вміння застосовувати на екскурсійному маршруті вивчені прийоми у всьому їхній розмаїтості. Зробити це можуть професійно підготовлені екскурсоводи.

 

2. Професійна  майстерність екскурсовода

 

2.1 Екскурсовод – професія

 

        Усяка професія являє собою рід трудової діяльності, що жадає від людини певних знань і трудових навичок. Здобуваються ці знання й навички шляхом загальної або фахової освіти й у ході повсякденної практичної діяльності працівника.

        Донедавна (кінець 60-х років) робота як екскурсовод не була професійної, вона являла собою вид аматорських занять для груп ентузіастів. Обов'язку екскурсовода виконували фахівці різних галузей знань без відриву від своєї основної діяльності (педагоги, наукові співробітники музеїв, інститутів і ін.). Лише в декількох екскурсійних бюро й в окремих музеях були штатні екскурсоводи. Однак уже в той час ця робота починала здобувати професійні риси.

 Поява нової професії пов'язане  з мірами, прийнятими директивними  органами в 1969 р. по розвитку  туризму й екскурсійної справи  в країні. Зміна функцій екскурсій,  перетворення їх з форми відпочинку  у форму культурно-виховної роботи  в трудових колективах, за місцем  проживання трудящих і з туристами,  у велику галузь обслуговування  населення сприяло підвищенню  ролі екскурсоводів, подальшому  становленню нової спеціальності.  Екскурсовод, що в 1940 р. був  визначений як керівник екскурсії,  у музеях – співробітник, що  показує екскурсантам виставлені  для огляду предмети й даючи  необхідні пояснення, в 70-х  роках став одним з тих, кому  довірено нести знання людям,  екскурсовода стали розглядати  як педагога й вихователя. Екскурсоводами стали називати працівників бюро подорожей і екскурсій, державних і відомчих музеїв, постійних виставок, художніх галерей, організацій «Супутника», «Інтуриста», Міністерства освіти, які проводять екскурсії з показом пам'ятників, примітних місць, експозицій музеїв. Звання «екскурсовод» привласнювалося працівникам названих організацій, які мали відповідне утворення, пройшли підготовку на спеціальних курсах або самостійно виконали всі вимоги, пропоновані до осіб, які закінчили курси підготовки екскурсоводів. Вимоги до екскурсовода визначалися «Посадовою інструкцією екскурсовода туристсько-екскурсійної організації», затвердженої в 1977 р. До початку 90-х років в екскурсійних установах працювало або співробітничало на правах сумісників більше 70 тисяч екскурсоводів. Екскурсовод став центральною фігурою екскурсійної справи.

Информация о работе Складові частини професійної діяльності екскурсовода