Складові частини професійної діяльності екскурсовода

         Складаються професійної майстерності екскурсовода можна умовно розділити на дві групи – знання й уміння.

 Знання: загальні знання (ерудиція) і знання за фахом (ерудиція  за фахом), знання екскурсійної  теорії, методики ведення екскурсії,  психології й педагогіки, основ  ораторського мистецтва, логіки  й етики. 

         Уміння: уміння сформулювати знання, викласти свої думки до проведення екскурсії (у тексті), розповіддю й культурою мови розширити кругозір людей, при проведенні екскурсії використовувати методичні прийоми, донести знання до аудиторії й управляти нею, передавати свою переконаність і поводитися в колективі.

 Ерудиція екскурсовода. Від  екскурсовода не потрібно, щоб  він був підготовлений по всіх  галузях знань і міг відповісти  на будь-яке питання. Екскурсоводами-Ерудитами  прийнято називати тих, хто  має глибокі знання по двох-трьох  екскурсіях і можуть на основі  їх підготувати варіанти екскурсій  для різних категорій екскурсантів, прочитати по своїй темі лекцію, написати реферат по одному  з питань, що входять у підтему.  Такі екскурсоводи добре інформовані  про літературу за фахом. 

        Найбільше що часто зустрічається помилка екскурсовода зводиться до того, що він не стільки показує екскурсійний матеріал, скільки розповідає про нього, чим гасить самостійну роботу екскурсантів, перетворюючи екскурсію в лекцію з ілюстраціями, тому, майстерність екскурсовода невід'ємна від володіння й постійного використання основних положень екскурсійної теорії. Головна функція екскурсовода – не тільки передати знання групі, але і домогтися їхнього ефективного засвоєння екскурсантами. Тому важливої екскурсійної майстерності є володіння методикою, що має на увазі не тільки доскональне знання методичних прийомів показу й розповіді, але й розуміння їхньої технології (тобто вміння управляти процесом, у ході якого відбувається засвоєння екскурсантами знань).

         Рівень екскурсійної майстерності залежить від ряду факторів. Їх можна розділити на дві групи: перша група – фактори, які не залежать від екскурсовода (рівень методичної документації, відбір об'єктів показу, побудова маршруту, зміст «портфеля екскурсовода»); друга група – фактори, що залежать від екскурсовода (його загальна ерудиція, знання по темі, володіння методикою, культура мови, уміння встановити контакт із групою, практичні вміння й професійні навички).

         Важлива риса майстерності екскурсовода – уміння керувати групою, установити й зберегти необхідний контакт із екскурсантами протягом всієї екскурсії. Перед екскурсоводом встає завдання перебороти сторожкість, що виникає при зустрічі з екскурсантами. Тут досвідченому екскурсоводові приходить на допомогу інтуїція.

 Інтуїція екскурсовода. Екскурсовод  має справу із групами, різними  по запитах і інтересам, по  своєму відношенню до даної  теми, настрою, рівню уваги й  т.д. Це жадає від його змін  мови залежно від конкретних  ситуацій, використання більше діючих  засобів вираження своїх думок.  Тут на допомогу йому приходить  інтуїція – здатність збагнення  істини шляхом прямого її розсуду  без обґрунтування за допомогою  доказів і формулювання на  цій основі своїх думок. Інтуїція  приходить до екскурсовода після  декількох років роботи й знаходить  своє вираження: в умінні швидко  визначити склад і запити екскурсантів, використовувати в розповіді  несподіване явище, дія, факт, а також швидко зробити висновки  при виникненні інтересу екскурсантів  до чого-небудь; у правильній реакції  на репліки екскурсантів; умінні  знайти правильний вихід при  виникненні конфліктної ситуації  й дати потрібну пораду й  оцінку виниклої в екскурсантів  асоціаціям і т.д. 

 Досвідчений екскурсовод, опираючись  на свою інтуїцію, може без  попередніх опитувань екскурсантів  визначити їхні інтереси й  на цій основі скоротити або  подовжити вступну частину розповіді, змінити зміст логічного переходу від підтеми до підтеми. Інтуїція екскурсовода підказує йому, який методичний прийом найбільш ефективний у даній аудиторії. Не меншу роль грає інтуїція у визначенні настрою екскурсантів, їхні відносини до спостережуваних об'єктів. Вона дозволяє екскурсоводові уникнути стандарту «усередненої» екскурсії й диференційовано підійти до викладу матеріалу.

            Робота екскурсовода носить творчий характер. Творчість у діяльності екскурсовода знаходить своє вираження не тільки в роботі його уяви, але й у повсякденній його роботі при використанні методичних прийомів, підборі прислів'їв, приказок, літературних виречень, різних форм пожвавлення мови, у пошуках нових логічних переходів між підтемами, в удосконалюванні техніки ведення екскурсій. Однак творчість екскурсовода в ході ведення екскурсії не повинне виходити за рамки контрольного тексту й методичної розробки.

            Важливо, щоб методичні працівники й керівники методичних секцій зауважували й підтримували розумну ініціативу екскурсоводів, заохочували їхнє прагнення до активних дій, спрямованим на вдосконалювання екскурсійної справи. Деякі екскурсії, підготовлені й проведені екскурсоводами, що творчо ставляться до дорученій справі, є справжніми уроками професійної майстерності.

2.4 Уміння й навички  екскурсовода 

      Навичкою називають уміння виконувати певна дія. Це вміння досягається кількаразовим повторенням того самого вправи. У результаті в працівника здобуваються звички, що дозволяють йому виконувати цю роботу більш якісно. Для екскурсовода такими діями є процеси підготовки й проведення екскурсій. Його звичками стають образ дій, порядок і послідовність «операцій» у ході проведення екскурсій. На основі придбаних звичок формуються й удосконалюються навички. Таким чином, навичка – це відпрацьовані практикою дії екскурсовода, які виробляються по однієї й тій же схемі (спрямованість, послідовність, однакові витрати часу й ін.). Навичка може бути визначений як більше високий ступінь уміння. Навичка є дією, чиненою автоматично. Свідомий контроль самого виконавця роботи за такими діями зведений до мінімуму. Придбати навичку означає не тільки зробити роботу більше швидкої і точної, але й виконувати її більш упевнено.

 Навички екскурсовода можна  розділити на кілька груп: навички  розробки нової теми екскурсії;  навички показу об'єктів в екскурсії;  навички екскурсійної розповіді;  навички техніки ведення екскурсії;  навички демонстрації експонатів  «портфеля екскурсовода»; навички  роботи з екскурсійною аудиторією; навички мовного етикету; навички  роботи із книгою, у музеї, на  виставці, в архіві; навички підготовки  до ведення екскурсії; навички  реклами екскурсій; навички після  екскурсійної роботи; навички прослуховування  екскурсії. Вони можуть бути  підрозділені по ступені складності, рівню автоматичності, наявності  творчих елементів і т.д. 

          У ході практичної діяльності має місце процес взаємодії різних навичок (наприклад, навичок мови й демонстрації об'єктів, показу пам'ятників і використання наочних приладдя). Взаємодія навичок виражається в комплексному використанні методичних прийомів, у їхньому впливі один на одного.

 Підвищення ефективності екскурсії  пов'язане з формуванням екскурсійних  навичок і постійним їхнім  удосконалюванням.

 У засвоєнні методичних прийомів  і вдосконалюванні навичок їхнього  використання існують два основних  шляхи. Перший з них – стихійний  шлях проб і помилок, він  більше тривалий і менш ефективний. Екскурсовод використовує прийоми,  самостійно аналізує рівень їхньої  дієвості, удосконалює навички, вносить  зміни в процес їхнього застосування, виявляє й виправляє прорахунки  й помилки. Другий – керований  шлях припускає постановку й  рішення конкретних завдань –  засвоєння певних навичок і  в певній послідовності. При  цьому відбувається формування  навичок, що володіють властивостями,  які необхідні для практичної  діяльності екскурсовода як фахівця  певної галузі знань (історика, філолога, ботаніка, інженера-механіка, архітектора). При керованому шляху  формування навичок використовуються  різні форми навчання: навчальні  вправи на маршруті біля екскурсійного  об'єкта, вивчення методичної літератури, відвідування екскурсій, прослуховування  магнітофонних записів екскурсій,  засвоєння методичної документації  й т.д. 

         Система навчальних вправ. У ході своєрідних репетицій без участі екскурсійної групи багаторазово повторюються певні елементи конкретної екскурсії. Звичайно – це методичні прийоми показу об'єктів і розповіді, в основі яких лежить той або інший методичний прийом піднесення словесного матеріалу. Заняття проводять методисти або досвідчені екскурсоводи. При цьому відбувається, наприклад, відпрацьовування прийому використання експонатів з «портфеля екскурсовода» або варіантів розміщення екскурсантів на місці показу об'єкта спостереження. У ході подібних вправ засвоюються, уточнюються й автоматизують дії екскурсовода.

 Удосконалювання навичок дозволяє  екскурсоводові використовувати  варіанти ведення екскурсій для  людей з різним рівнем підготовки.

           Домашні завдання. Велике місце в підвищенні професійної майстерності екскурсовода, формуванні й закріпленні навичок займає виконання домашніх завдань. Характерна риса цього виду занять – конкретність. Екскурсоводові, наприклад, дається завдання відрепетирувати техніку використання прийому реконструкції при показі пам'ятника в міській екскурсії, прийом використання жестів і т.д.

 Ефективність екскурсії залежить  не тільки від знань і вмінь  екскурсовода, але й від умінь  екскурсантів володіти навичками  спостереження об'єктів, від їхньої  уваги до розповіді екскурсовода, уміння сприймати фактичний матеріал, робити необхідні висновки. Тому  важливим завданням екскурсії  є навчити екскурсантів бачити  й сприймати об'єкти, тобто прищепити  їм певні навички спостереження  й вивчення об'єктів.

2.5 Мова екскурсовода 

          Сприйняття екскурсійної теми побудовано на звуковому й образотворчому ряді. Джерелом звукового ряду є екскурсовод, його мова. Стосовно екскурсантів він може виступати з позицій:

 · інформатора, що повідомляє знання групі людей, розповідаючи про яку-небудь подію, явище, не показуючи до нього свого відношення, не роз'ясняючи його сутності, причинно-наслідкових зв'язків з іншими подіями і явищами;

 · коментатора, що, повідомляючи про спостережувані об'єкти, події і явища, дає пояснення, називаючи причини, їх що викликали;

 · співрозмовника. Показуючи об'єкти, екскурсовод виступає в ролі співрозмовника. Відбувається зацікавлена розмова, у ході якого враховується реакція екскурсантів на викладається материал, щоМ, використовується питально-відповідна форма викладу інформації. Екскурсовод у зв'язку з реакцією слухачів, їхніми питаннями й репліками може ввести в розповідь додатковий матеріал;

 · порадника. Екскурсовод роз'ясняє побачене й дає ради, як спостерігати об'єкт, тобто підводить екскурсантів до необхідних висновків;

 · емоційного лідера, що аналізує об'єкти й події, пов'язані з ними, дає оцінку розглянутим проблемам, передає екскурсантам свою переконаність, допомагає зрозуміти спостережувані об'єкти і явища.

 У ході проведення екскурсії  використовуються наступні п'ять  форм ораторського мистецтва: 

1) слово або мова – короткий  усний виступ на яку-небудь  тему;

2) доповідь – публічний виступ  на певну тему, містить аналітичний  матеріал, що підлягає подальшому  обговоренню; 

3) реферат – короткий виклад  змісту питання, засноване на  дані науки, огляді й аналізі  літературних, архівних і інших  джерел;

4) лекція – усний публічний  виступ, у якому докладно викладається  яка-небудь тема;

5) малі форми усного мовлення  – репліка (згода, заперечення,  зауваження), відгук на мову виступаючого, довідка по ходу виступів, риторичне  питання, пряма відповідь на  питання. 

 Будь-яка добре підготовлена  й проведена екскурсія являє  собою синтез форм ораторського  мистецтва. 

 Мова й мова. Важливо не  плутати поняття «мова» і «мова», які тісно зв'язані між собою. 

 Мова – це існуюча можливість, що проявляється при наявності  певних умов: знання фонетичних, лексичних, граматичних правил; уміння  мислити й говорити, досягати  взаєморозуміння з іншими людьми. Мова є специфічним соціальним  засобом зберігання й передачі  інформації, а також керування  людським поводженням. 

 Мова – реалізація можливості  мови, форма спілкування між людьми, «конкретне говоріння», що протікає  в часі й викрите у звукову  (включаючи внутрішнє проказування) або письмову форму. 

 Використання можливостей мови  в мові дозволяє екскурсоводові  ясно виразити певну сукупність  знань по даній темі. Зрозумілість  мови, її точність і виразність  залежать від ряду факторів  – правильного підбора слів, побудови  фраз і ін.

 Мова підрозділяється на  зовнішню й внутрішню. Зовнішня  мова має комунікативне призначення,  її зміст орієнтований на розуміння  іншими людьми. Розповідь екскурсовода  – зразок зовнішньої мови, завдання  якого – впливати на свідомість  і фактичні дії людей, передати  їм певну інформацію про конкретні  об'єкти й домогтися, щоб ця  інформація одержала правильне  відбиття у свідомості екскурсантів. Передача знань і відбиття  дійсності – дві основні функції  мови. Перша функція мови в  екскурсії – повідомлення знань,  словесне вираження почуттів  у ході спілкування з аудиторією. Повідомлення на будь-яку тему  ділиться на дві частини: а)  найменування об'єктів, із частин, історичних подій, природних явищ, окремих дій людей, тобто їхнє  словесне позначення; б) висловлення  судження про їхню сутність, значення, відношенні до інших об'єктів,  явищам, діям.