Гейткіпінг як шлях вирішення соціального сирітства

Діяльність кожної громади  має й політичний аспект. Йдеться  про те, як громада ухвалює рішення, хто користується владою, а хто  ні. Кожна громада має власну систему  управління своїми справами та ресурсами, які необхідно використовувати  на благо людей. I нарешті, громади  різняться аспектами культури. Культура громади може зазнавати впливу етнічних груп, які живуть у межах. Однак  самого лише розуміння того, що певна  громада належить, наприклад, до татарської культури, недосить. Коли ми говоримо про  культурницькі аспекти, мова має  йти про переконання, цінності, мораль і потреби, якими керуються люди. Культурницька основа громади часом  здається невидимою, однак подібна  до ролі програмного забезпечення у комп’ютері. У багатьох громадах далеко не всі люди керуються однаковими цінностями, переконаннями та потребами. Тому, коли соціальні працівники розвивають мережу соціальних послуг у громаді, вони мають враховувати ці багатокультурні реалії[5, c. 528].

 

 

1.2. Гейткіпінг як система профілактика соціального сирітства

Упродовж останніх років  досягнуто певного прогресу у  сфері соціального захисту дітей та сімей з дітьми, зокрема, підвищено розмір державної допомоги при народженні дитини, запроваджено державну допомогу при усиновленні дитини, створено єдину базу даних дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, збільшено виплати на утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усунуто дискримінацію у фінансуванні утримання таких дітей залежно від форми влаштування, визначено порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, вдосконалено процедуру усиновлення дітей, сформовано мережу реабілітаційних установ, закладів соціального захисту та соціального обслуговування, запроваджено правовий інститут Уповноваженого Президента України з прав дитини.

Вжиті заходи дозволили зменшити безпритульність дітей, активізувати усиновлення дітей громадянами України, забезпечити пріоритетність національного усиновлення над міждержавним. Під опікою, в прийомних сім'ях, дитячих будинках сімейного типу за станом на 1 липня 2012 року виховується 77,2 відсотка дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Ці результати були позитивно оцінені Комітетом ООН з прав дитини[18, c. 192].

На сьогодні найбільш соціально вразливими є сім’ї з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах, насамперед сім’ї, де батьки з певних причин (через тривалу хворобу, інвалідність, малозабезпеченість, безробіття тощо) не можуть забезпечити належного утримання та догляду за дитиною; сім’ї з дітьми, де члени сім’ї є особами з особливими потребами; сім’ї з дітьми, де батьки є трудовими мігрантами; сім’ї з дітьми, де батьки ухиляються від виконання батьківських обов’язків; сім’ї, в яких дитина або декілька дітей відібрані за рішенням суду від батьків без позбавлення їх батьківських прав. До групи ризику також можуть потрапити сім’ї опікунів чи піклувальників, прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, сім’ї, в які тимчасово влаштовані діти, які залишилися без піклування батьків або осіб, що їх замінюють. Відсутність належної превентивної соціальної роботи з такими сім'ями призводить до втрати виховного потенціалу сім’ї, позбавляє дитину можливості виховуватися в родині[22, c. 128].

Щороку близько 8 тисяч  дітей залишаються без батьківського  піклування, зокрема через складні життєві обставини, безвідповідальне ставлення батьків до виконання своїх обов’язків, вживання батьками алкоголю, наркотичних засобів, а також через їх жорстоке поводження з дитиною.

Значною є кількість дітей, які проживають у малозабезпечених сім’ях, що створює ризик влаштування таких дітей до інтернатних закладів за заявою батьків у зв’язку з неспроможністю задовольнити потреби дітей через бідність чи безробіття. Перебування дітей у спеціалізованих закладах розглядається батьками як єдина можливість для їх дитини отримати належну медичну допомогу та освіту[1].

При цьому на місцевому  рівні практично відсутні послуги з підтримки сімей з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах, недостатньо ведеться робота, спрямована на надання таким сім’ям вчасної допомоги.

Потребує невідкладного  вирішення питання щодо удосконалення  системи соціальної адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб із числа таких дітей, підготовки їх до самостійного життя після виходу з інтернатних закладів, оскільки існуюча система виховання в таких закладах не створює відповідних можливостей.

Недостатньо ефективним є  механізм взаємодії органів виконавчої влади з громадськими організаціями, які здійснюють діяльність у сфері  захисту прав дітей. Нові технології, спрямовані на попередження соціального сирітства та розвиток превентивних послуг, які пропонуються такими громадськими організаціями, не завжди знаходять підтримку з боку органів виконавчої влади і впроваджуються повільними темпами.

Профілактика соціального сирітства та підтримка виховного потенціалу сімей потребує вдосконалення умов, форм та методик надання соціальних послуг сім’ям, які опинилися у складних життєвих обставинах.

З метою організації результативної роботи з профілактики соціального сирітства, розвитку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, удосконалення системи соціальної роботи з сім’ями, що мають дітей і перебувають у складних життєвих обставинах, необхідно забезпечити комплексний підхід до вирішення цих питань[9, c. 22-23].

На нашу думку, саме за допомогою  гейткіпінгу ми зможемо досягти результативності у вирішенні проблем соціального сирітства.

Гейткіпінг – це складна категорія соціальної роботи, що може розглядатися як нова філософія захисту та забезпечення прав дітей, яка визначає засади ухвалення рішень стосовно дітей на вищому рівні професійної компетентності[21, c. 192].

Адже,виховання в сім’ї  — невід’ємне право кожної дитини та необхідна умова гармонійного розвитку, що зафіксовано в Конвенції  оон про права дитини виховання  за межами сім’ї, в умовах інтернатної  системи, призводить до проблем у  розвитку дитини: фізичному (недостатня вага, недорозвиток об’єму мозку), психоемоційному (госпіталізм, емоційна холодність, брак комунікативних навичок тощо), соціальному (брак знань про суспільство, сімейні  стосунки тощо). Тому у світовій практиці діяльності органів влади, які визначають політику у сфері забезпечення прав дітей, домінує переконання про  необхідність реформування інтернатної  системи виховання, проведення так званої ,,де інституалізації” шляхом запровадження механізму гейткіпінгу.

Складовими гейткіпінгу є:

- оцінка потреб та умов  життя дитини; планування і надання  послуг у громаді, що передує  направленню дитини в систему  інтернатних закладів;

- сприяння поверненню  дитини-вихованця інтернатного закладу  у біологічну сім’ю чи влаштування  її у сімейну форму виховання  (опіка й піклування, усиновлення,  прийомна сім’я);

- надання допомоги дитині  в організації її самостійного  життя[19, c. 316].

Він відображає нові підходи до реформування системи опіки над дітьми. Основними елементами гейткіпінгу як механізму є :

-проведення оцінки потреб дітей та їхніх сімей підготовленим персоналом (як правило, відповідальним за ведення справи), дії якого координуються організаційною структурою;

-створення мережі служб на рівні громади, які надають допомогу й підтримку дітям і їхнім сім’ям;

-наявність комплексу доступних послуг, що можуть надаватися в громаді з метою допомоги і підтримки вразливих дітей і їхніх сімей, в тому числі розвиток альтернативних інституційним форм влаштування дітей;

-ухвалення рішень, що ґрунтуються на результатах оцінки потреб дітей, систематичному перегляді наданих послуг із урахуванням їхнього впливу;

-наявність інформаційної системи (системи моніторингу), яка забезпечує достовірні дані про вразливі сім’ї і дітей, служби, що надають соціальні послуги, проведену роботу з клієнтом відповідно до його індивідуального плану тощо[20, c. 128].

Гейткіпінг спрямований на запобігання потраплянню дітей в інтернатні заклади, а також гарантування, що діти, влаштовані в ці заклади, не будуть обмежені у своїх правах, крім того, буде зроблено все для того, аби повернути їх у біологічну сім’ю, влаштувати у сімейні форми виховання, підготувати до самостійного життя. Для цього проводиться оцінювання ситуації дитини, дається оцінка її потреб, що здійснюється відповідно підготовленим персоналом. Гейткіпінг на сьогоднішній день є дуже актуальною сферою діяльності в системі соціально-правового захисту[4, c. 192].

Гейткіпінг – процес оцінки та планування послуг, заснований на потребах дитини, перед прийняттям рішення про її розміщення в інтернатний заклад, повернення в біологічну сім’ю або розміщення в сімейну форму виховання, про перехід у самостійне життя.

 На перший погляд, нічого  складного. Потрібно забезпечити наявність чотирьох складових в системі соціального захисту, аби зберегти сім’ю:

- відповідального органу, що гарантує проведення повної  оцінки потреб дітей та їхніх  сімей (за єдиною узгодженою  методикою), і координує надання  всіх послуг для підтримки  сім’ї;

- спектру послуг за  місцем проживання, які відповідають  на потреби вразливих дітей  та їх сімей, а також набору  альтернатив інтернатним формам  виховання дітей;

- єдиного органу, куди  надходять всі направлення на  влаштування в інтернатні установи; де схвалюються рішення на  підставі оцінки;

- де є чіткі пріоритетні  уявлення про те, яка форма  влаштування найбільш відповідає  інтересам дитини.

Лише якщо службам не вдається зберегти дитину в сім’ї у безпеці, в якості альтернативи може розглядатися приймаюча сім’я або інтернатний  заклад; інформаційної системи, що дозволяє проводити моніторинг і прогнозувати потреби у творенні нових та покращенні існуючих послуг.

Гейткіпінг може поставати функцією держави, що передбачає впровадження його основних елементів у специфічній цільовій сфері. Наприклад, у сферах охорони здоров’я і опіки над людьми похилого віку, захисту прав дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, ювенальної юстиції, підтримки сім’ї тощо[8, c. 32-34].

Таким чином, гейткіпінг передбачає якісні зміни в системі захисту  дітей, зокрема створення нових  служб, нових механізмів ухвалення  рішень, нових ролей для персоналу, забезпечення міжсекторної і міжвідомчої  взаємодії.

 

 

 

РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ МЕХАНІЗМУ ГЕЙТКІПІНГ ЯК СИСТЕМА ЗАХИСТУ ДІТЕЙ.

2.1. Вітчизняний  досвід запровадження механізму  гейткіпінгу.

У країнах Західної Європи практику влаштування дітей раннього віку в державні заклади опіки  було припинено близько 50 років тому. в багатьох країнах довготривала опіка поступилася короткотривалому перебуванню дитини в закладі  з її подальшою реінтеграцією  в сімейне середовище. Зміни в  поглядах на права дитини, економічна оцінка витрат на утримання дитини в закладі опіки порівняно  з сімейними формами виховання, громадська думка щодо проблем повноцінного розвитку дітей в інтернатах —  усе це спричинило розробку, впровадження та сприйняття гейткіпінгу як нової  концепції, оновленої функції держави  і одночасно механізму реформування системи опіки та піклування над  дітьми[16, c. 354].

Гейткіпінг як концепція  може формуватися згори донизу і  знизу догори, за ініціативи як державних, так і недержавних організацій. Гейткіпінг можна розглядати і як механізм, спрямований на запобігання  потраплянню дітей в інтернатні заклади, а також як гарантію того, що діти, влаштовані в інтернатні заклади, не лишаються там без уваги, й  робиться все для того, щоб повернути  їх у біологічну сім’ю, громаду, влаштувати у сімейні форми виховання (опіка  й піклування, усиновлення, прийомні сім’ї) або підготувати до самостійного життя. він впроваджується на різних рівнях (індивідуальному, груповому, на рівні організації та діяльності служб, функціонування місцевих громад, регіональному й національному) як окремими людьми, так і системами, як для окремих людей, так і  для цілих систем[17].

Багато країн стали  піонерами впровадження індивідуальних елементів гейткіпінгу, але тільки декілька з них змогли системно їх поєднати. Тому важливо забезпечити  впровадження елементів гейткіпінгу, ґрунтуючись на цілісному, системному, інтегрованому підході.

У міжнародній практиці гейткіпінг – це і складова процесу нормування, тобто забезпечення контролю доступу до послуг, аби підібрати лише тих клієнтів, як ці послуги конче потрібні. припущення в даному випадку ґрунтується на тому, що насправді більше людей звертатимуться за послугами, ніж кількість послуг, які реально можна надати[11].

Як засвідчує міжнародний досвід, ,,серцем” гейткіпінгу є зміна ставлення. Саме формування ставлення до дитини як до цінності і до відповідального усвідомленого батьківства як до обов’язку кожного, утвердження переконання про роль сім’ї як базового чинника повноцінного розвитку дитини на всіх рівнях: від особистісного до державного – є головною умовою забезпечення якості впровадження гейкіпінгу.

Ключовим підходом до впровадження гейткіпінгу, що використовується у 12 країнах світу, є поєднання потреб і послуг(ппп), а саме: підтримка зв’язку між потребою, перешкодою (влаштування дитини в заклад інтернатного типу), послугами і результатами. використання цього підходу передбачає впровадження ппп у діяльність усіх служб, що працюють із дітьми і сім’ями в громаді, роботу незалежних експертів, комісій. цей підхід також виступає методологією досліджень життєвих історій вихованців і випускників закладів інтернатного типу[15, c. 147].

В Україні вже розпочалося  впровадження геткіпінгу як нової філософії, концепції й механізму захисту  та забезпечення прав дітей, що дасть  змогу піднести на якісно новий рівень не тільки соціальну роботу, але  й державну політику стосовно дітей. Було би невірним заперечувати існування  в соціальній політиці України щодо захисту прав дітей та сімей із дітьми елементів геткіпінгу. Так  на сьогодні створені і діють координаційні  ради з питань захисту прав дітей, інші дорадчі органи, що визначають стратегію та політику підтримки  сімей з дітьми на місцевому рівні; опікунські ради, робота яких базується  на міжвідомчому підході до ухвалення  рішень стосовно кожної окремої дитини тощо. проте як показує практика, лише розвиток усіх необхідних елементів гейткіпінку повною мірою забезпечить захист прав дітей на сім’ю[15, c. 147].